Апорія Зенона, квантове поле і рух

Апорія Зенона, квантове поле і рух

Вважається, що апорії Зенона зачіпають питання руху, простіше кажучи, його заперечують. У апорії Ахілл руху перешкоджає безкінечна ділимість відстані, у Стрілі – стаціонарність знаходження стріли у кожний момент її руху, тобто у спокої, і неможливість переходу від одного положення у інше – неможливість самого неперервного процесу руху. У Стадій перепоною руху є вже кінчена ділимість – існування неділимої величини.

У даній статті буде приділено увагу апорії Стадій, по стільки, по скільки вона оперує неділимими величинами і, відповідно, має відношення до руху в умовах дискретності малих величин. Парадокс апорії і суть такого руху не вирішені і в наш час.

В апорії присутні три елементи: А, В, С кожен з яких складається з трьох неділимих доль. А є нерухоме, В і С рухаються назустріч один одному.

Парадокс апорії у тому, що коли ряд В проходить одну неділиму величину А, то ряд С проходить дві неділимі величини В – 2 і 3. В результаті цього одна неділима величина буде дорівнювати двом, що неможливо по умові самої апорії. Таким чином рух є неможливий в області дискретного, неділимого середовища, або неможливе саме це середовище. Але в апорії Ахіллес таке середовище є ділиме до безмежності, але рух також виявляється неможливим, отже руху немає.

Дивність апорії у тому, що декларуємий рух сам себе заперечує. Щоб заперечити руху себе, потрібно рухатись; потрібно спочатку сказати, що рух є, а потім, що немає, тобто без руху не можна сказати, що є спокій-нерухомість, а без нерухомості, що є рух.

Отже перше, що проявила неявно апорія – це нерухомість-рух, протилежності.

Друге, що виливає з умови апорії – це дискретність, конкретність. Але протилежності існують парами, які проявляються послідовно і роздільно, займаючи свою область: ніч – тьма, день – світло і ні один не вторгається у область іншого і не поглинає його. Тому декларована умова апорії означає присутність, крім дискретності і конкретності, інших протилежностей: суцільності і неконкретності.

По суті, це не відображено у апоріях, бо з урахуванням цього ряди елементів повинні виглядати трохи по іншому, як послідовність прояву кожної з протилежностей: суцільність – диференціація, конкретне – неконкретне.

Але при такому розкладі, рух взагалі є неможливим у традиційному його розумінні, бо при русі дискретне повинно вторгнутись у область своєї протилежності – суцільного, чого воно не вправі зробити. Отже Зенон є правим – руху немає?

Якщо взяти початкову умову апорії, то у ній рух теж неможливий. Традиційне розуміння руху основується на часі і траєкторії. З часом ще якось можна погодитись, щоб пройти неділиму довжину потрібна певна неділима величина часу. Але як сюди пристроїти траєкторію, відповідну цьому часу. Сама мінімальна величина є неділимою, тобто немає 1/4, 1/2 шляху – немає траєкторії руху, де у кожній її точці можна визначити положення тіла, а є неділима величина. Зенон сам не вказує способу руху, який би відповідав умові неділимості, а підспудно використовує умову традиційного руху, як суцільність, прикладаючи його до умови перервності. Його елементи апорії, за його ж умовою, повинні були б здійснювати стрибок на одну дискретну величину і навіть не стрибок, бо для нього потрібна все-таки траєкторія, а телепортацію – вони повинні зникнути в одному місці і появитись у іншому.

Тому парадоксальність апорії Стадій криється у використанні взаємовиключних умов. Використовується концепція класичного руху, яка не існує за умови дискретності у самій апорії. Цінність апорії у іншому. Зенон випередив свій час, поставивши питання руху у дискретному, неділимих частин, середовищі – питання, яке виникло якихось 100 років тому при відкритті квантового світу елементарних частин. Саме у атомі електрони роблять скачки – переходять з одної орбіти на іншу без траєкторії руху, тобто вони проходять відрізок 0 – 1 без ½ шляху, а зразу на 1. Вони зникають в одному місці і виникають миттєво у іншому.

Перехід електрона стається і це « стається» може бути не тільки 0 – 1, але і 0 – 2, 0 – 3 і обернено. Незвичність поведінки електрона демонструють розміри атома. Розмір ядра ≈ 10-14 – 10-15м, розміри атома ≈ 10-10м. (планетарна модель). Модель атома подібна до сонячної системи, тому її називають планетарною. Розмір самого електрона 5,6 *10-15 м. Вільний простір атома в деякому переводі складає – 100.000 метрів, що є 100 км. Пропорційно цьому розмір електрона є 5,6 метра, тобто електрон стрибає, у відносному виразі, на десятки кілометрів, при цьому його слід у цих проміжках стрибку відсутній – відсутня траєкторія руху у якій можна зафіксувати любе положення електрона при його переміщенні. Досить таки містичний рух здійснює електрон.

Така поведінка електрона свідчить, що він «рухається» у дискретному середовищі, у якому класична картина руху неможлива, так як дискретні величини не рухаються, бо не можуть вторгатись у область протилежного їм – область суцільності.

Але рух існує і навіть у своїй абсолютній іпостасі, яку йому забезпечує його протилежність – нерухомість, так як рух і нерухомість є протилежностями – нероздільно-взаємно-зв’язаними протилежностями і тому кожна з них стверджує абсолютність іншої.

Відповідь на питання руху у дискретному середовищі дають: квантове поле, міф про бики Геріона, Біблія у Бутті і звук ОМ(АУМ) в індуїзмі.

Отже бики Геріона. Це є десятий подвиг Геракла, де він повинен пригнати стадо биків, якими володів потворний Геріон. Що є визначним у міфі це присутність двох стад: чорного і червоного і сам господар – Геріон, який мав три тулуба, що зрослись, три голови і по шість ніг і рук. Він вважався в уяві греків непереможним.

От що побачив герой на острові.

«Вранці його розбудив протяжний хриплий гавкіт. Геракл проснувся і побачив, що він дійсно на Багряному острові: все навколо було червоного кольору – скали, пісок, дорога. І навіть величезний пес, що стояв перед героєм і люто гарчав на нього, був теж полум’яно-червоним.

Геракл направився до лісу і на узліссі побачив два стада: одне червоне, як все на острові, інше чорне, як ніч і сторожував його чорний пастух у чорній одежі з чорним волоссям і лицем.

… Тепер Геракл міг забрати червоне стадо, але стадо не хотіло слухатись героя і бики не рухались з місця. Геракл став шукати навколо, чим би їх погнати і знайшов біля убитого пастуха червону дудку. Він приклав її до губ і вона зазвучала. Червоні бики слухняно встали з землі і пішли за Гераклом».

Біблія, Буття.

Земля була безвидна і пуста і тьма над безоднею.

І сказав Бог: хай буде світло. І стало світло.

І побачив Бог світло, що воно хороше і відділив бог світло від тьми.

Звук ОМ.

У відповідності ведичній традиції, вважається, що звук ОМ був першим проявленням не явленого ще Брахмана, який дав початок конкретному Всесвіту, який постав від вібрації, яку викликав цей звук.

Всі приведені уривки співпадають між собою досить гарно.

ОМ – звук, а це – активність, вібрація, енергія, світло, вогонь.

І сказав Бог: хай буде світло. І стало світло. У тьмі виникло світло – енергія, активність, вогонь, який у езотеричній традиції причетний до творення Світу.

І червоні бики – вогонь, світло. І сопілка – звук, вібрація, активність. Присутні чорні бики, які не рухаються і червоні – активні.

Все вище перераховане є фрагменти знання про квантову основу Світу(особливо чорні і червоні бики) і суть руху у цій квантовій структурі, яка залежить від протилежностей: активність і пасивність, нерухомість і рух.

Отже відтворимо грандіозність дійства, на яке вказують древні фрагменти знань.

Спочатку – тьма, як безодня(чорні бики – квантове поле).

І сказав Бог (ОМ, сопілка– звук, вібрація): хай буде світло (червоні бики – активність, вогонь) івідділив Бог світло від тьми (кожна протилежність – активність і пасивність – отримали своє право на послідовне проявлення).

Хай буде світло.

Щось проявляється за рахунок активації пасивних елементів структури квантового поля у відповідності послідовному прояву протилежних властивостей – пасивності і активності. Пасивне переходить у активну фазу – активна пасивність.

Так як пасивні елементи, а також і активні, не мають можливість безпосередньо рухатись, то рух відбувається за рахунок одночасної активації передніх елементів і деактивації задніх у елементарного об’єкта, що показано синім кольором. Пасивне переходить у активне, а активне стає пасивним. Протилежності переходять одна у одну, як ніч переходить у день, а день у ніч.

Рухається, по суті, сама активність, змінюючи своє положення відносно пасивної частини. Рух набуває свого абсолютного значення.

«…(дудка ) зазвучала. Червоні бики слухняно встали з землі і пішли за Гераклом».

У загальноприйнятому русі для проходження певної дистанції потрібен певний час, але для активації і дезактивації час не потрібний, це одномоментний акт. Також не має значення відстань до точки активації, поле є однорідне у кожній своїй області. Тому електрон легко перескакує з одного енергетичного рівня на інший, без послідовної траєкторії руху між цими областями.

У початковій області його активні елементи переходять у пасивний стан, а у потрібному місці пасивні елементи поля переходять у активний стан форми електрона, мінус чи плюс квант світла, який він випромінює, чи поглинає.

Квантове поле і його процеси являють собою реалізацію протилежностями своїх властивостей і взаємодії між ними.

У світлі вище сказаного легко вирішується «парадокс» апорії Зенона Стадій. Не залежно від точки відліку, відбувається рух-активація на одну дискретну величину і у ряді В і С, не зважаючи на їх рух назустріч.


+3
500
RSS
13:29
+2
Апорії Зенона виникли як "ігрища розуму" на відносності руху.
Апорію про Ахілеса і черепаху я вже якось розглядав трохи _соромлюсь
17:04
+3
Ну, вони зачіпають не тільки рух, але і принцип безкінечності, безкінечної ділимості, завершеності і незавершеності — ті ж математичні ряди, безкінечно малі величини, за які є ще безкінечно менші, дискретність і неперервність. Але їх парадокси — від незнання і змішування в одному протилежно виключних процесів. Парадокси основуються на рівні знань і уявлень тої епохи, від якої ми недадеко відійшли, тому і сприймаємо парадокси за чисту монету.
Але їх парадокси — від незнання і змішування в одному протилежно виключних процесів.

Але ж саме на єдності та боротьбі протилежностей базується діалектичний розвиток. Себто. і поступальний рух! Отже, саме по собі «змішування в одному протилежно виключних процесів» — це не так вже й погано. Навпаки, це добре!
_ура
17:23
+2
Діалектика Гегеля сюди не підходить. Немає боротьби протилежностей. Якби вона була прикладною наукою, то квантова фізика не мала б проблем з пояснення присутності різних взаємо виключних процесів і світі мікрочастин, а так фізику Нільсу Бору прийшлось перекваліфіковуватись у філософа і проголосити свій принцип доповнення у квантових явищах.
Протилежності не виключають одна одну, а те, що робив Зенон — це впровадження інорідних процесів у області їх неіснування, як не можна використовувати класичну фізику у квантовій фізиці.
15:05
+2
Ми рухаємося постійно, навіть коли сидимо або лежимо. Оце вам і доказ, що рух можливий.
15:23
+1
О, так… ) Ми не те що рухаємося (коли перебуваємо у стані спокою) — ми несемося з неймовірною швидкістю разом із Землею у просторі Галактики… От я, до прикладу, спокійно сиджу зараз і клацаю по клавішах компа — і водночас несуся по Галактиці так, аж дух захоплює)) Не знаю, чи корелюється це взагалі з апорією Стріли… можливо, тут якась інша.
Чудовий текст, пане Олександр, для великорозумників:)
16:30
+1
Дякую, пані Артанія. Буду старатись не задирати ніс. _соромлюсь
18:54
+1
Чогось мені здається, таке Вам точно не загрожує:)
18:21
+3
Цікаве пояснення руху нерухомого… дуже правдоподібно. Нагадало принцип діркової провідності у напівпровідниках.

Випадкові Дописи