До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Не бути жертвою

Не бути жертвою
Джерело матеріалу:

Психолог Михайло Лабковський провів в Шоколадному лофті лекцію-консультацію «Психологія жертви», на якій розповів, через що людина починає діяти на шкоду собі, чи можна це виправити і як виховувати дитину, щоб з нею такого не сталося.


Психологія жертви — це певний поведінковий стереотип, вироблений під впливом страху. Страх може закріпитися в результаті психологічної травми від будь-якої пережитої в дитинстві ситуації, не обов'язково це наслідок батьківського виховання.


1. Поведінка жертви

— Як поводиться жертва?

Припустимо, якщо дівчина йде одна по тихому нічному двору і боїться та чує позаду кроки, явно не жіночі, то вона починає обертатися і прискорювати крок. Наш «тваринний розум» часто незалежно від нашого виховання сприймає такий жест як сигнал «наздожени мене». Коли вас просять сідати, а ви відповідаєте: «Дякую, я постою», — ви поводитесь як жертва. Коли жінка живе з бойфрендом, який не тільки не збирається одружуватися, але навіть не горить бажанням зводити її в кіно, а приїжджає тільки ночами, причому їй це не подобається, але вона терпить — вона жертва. З цієї причини він на ній і не хоче одружуватися. Коли на вас кричать на роботі, а у вас кредит, троє маленьких дітей і дружина безробітна, тому ви мовчите, чіпляючись за роботу щосили, — ви поводитесь як жертва. Поведінка жертви складається з неусвідомлюваних, практично неконтрольованих дрібниць, які провокують опонента на агресію.

Якщо покопатися в дитинстві людини з психологією жертви, то, швидше за все, з'ясується, що з ним не рахувалися, не звертали уваги на його чесноти й досягнення, але тикали в його недоліки. Крім страху, людина з психологією жертви відчуває образу і приниження. Іноді це призводить до того, що з більш слабкими людьми вона може повестися досить жорстко: їй необхідно на комусь відігратися, отримати сатисфакцію. Найголовніша проблема жертви в тому, що вона живе, не отримуючи задоволення від життя: у неї філософія виживальника, вона постійно думає про те, як би не нарватися на проблеми. Але коли людина думає про можливі проблеми, вона їх до себе і «притягує». У школі чіпляються зазвичай до тих дітей, невпевненість яких видають жести і постава, вони ходять зсутулившись, носками всередину, притискають портфель до себе. Ще одна показова риса жертви — вона часто намагається всім сподобатися, ніколи нікому не відмовляє і багато робить на шкоду собі.

Розповім одну сценку, в якій жертви впізнають себе. Ви — молодий здоровий чоловік, і ви їдете в метро. Ви дуже втомилися, їхати далеко, і вам хочеться сидіти. Ви сідаєте, але перед вами встає бабуся, яка своєю сумкою починає буквально тикати вам в обличчя. Через деякий час ви поступаєтеся їй місцем. «Чому це я жертва в такому випадку? — заперечите ви. — Я, можливо, хочу поступитися їй місцем, тому що я порядний і я так вихований — поступатися людям похилого віку». Якщо ви дійсно хочете поступитися бабусі, то ви не жертва, я навіть сперечатися не стану. Жертва — той, хто поступитися не хоче, тому що втомився, але в підсумку піднявся. Перше, що в вас прокинулося, — відчуття провини за те, що ви сидите, а вона стоїть. Друге — оскільки ви залежні від думки інших людей, то починаєте дивитися на себе очима цих людей, що їдуть разом з вами, і думати: «От сволота, я, молодий, сиджу, а бідолашна жінка помирає просто на очах». Ви відчуваєте сором. І от поступаєтеся їй місцем. Як можна було вчинити інакше? — запитаєте ви. А ось як. Старенька навряд чи глухоніма, і якщо їй потрібно сісти, вона скаже: «Поступіться мені місцем». Але старенька не просить, вона горда і вважає, що їй самі повинні поступатися. Однак ніхто нікому нічого не винен. Тому їй варто було би попросити — після прохання мало хто відмовляє. Але якщо ви, не дочекавшись цього, самі біжите попереду паровоза і, навіть будучи смертельно втомленим, вилітаєте зі свого місця, як пробка, впіймавши погляд незадоволеної бабусі, то ви — жертва, це факт.

2. Як спілкуватися з жертвою

— Як поводитися з людиною, в якій явно вгадується жертва, щоб їй допомогти?

— Поводитися треба так, як хочеться. Не треба їй допомагати. Якщо ви щось починаєте робити на шкоду собі, то у вас така ж проблема, як у жертви. Варто приймати людину такою, якою вона є. Не критикуйте. Можете її підтримати. Варто пам'ятати, що люди — це тварини. Вони часто провокують на поводження з ними певним чином. Ви напевно чули історію про тигра Амурі й цапа Тимура: козел, якого кинули тигрові до вольєру в якості живого корму, не звик когось боятися і спокійно пішов до хижака знайомитися, а потім зайняв його будиночок. Тобто, повівся як ватажок. І кілька днів тигр його не чіпав. Лексикон жертви: «Ой, вибачте, будь ласка, я вас не потурбую? Нічого, вам зручно буде? Я не багато місця займаю?» От ці постійні вибачення жертв спонукають людей поводитися з ними агресивно.

3. Як не виростити з дитини жертву

— Як поводитися з дитиною, якщо помічаєш у неї ознаки поведінки жертви? Наприклад, вона занадто багато вибачається і соромиться взяти останню цукерку зі столу? Як пояснити, що є ввічлива поведінка, а є перегини?

— Межу між ввічливою поведінкою і поведінкою жертви виявити просто: друга починається тоді, коли людина робить щось проти своєї волі. Наприклад, коли дитина хоче останню цукерку, але відмовляється — це погано. Якщо у дитини нормальна самооцінка і вона вважає себе хорошою, то не бачить нічого поганого в тому, щоб взяти цукерку. Вона вважає себе правою. Важливо для себе бути правим, а не в порівнянні з нормою соціальної поведінки для оцінки інших людей. Батькам не обов'язково їй потурати за столом, вони можуть коригувати її поведінку, сказати, що більше ніякого солодкого сьогодні або що цієї цукеркою вона могла би і поділитися — це нормально. Головне, знову ж таки, щоб дитина не бігла попереду паровоза і не відмовлялася заздалегідь від того, що хоче. Це — психологія жертви, і ви повинні їй це пояснити. Якось я гостював у родича з Канади, за столом було троє дітей, і саме залишилася остання цукерка. Батько сімейства безсоромно її взяв і сказав золоті слова: «Вони своє ще з'їдять, ми-то раніше помремо».

Не можна лякати дітей міліціонером, який їх забере, та іншими дурницями. Не треба їх зупиняти в дусі «ах, що ти зробив, через це такий жах може статися!». Ви завжди повинні приймати їхній бік, навіть коли вони не мають рації. Але найголовніше і найскладніше — самому не бути жертвою. Дітям передаються страхи дорослих, тому, якщо ви не хочете, щоб ваша дитина стала жертвою, поводьткся поруч з нею впевнено. Уявіть, що бачать і чують діти людей, які постійно скаржаться. Адже вони слухають телефонні розмови, бачать, як батьки спілкуються з іншими людьми в громадських місцях, і вважають, що так і треба.

Моя дочка якось захотіла в Діснейленд, я їй обіцяв, і ми поїхали. Там я побачив величезні страшні «американські гірки», на яких вагончик зависає на декілька секунд в петлі й пасажири опиняються донизу головою. Я дивився на це і думав: «Навіщо я взагалі приїхав...», потім вирішив, що треба обов'язково покататися, якщо ми прийшли, оскільки, якщо дочка зрозуміє, що тато чогось боїться, вона теж почне боятися.

Не давайте страху в собі оселитися. Якщо ви потрапили в ДТП, неодмінно, тільки-но зможете, сідайте за кермо й їдьте на місце події. Була аварійна посадка літака? Відразу ж беріть новий квиток і летіть. В Ізраїлі, коли вкотре підривають автобус, на зупинці через деякий час збирається величезний натовп людей — всі вони хочуть знову проїхати на автобусі, щоб побороти паніку.

— Моїй доньці 14 років. Напевно, я була надмірно категоричною з нею, і я бачу в ній риси жертви, в ній немає впевненості в собі. Але я виховувала її так само, як моя мама виховувала мене. Коли я просила маму оцінити мою працю, вона говорила, що я могла б і краще, і я помічаю за собою те ж саме. Чи можна зараз щось виправити?

— Ви поводилися так, як могли. Ви робите помилки в спілкуванні з дітьми не тому, що ви до того, як народити, не сходили на мої лекції, а тому, що ви така людина, і у вас така психологія. І ваша мама теж не винна в своїй манері виховання.

Щоло ось цього «ти міг би і краще» — майте на увазі: батько так критикує дитину, чоловік — дружину і так далі тільки з однієї причини: коли ми зменшуємо успіхи ближнього, ми прагнемо підняти свою самооцінку. Коли ми говоримо «ти можеш краще», ми себе позиціонуємо так, як ніби ми-то точно можемо краще.

Проблема не в тому, як поводитися з дитиною, а в тому, як поміняти свою психологію, щоб більше так не поводитися. Це окрема складна тема. Всі хочуть швидкого рецепту, але його немає. Позбутися своїх неврозів, своєї невпевненості, амбіцій і комплексів, які змушують вас говорити дитині, що він може краще, не так-то просто. Треба прагнути стану безумовної любові, тобто такої, коли ви любите вашу дитину безвідносно до того, які у неї успіхи в школі, що вона собою являє і як поводиться. Щоб дитина не була прив'язана до вашої оцінки, щоб не було ситуації, в якій, якщо вона отримала двійку, вона погана і вам ніби не подобається, а якщо п'ятірку, то все нормально. Тому що ця залежність закріплюється і призводить до проблем у дорослому житті. Можна радіти чи переживати за її оцінки та говорити про це дитині, але оцінки не повинні бути мірилом ваших відносин. Загалом, займайтеся спочатку собою, ламайте поведінковий стереотип, який ваша мама виробила у вас в дитинстві.

4. Що робити, якщо ви — жертва

— У мене з раннього дитинства склалися непрості відносини з батьками, і, хоч зараз спілкування з ними зведено до мінімуму, при взаємодії з ними я моментально починаю поводитися як жертва. Тобто намагаюся зробити все що завгодно, щоб бути хорошою. Подібна поведінка у мене виникає і в спілкуванні з іншими людьми. Як цього позбутися?

— Найголовніше — вирішити проблему з батьками. Тільки-но ви це зробите, з іншими виправити комунікацію буде набагато легше. Перше — ви повинні перерости своїх батьків. Тому що, поки ви спілкуєтеся з ними так, як дитина спілкується з дорослим, ви тягнете за собою дитячі стереотипи і реагуєте на дзвінок мами так, немов вам п'ять років і події відбуваються в старшій групі дитячого садка. Скільки б часу не минало, ці стереотипи зберігатимуться. І якщо ви зустрінете чоловіка, який буде викликати у вас «дитячі» емоції, він буде викликати у вас і дитячу поведінку. Те саме буде і з колегами, і з начальством на роботі. Щоб батьки почали з вами рахуватися і сприймати вас як дорослу людину, ви повинні почати спілкуватися з ними як доросла людина — з літніми людьми, а не як дитина з мамою і бабусею. Це не просто. Треба змусити їх спілкуватися на своїх умовах: «Я вас люблю, але ось про це і це я з вами говорити не буду».

— При спробі контролювати свою поведінку і не «скочуватися» до жертви помічаю, що довго контролювати не виходить. Як бути?

— Контролювати марно, тому що у людини дві півкулі, і разом вони не функціонують: ви або переживаєте, або думаєте. Поведінка жертви — це поведінка, доведене до автоматизму. Приклад зі школи: коли кролик бачить удава, у нього стається м'язовий спазм, він ціпеніє, і удав його з'їдає. Це відбувається тому, що через предків кролику передалася реакція мозку на обриси змії. Якби хтось в цей момент міг штрикнути кролика голкою в ногу, то він би відмер і побіг, та ось тільки в лісі нікого немає. Так само і людину ніхто не може штрикнути голкою, коли вона починає поводитися як жертва, тому вона відпрацьовує дитячий поведінковий стереотип від початку і до кінця. Намагатися це контролювати — значить, намагатися раціонально вирішити емоційні проблеми.

Є кілька правил, які допомагають подолати психологію жертви: намагатися робити тільки те, що ви хочете, не робити того, чого не хочете, і ви повинні говорити відразу, якщо вам щось не подобається. Тому що жертви ніколи не говорять відразу, вони дуже полюбляють берегти це почуття образи всередині, щоб вибухнути через рік. Якщо почати слідувати хоча б першим правилам, ваша поведінка вже почне перебудовуватися. Але заради цього доведеться перестати думати, наприклад, про те, що люди подумають, чи не втратите ви близьких, якщо ви почнете робити те, що ви хочете, але це ваше життя і вирішувати вам.

— Якщо людину в дитинстві виховали як «зразкову» жертву, що може їй допомогти? Психотерапія, аутотренінги, таблетки?

— Можна спробувати допомогти собі самостійно, якщо не виходить — тоді варто звернутися до психотерапевта. До аутотренінгу я ставлюся скептично, бо, як відомо, скільки не кажи «халва», в роті солодше не стає. Таблетки варто застосовувати тільки тоді, коли проявляються психосоматичні симптоми: тремтіння рук, пітливість, гіперемія шкірних покровів, аритмія, тахікардія, гіпертензія, гастрит, панкреатит та інші проблеми з підшлунковою залозою і шлунком, синдром подразненого кишковика, гормональні зміни, проблеми з нейротрансмітерами тощо. От в таких випадках, коли ваша поведінка вже має патологічний характер, тобто починає втручатися в роботу внутрішніх органів, варто йти до психіатра за таблетками.

Поки проблеми тільки на поведінковому рівні, можна натренувати себе долати свій страх. Я, наприклад, свого часу привчив себе до ходіння темними дворами вночі. Моя дочка служила в ізраїльській армії, і одного разу у них була зустріч з жінкою, яка пройшла через табори. Вона стала їм розповідати про газові печі, й раптом бійці, які це слухали, її перервали і стали говорити: «Чому ви поводилися як вівці — вас різали, а ви самі в яр падали? Ви самі собі могили копали, самі роздягалися і йшли в ці газові камери — навіщо ви все це нам розповідаєте?» Я, якщо чесно, сторопів, бо я людина радянська, для мене ця тема свята, і я не розумів, як можна з такою жінкою в суперечку вступити. Але у ізраїльської молоді, на відміну від цієї європейської єврейки з Німеччини, інша психологія: їм страх невідомий. Вони сказали, що якби з ними таке сталося, то вони б із собою неодмінно прихопили двох-трьох фашистів на шляху до газових камер, бо навіть голими руками можна вбити кількох людей, доки тебе самого не вбили. У цих людей зовсім інша психологія, ніж у тих, хто покірно йшов на смерть. Коли ти живеш і не боїшся, у тебе звільняється безліч емоційних ресурсів, оскільки у жертви 90% емоцій йде на те, щоб припускати, чи варто очікувати нападу потенційного ката, і спроби придумати, як уникнути можливих проблем. У багатьох людей паралізована не тільки воля — у них немає навіть і думок про те, що можна щось виправити.

— Що робити тим, у кого психологія жертви виражається через авторитарну, агресивну поведінку? Я народилася в маленькому сибірському містечку, де билися все, навіть дівчатка, і я завжди боялася опинитися побитою. Дитинство минуло, і я стала помічати, що на ділових переговорах не дай боже нікому вступити зі мною в суперечку — у мене відразу виникає бажання загризти і задавити опонента. Я переживаю через те, що у мене багато шансів вийти заміж за підкаблучника або виховати підкаблучником дитину.

— Багато людей займають оборонну позицію, заздалегідь переживаючи про те, що їх принизять. У Росії, в принципі, люди тому й не посміхаються на вулицях: всі звикли до агресії з дитинства та про всяк випадок роблять «пику цеглою», щоб ніхто не приставав. Хоча люди, досвідчені у вуличних бійках, навпаки, вважають, що такий вираз обличчя — ознака слабкості, впевнені в собі поводяться розкуто і дуже спокійно. Люди, які заздалегідь агресивно налаштовані, ще й намагаються всіх контролювати. Щоб цього позбутися, потрібно знову ж позбавлятися страху, вчитися відпускати ситуацію і не говорити, доки тебе не питають. Це важко дається — мовчати на тих же переговорах, доки не дадуть слово, але в результаті вас буде відпускати. Спробуйте, як кажуть спортсмени, пропустити удар, на який ви можете не відповідати. Чим більше ви зможете пропустити, чим довше витримати паузу, тим впевненіше будете відповідати. Ми і на дітей кричимо з побоювання, що вони підкорятися перестануть, і на роботі кричимо, тому що, поки всіх підлеглих за горло не візьмеш, вони працювати не почнуть, хіба не так? Люди, які нічого не бояться, не намагаються нікого шикувати, знають, що ситуація під контролем, і якщо щось піде не за планом, вони зможуть з цим розібратися.

5. Жертва і сімейні відносини

— Чоловік піднімає на жінку руку тільки в тому випадку, якщо вона поводиться як жертва?

— Не обов'язково. Але якщо жінка не жертва — це буде її останнім досвідом спілкування з цим чоловіком.

— Я протягом останніх кількох років зустрічаю один і той же тип чоловіків, які мені говорять одне і те саме — про те, як дружина їх пиляє, як на роботі важко і як вона їсть їхній час, як їх всі довкола ображають, але, зустрівши мене, вони зрозуміли, що це доля, тепер їхні проблеми вирішаться і я їх врятую. Причому такий чоловік може бути доволі успішним, мати гарний вигляд, його ім'я в суспільстві може бути вагомим. У чому тут заковика?

— У багатьох хлопчиків була жорстока авторитарна, або холодна авторитарна, або контролююча матір. Виростаючи, чоловіки тягнуться до жінок, що нагадують їм матір, — це не означає, що ви така, але чоловіки щось виразно в[середині] вас зчитують. Такі чоловіки мучаться, бо їм потрібна «жорстка жіноча рука», але жінки, які їм подобаються, потребують такого партнера, з яким можна побути слабкою, цього не відбувається, і це нервує. Єдина можливість уберегтися від відносин з невідповідним партнером — зникати після першої тривожної фрази на кшталт «Мені так зле...»

— Мій чоловік каже мені, що у мене [спостерігається] поведінка жертви: я постійно намагаюся привернути увагу і отримати турботу. Я жертва?

— Якщо ви постійно скаржитеся, то чоловік абсолютно правий. Такий спосіб спілкування ще й погіршує ситуацію. У деяких невротиків є велика проблема: для них любов з'єднана з почуттям жалю до себе. Припустимо, маленька дівчинка любить свого тата, а він поводиться агресивно, вічно приходить додому п'яним, але вона все одно його любить і водночас боїться. Їй шкода себе, тому що любий тато так з нею спілкується, і ця жалість до себе для неї і є любов'ю. Коли така дитина виростає, то будує відносини з іншими людьми таким чином, щоб в результаті їхньої поведінки можна було відчути себе ображеною і поскаржитися — і скарги становлять суть відносин з чоловіком.

— Ви говорите, потрібно робити тільки те, що хочеться, щоб не бути жертвою. Але як тоді не перетворити сім'ю на спортивну школу, в якій всі борються за останню цукерку? Де межа між великодушністю і конформізмом і момент, коли ти починаєш поступатися іншому не тому, що у нього є право на захист своїх інтересів, а тому, що ти почав поводитися як жертва?

— Можливо, я максималіст, але я за те, щоб ви це робили виходячи з власної потреби. Наприклад, є одна цукерка, і я так обожнюю свою дружину, що дуже хочу, щоб саме вона її з'їла — в цій ситуації ніякої межі, за якою починається поведінка жертви, просто немає. Або ви хочете, щоб вона її з'їла, і ви їй поступаєтеся, або ви просто невдало одружилися. Інший приклад: вдома гора немитого посуду, ви обидва повертаєтеся з роботи втомлені. Можна заздалегідь домовитися про те, хто миє посуд, а можна так любити свого чоловіка, що руки самі до цього посуду потягнуться. Зрозуміло, ніхто посуд мити не хоче — хочеться, щоб чоловік не мив його. Ви скажете, що такого не буває. Буває, якщо ваша сім'я — це рівноправні відносини двох дорослих людей. Інша річ, що жертва в таких відносинах знаходиться дуже рідко, тому що вона буде шукати свою «половинку». Насправді, коли людина самодостатня, то розуміє, що незалежність — це теж щастя, тільки без кохання. Коли обидва партнери почуваються абсолютно повноцінними, їм нічого одне від одного не треба, і вони розуміють, що їм одне з одним просто добре жити. Тоді й посуд миється дружно. Але коли у людини психологічні проблеми, відносини з чоловіком перекошені.

— У чоловіка є дружина і діти, але в шлюбі йому не дуже комфортно, і є відносини на стороні. Але він не йде з-за дітей. Рішення залишитися — це виконання батьківського обов'язку або жест жертви? Якщо поводитись як «не жертва», тобто тільки так, як хочеться, то чи не розваляться всі сім'ї?

— Це правило — жити, як хочеться — можна застосувати до будь-якої сфери життя. Дружину шкода, дітей шкода — люди з неврозами завжди намагаються раціоналізувати свій ідеологічний вибір і вигадують собі пояснення. Трагедія полягає в тому, що діти живуть в сім'ї, в якій мама і тато не обіймаються, не цілуються, ситуація в домі напружена. Ця ситуація принизлива для всіх: для чоловіка, який тримається в родині тільки через ефемерне почуття обов'язку, для жінки, яка живе з чоловіком, який її не кохає. Так що психотравма чекає на дітей в будь-якому разі. Не мені за вас вирішувати, але після розлучення стан дітей може бути різним. Вони можуть і полегшення відчути, тому що їхні батьки тепер не подружжя, а просто мама і тато, і ділити їм тепер нема чого.

— У мене є кохана жінка, і за той час, що ми разом, у нас накопичилася якась кількість взаємних претензій і відчуття взаємної втоми. Я не знаю, чи потрібно з нею розлучитися, чи залишитися, бо я дійсно її дуже кохаю. Як вирішити цю задачу, прибравши з рівняння страх втратити кохану людину, і зрозуміти, чого я дійсно хочу?

— Потрібно протягом трьох місяців чітко виконувати наступну схему: не займатися сексом (з іншими — будь ласка, один з одним — ні), не обговорювати відносини — ні минулі, ні теперішні, ані майбутні — і не обговорювати один одного. Все інше можна робити: разом їздити відпочивати, ходити в кіно, гуляти тощо. Термін в три місяці дається для того, щоб ви відчули, краще вам разом чи нарізно. Так і можете сказати своїй дівчині, що ви сходили до психолога і він вам дав такий рецепт, який може вирішити проблему. Якщо ж говорити про вашу ситуацію більш розгорнуто, то ваша психологічна нестабільність є наочною. Ви так влаштовані психологічно, що, як писав Ленін, у вас крок вперед — два кроки назад. Тому, щоб позбутися проблем у відносинах глобально і назавжди, вам потрібно опікуватися питанням вашої психічної стабільності.

+2
1331
RSS
12:39
+2
Цікавий матеріал професійного психолога… хоча (як на мій дилетантський погляд) не без деяких спірних моментів.
14:53
+2
Поведінка жертви — поведінка, доведена до автоматизму. Якщо подобатися, то усім. І не дай, Боже, мати суперника, а тим більше ворога. Як допомагати? Виводити спілкування на дорослий рівень — це початок.

Випадкові Дописи