До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Анатолій ВИСОТА: Як поживаєте, СЕСТРИ МАРГО? (1, 08.17)

Анатолій ВИСОТА: Як поживаєте, СЕСТРИ МАРГО? (1, 08.17)

(експрес-відгук на книгу: Гримич М. Ти чуєш, Марго?..: роман/
Марина Гримич.- 2-ге вид. – К.: Дуліби, 2012. – 212 с.)

Зачин
Якось дочка Ірина похвалилася, що Марина Гримич не лише науковець – доктор історичних наук, не тільки видавець книг – видавництво «Дуліби», а ще й письменниця. Це мене неабияк здивувало. Бо якось 22 березня 2017 р. ми були разом на презентації книги «Бейрутські оповідання» А. Кримського в перекладі арабською.

Там ми й познайомилися.

Міцно й надійно складена жінка середніх літ, впевнена у собі, і я відмітив тоді, що «саме такі й стають дружинами послів». Виявилося, що перше враження про п. Марину було оманливим.
Днями наша дочка була в Києві і купила в книгарні «Є» чотири книги, які написала М. Гримич. Там був і перший її твір: роман «Ти чуєш, Марго?».

Я прочитав цю «книжечку для дамської сумочки» за два дні.

І скажу вам вона мене захопила щирим словом і якоюсь освіжаючою мовою.

Як це почалося
І мене цікавить, як це науковець і педагог стала письменницею? На початку п. Марина пише від душі: «Я мріяла про письменницьку кар’єру з дитинства, однак життєві обставини довго не давали цій мрії здійснитися. І от, коли я понароджувала дітей, позахищала дисертації, облаштувала побут, — випала нарешті нагода зануритися у творчість» (с.3).

Загалом про книжку
Я здригаюся, читаючи перший незвичний рядок: вранці в квартирі розлягається несамовитий жіночий вереск – це мама стала на ваги. Усміхаюся й заглядаю в кінець – нема ЗМІСТУ. А є «Від автора», текст, розділений трьома зірочками ***, й епілог. Отже розділи таки є, але вони приховані, бо без назв.
У 1999 р. цей роман отримав нагороду від «Коронації слова», а опублікований вперше у 2000 р. Отже він писався раніше від двох новітніх українських революцій у 2004 і 2013-14 роках. У книзі панує непідробний україноцентризм. Мабуть авторка з родиною і готували незалежність України, і обстоювали її у тих революціях.

Про що цей роман?
Ця книга про українське життя, практичне і химерне водночас. Головна героїня – Марго, мабуть Маргарита. Вона мати трьох синів, має лагідного чоловіка – теж науковця. Працює соціологом у фірмі «Розкажи мені…». Трудовий колектив: шеф Гриша («Камікадзе»), Спиридоненко його зам, Свєтка, Леська, Марго, шофер Вася і несподіваний Андибер з сережкою у вусі. Вони займаються соціологічними опитуваннями «в полі» на замовлення американця, якому конче треба знати, як українці люблять владу. Колектив ще має компютерників, які обробляють результати соціологічних досліджень, та людей у корпунктах, але вони всі безіменні. Характери цієї семірки опукло виписані і моя уява відгукується на них. Є ще епізодичні герої від баби Секлети, до привидів, зокрема пані фон Цигельдорф. Їхня пекельна соціологічна робота переривається регулярними застіллями з піснями, від яких Вася вмивається сльозами. Що цікаво, в романі реальне життя плавно перетікає в потойбіччя і позачасся. Там є і козацькі часи (татарин Ахмет, козак Хвесько Ганжа Андибер) і 1937 рік. Шкода, що письменниця не насмілилася перенести нас ще й у майбутнє. А так хочеться побачити процвітаючу Україну.
Характер Марго міняється на очах. Від неспокою пересічної українки, яку «все навколо дратувало; водночас вона заздрила всім і всьому на світі» (с.9), до владної «королеви Марго», яка турбується за власний народ. Це твір про її нове кохання, про зустріч двох ПОЛОВИНОК одного цілого. Культуристка Свєтка теж прагне кохання, а для цього треба вибрати сім сіл із коренем «люб», та ще ночами тричі оббігти голою кожне село.

А для чого?
Письменник пише, бо не може не писати. І цей перший твір М. Гримич написаний, щоб поповнити якісним продуктом інформаційний простір України. «Книжка для дамської сумочки», «чтиво», щоб зайняти себе і розважити в дорозі – все це є. Та оминаючи химерність роману, усміхаючись іскоркам гумору, хоч би ось дотепній відповіді американцю, який хоче дізнатися, яке ж головне питання України, («Чому розплетена коса, а на очах бринить сльоза?»), доходжу до такого: авторку турбує невлаштоване й хаотичне життя українців. М. Гримич звертає нашу увагу, зокрема й на приниженість українок чоловіками – тому й бринить у них на очах сльоза.
Цьому дане світоглядне пояснення: «…все зло у світі від чоловіків. Бог спершу створив землю, воду і небо. Після того – рослини, птахів і тварин. Потім чоловіка. І – найостаннішою – жінку. Ти бачиш градацію: від найнижчого – до найвищого. Жінка є найдосконаліша з божих створінь… Чоловіка задовольняло життя в раю: повна бездіяльність,, користування з плодів, до яких він особисто не мав стосунку, відсутність клопотів, бажань, дій і… свободи… А жінці цього було замало. Вона хотіла пізнати все: любов, біль, страждання, щастя. Адже не можна відчути щастя, не пізнавши нещастя. Людина в божому раю може бути щаслива, лише пройшовши пекло життя на землі…. Саме жінка зробила виклик системі, в якій жила, виклик раю. Із гордо піднятою головою пішла з нього. Пішла на свободу… жінка – це першопричина знаходження свободи людством. Жінка – це першопричина знаходження землі людством. А чоловік за це її ненавидить. Ненавидить за те, що позбавила його безтурботного існування. За те, що примушує його працювати, страждати, любити, відчувати біль і жагу. І чоловіки згуртувалися і витворили систему, подібну до втраченої. Саме так і було створено державу. Держава – це справа чоловічих рук (с.165-166)».
І щоб не залишалося сумнівів, чому все так погано, нас підводять до такого висновку: «…Чоловіки – це слабкодухі істоти, які на волі почуваються беззахисними. Саме тому творять не-волю – державу, щоб почуватися там, як у первісному раю. А що вони зробили з Богом? Вони зробили з нього монстра –жорстокого, нещадного, караючого. Цей Бог не допускає жінку до свого статусу – божого статусу. Але людство саме визнало божий статус Богоматері. Чоловіки створили Божу історію і не дали жінці панувати в раю, хай навіть нарівні з чоловіком. Саме тому Божа Матір стала панувати на землі – душею і розумом людей. Насправді ж – жінка, що народила Бога, має божественну суть не меншу, аніж Богочоловік (с.168)».


Ще кілька слів
Я не читав рецензій на цей твір, а тому, може, й повторюю тут знахідки інших авторів. Наприклад зв’язок між цим романом і відомим твором Булгакова «Майстер і Маргарита»: від «королеви Марго» до заключного образу від’їзду головних героїв на конях у невідомість вечора-ночі. Хоч є й відмінність: Марго тримає на руках дитину. Я помітив також зв’язок між біблейською «землею обітованною» і «Горою обретенною», яка трансформована в «Обретенницю», а згодом і в «Обертенницю». Все це та інше прикрашає роман. І він вартий вашої уваги.
Сподіваюся, що М. Гримич не зупиниться на півдорозі, а запропонує, звичайно ж у художній формі, як облаштувати українське життя так, щоб в ньому була жінка щасливою. А буде щасливою мати – буде щасливою вся українська родина.

Хай же буде!





+5
220
RSS
10:50
+4
Людство. Люди. Чоловік і жінка. Драматичні відносини. Погляд на все це й на інше в книжці Марини Гримич «ТИ чуєш, Марго?». Цим дописом я хочу привернути вашу увагу до авторки і її книжки. І дізнатися вашу думку про все це.
11:52
+2
Для мене навпаки відкриттям стало те, що Марина Гримич має стосунок до видавництва «Дуліби». Бо для мене вона — насамперед, письменниця. А щодо «книжечок для дамської сумочки», то в «Дулібах» свого часу побачила світ книга мого доброго знайомого — українського фантаста Олександра Левченка «Диявол добра»:

Диявол добра
Бачу, що «Ти чуєш, Марго?» має такий самий формат _танцюю

На початку п. Марина пише від душі: «Я мріяла про письменницьку кар’єру з дитинства, однак життєві обставини довго не давали цій мрії здійснитися. І от, коли я понароджувала дітей, позахищала дисертації, облаштувала побут, — випала нарешті нагода зануритися у творчість» (с.3).

Якщо чесно, то словосполучення «письменницька кар'єра» ріже мені вухо. Бо «письменницька кар'єра» — це для людей, так би мовити. Бо це люди уявляють все так, нібито є письменник, який «творчо зростає», обростає авторитетом, призами і преміями, читачами й шанувальниками…

З моєї ж хлопської точки зору, все виглядає трохи по-іншому: є Бог, є письменник — ото і все! Ну-у-у… хіба що є своєрідний «вступний іспит»: треба бодай один раз стрибнути вище голови — о, молодець, давай стрибай і далі!.. Розповідай цікаві історії…

Однак особливість цієї системи полягає в тому, що тут… нема куди рости! Якщо ти стрибнув вище голови вперше, то стрибнеш і вдруге, і втретє, і вп'яте, і вдесяте, і вп'ятдесяте, і всоте. Принципово тут нічого не змінюється: Бог як був "№1" — так Ним і лишається, письменник як був "№2" — так ним і лишається, скільки б він не стрибав вище голови. А книжки, призи та премії, читачі й шанувальники як же?..

Но знатная леди
И Джудит О'Греди
Во всем остальном равны… ©

Головне — навчитися розповідати цікаві історії. Все інше — це суто кількісний вимір, а в принципі в літиретурі є місце як «авторові одного твору», так і «дуже плідним літераторам».
13:31
+2
Та так і є! Письменник є Божим посланником до людей з певною місією. А читач потім дивується, як це, що письменник стільки знає, та ще й уміє про це розказати? Тому й знає, тому й уміє, бо Посланець (= ангел ущільнений). Ти, Тимуре, теж ним є!
12:11
+2
Отже розділи таки є, але вони приховані, бо без назв.

О-о-о, це погано… Навесні взявся написати рецензію на книгу одного сучасного автора — а він пише саме так, без розділів… Книга — грубезний том. Роман з трьома сюжетними лініями: (1) сучасною, (2) ХХ століття і (3) ХІ століття. Кожна, типу, «глава» виділена віньєткою свого типу — а типів аж 3, в залежності від часу!!! Й жодного змісту… Зізнаюся чесно: читати таку книгу (а тим паче, писати на неї рецензію) — то є мука пекельна!!! Тож хоч би з цих міркувань за книгу Марини Гримич навіть братися не стану — бо мене така стилістика дуже втомлює. Мені ближче структурована подача матеріалу.

Письменник пише, бо не може не писати.

Так, в основі своїй кожен письменник — це графоман. Різниця між Шекспіром і Васею Пупкіним — в натренованості «письменницького ока», в здатності бачити окремі деталі й якомога коротшими словами передавати читачам свої враження.

Цьому дане світоглядне пояснення: «…все зло у світі від чоловіків.

Цікаво, чий це світогляд: самої письменниці Марини Гримич — чи її героїні?! Бо змішувати письменника з його героями не варто.

І щоб не залишалося сумнівів, чому все так погано, нас підводять до такого висновку: «…Чоловіки – це слабкодухі істоти, які на волі почуваються беззахисними. Саме тому творять не-волю – державу, щоб почуватися там, як у первісному раю. А що вони зробили з Богом? Вони зробили з нього монстра –жорстокого, нещадного, караючого. Цей Бог не допускає жінку до свого статусу – божого статусу. Але людство саме визнало божий статус Богоматері. Чоловіки створили Божу історію і не дали жінці панувати в раю, хай навіть нарівні з чоловіком. Саме тому Божа Матір стала панувати на землі – душею і розумом людей. Насправді ж – жінка, що народила Бога, має божественну суть не меншу, аніж Богочоловік (с.168)».

Божечки, до чого ж примітивна «рожева» проза!!!
Щиро реготав.
Тим паче, про «Бога-монстра», «жорстокого, нещадного, караючого» я нещодавно написав матеріал для Світоча. Якщо ти не знаєш Бога — тоді так, Він буде для тебе «жорстоким, нещадним, караючим монстром». Бійся Його!!! Тільки хто ж тобі винен, що ти не прагнеш пізнати Бога, але прагнеш боятися Його?! Ну, то бійся, на здоров'ячко!..
_сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь
12:24
+2
Сподіваюся, що М. Гримич не зупиниться на півдорозі, а запропонує, звичайно ж у художній формі, як облаштувати українське життя так, щоб в ньому була жінка щасливою. А буде щасливою мати – буде щасливою вся українська родина.

Не сподівайся — не вийде! _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь
Мій улюблений психолог Олексій Капранов вивів формулу ідеального чоловіка:
ідеальний чоловік той, хто виконує те бажання жінки, про яке вона сама ще не здогадується!!!
Бо щойно жінка озвучить своє бажання — то миттю втрачає до нього цікавість. Тож сама себе жінка ніколи не зможе натішити як слід… Натомість якщо чоловік виконає те, до чого жінка ще навіть не додумалася — оце і є ідеал!!!
_язик _язик _язик
І загалом, зробити жінку щасливою — це, згідно з висновками Капранова, завдання, поставлене вищими силами чоловікові! Я ж на Світочі це відео розмістив… Шкода, що свого часу ти це моє відео проігнорував. Бо у тебе тепер не вникало б ілюзій щодо книги Марини Гримич…
_язик _язик _язик

13:33
+3
Не до всього доходять руки в мене. А може був неуважний. Зараз подивлюся це твоє давнє видиво.
13:25
+2
Дякую, друже Тимуре, за ці перші коментарі. Вони розгорнуті. Якщо в творі є щось серйозне, наприклад, світоглядне пояснення (СП) нинішнього українського (і взагалі!) життя, то його значення не зменшується від того, що воно є не авторським, а вкладено в уста якогось героя. Так, в рецензованій книжці це СП взагалі приписане привиду Пані Цигельдорф. Вона навчає змалілу Марго.
07:30
+2
Гарно написано, дякую!
11:34
+4
Дуже цікаво… красиво написано. Дякую друже мій, що ознайомили мене з такою книгою. На жаль я повільно читаю по українськи і такі статті як ця дуже корисна для мене. Я радий, що ви з Мариною Віллівной познайомилися на презентації моєї книги в Києві _плачу
12:17
+3
Дякую, друже Імаде, за добре слово. Бач, як воно виходить: не було б цієї рецензії, якби ти не залучив мене ще в 2015 р. до своїх перекладів творів А. Кримського.
14:52
+3
Раджу усім! Прекрасна книга! Я два дні сміялася навзрид! Як сказав пан Тимур -«рожева проза», а вона мені до сміку, причому дуже багато глибокого змісту заховано під вуаллю легкості та гумору!
Зараз читаю «Second life» теж пані Марини Г.
14:53
+3
Дякую татусь за цікаву рецензію!
17:02
+2
Дякую, Ірино, за добре слово. Шкода, та мабуть, сама М. Гримич не знає ще про цю рецензію. Хоч наш зять вже розповів про це її чоловіку — послу Іг. Осташу. Із ФБ довідався про трудний для неї екзамен з арабської.
06:10
+3
Дякую, пане Анатолію! Чудова рецензія! Цікаве є слово «віддихайте»… Від «дихайте», так?
07:40
+1
Спасибі й тобі, Таню! Чи вдалося тобі поставити яєчко?
12:54
+3
Чи вдалося тобі поставити яєчко?

Я ще зі школи пам'ятаю як вчителька біології казала що яйце і яєчко це зовсім різні речі, і просила не плутати ці слова _наляканий _сміх
16:33
+2
Дякую, друже Доброславе, за зауваження. Так, яйце — звучить. А ЯЙЦЕ-РАЙЦЕ ще краще. Передала мені Таня, що досліди із ЯЙЦЕСТАВОМ -17 були для неї невдалими. Але продовжить… А от питання: чи в тебе, друже, є в холодильнику яйця?

Випадкові Дописи