До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Білі ворони

Білі ворони

В одному зі свіжих коментарів друг Анатолій написав:

Тут два процеси:
Перший: щоб збереглося суспільство, треба, щоб усі були якомога подібніші одне на одного;
Другий: щоб суспільство РОЗВИВАЛОСЯ, треба заохочувати індивідуальну творчість, тобро заохочувати ВИРІЗНЕННЯ з маси одноликостей.
І що з цього є важливішим?
На початку формування — перше. В час зрілості — друге. Від гострої потреби в другому надходить ЗОВНІШНЯ допомога: посланники.
Це ж диво, що на київському Подолі раптом виростає хлопчик, який наперекір усьому стає раптом(?) «золотим письменником України».

Дві суперечливі тенденції помічені неймовірно точно! От тільки з висновком є проблема: надто вже він завузький… Не через закреслені слова — про них скажу наприкінці.

Я про інше: ця тенденція справедлива не тільки для суспільства в цілому, але навіть в житті окремих людей! З цього і почну.

Проблема вибору нареченого

На всім відомому сайті, звідки мене з ганьбою виперли, я започаткував серію т.зв. «етологічних» матеріалів, яку так і не довів до кінця. На жаль (для «етологічної» серії, ясна річ), життя повернулося так, що мені в руки припливла колосальна літературна робота, яку нам з дружиною дай Боже потягнути роки за три — не менше. Оскільки ми цю роботу вже розпочали, то відповідаємо за майбутній результат. Він важливіший від «етологічної» серії — а отже, займатися нею мені зараз елементарно ніколи…

Тому лише коротко викладу принципи, вичитані мною в ґрунтовній роботі Анатолія Протопопова «Трактат про кохання, як його розуміє жахливий зануда»:

  • згідно до загальних біологічних закономірностей, в статевому відборі статтю, яка обирає партнера для розмноження, завжди і всюди є самиця, тому цей принцип має назву «принципу незамінності самиці»;
  • відповідно до біологічного (а також етологічного) «принципу незамінності самиці», у біологічного виду homo sapiens вибір майбутнього партнера для народження дітей завжди і всюди здійснює жінка;
  • цей вибір може бути явним чи замаскованим, однак пропозицію «руки і серця» завжди робить чоловік — але то всього лише пропозиція;
  • жінка або погоджується на пропозицію — або ж відхиляє її;
  • вся складність становища жінки в тому, що при виборі майбутнього партнера вона керується двома діаметрально протилежними тенденціями.

От ця суперечливість і є предметом нашого розгляду! Тенденції, які жінка мусить врахувати при виборі партнера для майбутнього народження дітей (нареченого, чоловіка, коханця — з точки зору біології та етології в принципі неважливо, моральна проблема тут поки що виноситься за дужки), виглядають наступним чином:

  • чоловік мусить якомога краще вписуватися в наявні умови, займати якнайкращі позиції в наявних ієрархіях, аби якнайкраще забезпечити жінку та її потомство ресурсами для розвитку саме в наявних умовах;
  • чоловік мусить якомога швидше перебудуватися в разі різкої зміни умов існування, пристосуватися до них, а в ідеалі — вже заздалегідь відповідати новим умовам існування, що складуться в невідомому майбутньому, аби якнайкраще забезпечити жінку та її потомство ресурсами для розвитку саме в майбутніх — заздалегідь невідомих умовах.

Весь трагізм жіночого вибору майбутнього чоловіка полягає саме в непередбачуваності майбутнього. В яких умовах проживатиме надалі вона та її діти: в епоху стабільності чи в епоху змін?! А якщо в епоху змін, то в якому напрямі вони відбуватимуться?! Спробуй-но вгадай, якщо ти не Касандра чи хоча б не ворожка з колодою карт або магічною кулею...

Бо якщо найближчі пару десятків років будуть епохою стабільності, треба провокувати на «пропозицію руки і серця» альфа-лідера розлогої ієрархії. Якщо ж попереду епоха змін, потрібно вгадати їхній напрям, а потім спровокувати на залицяння такого чоловіка, який здатен або якнайшвидше «стати на ноги» в нових умовах — або й ідеально відповідати ним заздалегідь.

Становище чоловіка з біологічної точки зору не настільки трагічне, бо:

Наше дело — не рожать,
Сунул, вынул — и бежать...
©

Себто, біологічне завдання чоловіка простіше: знайти жінку, до якої можна «притулитися» бодай на нічку, а якщо такої жінки нема у тебе сьогодні — вона може з'явитися завтра… або післязавтра… або ще далі в майбутньому. Жінка ж лишається вагітною на 7-9 місяців, потім народжує дітей, потім їх треба вигодувати, виростити, на ноги поставити, в люди вивести. При цьому з біологічної точки зору нема гарантії, що в певний момент чоловік нікуди не зникне — але ж діти в будь-якому разі «висітимуть» на жінці!.. Звідси і трагізм її становища, й відповідальність вибору майбутнього чоловіка, як партнера для народження дітей.

Проблема суспільного вибору

Суспільні закономірності є такими, що 80-95% будь-якого суспільства складає маса людей, максимально пристосована до наявних стабільних умов існування. Й лише 5-20% людей до цих умов різною мірою не пристосована. А отже, пристосована до тих чи інших умов, не таких як зараз. Яких саме?.. Та найрізноманітніших. Наперед це передбачити неможливо.

Зате можна сказати наступне. Коли умови існування того чи іншого соціуму кардинально зміняться, тоді:

  • або знайдеться дуже обмежена група людей, яка ідеально відповідатиме новим умовам чи здатна пристосуватися до них якнайшвидше — тоді вони стануть новими лідерами. створять нові ієрархії й поведуть за собою соціум;
  • якщо таких людей не знайдеться — соціум загине, бо не буде пристосований для існування та розвитку в нових умовах.

От саме цей момент друг Анатолій і виклав не надто вірно. Бо що означає «на початку формування» і «в час зрілості»?! Не про формування та зрілість йдеться, а про епоху стабільності й епоху змін… Суспільство в статистичній масі своїй завжди ризикує. Переважна частина жінок провокує на пропозицію «руки і серця» переважну більшість чоловіків — вони і складають 80-95% подружніх пар або ж пар коханців, пристосованих до наявних стабільних умов існування. Кожна пара займає ту чи іншу позицію в наявних суспільних ієрархіях, кожна розпоряджається певною часточкою загальних благ.

Водночас, є невеличка кількість жінок. які наважуються ризикнути, тому провокують на пропозицію «руки і серця» всяких різних «відщепенців», «збоченців», які не вписуються в наявні ієрархії та не пристосовані до наявних умов існування соціуму. Коли відбувається соціальний злам, коли умови існування різко змінюються, якась частина цих «відщепенців» та «збоченців» раптом з подивом виявляє, що нові умови створені нібито для них! Тоді жінки, які обрали цих чоловіків, можуть пишатися своєю прозорливістю.

А ті, хто здатен докопуватися до суті речей, починають казати про прозорливість Великого Узгоджувача, Планувальника, Всемогутнього тощо. У Нього імен багато...

Про закреслене в цитаті

Чи це диво, що на київському Подолі раптом виростає хлопчик, який наперекір усьому стає раптом(?) «золотим письменником України»...

Та як сказати?! І диво, і не диво.

Диво в тому, що цей хлопчик з'явився саме на київському Подолі в родині, де ні по батьківській, ані по материнській лінії ніхто (!!!) до красного письменства не тягнувся. Дивно, що загалом зустрілися майбутні батьки цього хлопчика, які належали до абсолютно різних соціальних груп, які між собою не перетиналися. Дивно те, що майбутня дружина цього хлопчика приїхала навчатися до київського вишу, проігнорувавши одразу п'ять (!!!) російських вирів, які приймали її на навчання загалом без іспитів… Все це дуже дивно і незвичайно.

З іншого ж боку, такий літературний «проект», як «український письменник Тимур Литовченко», просто мусив з'явитися! Адже 13 березня 1961 року сталася Куренівська трагедія — мусив же знайтися бодай один (!!!) письменник на всю Україну, який напише повноцінний роман про неї?! Мусив… Бо з'явився Анатолій Кузнєцов, який першим згадав про Куренівську трагедію — але коротко. З'явилися Олександр Анісімов і Віталій Нахманович, які розкопали в архівах та опублікували відомості про ці події. А ще існував фотограф державної агенції, який зафотографував наслідки стихії й знімки якого збереглися в єдиному (!!!) примірнику в Укрінформі. Погодьтеся, все це — різні варіанти одного «мегапроекта», спрямованого на донесення правди до людей. І «письменник Тимур Литовченко» — це всього лише підваріант такого «мегапроекта».

Як би такий ідіот, як-от я, скінчив в умовах СРСР?! Або на лісоповалі в якомусь таборі, або в психушці. А єдиним читачем антирадянського роману «До комунізму залишалось років п'ятнадцять-двадцять» був би умовний товариш капітан КДБ УРСР. Натомість коли роман вже потихеньку дописувався, Радянський Союз раптом наказав довго жити — і «проект Тимур Литовченко» несподівано отримав умови для розвитку й реалізації!.. Хто міг це передбачити?!

За винятком Великого Узгоджувача (Планувальника, Всемогутнього...) — хіба що дівчина Олена, яка приїхала навчатися до Києва з далекої Тюмені, де її погоджувалися без іспитів зарахувати до студентських лав цілих п'ять вишів. От хто гідний подиву! Бо в цій ситуації Олена ризикувала значно більше від свого майбутнього чоловіка. А за пару десятиліть до неї ризикувала матір майбутнього «Золотого письменника України», вийшовши заміж за його майбутнього батька.

От чий вибір вартий подиву!..

+2
360
RSS
19:58
+1
А ще експерти вважають, що меншість навіть на диктатуру здатна — якщо є агресивною.
20:02
+1
І ще колись написав отакий коментар про меншість, яка докладає синхронізовані спрямовані зусилля:

5%
Якщо в певному товаристві 5% людей одночасно здійснюють певні дії, решта людей (більшість) починають їх повторювати. Я про це колись у Сергія Кара-Мурзи читав в «Маніпуляції свідомістю».
Це називають МОДА.
Мода — це коли більшість. А коли меншість — це трохи інше _соромлюсь
06:52
+2
Така гарна стаття. Так викладено все логічно і заглиблено в суть. Вітаю, Тимуре! Стає зрозумілою закладена заздалегідь в жінці ПОТРЕБА до прикрашання самої себе: ПРОВОКАЦІЯ ЗАЛИЦЯННЯ якомога більшого числа чоловіків — можливих запліднювачів. Протопопов помиляється, кажучи, що це є талантом жінки: віддатися тому, хто забезпечить її й дітей в майбутніх кардинально змінених умовах життя.
Протопопов помиляється, кажучи, що це є талантом жінки: віддатися тому, хто забезпечить її й дітей в майбутніх кардинально змінених умовах життя.

Протопопов такого не казав. Він казав, що є дві діаметрально протилежні стратегії щодо обрання чоловіка, який забезпечить жінку та її дітей:

  • в умовах стабільності;

  • в умовах непередбачуваних змін.

Ось про що він говорив! А такий вибір справді здійснюється, хоч він і може бути глибоко замаскованим. І вибір цей доленосний. І дуже ризикований для жінки. Та це всього лише глибоке біологічне підґрунтя соціальної поведінки людей.
07:03
+2
Це робота ВЕЛИКОГО УЗГОДЖУВАЧА (ВУ). Вона не у створенню умов РАЮ для створінь. Навпаки: все задіяно на отримання якомога більшої різниці потенціалів. А люди потім дивуються побаченому: любов зла — полюбиш і козла. Або: Ой,
лишенько! Як же це сталося на Куренівці?
Великий Узгоджувач — це позанаукове поняття. Природно, воно не є предметом розгляду науки етології _сміюсь
07:09
+2
Тобто, ОДНОЛИКІСТЬ і ВИНЯТКОВІСТЬ — це механізми досягнення щонайбільшої різниці потенціалів , наслідком якої є викид гострих емоцій, головними серед яких є РАДІСТЬ і РОЗПАЧ. Да, Дзвінко, я все більше схиляюся до того, що це таки ФЕРМА. Можливо, тимчасова.
Головне, щоб надмірна «різниця потенціалів» не розірвала пару, не зруйнувала шлюб. Для цього щось має також ще міцніше поєднувати чоловіка й жінку… _соромлюсь
20:07
+2
Угу, кохання і хороший секс! _сміх
_ура _чудово _сміюсь Браво! _сміюсь _чудово _ура

Випадкові Дописи