Атеїзм: християнство без Бога

Атеїзм: християнство без Бога
Джерело матеріалу:

Філософський аналіз

Християни постійно полемізують з атеїстами, але далеко не завжди розуміють, що це за світогляд, на якому грунті він виріс, в чому його внутрішні протиріччя. До того ж занадто часто учасники таких суперечок не здатні розмовляти спокійно, їх переповнюють емоції, вони раз у раз переходять на особистості. Між тим для розуміння суті справи необхідно відмовитися від своїх почуттів і спокійно, неупереджено розглянути предмет полеміки. Саме це і робить у своїй статті кандидат філософських наук Рустем Вахітов.

… Мавпа християнства, той популярний, дуже поширений в… натовпі фізиків, хіміків, всяких природничників і медиків «науковий» матеріалізм, на якому хочуть базувати весь світогляд.

А. Ф. Лосєв

Мода на атеїзм

Атеїзм знову входить у моду в Росії. У пізньорадянські роки серед «просунутих, вільнодумних інтелектуалів» вважалося особливим шиком відростити волосся а-ля Христос з музичного фільму «Ісус Христос — суперзірка», носити натільний хрест, та так, щоб його було видно під «недбало» розстебнутою сорочкою, і на Великдень йти до церкви, проходячи через «конвой» міліціонерів і міцних хлопців з «комсомольського патруля». У їхніх нинішніх наступників вважається хорошим тоном хизуватися цитатами з «Словника атеїста», почитувати Гольбаха і Маркса і в Інтернеті іронізувати щодо «православ'я головного мозку». При цьому такі люди вважають, ніби атеїзм — це те ж саме, що й антиклерикалізм, хоча насправді речі ці не тотожні. Буває, що атеїст абсолютно лояльно ставиться до Церкви, а антиклерикал вірить в Бога. Ось тому-то і варто розібратися, а що ж це за світогляд такий — атеїзм? Не той атеїзм, який мода, а справжній.

Про що суперечка?

Ввічливість вченого полягає в тому, щоб з самого початку дати визначення основним поняттям, інакше ми змушені будемо впасти перед Беконовським «ідолом площі», де безглузді суперечки не припиняються, тому що ніхто не розуміє, про що ця суперечка.

«Велика радянська енциклопедія» говорить наступне: «Атеїзм (франц. Atheisme, від грец. А — негативна частка і theos — бог; буквально — безбожництво), заперечення існування бога, яких-небудь надприродних істот і сил і пов'язане з цим заперечення релігії. Зміст поняття «атеїзм» змінювався протягом історії, і був тісно пов'язаний з характером релігійних вчень, які панували в різні епохи». Нітрохи не бажаю зазіхати на авторитет головної енциклопедії країни, в якій народився я сам і, думаю, більшість моїх читачів, але гіршого визначення, по-моєму, немає. З тієї причини, що воно містить в собі логічну помилку, яка називається «негативне визначення». Всякий, хто вивчав курс формальної логіки, знає, що визначення повинне відбивати істотні властивості визначається предмета, тобто повинно містити твердження, а не заперечення. Вислів: «цирк — це не кіно», звичайно, формально вірно, але воно нічого не повідомляє нам про істотні риси цирку. На прикладі атеїзму це видно особливо яскраво. Скажімо, буддизм заперечує існування Бога — творця всесвіту, так само як і реальне об'єктивне існування самого всесвіту. У народних формах буддизм може змішуватися з різними язичницькими віруваннями (такий, наприклад, монгольський або бурятський буддизм, що передбачає поклоніння різним богам, що втілюють явища природи), але, строго кажучи, сама доктрина буддизму цього не вимагає. Буддист може і не вірити в богів, навіть у тих, яким поклоняються в буддистських храмах деяких народів — як, наприклад, прихильники «філософської» японської версії буддизму — дзен-буддизму; від цього він не перестає бути буддистом. Але навряд чи при цьому ми погодимося визнати буддистів атеїстами.

Задача визначення атеїзму ускладнюється тим, що атеїсти не мають декларації, в якій висловлювалися б погляди всього атеїстичного співтовариства (на кшталт «Символу віри» в християнстві). Вони часто належать до різних і навіть ворогуючих філософських напрямів і шкіл. Це не кажучи вже про відмінності їх політичних поглядів і уподобань, в силу чого, як показала історія, деякі атеїсти до віруючих або навіть до ієрархів церкви ставляться більш терпимо, ніж до інших атеїстів, які сповідують інші політичні погляди (порівняймо ставлення Сталіна і керівництва СРСР 1940- х років до патріарха Сергія, з одного боку, і до троцькістів або західних соціал-демократів — з іншого). Проте спроби виробити якусь спільну позицію з боку атеїстів, звичайно, робляться, хоча, безумовно, це «кредо атеїзму» окремі атеїсти вільні схвалювати чи не приймати. Адже атеїзм не має інституційної структури, яка б відлучала від атеїстичного співтовариства за «неправильний атеїзм» (як церква відлучає єретиків).

Таку спробу виробити спільну позицію ми знаходимо на одному з найбільших атеїстичних ресурсів Рунету — «атеїстичному сайті». Розглянемо її.

Перш за все, там абсолютно справедливо стверджується, що: «Атеїзм є не «простим невір'ям у бога», а являє собою світогляд, що включає в себе наукові, моральні та соціальні підстави для заперечення існування бога і філософію життя без бога» [1]. Які ж основи цього світогляду?

Перша основа — це теза про те, що поза людською свідомостю існує об'єктивний, тобто не залежний від нашого сприйняття єдиний матеріальний світ, природа, якого організована раціонально, іншими словами, підкоряється законам, доступним для людського розуму. Ця теза у філософії називається об'єктивізмом, або натуралізмом. «Атеїстичний сайт» говорить про це недвозначно: «Атеїзм грунтується на визнанні природного світу, єдиного і самодостатнього, що оточує людину… Атеїзм грунтується на науковому осягненні світу...».

Друга основа — теза про те, що людина є лише частиною природи, але при цьому, маючи розум і особистість, представляє вищу цінність. У філософії ця теза називається антропоцентризмом. Наведемо відповідну сентенцію «атеїстичного сайту»: «Атеїзм, грунтуючись на принципах світського гуманізму, стверджує першорядне значення людини, людської особистості і людської істоти по відношенню до будь-якої соціальної чи релігійної структури».

Третя основа — теза про могутність людського розуму. Як правило, атеїсти при цьому як вищу форму раціонального пізнання розглядають наукове пізнання (маючи на увазі під наукою насамперед математичне експериментальне природознавство, що виникло в результаті ньютонівської революції близько 300 років тому). У філософії цій ідеї дали назву раціоналізму або сцієнтизму. Атеїсти при цьому переконані, що наука, пояснюючи одне явище природи за іншим, не залишає місця для релігійних інтерпретацій: «Все, що наука відкриває про сутність явищ світу, колись оголошувалося безпосередньою справою рук бога. Бог відступає з тієї області, в яку вступає наука. Жодне наукове відкриття не підтверджує того, про що говорить релігія, але дає розумні, раціональні пояснення таємничих явищ».

Нарешті, четверта основа атеїстичного світогляду часто атеїстами навіть не формулюється, але мається на увазі і це видно з їхніх міркувань про науковий прогрес, еволюцію людської моралі, політичних інститутів і т. д. Мова йде про прогресизм — вчення, згідно з яким людська цивілізація розвивається від нижчої форми до вищої, поступово збільшуючи достовірні знання про світ, могутність техніки і міру свободи людини. Можливо, атеїстам здається, що це і так очевидно і спеціально підкреслювати це не потрібно, але історія філософії демонструє нам безліч вчень, які зовсім не так оцінюють розвиток людства і бачать в ньому або регрес, або рух по колу, або взагалі заперечують єдине людство і єдину його історію.

Отже, атеїзм — це світогляд, основу якого складають 1) об'єктивізм, або натуралізм 2) антропоцентризм 3) раціоналізм і сцієнтизм і 4) прогресизм. Іншими словами, атеїзм не просто заперечує існування Бога як особистісного Творця і Управителя світу. Атеїзм ще й стверджує, що існує єдина, матеріальна, яка не залежить від нашого пізнання природа, пронизана законами, що людина — частина цієї природи і більше того — її вершина, оскільки вона володіє розумом і може проникати в таємниці природи, вивчати ці закони і використовувати їх у своїх цілях, що цінності людського буття понад усе і історія людства являє собою гносеологічний, економічний і політичний прогрес.

Виявивши позитивний зміст поняття «атеїзм», ми тепер не можемо не визнати, що мали рацію, коли інтуїтивно здогадалися, що буддизм, хоч і заперечує існування Бога-Творця, атеїстичним світоглядом (в даному сенсі слова) все ж не є. Навіть якщо буддист не вірить у язичницьких природних богів і тим більше в Бога-Творця, він — все одно не атеїст. Адже йому чужі всі чотири принципи атеїзму — об'єктивізм, антропоцентризм, сцієнтизм і прогресизм. Буддисти вважають природу і людську особистість ілюзією, а до західної науки ставляться як до спроби знайти щось раціональне в уривчастих сновидіннях.

Де атеїзм не визріває

Якщо ми вдумаємося в ці положення атеїстичного світогляду, то зауважимо, що всі вони сформувалися в лоні християнської європейської цивілізації і в жодній іншій цивілізації світу всі ці чотири положення не могли зібратися в єдине ціле. Більш того, в інших цивілізаціях багато з них були б визнані абсурдом.

Так, в цивілізаціях Далекого Сходу (Індії, Китаї, Кореї, Японії) з давнини існував і досі ще сильний зовсім інший погляд на природу. Природа там сприймається не як об'єктивно існуюча реальність, а як реальність ілюзорна («майя», «сансара»), створена людським сприйняттям. Індуси, китайці та японці спрадавна вважали, що світ, який ми бачимо — з сонцем, зірками місяцем, землею, — існує тільки тому, що наші органи чуття і наш мозок влаштовані певним чином. Для інших істот, наприклад комах, він виглядає інакше, а сам по собі представляє просто сукупність спалахів, що тривають лише одну мить — «дхарм». Так само, як глядач кінофільму сприймає швидку зміну кадрів як живе зображення, ми поєднання цих «спалахів» сприймаємо як реальний світ. У Європі така точка зору відома, але вона тут сповідується лише окремими філософськими школами і мислителями, які ніколи не належали до мейнстріму європейської думки і в очах більшості європейців виглядають як диваки і ексцентрики (Берклі, Юм, Шопенгауер, Мах, Авенаріус). На Сході навпаки. Це — погляд тисяч і мільйонів простих людей, які ніколи не вивчали філософії, але з дитинства засвоїли, що світ з його успіхами і негараздами не більше ніж ілюзія, рід сну. І настільки звичний нам матеріалістичний погляд на природу для них — абсурд і безглуздя: будь-який буддист і індуїст буде реготати над нашим переконанням, що якщо людство, наприклад, в результаті якої-небудь пандемії повністю загине, то світ з його сонцем, небом, деревами будинками, які ми бачимо, все одно продовжить існувати.

Більше того, вчення про ілюзорність світу на Сході доповнюється… запереченням законів природи. Європейські монахи-єзуїти, прибувши в Китай проповідувати християнство, зіткнулися з проблемою: китайці не розуміли їх, коли ті починали міркувати про закони природи. Згідно поглядів традиційних китайців дощ ллє і врожай зростає не тому, що в природі наявні якісь закони, незалежні від людини, а тому що… така воля імператора, який є сином Неба. І навпаки, якщо наступила посуха і врожай загинув, то також винен імператор (схожа ситуація була в стародавньому Єгипті, де фараон щороку при скупченні народу зачитував указ, що повеліває Нілу розлитися). Відома в СРСР примовка: «Пройшла зима, настало літо — спасибі партії за це!» Була б сприйнята стародавніми єгиптянами і китайцями цілком серйозно. Сама ідея закону — якоїсь універсальної вимоги була китайцям (так само як і всім іншим народам, крім стародавніх греків і їх спадкоємців європейців) чужа, в їх суспільстві не було законів, яким повинні підкорятися всі — від імператора до селянина і які були б абстрактними нормативами, незалежними від волі правителя.

Причому точно так само, як для представників цивілізацій Далекого Сходу ілюзорний світ, ілюзорна для них і людина в нашому європейському розумінні. Людина для східної культури не представляє великої цінності, її розум не так вже й важливий, тому що все, що він пізнає, як ми з'ясували — не більше ніж морок, вільна людина або невільна — не так вже й важливо, тому що особистість — теж морок. Нам здається, що ми представляємо собою унікальну істоту, відмінну від інших, зі своїм характером, спогадами, здібностями. Насправді це не так; «це є те», кожен з нас тотожний будь-якому іншому, і в той же час — нас як самостійних істот зовсім немає.

В рамках цього світосприйняття немає місця ні об'єктивізму, ні раціоналізму, ні гуманізму. Атеїзм тут неможливий навіть у разі заперечення тим чи іншим мислителем існування богів. Була така школа староіндійської філософії — чарвака-локайятіка. Її представники відкидали релігію, але вище примітивного гедонізму в дусі «тоді їж, співай і веселися!» не прийшли. Ніяких тез гуманізму, прогресу і раціоналізму вони так і не висловили.

Антична цивілізація теж не знала і не могла знати атеїзму в нашому розумінні слова. Звичайно, стародавні греки і римляни не заперечує існування природи (хоча деякі містичні напрямки в грецькій філософії, такі, як платонізм, і визнавали матеріальну природу напівіллюзорною, «світом тіней» і протиставляли їй інший, вищий, ідеальний світ). Але, наприклад, твердження, що світ всього лише один, для греків було б спірним. Багато грецьких філософів вчили, що є безліч космосів в просторі (Демокріт, Епікур) або в часі (Емпедокл, стоїки). Уявлення про деякі строгі закони природи в сучасному сенсі теж були чужі грекам (хоча поняття закону виробила саме грецька цивілізація). Найбільш раціоналістичний античний філософ, Аристотель, — і той пояснює явища природи (наприклад, падіння каменя на землю) НЕ впливом на тіло сили, як фізика Галілея, а прагненням каменя зайняти його звичайне, «природне» місце. І камінь, і вогонь, і земля, і весь космос для Аристотеля — живі істоти, а живі істоти підкоряються не механістичним законам, як мертвий космос Ньютона, а долі (теж свого роду закону, але особливому і часто людині незрозумілому). Греки в переважній більшості вірили в долю — рок або фатум, від якої неможливо піти, але яка недоступний нашому розуму і постає нам як абсурд. Що з того, що камені із завидною постійністю падають на землю, а за зимою завжди йде весна? Хіба мало в навколишньому світі іншого, нерозумного, дивного, випадкового і незрозумілого? І хіба не можна припустити, що завтра сонце, яке сходило тисячі років на сході, зійде на заході? Греки не вірили в розумного Бога, який розумно облаштував природу, вони вірили в випадок, у гру примхливої волі богів, які, у свою чергу, — теж іграшки в руках долі.

Року підкоряються і багато явищ природи, тому вивчати їх — заняття не те щоб марне, але не таке вже й важливе. Практично всі античні філософи, починаючи з Парменіда (за винятком хіба що того ж Аристотеля), мало не в один голос стверджують, що про природу можливі лише думки («докса»), а не точне знання (як, наприклад, про математичні об'єкти). Платон, викладаючи в «Тимеї» структуру космосу, обмовлюється про те, що це — лише правдоподібний міф. Підручники з природознавства в античності так і називалися — »Думки фізиків", і там містилося безліч різних поглядів філософів. Греків дуже б повеселила думка, якою живе наша цивілізація, що може і повинна бути тільки одна фізика. Не дивно, що греки, чий інтелектуальний геній навряд чи можна поставити під сумнів, так і не створили експериментальної науки.

Не створили вони і техніки в силу того, що зовсім не вважали людину центром природи, заради якої природа існує і якій вона повинна служити. Антропоцентризм також був чужий людям античності. Древній філософ-неоплатоник Цельс написав книгу проти християнства. У ній він, насміхаючись над християнами, порівнював їх з жабами, які, сидячи навколо свого маленького болота, думають, що Бог створив весь величезний всесвіт тільки заради них і їх болота. Людина у греків, римлян — піщинка у величезному космосі. Навіть якби існував єдиний Бог, навряд чи він зацікавився б людиною — істотою, що живе в нижчому підмісячному світі, нас же мало цікавить життя мурах. Людина — ніякий не вінець творіння і не вершина тваринного світу; є тварини, які сильніші за людину, швидше бігають, краще бачать; є і боги — безсмертні і щасливі істоти з ефірними тілами. Розумність людини — не тільки перевага, але й прокляття, завдяки розуму людина пам'ятає про свою смертность і страждає, на відміну від тварин, які існують в блаженному невіданні про смерть. За віруваннями греків краща доля для душ в Аїді — випити з річки забуття Лети і забути про все, в тому числі і про свою індивідуальність.

Нарешті, ні в якій прогрес греки не вірили. Історія для них — кругооберт, за Гесіодом, ми — вже п'яте людство, яке живе на землі, і кожне людство подібно до живого організму зростає, розцвітає, потім старіє і вмирає. У русі по колу немає мети, а значить, і немає прогресу.

Тому навіть грецькі і римські вільнодумці так і не пішли далі скептицизму, який стверджує, що існують боги чи ні, ми не знаємо і знати не можемо (так вчив софіст Протагор, якого афіняни навіть за це засудили до смерті). Причому, ті ж софісти і скептики, допускаючи, що богів немає, допускали, що, можливо, і природи не існує, і весь світ — не більше ніж явища нашої свідомості, підгрунтя яких ми ніколи пізнати не зможемо. У цьому плані цікавий виклад гносеології Протагора в платонівському «Теєтеті». З нього випливає, що Протагор, подібно Джорджу Берклі, вважав, що предмети чуттєвого світу виникають, тільки коли ми їх сприймаємо, і зникають, коли ми перестаємо їх безпосередньо сприймати (тобто, якщо з кімнати вийдуть всі, хто в ній був, кімната перестане існувати). Іншими словами, цей світ існує лише в головах людей, а об'єктивно існує плинне і безформне «становлення», якась непізнавана і невизначена матерія. Яка разюча відмінність від атеїзму з його переконаністю в об'єктивному існуванні природи і в її пізнаваності для людини!

На християнської грунті

Уявлення про те, що природа об'єктивно існує, людина її найважливіша частина, «вінець творіння», що в людині прихований сенс буття світу і що історія розвивається по висхідній лінії, вперше були висловлені… в Біблії. Авторами Біблії (людьми спільно з трансцендентним Автором або просто людьми — кому як подобається, тут це не так важливо) було проголошено, що нежива і жива природа, а також людина створені розумним надприродним особистісним Богом (про це оповідає перша книга Біблії — книга Буття ( 1: 1-27)).

Далі, Біблія стверджує, що Бог привніс в природу раціональні закони, які людина може пізнати за допомогою свого розуму, і навіть більше того, що ці закони мають математичний характер:… Ти все розташував мірою, числом і вагою. Книга Премудростей Соломона 11:21) .

Людина в Біблії постає як істота особлива, що стоїть вище всіх інших живих істот — «образ Божий». Людина — не тварина серед тварин, вона — цар природи, якому всі інші живі істоти повинні служити: І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панує над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над всією землею, і над усіма гадами, що плазують по землі (Б. 1:26).

Особливе значення людина набуває ще й тому, що, згідно християнству, саме в людині втілився Бог (точніше друга особа Пресвятої Трійці Бог-Син (Логос)).

Нарешті, серед істориків культури давно вже стало загальним місцем твердження, що саме християнство, розірвало коло, яким уявлялася історія в античності, і постулювало, що у розвитку людства є початок і кінець — створення перших людей і страшний суд і Новий Єрусалим, породило ідею прогресу. Тільки прогрес у релігійному розумінні був у примноженні святості в церкві, але важливо, що була висловлена сама ідея. Потім, вже в постхристиянську епоху історії Європи, ідея ця була наповнена іншим змістом, і розвиток людства постав не як шлях від раю до Нового Єрусалиму через гріхопадіння, а, наприклад, як шлях від первісного комунізму до комунізму промислового через період експлуататорських формацій.

Отже, основні положення світогляду, який тепер ми характеризуємо як атеїстичний і матеріалістичний, сформувалися в лоні… християнства. Сучасні європейці та представники європеїзованих народів, називаючи себе атеїстами, проголошують об'єктивне існування природи та її раціональних законів, цінність людської особи і прогрес людства, тому що їх предки, які були християнами — католиками і православними, вірили в це (але при цьому вони ще вірили в буття Боже, у Пресвяту Трійцю і в Богочоловіка Ісуса Христа). Самі ж ці тези були не самоочевидними і представники інших нехристиянських і, ширше кажучи, неавраамістичних цивілізацій їх зовсім не поділяли.

І не випадково адже наука експериментального типу (світогляд якої атеїсти вважають фундаментом своїх поглядів) виникла саме в лоні європейської християнської цивілізації. У цивілізаціях стародавнього Сходу, що створили глибокодумно етичні та екзистенційні вчення, вона виникнути просто не могла — світ там вважається ілюзією і мороком, а який сенс досліджувати морок? Ісламська середньовічна цивілізація також не могла її породити, незважаючи на виняткову талановитість арабів-мусульман у різних науках — від математики до медицини; фаталістичний характер світогляду ісламу виключав поняття стійких «законів природи».

Анатомія атеїзму

Отже, ми прийшли до висновку, що основні положення атеїстично-матеріалістичного світогляду сформувалися в лоні християнської культури. Власне, вже звідси можна було зробити висновок, що атеїзм не представляє собою самостійно існуючий грунтовний світогляд, а є лише урізаним, обкромсаним, понівеченим християнством. Однак атеїст рішуче заперечить на це і скаже наступне: дійсно, важко заперечувати, що християнська культура виявилася максимально пристосована до того, щоб в її лоні розвинулася наука і матеріалістичний світогляд, адже ця культура постулювала об'єктивне існування світу і його розумне закономірне влаштування, а також високий статус людини. Але, як казав один філософ, після цього не значить, що внаслідок цього (post hoc non est propter hoc). Атеїзм на відміну від релігії — науковий світогляд. Християнство лише вимагало віри в ці положення, а наука їх доводить. Тому атеїзм, що народився в рамках християнської культури, тепер уже цілком самодостатній і чудово може обходитися без цієї культури і тим більше без цієї (як і будь-якої іншої) релігії.

Це заперечення варте того, щоб його розглянути. По суті, воно зводиться до твердження, що наука може довести і доводить, що світ, як він нам бачиться і видається, об'єктивно існує; що він сповнений закономірностями; що ми пізнаємо саме закони світобудови, а зовсім не явища нашої свідомості; що людина — вище всіх інших живих істот і що, нарешті, історія — це прогрес, а не регрес або топтання на місці. Перед нами гіпероптімістичний погляд на пізнавальні можливості науки (під якою, природно, розуміється наука дослідницька, що виникла кілька століть тому, створена Галілеєм і Ньютоном, їх учнями та продовжувачами). Ця точка зору дійсно панувала в Європі в XVIII-XIX століттях, коли наука дослідного типу досягла найвищого розквіту. І саме в цю епоху виник і «науковий атеїзм», який насправді — явище історично досить пізнє. Уже в радянські часи атеїсти намагалися «зістарити» свою традицію і оголосити своїми однодумцями таких античних філософів, як Демокріт і Епікур, хоча це — не більш ніж фальсифікація: античні атомісти вірили в богів, і той же Епікур навіть був більш побожний з релігійної точки зору, ніж його «ортодоксальні» сучасники; так, він заявляв, що богам потрібно поклонятися не заради допомоги від них, а просто як втіленням вищої краси і мудрості. Перші атеїсти — прихильники механістично-матеріалістичного світогляду з числа філософів-просвітителів — Ламетрі, Дідро та іже з ними.

Їхні погляди, дійсно, відповідали тому рівню розвитку науки про природу і суспільство, коли вважалося, що речі складаються з атомів, які не що інше, як тверді маленькі кульки, які можна побачити в мікроскоп, що конфігурації атомів знаходяться в абсолютному просторі і часі, що світло — потік корпускул, електрика — невидима рідина, «флюїд», людина — фізико-хімічна машина, європейські країни — «цивілізовані», а всі інші — перебувають у стані «варварства» і навіть «дикості». Атеїзм взагалі досить архаїчна теорія, сучасниця теорії флогістону. Але з тих пір науки про природу, людину і суспільство пішли далеко вперед. І з точки зору їх нинішнього рівня розвитку твердження «наукового атеїзму» виглядають вкрай непереконливо.

Візьмемо перше твердження, яке ми визначили як об'єктивізм, або натуралізм. Це теза про те, що поза людської свідомості існує об'єктивний, тобто не залежний від нашого сприйняття, єдиний матеріальний світ речей, що знаходяться в просторі і часі, — природа, і що в цілому цей світ приблизно такий же, яким ми його бачимо, і в такому вигляді він копіюється нашими органами чуття і відображається в нашій свідомості. Лапідарно кажучи, ця теза зводиться до того, що якщо я бачу квадратний коричневий стіл, то він існує в реальності, поза моєї свідомості, приблизно таким же, яким я його і бачу. Сучасна фізіологічна оптика стверджує, що при всій своїй зовнішній очевидності, ця теза невірна. Стіл, який я бачу, — це образ в моїй свідомості, і у свідомості будь-якої людини, яка його бачить. Зір сучасна Інтернет-енциклопедія «Наука» взагалі характеризує як «… один із специфічних видів відчуття, що виражається у здатності живих істот сприймати світлове випромінювання… у вигляді певних образів». Отже, для нас існують лише певні відчуття, які виникають в сітківці ока як результат впливу на неї світлових хвиль. Для фоторецепторів сітківки немає коричневого або зеленого кольору, є лише світлова хвиля тієї чи іншої довжини, відбита тим чи іншим об'єктом, який не зелений і не коричневий і взагалі кольору, так само як смаку і запаху, позбавлений. Мозок людини, сприймаючи сигнал від рецепторів сітківки, створює образ коричневого та зеленого кольору, а мозок тварини — не створює, і тварини бачать світ чорно-білим, тому що в сітківці їх очей немає подібних фоторецепторів (які звуть «колбочками»).

Атеїст заперечить на це, що, можливо, з кольором, смаком і запахом все так і є, але як же бути з протяжністю, висотою і об'ємом, тобто старими добрими «первинними якостями», як називав їх філософ Локк? Однак фізіологічна оптика стверджує, що у відчуттях, які отримує сітківка ока, ніяких просторових категорій не закладено. Досліди показують, що сліпонароджені, яким вилікували очі за допомогою хірургічної операції, спочатку, коли їм знімають пов'язки з очей, бачать лише набір кольорових плям, а зовсім не предмети, певним чином розташовані в просторі, що мають висоту, ширину, об'єм, які бачимо ми. Ці кольорові плями і є те, що дають нам наші відчуття, все інше — обриси предметів, їх розміри, розташування відносно один одного в просторі додає робота нашого інтелекту. Інакше кажучи, бачити світ речей у просторі та часі такого оздоровленого хворого (або дитини, яка тільки народилася) потрібно вчити, як ми вчимо ходити або читати і писати. Категорія простору береться не з відчуття, і не з зовнішнього досвіду, куди вона вже привнесена нашою свідомістю, а з тих знань, які передаються нам в результаті виховання. Звідки вона взялася взагалі — це вже філософське, а не наукове питання, наука задовольняється тільки тим, що констатує: уявлення про просторово-часовий світ конструюються інтелектом (вчені, правда, зазвичай виражаються грубіше: ми бачимо не очима, а мозком).

Однак атеїст заперечить на це, що нехай світ предметів, кольорових, які пахнуть і мають смак — це образи нашої свідомості, але науці достовірно відомо, що є предмети як конфігурації елементарних частинок і світло як потік частинок, і вже вони точно розташовані в просторі і часі, нехай ми і відтворюємо відносини простору і часу вже постфактум, у світі свідомості, за допомогою свого інтелекту. Але тут слідом за фізіологічною оптикою слово візьме сучасна квантова фізика. І вона скаже приблизно наступне: «Якщо ви думаєте, що речі — це конгломерації елементарних частинок у вигляді маленьких кульок, як їх зображують у шкільних підручниках або як вважав барон Гольбах, то вас чекає жорстоке розчарування. Мікрооб'єкт — квантові об'єкти. Вони не частинки і не хвилі, хоча можуть проявляти властивості і тих, і інших. Власне, ми взагалі не здатні уявити, що вони таке, бо це виходить за межі нашої уяви, що оперує образами макросвіту. Вони — якісь ікси або, як висловлювався філософ Кант, — «речі-в-собі». Строго кажучи, єдине, що ми можемо сказати про них достовірно, що це — математичні моделі, що складаються з систем найскладніших рівнянь, які адекватно описують результати наших експериментів (теж, якщо хочете, «відчуття», тільки вже не наших органів чуття, а наших високоточних приладів). Простір і час, в якому, по-вашому, розташовуються елементарні частинки — теж всього лише математичні змінні в цих рівняннях. Ці моделі, звичайно, існують в нашій свідомості — де ви бачили об'єктивно існуючі диференціальні рівняння? Але що їм відповідає в так званій «реальності», так би мовити по той бік «відчуттів приладів», на жаль, квантова фізика сказати не може. Та й не повинна, оскільки це теж питання не науки, а філософії.

До речі, мимохідь ми отримали відповідь на питання про те, чи може наука довести другу тезу атеїзму — про пізнаваність об'єктивного світу. Як бачимо, відповідь також негативна.

Але звернемося від науки про неживу природу до науки про живих істот. Чи може сучасна біологія підтвердити третю тезу атеїзму — що людина — найвища істота в природі і тому інтереси людини становлять найвищу цінність? Ні в якому разі. На таку недосяжну висоту піднесло людину християнство, що оголосило його Образом Божим. Сучасна біологія, навпаки, стверджує, що якщо сприймати людину лише як біологічний організм — а ніяк інакше його наука сприймати і не може — то він — не більш ніж ланку в еволюції тваринного світу. Причому він не гірше чи не краще вовка чи інфузорії, він — продукт пристосування певної гілки тварин до певних умов навколишнього середовища. Але точно також інші тварини — теж продукти пристосування до умов їх середовища, і по-своєму вони теж досконалі. Більше того, біологія не виключає, що еволюція ще не скінчилася і слідом за людиною може з'явитися інший вигляд, і тоді істота, яку ми називаємо людиною, вже точно перестане бути вінцем природи і перетвориться на перехідну ланка по відношенню до іншої, в чомусь більш досконалої, тварину.

Нарешті, сучасні науки про культуру і насамперед антропологія каменя на камені не залишили від п'ятої тези «наукового атеїзму» — про прогрес людства. Вивчення життя і побуту так званих «примітивних народів» показало, що вони володіють по-своєму складною культурою, що вимагає для її засвоєння не менших інтелектуальних здібностей, ніж квантова механіка. Ці культури не пішли по шляху розвитку технічних засобів, зате у них, як, наприклад, у аборигенів Австралії — найскладніша родова і сімейна організація, в порівнянні з якою європейська сім'я — примітив. Найбільший антрополог ХХ століття Клод Леві-Строс взагалі вважав, що про перевагу або відсталість тієї чи іншої культури можна говорити тільки в залежності від певних критеріїв. Якщо ми критерієм розвитку виберемо технічні пристрої, то найрозвиненіша культура — європейська, а якщо — здатність виживати в важких кліматичних умовах — то ескімоська. Таким чином, по Леві-Строссу, немає драбини культурного розвитку людства, внизу якої стоять «примітивні народи», а вгорі — європейці. Є безліч різних культур, які розвиваються в різних напрямках. І це дійсно так, якщо ми відмовимося від абсолютних критеріїв розвитку, які пропонувала релігія. У самій культурі як в наборі «винаходів», необхідних для вирішення різних проблем, такого абсолютного критерію не знайти.

Отже, головні положення атеїзму — натуралізм, раціоналізм, антропоцентризм і прогресизм науковими методами довести неможливо. Наука взагалі не уповноважена вирішувати такі питання, як «Чи представляють явища, які вивчає фізика, відображення об'єктивної реальності або феномени нашої свідомості»? Або чи є ланцюг культур різних народів якимись сходами, де є вищі і нижчі щаблі, чи це конгломерат рівноцінних культур? Наука вивчає тільки кінцеві явища, порівнює їх, з'ясовує стосунки між ними. Але наука нічого не може сказати про світ у цілому, або про історію в цілому, з тієї простої причини, що світ в цілому або історія в цілому в досвіді нам не дані. Це вже не явища, а сутність, не кінцеві феномени, а аспекти нескінченної загальної єдності світу. А загальне і сутність вивчають не дослідні приватні науки, а філософія. Але ось невдача — філософія ніколи не дає одної єдиної, загальновизнаної і однозначної відповіді, яка всіх влаштовує. У філософії ми завжди спостерігаємо зіткнення і боротьбу думок, а тому її висновки обережні і ухильні. Однак атеїсти говорять про основні положення свого світогляду з великою впевненістю, як про що-небудь очевидне. І це так, тому що вони в ці положення просто вірять. Вірять же вони в це, тому що в це свято вірили і їхні батьки і батьки їхніх батьків і їхні далекі середньовічні предки, які суцільно були християнами. Адже християнство на відміну від інших релігій включає в свій символ віри і положення про об'єктивне існування світу, його пізнаваність, особливий статус людини у Всесвіті і нехай і містичний, але прогрес людства. Як бачимо, атеїзм дійсно — лише сколок християнського світогляду. А значить, руйнуючи цей світогляд, він підриває основи свого власного буття ...

Занепад повсталих мас

Відкинувши християнство з його вченням про те, що світ створений Богом, що, будучи творінням розумного Бога, світ влаштований розумно, що людина — вершина природи як Образ Божий і що культура, якій відома істина Божа, в цьому (і тільки в цьому!) сенсі вище інших культур, ми повинні у згоді з елементарною логікою відкинути і твердження, що лежать в основі світогляду «наукового атеїзму» — натуралізм, раціоналізм, гуманізм, прогресизм. Вони — всього лише породження, або, якщо бути вже зовсім точним, — спотворення християнського світогляду. Науково довести їх неможливо.

Саме до цього висновку і прийшов Фрідріх Ніцше — один з найпослідовніших, глибоких і безстрашних мислителів постхристиянської епохи. Російський філософ Євген Миколайович Трубецькой писав про це: «Філософія Ніцше є насамперед досконалий атеїзм; але своєрідна особливість її полягає не в цьому, а в тому, що він зважився до кінця продумати свій атеїзм… Піддавши критичному аналізу сучасну культуру… він переконався насамперед у поверховості сучасного зневір'я… сучасне людство не в змозі відмовитися від старої традиційної оцінки життя, від цілого ряду етичних формул, нерозривно пов'язаних з вірою. У своєму запереченні релігії наше століття залишилося на півдорозі ...».

І Ніцше ж на своєму власному трагічному прикладі показав, яка безодня розверзається, коли ми доходимо в атеїзмі до кінця… Та ж обставина, що навіть через сто років після філософської революції Ніцше існують ще прихильники позитивістського гуманістичного атеїзму і що це еклектичне «християнство без Бога» навіть час від часу стає модою, говорить тільки про одне — про жахливий інтелектуальний занепад, в якому перебуває наше суспільство повсталих мас ...

[1] — ateism.ru

Довідка «Фоми»

<p
0
812
RSS
21:36
Такі довгі статті варто розбивати на 3 частини. Вони тоді значно легше читатимуться. Бо так виглядають величезними і люди жалітимуть свій час на прочитання.

Також при публікації таких великих матеріалів треба добре слідкувати, щоб не обрізало, тому що допускається тільки певна кількість символів на одну публікацію.
Дякую за підказку. Я ще не пробувала розбивати статті на частини. Зрештою, в оригіналі, на іншому сайті вона була саме в такому вигляді. А мені вона видалася цікавою. От я її й переклала.

Випадкові Дописи