Городовий Сапогов

Городовий Сапогов
Джерело матеріалу:

Ялтинський городовий Сапогов дістав від начальства почесне, повне довіри до розуму і такту Сапогова доручення: обійти свою дільницю і перевірити всіх євреїв — чи займається кожен єврей тим ремеслом, яке їм самим вказано і яке давало такому єврею дорогоцінне, крихке право жити серед чудової ялтинської природи...

Перевіряти хитрих семітів Сапогову було наказано таким чином: нехай кожен семіти зробить тут же, при Сапогові, на його очах, якусь річ за своєю ремісничої спеціальності й тим доведе, що пильне начальство не введено ним в оману і недостойне піддурювання.

— Ти тільки будь обережним, — попередив Сапогова околодочний.

— Бо — так тебе навколо пальця й обкрутять!

— Жиди то? Мене то? Та Господи ж!

І пішов Сапогов.


* * *

— Добридень, — мовив Сапогов, входячи до молодого Абрама Ґолдіна. — Ти це саме, як то кажуть: ремесло своє… Сповняєш?

— А чом мені його не виконувати? — здивувався Абрам Ґолдін. — Трошки їм собі хліб з маслом. Знаєте — фотографія, звісно, така річ: якщо це виконувати, то і можна їсти хліб з маслом. Хе-хе! На здоров'ячко...

— Та-ак, — нерішуче сказав Сапогов, переминаючись з ноги на ногу. — А ти ось що, брате… Ти доведи! Перевірка вам від начальства вийшла...

— Зробіть таку ласку, — заметушився Абрам Ґолдін, — ми зараз із вас зробимо таку фотографію, що ви самі в себе закохаєтесь! Попрошу вас сісти… Ось так. Голову трохи набік, очі зробіть, прошу, трошки інтелігентнішими… рота можна закрити. Закрийте рота! Не робіть так, ніби у вас зуби болять. Ніс, якщо вам байдуже, можна поки рукою не чіпати. Потім, коли я закінчу, можна його чіпати, а поки тримайте руки на грудях. Прошу тепер не ворушіться: тепер у вас пре-чу-до-во культурний вигляд! Знімаю!!! Готово. Дякуємо! Тепер можете робити зі своїм носом, що вам заманеться.

Сапогов підвівся, з насолодою розправив могутні члени і з інтересом потягнувся до апарату.

— А ну — виймай!

— Що… виймати?..

— Що там у тебе вийшло? Покажи!..

— Бачте… Зараз же не можна! Зараз ще нічого немає. Мені ще потрібно піти в темну кімнату проявити негатив.

Сапогов погрозив Ґолдіну пальцем і посміхнувся.

— Хе-хе! Стара штука!.. Ні, брате, ти мені покажи зараз… А так кожен може.

— Що ви говорите?! — стривожено закричав фотограф. — Як же я вам покажу, коли воно не проявлено! Потрібно в темну кімнату, яка з червоним світлом, потрібно...

— Так, так… — кивав головою Сапогов, комічно позираючи на Ґолдіна. — Червоне світло, звісно… темна кімната… Ну, до чого ж ви хитрі, жидва! Навчаєтесь ви цьому де, чи що… Або так, — самі по собі? Дай мені, каже, темну кімнату… Ха-ха! Ні-і… Виймай зараз!

— Ну, я вийму — то платівка буде абсолютно білою!.. І вона зараз же на світлі пропаде!..

Сапогов був у захваті.

— І звідки у вас що береться?! І шото за спритний народ! Темна, каже, кімната… Та-ак. Ха-ха! Мало, чого ти там зробиш в цій кімнаті… Знаємо-с. Виймай!

— Гаразд, — зітхнув Ґолдін і вийняв з апарату білу пластинку. — Дивіться! Ось вона.

Сапогов взяв пластинку, подивився на неї — і в його грудях сяйнула жахлива, тяжка, гірка образа.

— Та-ак… Це, отже, я такий і є? Хороший ти фотограф. Розуміємо-с!

— Що ви розумієте?! — злякався Ґолдін.

Городовий тужливо подивився на Ґолдіна...

— А те. Лукава ти є людина. Завтра на виїзд отримаєш. В 24 години.


* * *

Сапогов стояв в літографічній майстерні Давида Шепшелевича, і очі його підозріло бігали по дивним дошкам і каменям, в безладді наваленим по всіх закутках.

— Бонжур, — чемно привітався Шепшелевич. — Як ваше здоров'ячко?

— Та так. Ти ремісником будеш? А який ти ремісник?

— Літографічний. Ярлики різні роблю, запрошення… Візитні картки роблю.

— Ось ти мені це саме та покажи! — сказав, підморгуючи, Сапогов.

— Скільки завгодно! Ми зараз, ваше благородіє, вашу картку тиснемо. Як ваше шановне ім'я? Сапогов? Павло Максимович? Одна хвилинка! Ми просто на камені й напишемо!

— Ти куди? — занепокоївся Сапогов. — Ти при мені, брат, пиши!

— Так при вас же! Ось на цьому камені!

Він нахилився над каменем, а Сапогов дивився через його плече.

— Ти чого пишеш? Хіба так?

— Це нічого, — сказав Шепшелевич. — Я на камені пишу ззаду наперед, а на картці відбиток вийде правильний.

Сапогов засопів і опустив руку на плече літографа.

— Ні, так не треба. Я не хочу. Ти, брате, без шахрайства. Пиши російською!

— Так воно і є російською! Тільки це ж треба, щоб ззаду наперед.

Сапогов розреготався.

— Потрібно, еге ж? Ні, брате, не потрібно. Пиши правильно! Зліва направо!

— Господи! Що ви таке говорите! Та тоді зворотний відбиток не вийде!

— Пиши, як треба! — суворо сказав Сапогов. — Нема чого дурня клеїти.

Літограф знизав плечима і нахилився над каменем.

За десять хвилин Сапогов зосереджено крутив у руках візитівку і, насупивши брови, читав:

— Вогопас Чивомискам Олвап.

На серці в нього було тяжко...

— Так… Це я і є такий? Вогопас Чивомискам Олвап. Розуміємо-с. Глузування вчинити над начальством — на це ви мастаки! Розуміємо-с!!! Хороший ремісник! Відзначимо-с! Завтра в 24.


* * *

Коли він йшов, його усміхнене обличчя змарніло. Гіркота незаслуженої образи закарбувалася на ньому.

— Вогопас, — думав, важко зітхаючи, городовий, — Чивомискам!

Старий Лейба Буцкус, сидячи в закутку скверу, заробляв собі кошти до життя тим, що експлуатував дивний винахід, який викликав захват усіх навколишніх хлопчаків… Це був дивовижний апарат з двома отворами, в один з яких кидалася монета в п'ять копійок, а з іншого випадав кавалок шоколаду у строкатій обгортці. Багато які хлопчаки знали, що такий самий шоколад можна було придбати в будь-якій крамничці, без всякого апарату, проте апарат саме і непокоїв їхні допитливі молоді уми...

Сапогов підійшов до старого Лейби і лаконічно спитав:

— Ей ти! Реміснику… Ти що робиш?

Старий підняв на городового червоні очі і холоднокровно відповідав:

— Шоколад роблю.

— Як же ти його робиш? — недовірливо покосився Сапогов на дивний апарат.

— Що значить — як? Та так. Сюди п'ятак кинути, а звідси шоколад вилізе.

— Та ти брешеш, — сказав Сапогов. — Не може такого бути!

— Чому не може? Може. Зараз ви побачите.

Старий дістав з кишені п'ятак і опустив в отвір. Коли з іншого отвору вискочив кавалок шоколаду, Сапогов перегнувся від сміху і, захоплений, вигукнув:

— Та як же це? Ах ти, Го-осподи. Ото стариган! Як же воно так стається?

Його здивований погляд був прикутий до апарату.

— Машина, — знизав плечима апатичний старий. — Хіба ви не бачите?

— Машина-то — машина, — заперечив Сапогов. — Так як воно так виходить? Адже п'ятак то мідний, твердий, а шоколад солодкий, м'який… як же воно так з твердого п'ятака може така смачнюча річ вийти?

Старий уважно подивився своїми червоними очима на Сапогова і повільно опустив повіки.

— Електрика і кислота. Кислота пом'якшує, електрика переробляє, а пружина викидає.

— Ну-ну, — покрутив головою Сапогов. — Повигадують теж люди. Ти працюй, старий. Це здорово.

— То я й працюю! — сказав старий.

— І працюй. Це, братику, штука! Не всякому дано! Прощавай!

І те, що зробив негайно після цього слова Сапогов, могло бути пояснено тільки подивом його і схилянням перед таємницями природи і глибиною людської думки: він дружнім жестом простягнув старому шоколадному фабрикантові руку.


* * *

Наступного дня Шепшелевич і Ґолдін зі своїми домочадцями — їхали на першому пароплаві, що відходив з Ялти.

Сапогов за обов'язками служби прийшов проводити їх.

— Я на вас серця не маю, — добродушно киваючи їм головою, сказав він. — Є жид правильний, який без обману, і є інший сорт — шахрайський. Якщо ти, справді, працюєш: шоколадом або чим там — я тебе не чіпатиму! Ні. Але якщо — Вогопас Чивомискам Олвап — це навіщо ж?

Автор — Аркадій Аверченко

1911

+1
423
RSS
16:26
+2
При написанні цього сатиричного оповідання Аркадій Аверченко мав перед очима яскравого прототипа — справжнього городового. В той день, коли оповідання було опубліковано, нещасний городовий гасав Ялтою й пачками скупав газети, щоб знищувати їх…
16:43
+2
В цілому ж оповідання чудово ілюструє тему маніпуляцій. Старий Лейба Буцкус був надто досвідченим, щоб пояснювати городовому Сапогову справжній принцип дії «шоколадної фабрики» — отож і вдався до маніпуляції за допомогою «таємничої» фрази:
Електрика і кислота. Кислота пом'якшує, електрика переробляє, а пружина викидає.
_сильно_сміюсь
18:38
+2
Тут головне в пружині, яка викидає.

Випадкові Дописи