Як суспільство романтизує людей мистецтва

Як суспільство романтизує людей мистецтва
Джерело матеріалу:

Романтизація будь-яких відомих особистостей, в тому числі і діячів мистецтва — ознака нашого суспільства, яке зародилося після революції 1917 року. Тоді скрізь була розруха і бідність, багатьох освічених людей розстріляли або вони виїхали за кордон. В Росії майже не залишилося інтелігенції. І сьогодні, коли хтось знає декілька мов, знається на музиці, читає класику — це величезна цінність.

Крім того, свою лепту в формування «недосяжних образів» вносять ЗМІ, які «розкручують» різних людей. А якщо людина відома, відсоток довіри до неї буде вищим, ніж у того, кого не видно. Популярність тотожна володінню грішми, владою, титулом тощо.

Як правило, відомі люди для нас є небожителями. Вони створюють щось святе, що необхідно нести в маси. Це найяскравіші особистості, на яких не може бути плям. І до всіх їхніх позитивних якостей, які ми самі ж і створюємо в своїй голові, додається ще й чесність. Коли ми говоримо про владу і погони, ще можуть бути якісь сумніви. Але мистецтво — інша річ, адже за нього зазвичай не дуже добре платять, і туди йдуть за покликанням.

До романтизації більшою мірою схильні ті, хто хоче виділитися із загальної маси. Такі люди полюбляють підкреслити, що ходять на всі постановки якогось режисера або не пропускають жодної прем'єри. Вони живуть життям популярної людини, адже варто трохи доторкнутися до її слави (нехай навіть просто переглянувши те, що робить ця особистість), як їхня самооцінка підвищується.

Звісно, коли на кумира падає тінь, такі люди щиро переживають. Уявляєте, ви обрали собі генія, і раптом на нього починаються якісь наклепи. Руйнується картина світу. Як так? Хтось ззовні взяв і все знецінив. З цим потрібно боротися, не дарма ж бо ви рівнялися на цю людину. Потрібно самому собі довести, що ви все робили правильно, ваші ідеали — вірні.

Будь-які звинувачення на адресу кумира викликають стресові переживання, з ними потрібно якось впоратися. Але яким чином? Звісно ж, через напад. Навіщо чекати остаточного вердикту? Краще діяти тут і зараз, поки емоції є свіжими.

Коли ми когось романтизуємо, робимо ставку на іншу людину — це небезпечно. Всі люди смертні, всі здатні на різні не завжди хороші вчинки, помилки. Ідеальних немає! А це означає тільки те, що в один прекрасний день створений ідеальний образ може зруйнуватися. Подібні переживання рівносильні розчаруванню в людині, яка для вас завжди була авторитетом, наприклад, в батькові. Далеко не у кожного є сили з цим впоратися.

Не дарма кажуть: щоб не розчаровуватися в людях, не варто ними зачаровуватися.

Авторка — Марія Меркулова, психотерапевт

+1
452
RSS
20:52
+1
Не згоден з авторкою статті (нехай вона і психотерапевт!) в тому, що романтизація людей мистецтва притаманна лише пострадянському суспільству сучасної Росії. Легкий флер романтики оповиває митців скрізь і завжди.
Інша річ, що як в радянському, так особливо і в пострадянському суспільстві ця романтизація набуває воістину гіпертрофованих форм! Що демонструє, як на мене, пісня Єлени Ваєнги «Абсент»:


Справді, раптом зробити «відкриття», що і Ван-Гог, і Матісс, і Далі були, виявляється, звичайними людьми, могла лише баришня, вихована в «совкових» традиціях, які деформували мізки не гірше від потужного гідравлічного преса.
_шкодую _шкодую _шкодую
Ваш Абсент нагадав мені польську пісеньку.
Алаверди!


Ніяких більше дискотек — тільки балет і кераміка!

_сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь
15:11
+2
Вперше послухав Ваєнгу. Дякую. Якої вона національності?
Єлена Ваєнга — росіянка. Справжнє прізвище — Хрульова. Звісно, з таким прізвищем потикатися в російському шоу-бізнесі… м'яко кажучи, не дуже. Ваєнга — історична назва російського міста Североморська, розташованого на Кольському півострові, а також річки, на якій стоїть місто. «Ваєнга» — похідне від саамського "вайонгг" — самиця північного оленя-карібу, важенка. Псевдонім «Ваєнга» придумала матір співачки.
_стежу
Не хотів би концентруватися на її творчості: в репертуарі Ваєнги — «простецькі» естрадні пісеньки, не більше. Просто «Абсент» мене дратує відвертим ідіотизмом, бо надто нагадує те, що говорили мені в школі вчительки літератури, доводячи мою неспросожність стати письменником:
— Писатель — это Пууушкин, это Блооок!.. «Облако в штанах», возвышенное существо. А ты слишком земной, чтобы стать писателем...
Знов те саме, що і в статті: митець — істота не від світу сього… Крайня межа ідеалізації. Невизнання того факту, що митець — він теж людина. Ось чим «совок» вирізняється…
_шкодую
18:16
+2
Це ще й невіра у таланти власних дітей. А починається із зневіри батьків у себе: низька самооцінка, відсутність гідності. Тимур- письменник? Та він же вкакувався до ...., та він же і впісювався аж до… З Нашою долею? Та Ніколи!
О!!! Про невіру в таланти власних дітей — саме в наступному матеріалі, розміщеному мною на Світочі! Ти просто як у воду дивився… _вибачаюсь
15:17
+2
Виправ у першому реченні "… будь-яких відомиХ..."

Випадкові Дописи