Буває нерідко, наче стороння

Буває нерідко, наче стороння

Буває нерідко,
наче стороння,
із подивом споглядаю
цей світ…

Бо дивними
здаються тут речі
і зв'язки між речами,
а що вже казати
тоді про людей...

І почуваюся в ньому
наче іносвітянкою,
що чином незнаним
сил невідомих
ступила на територію Землі…

А з-під змружених вій
і кінчиків пальців
енергія тече тих світів,
що, земною свідомістю
приспані,
колишуть Красу
і царствений спокій
безкраїв своїх…

Н. Артанія Кобза
23.09.2017 р.

+3
423
RSS
12:24
+4
Цей Світ взагалі одне суцільне здивування. А Ви хочете жити у ньому вічно — вічно дивуватись?
13:46
+2
Ви розумієте «вічно» надто буквально і жорстко, Олександре...) «Вічно в тілі»- це, в тому числі, і мандрувати світами у зміненому частотно — за власною потребою і на власний смак — тілі. Це розпоряджатися своїм тілом і часом бути в ньому — самому, а не віддаватися на чиюсь, хай і вищу, волю. Тобто свідомість Людини з Вічним Тілом має бути на рівні Я=Бог.
Із сьогоднішньою КС ні судити про ВТ, ні мати його — неможливо. Все упирається в свідомість. Тож ми її потихеньку зрушуємо з її точки збірки.
17:31
+1
Тоді це вже не земне тіло, а щось зовсім інше. А не простіше мандрувати свідомістю, створюючи чи вселяючись у тіла аборигенів, чи стаючи розумною рослиною, чи навіть камнем. Можна володіти, свого роду, чисто енергетичним тілом, яке має тільки видимість щільності.
19:05
+2
Ні, Олександре, йдеться саме про земне, матеріальне тіло, але з розпакованим розумом клітин. Ми цього стану ще не знаємо, потенції матерії, одухотвореної Божественним Розумом, — це фантастичні речі. Але не фантастика. (Можливо, я здаюся Вам навіженою:)) Ви працюєте на Промені Активного Інтелекту, Конкретних Знань, я — на іншому… Порозумітися можна тільки на рівні вищої інтуїції:)
21:13
+3
Ми звернули з теми Вашого вірша, а це досить таки цікава тема, що життя видається таким дивним, ніби не реальним. Йому підходять слова Шевченка:
Неначе села погоріли, неначе люди подуріли.
Німі на панщину ідуть і діточок свіїх ведуть.
Що мене завжди дивує, це сліпота. Люди створили світ умовностей і дали умовностям себе перетворити у рабів. Всі сліпо їм слідують: вибирають президентів, тобто надають простій пересічній людині владу, точніше іллюзію влади, але самі у цю іллюзію свято вірять і їй підкоряється, перетворивши цю іллюзію у реальні окови себе, бо інша частина сліпих віруючих, набраних як поліція, вірить, що вона має право сили на людей і ті теж у це вірять і коряться… і т. д. Повний абсурд. Світ виглядає якимсь маскарадом, шутійством ряжених… Римського ПАПУ везуть у скляному кубі і натовп людей екзальтовано верещить, на нього дивлячись…
22:18
+2
Так… дивних речей дуже багато. Якось на вулиці я раптом побачила все оточуюче, наче живу декорацію. Іншими очима, ніби не земними. Побачила багатоповерхівки наче вулики з сотами, а в кожну соту засунуті люди. І вони, знаходячись там, уявляють, що живуть...
Ще одна з дивин — інституція шлюбу. І яким флером він окутаний, щоб люди просто множилися на Землі. А насправді… двоє незнайомців зіскакують із своїх орбіт і намагаються втиснутися у спільну, зовсім іншу, незвичну для жодного… а це ж так непросто. Дуже хистко. Програма «кохання» використовується для програми «шлюб», а ці дві програми — із різних світів насправді...
При цьому я точно не песимістка. Просто дивних речей дійсно немало, якщо дивитися без фільтрів… чи просто на звичні речі дивитися як на такі, що бачиш вперше. Не сприймати по інерції, «як прийнято».
22:37
+3
А я часто дивуюсь і сміюсь з людей, які стали начальниками. Як вони зразу розцвітають павлиними хвостами від важності функції і як інші приймають їх гру, роблячи себе підданими. Я не люблю начальників. Доля, я їй вдячний, обмежила період моєї залежності від павлінів.
Так, шлюб це дійсно вогник, на якому довірливі метелики, приворожені світлом щастя, обпалюють крильця.
Я хотів, коли одружувався(все по інерції), запропонувати майбутній дружині не розписуватись, бо що значать чорнила і кусок паперу, але умовності є умовності…
14:26
+2
О, з начальниками… то просто смішно. Тут уже настільки явна гра персонажів, що навіть нецікаво. Колись я написала кілька рядків з цього приводу:
така кумедна ваша поважність
такий сумний ваш налагоджений побут
такі несправжні ваші стосунки
так жаль вашого нерозуміння
як багато перед вами непройдених уроків

Скоріш за все, бути «нагорі» або при владі, або місцевим князьком чи просто займати посаду є тестом на зрілість особистості, душа перевіряє себе на справжність у польових умовах.
Я хотів, коли одружувався(все по інерції), запропонувати майбутній дружині не розписуватись, бо що значать чорнила і кусок паперу,

А раніше, зовсім «раніше» — знаєте, як було? Просто закохані брали одне одного за руку і вирішували, що будуть жити разом. Допоки не було церков і держава не накладала руку на сім'ю як на утворення, яке вона має тримати під контролем.
Але і сам факт — жити разом (двом зовсім різним планетам позістрибувати із своїх орбіт, щоб вміститися на одній) — він теж дивний. І явно програмований під певну мету…
16:21
+3
Точно схоплено, Наталю. Подивитися на цей Світ збоку, ой, як рідко це кому вдається. Подобається, як ти виразила джерело енергії. Так і є!
19:07
+2
Дякую, Анатолій. У тебе завжди таке доброзичливе і тепле сприйняття. Це так мило:) І завжди щось дуже тонко підмічено…

Випадкові Дописи