До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Поважати себе: що це означає?

Поважати себе: що це означає?
Джерело матеріалу:

Почуття власної гідності відчувається в тілі, відчувається в інших людях, але говорити про нього важко. Що означає «гідність»? І що означає «гідно»? Хто визначає, що гідно, що ні, й за якими критеріями ми відокремлюємо перше від другого? Розповідає наш оглядач Ілля Латипов.


Слухаю свої відчуття, перебираю слова і фрази, які спадають на думку. Спливає фраза «Будь вище цього, поводься гідно, не опускайся на його/її рівень!» Причому вона спливає в контексті образи мене з боку іншої людини. Думаю про те, що ідея «будь вище цього!» — відмінна допомога саме тим, хто полюбляє принижувати інших людей. «Я тебе принизив, а ти не смій захищати себе!» Чи це, з дитячо-підліткового досвіду: «Ну ти чого, образився, чи що?!»

У ланцюжок асоціацій вбудовуються почуті колись переживання однієї жінки через те, що вона уподібнилася «базарній хамці» в якійсь суперечці, й їй через це жахливо соромно. Ще в свідомості виникають горезвісні «образи почуттів вірян» і «образи честі й гідності»… Приниження — це слово і переживання, що стоять за ним, знаходять у мене відгук як тісно пов'язані з поняттям гідності. Й ще одне почуття — повага. Здається, мозаїка починає складатися.

Я впевнений, що серцевиною почуття власної гідності як комплексного переживання є самоповага. Що таке повага як така? Це почуття, що виникає тоді, коли ми помічаємо в іншій людині те, що самі вважаємо важливим і значущим, до чого самі прагнемо. Отже, самоповага — все те ж саме, тільки спрямоване на своє «Я». Я поважаю себе за те, що якісь мої дії та вчинки відповідають моїм уявленням про те, що є цінним.

Я виділяю для себе два види поваги: базову, «авансову», і придбану, «заслужену». Базова повага — це цінність людини як такої, впевненість в її праві бути, незважаючи ні на що. Свого роду «аванс»: я тебе визнаю як цінного і рівного собі, навіть до того, як з тобою познайомився.

Поважаючи іншу людину, я не ображаю її, поводжуся з нею як з цінністю. Це стосується і самого себе. Почуття власної гідності ґрунтується саме на цій базовій самоповазі. Незважаючи ні на що, я маю право бути, у мене є своє місце в цьому світі, й ніхто не має права позбавити [мене] його. Намагатися принизити — означає намагатися скинути людину з цього місця в бруд. Змусити її сумніватися в тому, що вона взагалі має право на щось. «Твоє місце у...»


«Будь вище цього!» — хороша маніпуляція для тих, хто полюбляє сам ображати, але боїться стикатися з наслідками


Поважати себе — означає помічати в собі те, що усвідомлюєш як цінне і важливе. Насамперед — свої потреби, емоції та життєві цінності. А для цього необхідно відчувати їх і уявляти собі власну систему цінностей, тобто мати особисту етику, пережиту в реальному досвіді. А він зітканий із надій і розчарувань, сорому і ганьби від провалів, торжества від тріумфу; боротьби за визнання і багато чого іншого.

Тобто ця етика неминуче з часом змінюється, збагачуючись новим досвідом. Те, що здавалося золотом в одному віці, в іншому перетворюється на латунь. Теж непогано, але — не золото.

Особиста етика не вигадується — вона виявляється в тому, що ми робимо й, іноді, — говоримо. Знову згадую жінку, яка переживала, що, захищаючи маленького сина від агресії якогось чужого татуся, поводилася «немов базарна хамка». Якщо в етичній ієрархії «подобатися іншим своєю поведінкою» стоїть вище, ніж «захист своїх дітей», — так, тоді може виникнути сором і втрата самоповаги. Якщо свій син більш значущий — самоповага тільки зміцниться.

Думаю, що в усвідомленні цієї ієрархії й полягає можливість протистояти маніпуляторам, які намагаються нас образити або принизити, а потім, щоб убезпечити себе, знецінюють наше обурення такими спробами: «На скривджених воду возять», «Будь вище цього, забудь», «Ти ж розумна людина», «Я ж тільки пожартував, ти що, жартів не розумієш?»

Хочеться відповісти: «Розумієш, мені не подобається, коли зі мною так поводяться. Й мені неважливо, що ти вважаєш, що потрібно бути вище цього. Намагаєшся мене принизити — або припини це, або все. Зі мною так не можна. Навіть не по-справжньому. Навіть один раз». «Будь вище цього!» — хороша маніпуляція для тих, хто полюбляє сам ображати, але боїться стикатися з наслідками.

Можна, звісно, переплутати самоповагу і гордість — так багато хто робить. Але гордість визначається в тілі як відчуття, що розпрямляє й розпирає зсередини, а самоповага — як відчуття стійкості, стрижня, твердості. Ще думаю про те, що самоповага — не тільки наслідок тих чи інших дій, але і причина, орієнтир, який утворює висхідну спіраль: я вчиняю так, бо поважатиму себе за це, і поважаю себе за те, що вчинив так.

Є такий страх, властивий людям зі сформованим світоглядом та особистою етикою: зрадити себе, тобто зробити те, через що перестанеш поважати самого себе. І це — дуже потужний орієнтир, що дозволяє багато розставити по своїх місцях в житті. В кінцевому підсумку зрада себе не окупається нічим ззовні, угоди з власною совістю, як правило, збиткові для совісті.

Однак я не знаю людей, які б ніколи не наступали на горло власній пісні та не кривили душею. Бути з принципами зручно, але життя іноді підкидає завдання, в яких немає хороших виходів, і при будь-якому розкладі зрадиш щось в собі. Так буває.

А іноді й без таких альтернатив робимо вибір, за який потім розплачується совість. Зректися одного, бо його засуджують інші, не змогла відстояти себе в якомусь конфлікті. Можна згадати безліч прикладів, коли ми зазнаємо невдач, в яких страждає саме повага до себе. Як тоді її відновити? Відповідь проста: робити те, що поважаєш. От і все.

Не потрібно намагатися виправити минуле. Більш того: одна з найшанованіших мною рис — це здатність визнавати свою недосконалість і в момент невдачі або ганьби встати і, переживаючи сором або страх, все одно йти в тому напрямі, який для тебе важливий. Саме тому чужа невдача або провал для мене не є приводом для того, щоб втрачати повагу до людини. А якщо я не відмовляю в такій ситуації в повазі іншій людині — чому я повинен відмовляти в цьому собі?


Якщо хочете похвалити — звертайте увагу на якості, які проявила дитина, щоб домогтися чогось, а не за досягнення як такі


Важливо не те, що ти маєш, а те, що ти зробив. А якщо продовжити далі, то важливо не стільки те, що ти зробив, скільки те, які якості ти виявив, щоб зробити це. Відповідно, успіх або провал стають відносними категоріями. Більш значущим є те, як я йшов до успіху або провалу, і те, як я їх сприйняв: роздувся від значущості, впав в самоприниження, просто порадів перемозі, посумував, зціпив зуби і встав після поразки.

Діти, до речі, добре відчувають цю різницю. Якщо хочете похвалити — звертайте увагу на якості, які проявила дитина, щоб домогтися чогось, а не за досягнення як такі. Тоді вона навчиться поважати своє зусилля, незалежно від того, успіх на неї чекає або невдача.

Самоповага уможливлює сприйняття критики, тому що вона перестає бути приниженням, оскільки невдача — це вже не вирок, а просто подієвий факт. Вибудовується свого роду ієрархія того, що заслуговує на повагу, від незначного до важливого: володіння чимсь — досягнення чогось — якості, які людина проявляє у своїй діяльності.

Отже, почуття власної гідності — це здатність цінувати власне існування як таке, бачити в собі те, що сам вважаєш значущим і здатність орієнтуватися на ці цінності. Втім, не обов'язково побачити в собі щось цінне. Це можна створити — просто роблячи те, що вважаєш гідним поваги. Іншого способу відчути самоповагу я не знаю.

+3
5256
RSS
08:21
+2
Ще про маніпуляції та страхи…
11:07
+2
Гордість, гідність, самоповага зазнають корекції при стиканні з іншими людьми. На компромісах збудоване життя. Це коли воно розумне. В іншому випадку діє право сильного. Сильніший відтісняє і топче слабшого в прямому смислі. В таких випадках яка може бути мова про гідність?
Якщо дитину принижують змалечку, «Ти дурень, нездара, бовдур і т.д.», то дійсно ніякої гідності вона мати не буде. А батьки часто так і роблять, не усвідомлюючи шкоди для дитини.
Орел чи ні?
Бо батьків свого часу так само топтали _шкодую

Випадкові Дописи