коло

Коло – це досить незвичайний символ через свою простоту, насиченість і унікальність інформації, яку він собою виражає. Його використовують, практично всі релігії як сучасності, так і древності: в Єгипті, Зороастризм, Веданта. До нас він прийшов з язичницьких часів, але скоріше за все, його слід простягається у глибину віків, у допотопні часи.

На перший погляд важко осягнути важливість і цінність даного символу, гостя з туманної давнини, аура святості якого збереглась і у наші дні.

Проста фігура симетрія якої вважається досконалою. Що він собою виражає: довершеність, сонце, колесо; можна придумати і вже придумано багато чого іншого в залежності від рівня фантазії, яка живиться релігійною екзальтованістю, чи асоціаціями з навколишнім середовищем.

Якщо є сумніви у суті існування філософії протилежностей, основаній на висловах Будди і Аристотеля зі статті «Будда і Аристотель. Межа ч. 2», тут то аналіз самого кола — самого по собі – приводить до тих же результатів.

Тому, перше, коло – це прикладний зразок форми, з якою можна експериментувати, щоб переконатись, що вона собою виражає. А виражає вона все ту ж філософію протилежностей, тобто символ являє собою свою самодостатність, як носій інформації.

Друге, коло містить у собі пласт інформації, пов’язаної з її аурою святості і популярності у релігій.

Третє, він має відношення, разом з комплексом протилежностей, до прикладного знання – квантової фізики – її квантового поля.

Але перше торкнемось філософії протилежностей. А щоб не повторювати лінію викладу попередньої статті, скористаюсь інформацією з коментарів Тимура Литовченко до статті «Будда і Аристотель. Межа ч. 2», люб’язно ним надану.

В оригіналі ж Він не просто «створив», а, швидше, відділив/розрізнив/розвів. Тому в перекладі Бут. 1:4 підкреслено саме цей нюанс:

І побачив Бог світло, що добре воно, і Бог відділив світло від темряви.

…и увидел Б-г свет, что хорош, и отделил (различил).

Світло та пітьма існували в якомусь проміжному, «змішаному» стані. Так би мовити, існували «сутінки» — ні світло, ані пітьма…

Але спочатку хочу привести випадково цитату публіцистки і письменниці Єлени Ксантопулос Із статті «Європа буде так же довго і болісно звільнятись від розтліваючого впливу Росії, як і Україна», яка дуже співзвучна темі статті.

Признати реальність. Назвати біле білим, чи все-таки продовжувати притримуватись політики «безкінечних відтінків сірого».

Отже біле є визначеність, а безкінечні відтінки сірого – невизначеність.

Ця цитата співпадає з інформацією Тимура Литовченко, яка стверджує існування початкового стану, свого роду сутінок – суміш світла і тьми, — а для нас – чорного і білого і дій Бога, який розділяє їх, виділяючи зі сірості, концентруючи їх у чистоту. Сірість, у результаті цих дій, зникає, поступившись місцем зібраним у собі кольорам, тобто ніщо з білого не лишилось поза ним і ніщо з чорного не лишилось поза ним – тільки біле і чорне – визначеність.

Все це можна проілюструвати шкалою відтінків з комп’ютера.

«…и увидел Б-г свет, что хорош, и отделил (различил).»

Але дійсно, їх ще потрібно розрізнити, кожен колір відтінити.

Подивіться на малюнок прямо під цим реченням.

Немає ніякого малюнка? Ніякої визначеності? Так! Але це не помилка. Малюнок все-таки є, але він намальований білим по білому. Чисте біле, очевидно, не може собою саме щось виразити. Потрібно щось інше. Але достатньо добавити чорного і появиться прекрасна картина.

Чорне відтінило біле, а біле – чорне і тепер можна визначити, що є що.

Але вернемось до зібраних, концентрованих, інтегрованих кольорів, бо питання стоїть – яким чином їх розмістити, щоб вони відтіняли об’єм один одного? Потрібно мати також на увазі, що сірість мала свій об’єм і від сепаровані чорне і біле повинні вміститись у ньому обоє. Поряд не вийде, але якщо один поза одним, то кожен зможе відтінити повністю іншого, що, власне, і може продемонструвати коло, якщо умовно «зрушити» у сторону кожен з кольорів.

Є стара східна байка. До Бога прийшла тьма скаржитись на світло, що воно постійно і скрізь переслідує її. Бог пообіцяв вирішити це питання і призвав до себе світло. «Тьма жаліється, що ти її переслідуєш». Здивувалось світло: « А хто така – тьма». Озирнувся Бог і дійсно, тьма зникла. Суть байки у тому, що кожне з них є відсутність іншого – ніщо іншого. Поряд зі світлом немає тьми; поряд з тьмою немає світла. Теж саме і з білим і чорним.

Біблійний Бог розмістив кожну властивість у її власну область: світло стало днем, а ніч – тьмою і прояв їх не пересікається один з одним, а проявляється послідовно. Це є надзвичайно важливий фрагмент древніх знань, виражений так алегорично.

Але повернемось до кольорів. Поміщені один поза одним вони повинні бути злиті в одне ціле, інакше між ними лишиться сірість. Але злитість не повинна і не порушує їх чистоти, бо ми зробили висновок, що вони є ніщо один одного – відсутність.

Злитість означає, що протилежності проникають одна в одну – є одне, що проявляє свої якості послідовно в залежності від обставин: то білим, то чорним – як негатив і позитив.

Отже ми прийшли, незалежно, до тих же висновків, що і у статті «Будда і Аристотель. Межа ч. 2».

• Протилежності є відсутність одна одної – ніщо себе.
• Вони є рівноправні властивості.
• Протилежності є межами одна одної.
• Вони визначають і об’єктивують одна одну.
• Вони нероздільні.
• Переходять одна в одну.
• Проявляються послідовно.

Якщо виклад і доводи здаються легковажними, то слід відмітити, що складне реалізує себе через просте, а просте – ускладнюється.

Отже коло являє собою одне, що є два і два, що є одне, але наявність протилежностей явно недостатньо для аури святості кола.