До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Епоха рівноваги Неша закінчується?

Епоха рівноваги Неша закінчується?
Джерело матеріалу:

З прадавніх часів з рівновагою на планеті Земля було сутужно — ні прадавні організми, ні динозаври, ні навіть перші гілки людства цього принципу не дотримувалися. Та й у Homo sapiens не завжди з рівновагою складалося. Однак вже впродовж кількох десятків років людству вдавалося дотримуватися хоча б певної видимості рівноваги. Вчені кажуть, що цей регуляторний принцип невдовзі може застаріти...


Як розвивалися прадавні люди

Яким чином у прадавньому світі відбувався «технологічний» розвиток — якщо тільки подібне поняття є правомірним для тієї епохи? Не просто повільними, а надзвичайно повільними темпами. Наприклад, візьмемо таке «технологічне» питання, як використання вогню. Від появи на Землі далеких людських предків минули тисячі років (а може, й десятки тисяч?), перш ніж гомініди (людиноподібні мавпи) второпали, що поряд із вбивчою (спопеляючою) силою вогонь може бути корисним. Нові тисячоліття знадобилися на те, щоб навчитися не просто знаходити відкритий вогонь у дикій природі (наприклад, як результат пожежі, спричиненої ударом блискавки в дерево чи іншим природним явищем), але й підтримувати його на такому рівні, щоб він допомагав, а не шкодив людині. Потім довелося вчитись переносити вогонь з місця на місце. Й насамкінець, видобувати його самостійно, щоб не залежати від випадкових природних явищ.

Або ж візьмемо так звану неолітичну революцію — історичний період в епоху неоліту, що ознаменував перехід від привласнюючого типу господарства до відтворюючого. Або, іншими словами, від збирання «дарів природи» до повноцінного сільського господарства (скотарства та/або землеробства). Неоціненними наслідками неолітичної революції стали первісне структурування людського суспільства, спочатку закріплення певних територій за окремими спільнотами, а згодом і виникнення міських поселень, різноманітних ремесел та писемності. Але й неолітична революція теж розтягнулася на тисячоліття...

А з чого починалася кібернетика — наука про загальні закономірності отримання, зберігання, передавання й перетворення інформації в складних управлінських системах (як-от машини, живі організми чи суспільство)? Зі систем числення, формування яких знову ж таки розтягнулося на тисячоліття.

Втім, системи числення подають приклад неабиякого консерватизму цієї царини знань і, водночас, нерівномірності їхнього розвитку у різних народів. Наприклад, такий аналоговий лічильний пристрій, як логарифмічна лінійка, виник у XVII сторіччі. Перший арифмометр описав ще Леонардо да Вінчі в 1500 році, перший касовий апарат було запатентовано в 1875 році.

Разом з тим, ще на початку ХХ сторіччя були відомі народи, які користувалися лише примітивними системами числення, що було зафіксовано в їхніх мовах. Примітивна двоїчна система фіксувала числівники: «один», «два», «два і один», «два і два», «два і два, і один» та «багато». Примітивна троїчна система: «один», «два», «три», «три і один», «три і два», «три і три», «три і три, і один» та «багато».

Інший приклад консерватизму в цій царині (причому, кричущий!) можна було спостерігати в СРСР пізнього періоду. Хоча радянські кібернетики на чолі з Віктором Глушковим зробили неоціненний внесок у цю науку, однак радянських школярів в 70-і роки все ще навчали користуватися рахівницями. А в радянській торгівлі цей примітивний (як на той час) пристрій використовувався аж до кінця 1980-х років паралельно з впровадженням електронних калькуляторів. Хто пережив той час, пам'ятає типову кумедну картинку: продавщиця універмагу спочатку розраховує вартість покупки на калькуляторі, а потім перевіряє результат, вправно перекидаючи туди-сюди «кісточки» на здоровезній рахівниці...


Поступ цивілізації

Не можна стверджувати, що інші живі організми зовсім ніяк не впливають на природу Землі, а співіснують з нею виключно в гармонійний спосіб. Одним із прикладів є поступове насичення первісної атмосфери Землі киснем протягом всього супереону Докембрію — періоду історії нашої планети, що почався приблизно 4,6 млрд років тому і завершився 570 млн років тому. Наслідком стало кисневе «отруєння» первинних організмів, пристосованих до існування в атмосфері, що складалася, здебільшого, з метану й аміаку з домішками сірководню, водяної пари, азоту, водню, окису і двоокису вуглецю. Це спричинило перше в історії масове вимирання живих організмів — тоді ще найпростіших. Інший приклад кардинального впливу на природу живих організмів (причому, дуже наочний) — утворення коралових рифів і атолів як своєрідних «цвинтарів» вапняних кістяків морських поліпів.

Отже, вплив живих організмів на природу Землі — явище безперечно природне (перепрошуємо за каламбур). Це ніяк не прерогатива людства… Біда в іншому: якщо живі організми (від первісних одноклітинних, які «отруїли» земну атмосферу киснем до динозаврів, які надто інтенсивно поїдали папороть і хвощі, та пташок, які скльовують надто помітну гусінь і пропускають непомітну на тлі листя) діють несвідомо, то наділені розумом люди, здавалось би, мають діяти свідомо...

Якби ж то! Закріпивши під час еволюції ті чи інші корисні навички, певні групи спочатку гомінідів, а потім і людей діставали перевагу над іншими групами, які подібних навичок не мали. Результати «взаємодії» ставали, як правило, вельми сумними для інших: більш розвинені в «технологічному» плані гомініди, а згодом і люди в кращому випадку витісняли зі звичних ареалів менш розвинених, в гіршому — знищували фізично. Наприклад, згідно зі сучасними науковими уявленнями, менші на зріст і слабкіші фізично, проте значно просунутіші «технологічно» кроманьйонці повсюдно винищили сильніших, вищих на зріст, проте не надто розвинених з точки зору застосування «технологій» тієї доби неандертальців.

Якщо перейти до розвитку людства, то його генеральний напрям, зрештою, визначили переваги осідлого способу життя землеробів. З одного боку, підсічно-вогневе сільське господарство кардинально скорочувало площі лісів, що ставило під питання життя тих, хто орієнтувався на збиральництво «дарів природи». З іншого боку, концентрація і розвиток у містах ремесел забезпечував переваги народів, котрі обробляли землю, над кочовиками-скотарями.

З появою держав лідерство на довгі сторіччя було забезпечене найпотужнішим імперіям, починаючи від імперії Давньоримської. Визначився і новий генеральний курс щодо менш розвинених народів: не просто витіснення чи фізичне винищення, а завоювання й обернення в рабство. Звісно, доля рабів у перших поколіннях була сумною. Однак, з часом за рахунок асиміляції, змішаних шлюбів і поступового розмивання меж, що розділяли окремі прошарки населення імперій, нащадки колишніх рабів поступово долучалися до досягнень тогочасної цивілізації.

Ситуація кардинально змінилася лише в ХХ сторіччі. Дві світові війни, а згодом і холодна війна ознаменувалися розпадом одразу кількох світових імперій. Стало надто очевидним, що імперіалізм остаточно вичерпав себе і що майбутнє за новими типами співіснування різних народів. До того ж, людство отримало в своє розпорядження (й навіть випробувало на практиці!) зброю масового ураження: в І Світову війну — хімічну, наприкінці ІІ Світової війни — ядерну, між цими війнами — бактеріологічну (біологічну), під час холодної війни — термоядерну. Внаслідок цього людство може знищити не лише себе, але й саме життя на планеті.


Життя — це гра!

Невідомо, як би склалася доля людства, якби не геніальний шизофренік Джон Форбс Неш молодший (John Forbes Nash, Jr) — видатний американський математик і економіст, лауреат Нобелівської премії 1994 року в галузі економіки й Абелівської премії 2015 року, який зробив неоціненний внесок у сучасну теорію ігор.

На початках у цій царині працювали Джон фон Нейман та Оскар Морґенштерн, тоді як Джон Неш приєднався згодом. Між іншим, до 14-річного віку він тихо ненавидів математику й, загалом, демонстрував доволі посередні результати в шкільному навчанні. Зате потім все змінилося. Особливо коли він взявся за фундаментальний аналіз рівноваги в теорії так званих «некооперативних ігор»: недарма ж таке поняття, як «некооперативна рівновага», отримало також іншу назву — «рівновага Неша».

Суть її полягає в наступному. «Некооперативна рівновага» («рівновага Неша») — це така поведінка учасників гри (а отже, сукупність їхніх стратегій), при якій обидві сторони гри використовують ідеальну для кожної з них стратегію. Це дозволяє обом сторонам досягти, в підсумку, стійкої рівноваги та в подальшому не відхилятися від досягнутих результатів.

Зокрема, переводячи теорію ігор у площину економіки, «рівновага Неша» — це заздалегідь відпрацьована всіма суб'єктами економіки (наприклад, учасниками ринку) сукупність стратегій, що дозволяє їм досягти точки фіксованої стабільності, в якій ніхто з гравців не має стимулів відхилятися від своєї поточної стратегії. Таким чином, якщо до розвитку теорії «некооперативних ігор» капіталізм вирізнявся неприхованим «звіриним оскалом» (згадайте знамениту фразу з оповідання О. Генрі: «Болівар не винесе двох»), то, керуючись напрацюваннями Джона Неша, сучасний суспільний устрій почав набувати якоїсь людської подоби.

Зазнала змін, зокрема, теорія переговорного процесу. Колись переговори розглядалися з точки зору, грубо кажучи, «хто кого піддурить» — мабуть, верхівкою такого «змагання» стали китайські стратагеми. Натомість, теорія «некооперативних ігор» дозволила поглянути на переговори будь-якого рівня (починаючи від місцевого й завершуючи міжнародним) саме як на процес поступового вивчення всіх можливих кроків для досягнення компромісу, вигідного всім сторонам переговорів. Коли ж внаслідок вдалого переговорного процесу встановлюється стабільна система правил, прийнятна для кожного учасника, в подальшому зникає стимул вводити в оману інших — адже постраждають усі! Насамперед, той, хто піддурює інших.

«Некооперативна рівновага» зіграла свою роль навіть під час попередньої холодної війни мир спочатку між світовими ядерними державами (США і СРСР), потім між ядерними блоками (НАТО й Варшавським договором). Адже обидві сторони протистояння однаковою мірою усвідомлювали, що будь-яка атака із застосуванням ядерної зброї забезпечить знищення кожної зі сторін протистояння… Це й забезпечило мир.


Людство «догралося»

Але сказане є справедливим лише за умови, якщо суб'єкти гри повною мірою уявляють наслідки своїх дій. А якщо та чи інша технологія настільки ускладниться й почне розвиватися настільки стрімко, що люди не уявлятимуть як слід наслідків розвитку — що станеться в такому випадку?! Це питання дослідили Дімітрі Куснезов (Dimitri Kusnezov) з Національної адміністрації з ядерної безпеки та Вендел Джонс (Wendell Jones), колишній співробітник Sandia National Labs, пише Марк Бьюкенен (Mark Buchanan) в статті «Як технології можуть позбутися контролю» на Bloomberg LP (https://www.bloomberg.com/view/articles/2017-08-15/how-technology-might-get-out-of-control). Вчені дійшли невтішного висновку: за таких умов концепцію «рівноваги Неша», як організаційного принципу стратегічної взаємодії гравців, можна вважати застарілою.

Куснезов і Джонс описали нещодавні математичні дослідження ігор з багатьма гравцями і безліччю можливих варіантів дій. При цьому, ситуації поділяються на два типи:

  • стабільні;
  • нестабільні.

Якщо ігрова ситуація не перевищує певний пороговий рівень складності, то ймовірні результати описуються «рівновагою Неша», як і раніше. Однак, при перевищенні порогового рівня складності ми потрапляємо в хаотичну зону, де гравцям ніколи не вдається відшукати стабільні та надійні стратегії, що дозволяють досягти точки фіксованої стабільності. В такому випадку рівномірно відшукати бажану лінію поведінки різним гравцям не вдається. Успішність пошуку виграшної стратегії стає надзвичайно нерівномірною, а по суті — випадковою й непередбачуваною.

Учені мають підстави стверджувати, що новітні технології (насамперед, у сфері обчислювань, програмного забезпечення та біотехнології, як-от генна інженерія) дедалі частіше спричиняють нестабільність ситуації. В зазначених сферах провали стають дедалі масштабнішими й частішими. Через це технології в зазначених ризикових царинах розвиватимуться швидше, ніж регуляторні рамки, що дозволяють досягати взаємної вигоди всім учасникам процесу, принаймні, якщо використовувати традиційні підходи.

Куснезов і Джонс не мають легкої відповіді, як діяти в новій ситуації. Одним з можливих наслідків, ймовірно, є подальше використання методик, що виправдовували себе для технологій минулого (при повільному розвитку й порівняній недоступності). Безперечно, такий підхід є помилковим. За замовчуванням, саме така ситуація склалася в сучасній генній інженерії: це засвідчують пропозиції щодо регулювання ситуації в цій галузі.

Схоже, людство наближається до складного історичного моменту, коли провідна ідея стратегічної рівноваги, на яку ми спиралися протягом останніх 75 років, увійде в кардинальну невідповідність з регуляторними засобами. Якщо таке станеться, то регулювання відбуватиметься на зовсім інших принципах, ніж «рівновага Неша».

Тимур Литовченко, Київ. Спеціально для «Час і Події»

+2
681
RSS
13:08
+2
Моя чергова стаття, оприлюднена газетою «ЧіП» _ура
14:32
+2
Сильна стаття. Варто ознайомитися. Мені подобається: хто дурить інших, той найперше і постраждає.
Дякую за схвальну оцінку, друже _ура
21:23
+2
Оце ти пишеш, Тимуре, статті по замовленню. Тобі за це щось платять?
Так, небагато, але «капотить». Враховуючи мізерність української пенсії, це аж ніяк не зайве _соромлюсь У них там сутужно з відділом науки. Враховуючи вищу технічну освіту й мої здобутки в царині фантастики, мені визначили цей «кавалок» _соромлюсь

… статті по замовленню...

Не зовсім «по замовленню». Я сам собі визначаю тему. Моніторю мережу, виглядаю щось цікавеньке… Лишається «наворотити» не цей зародок статтю. От в даному випадку мені під руку потрапила відносно коротенька стаття Марка Бьюкенена на «Блумберґу». Залишилось відреферувати англійський текст і переповісти його більш-менш зрозумілими публіці словами. Все інше — то є мої «навороти» на цю основу.
_соромлюсь
Прошу зрозуміти: журналіст мусить сам пропонувати начальству ідеї матеріалів! Журналіст, який лише чекає «вказівок начальства» щодо тем матеріалів, вартує небагато. Так, начальство може «спустити» журналістові тему матеріалу, але це радше виключення, ніж правило. А в основному журналіст сам пропонує теми, начальство лише погоджується чи не погоджується.
_чудово
16:04
+1
Як на мене, саме у егоїзмі і криється проблема.
Через це технології в зазначених ризикових царинах розвиватимуться швидше, ніж регуляторні рамки, що дозволяють досягати взаємної вигоди всім учасникам процесу, принаймні, якщо використовувати традиційні підходи.

А якщо думати про вигоду не учасникам, а загальнолюдську, не для себе, а для інших. Але для цього потрібне зовсім інше мислення і інша свідомість.

Випадкові Дописи