Як ми ховаємось від життя

Як ми ховаємось від життя
Джерело матеріалу:

«Нічого я не ховаюся!» — може вигукнути кожен, старанно приховуючи себе під машкарою сміливця. Люди інколи навіть не здогадуються, що натягують на себе обладунки і захищаються від дійсності, настільки майстерно життя змушує їх це робити. Але, ховаючись від життя, ми його пропускаємо.


Як ми тікаємо від життя?

Ми тікаємо від життя, коли шукаємо ідеал. Він може бути де завгодно.

  • У роботі, наприклад. Тоді нас цікавить виключно блискуча кар'єра і місце, де ми могли б повністю реалізуватися. Ми скрупульозно підходимо до питання вибору вдалого місця роботи. Часто його змінюємо. І, можливо, зрештою, на якийсь час заспокоюємось, знайшовши те, що на даний момент нас цілком задовольняє. Щоправда, як правило, будь-яка робота містить елемент рутини і набридає, до того ж, в сучасному світі ми дуже часто потрапляємо в рабську залежність від роботодавця, який намагається вичавити з нас все по-максимуму і дати по-мінімуму, отримавши прибуток. Ми продаємо себе і шукаємо покупця, який заплатить більше і створить більш сприятливі умови.
    Але весь цей пошук кращого роботодавця, кращих умов, зарплат і місця розташування [роботи] — це лише втеча від самого себе. Тому що, коли ми займаємося улюбленою справою, нам не настільки важливі матеріальні складові, нас цікавлять можливості самовираження. Тобто реалізації свого призначення. Займаючись улюбленою справою і отримуючи від цього задоволення, людина готова працювати задарма.
  • Ще одним способом втечі є пошук ідеальних відносин. Ми не хочемо визнавати того, що життя недосконале, і люди навколо аж ніяк не ідеальні. Отож просто не існує ідеальних збігів. Тому нам часто доводиться розчаровуватися, розлучатися і все починати спочатку, псуючи одне одному кров, нерви, карму і настрій. Замість того, щоб приймати життя і людей навколо такими, якими вони є, ми вигадуємо неіснуючих партнерів і нереальні відносини. Болісно підшукуємо відповідні варіанти серед тих, хто потрапляє в поле нашого зору. І без кінця розчаровуємося, розлучаємося, спалюємо мости, іноді це супроводжується дуже болісними для нас душевними втратами. І знову, і знову наполегливо тікаємо від життя в світ своїх ілюзій, очікувань і фантазій. Ми не хочемо жити і чомусь думаємо, що розумніші за всіх, навіть розумніші від неба, яке посилає нам тих чи інших людей абсолютно не випадково. Ми не хочемо приймати цього факту, ми не розуміємо, що ті, хто нас оточує, хто приходить в наше життя — це наші вчителі.
    З іншого боку, не сприймаючи життя, ми проходимо повз тих, кого небо посилає нам для радості та щастя. Просто не помічаємо, не бачимо живих людей поруч із собою, тому що занадто стурбовані створеними в голові ідеалами.
  • Ми тікаємо від життя в якісь далекі краї, в подорожі, в екстремальні заняття. Туди, де нам зносить дах і де абсолютно відволікаємося від реальної дійсності, в якій нам випало існувати.
    Нам огидно почуватися людиною на своєму місці, у своєму часі, в своєму тілі й у тих обставинах, в яких судилося народитися. Ми не можемо наважитися їх прийняти.
  • Ще одним способом втечі від життя є прикрашання себе, свого життя, житла, вдосконалення свого тіла. Постійне змагання з самим собою і цілим світом за місце найрозумнішого, найкрасивішого, найвидатнішого, найталановитішого тощо. Якого завгодно, аби тільки в найвищому ступені. Навіщо нам перевершувати когось? Чому це нас тішить і заспокоює? Чому ми постійно думаємо про досягнення висот, успіху, слави?
    Тому що порівнюємо і не задоволені життям. Дивно прагнути узагальненого ерзацу досконалості, адже, в принципі, воно недосяжне. Ми вже досконалі, на своєму індивідуальному унікальному рівні. Ми досконалі самим фактом свого існування на цій землі! Кожен з нас по-своєму! Коли ж ми, нарешті, це зрозуміємо і припинемо дивитися ліворуч і праворуч, приміряючи чужий одяг?

Якби ми відкинули постійну погану звичку порівнювати себе з іншими людьми, свою країну — з іншими країнами, чужого чоловіка — зі своїм, ми перестали б сумувати і почали б жити! Коли ми це зробимо, то зрозуміємо, що у нас є тільки один шанс прожити єдине своє власне, а не чуже життя. Є тільки одна спроба зрозуміти себе і бути собою, яку потрібно використовувати за призначенням і не ганятися за чужими міражами.

Ми зможемо це зробити тільки тоді, коли не будемо тікати від життя.


Що це означає?

З обивательської точки зору, це означає зрозуміти і прийняти те, що ти маєш і постаратися максимально це використати. Не нарікати, не лаяти небо за те, що чогось недодано, бракує. А, навпаки, дякувати за те, що воно тобі все-таки дало.

Потрібно чесно підійди до питання перебування і підсумовування всіх своїх справжніх і потенційних можливостей, даностей, подарунків неба. Часом це буває не так легко зробити, адже через звичку порівнювати ми схильні до постійних коливань самооцінки: вона у нас то завищена, то занижена. То нам бракує впевненості в собі, то самовпевненість зашкалює. А все тому, що ми не вміємо приймати себе і життя, і постійно приміряємо чужі маски, тікаємо від реальності й не бачимо того, що у нас під носом. Але якщо все-таки постаратися і провести такий реєстр, то багато людей з подивом виявлять, до чого вони насправді багаті, скільки у них здібностей, можливостей та індивідуальних бажань. Вони мають необмежене поле для діяльності, якщо приймають з радістю і вдячністю те, що їм дано. Якимось дивом раптом виявляється, що вони здатні зробити набагато більше, ніж думали раніше, порівнюючи себе з іншими.

Раптом виявляється, що люди, які їх оточують, це теж абсолютно необхідні їм люди, які дають саме те, що їм потрібно в даний момент.

Багато з нас занадто розгублені й розбалансовані через постійну втечу від життя, відчувають незадоволеність і страх. Їм не подобається країна, де вони живуть, їхнє житло, робота, тіло, партнер. Вони постійно незадоволені чимось і постійно шукають чогось. Іноді тільки наприкінці життя розуміють, що це був біг за чужими міражами, що у них все вже було, просто вони цього не помічали або не хотіли помічати.


Справжня мудрість і щастя приходять до того, хто вміє приймати і любити те, що йому дано

Я глибоко переконана, що всі ми з'являємося в тому чи іншому місці планети, в тій чи іншій родині, країні не випадково. Це вже багато раз підтверджувалося і пояснювалося езотериками і буддистськими мудрецями, і новітніми вченнями про природу людини та її життя. Я вірю в реінкарнацію і в те, що події, які відбуваються зі мною, необхідні моїй душі, щоб вона вийшла на новий рівень розвитку.

Прийняти це спокійно і з вдячністю виходить не завжди. Але це кращий спосіб життя.

Тому що, перебуваючи в постійній незадоволеності та злості, ти втрачаєш здатність бути об'єктивним до того, що з тобою відбувається і що відбувається навколо. Отже, є вихід:

  • Перше — це прийняти!
  • Друге — це полюбити те, що прийняв!

Любов — єдиний спосіб зрозуміти себе і цей світ. Єдиний закон, який ми здатні сприйняти всім своїм єством і виконувати з вдячністю, незалежно від того, де і як ми живемо, хто ми такі й чим займаємося.

Прийняти і любити! Всього два слова, але за ними могутня життєва сила, яка здатна перевернути все наше життя. Найголовніше, саме вона дозволяє нам бути щасливими і жити з радістю.

Роджер Кіз, після багатьох років вивчення картин японського художника Кацусіки Хокусая (1760-1849), написав вірша, в якому дуже яскраво відображена ця життєва філософія прийняття і любові.

Хокусай каже

Хокусай каже, дивись уважно.
Він каже, звертай увагу, помічай.
Він каже, продовжуй дивитися, залишайся допитливим.
Він каже, можна стільки всього побачити.
Він каже, радій майбутньої старості.
Він каже, продовжуй змінюватися,
Ти ж перетворюєшся на самого себе.
Він каже, застрягай, приймай це, повторюй,
Поки це цікаво.
Він каже, продовжуй робити те, що любиш.
Він каже, продовжуй молитися.
Він каже, кожен з нас — дитина,
Кожен з нас старий,
У кожного з нас є тіло.
Він каже, кожен з нас боїться.
Він каже, кожен з нас повинен знайти спосіб жити з цим страхом.
Він каже, все живе — мушлі, будівлі, люди, риби, гори, дерева.
Дерево живе.
Вода жива.
У всього своє життя.
Все живе всередині нас.
Він каже, світ живе всередині тебе.
Він каже, неважливо, малюєш ти або пишеш книги.
Неважливо, пиляєш ліс або ловиш рибу.
Неважливо, сидиш ти вдома
І розглядаєш мурах на веранді або тіні на деревах
І трави в саду. Важливо, що тобі не все одно.
Важливо, що ти відчуваєш.
Важливо, що ти помічаєш.
Важливо, що життя живе через тебе.
Задоволення — це життя, що живе через тебе.
Радість — це життя, що живе через тебе.
Задоволення і сила — це життя, що живе через тебе.
Світ — це життя, що живе через тебе.
Він каже, не бійся.
Не бійся.
Дивись, відчувай, дозволь життю вести тебе за руку.
Дозволь життю жити через тебе.


Від перекладача: для ілюстрування матеріалу використані деякі гравюри згаданого вище японського художника Кацусіки Хокусая.

+4
503
RSS
17:24
+2
Відчувається вплив на авторку матеріалу буддистської філософії.
17:27
+2
Що ж до музики, то найкраще сюди пасує, мабуть що, Кітаро:
01:03
+2
Щось не получається мені слухати музику без слів, не вистачає глибини, яку придає музиці людський голос.
19:25
+3
Прийняти, що маєш і полюбити його. Як просто і водночас важко до використання в житті.
01:00
+2
Так, якщо хочеться зробити своє життя кращим, тоді треба виходити з того, що є зараз, а не шукати ідеали. Я би сказав так: «Прийми те, що є, полюби та розвивай».

А ще колись мені розповідали про одну жінку, яка казала, що краще вона одружиться на п'яничці і зробить з нього нормального чоловіка (що в неї і получилось успішно зробити), ніж буде шукати вічно свій ідеал.

Це на противагу тим, хто шукає вартого його/її ідеалу, і до кінця життя залишається самотнім, тому що виявляється, що такого ідеалу не існує.
08:19
+2
Дякую пане Тимуре! Гарна стаття! Підримую саме таку філософію життя! + як Доброслав додав" прими полюби та розвивай!"

Випадкові Дописи