УВАГА! Сайт буде працювати до 11.04.2021. Якщо тут є якісь важливі для вас публікації, будь ласка, збережіть їх собі, або перенесіть на інший сайт до вище вказаної дати.

Безмежне. Класична наука та фрагментація Всесвіту (частина 1)

Просвітлення. Прямуємо до Цілісності!

Безмежне. Класична наука та фрагментація Всесвіту (частина 1)
Джерело матеріалу:

Граничний метафізичний секрет, якщо ми візьмемо на себе сміливість сформулювати його так просто, полягає в тому, що у Всесвіті розділеності немає. Розділеність — це ілюзія, породжувана не реальністю, а нашим картографуванням останньої. І хоча картографування може бути цілком доречним, плутати карту і територію смертельно небезпечно.

Розділеності немає не тільки між протилежностями. Їх немає в набагато ширшому сенсі: в космосі взагалі немає розділяючих меж між якими-небудь речами або подіями. І ця реальність безмежності ніде не проглядається так ясно, як в сучасній фізиці, — що вельми примітно, бо класична фізика, пов'язана з іменами Кеплера, Галілея і Ньютона, була однією з найвірніших послідовниць Адама, цього першого картографа та засновника розділеності.

Коли Адам зрештою пішов у світ інший, картографування і встановлення меж він передав у спадок людству. І оскільки кожна межа дає певну політичну і технологічну владу, почате Адамом розмежування, класифікація та найменування природних елементів заклало основи технологічної влади людини над природою. Власне кажучи, згідно з іудейською традицією, плід Дерева Пізнання таїв у собі знання не добра і зла, а корисного і марного, — тобто технологічне знання. Але хоча кожна межа несе в собі технологічну і політичну владу, вона несе також відчуження, роз'єднання і конфлікт, бо встановлюючи межу для набуття контролю над чим-небудь, ви в той же час відокремлюєте і відчужуєте себе від того, чим намагаєтеся управляти. Так Адам відпав від цілого і впав у роздробленість, що отримало назву «первородного гріха».

Однак встановлені Адамом розмежування були вельми немудрі. Вони просто ділили речі на класи, і годилися лише на те, щоб описувати, визначати, називати їх і т.д. Але навіть ці межі Адам використав не повністю. Він ледве встиг дати імена овочам і фруктам, як втратив м'яч і вибув з гри.

Через покоління нащадки Адама зрештою набралися духу, щоб знову почати розмежовувати все і вся, причому цього разу межами більш тонкими й абстрактними. У Греції з'явилися люди блискучою інтелектуальної потужності, — великі картографи та засновники меж. Аристотель, наприклад, класифікував чи не всі процеси і речі в природі, та з такою точністю і переконливістю, що європейцям знадобилися століття, щоб стала можливою сама постановка питання про вірність встановленого ним поділу.

Але наскільки б точною і складною не була ваша класифікація, такого роду межа мало що дозволяє, — в усякому разі, в науковому плані, — хіба що описувати і давати визначення. Вам доступна лише наука про якості, наука яка класифікує. Однак після того, як вихідні межі встановлені і світ постав перед вами у вигляді сукупності окремих речей і подій, можна переходити до заснування більш тонких меж. Греки, зокрема Піфагор, так і вчинили.

Розглядаючи все різноманіття класів речей і подій, від коней до апельсинів і зірок, Піфагор виявив, що може проробляти з усіма цими об'єктами один блискучий трюк. Він може рахувати їх.

Якщо присвоєння імен здавалося магічною дією, рахування взагалі сприймалося чимось божественним: імена могли магічно заміщати речі, а числа могли перевершувати їх. Наприклад, один апельсин плюс один апельсин дорівнює двом апельсинам, але одне яблуко плюс одне яблуко також дорівнює двом яблукам. Число два може з рівним успіхом представляти групу з будь-яких двох речей, і тому повинно якимось чином перевершувати їх, виходити за їхні межі.

За допомогою абстрактних чисел людині вдалося звільнити свій розум від конкретних речей. У якійсь мірі це стало можливим вже завдяки межі першого типу, завдяки присвоєнню імен, поділу на класи та визначенню відмінностей. Але числа разюче збільшили цю свободу. Бо рахунок, у відомому сенсі, був дійсно межею абсолютно нового типу. Це була свого роду межа поверх межі, мета-межа, і працювала вона таким чином.

Встановлюючи межу першого типу, людина проводить розмежувальну лінію між різними речами, і потім визнає, що вони складають групи або класи, звані згодом жабами, яблуками, горами і т.д. Це перший або основний тип межі. Встановивши межу першого типу, ви можете прокреслити поверх неї межу другого типу, порахувавши речі в групах і класах. Якщо перша межа дає вам клас речей, друга межа дає клас класів речей. Так, наприклад, число сім відноситься до всіх груп або класів речей, що складається з семи членів. Це може бути сім виноградин, сім днів, сім гномів і так далі. Іншими словами, число сім — це група, в яку входять всі групи, що мають сім членів. Це група груп, клас класів, межа на межі. Таким чином, за допомогою чисел людина створила межу нового типу, більш абстрактну і універсальну межу, мета-межу. І оскільки межі дають політичну і технологічну владу, людина тим самим підвищила свою здатність керувати світом природи.

Однак ці нові і більш могутні межі були пов'язані не тільки з можливістю подальшого розвитку технології, але і з подальшим поглибленням відчуження, подальшим дробленням людини і її світу. Завдяки новій числовій мета-межі греки принесли в світ тонку конфліктність, тонкий дуалізм, який згодом прилип до європейської культури подібно вампірові, який присмоктався до своєї жертви. Бо абстрактні числа, ця нова мета-межа, настільки виходили за межі конкретного світу, що людина виявила тепер, що живе у двох світах — абстрактному і конкретному, світі ідей і світі речей. За наступні дві тисячі років цей дуалізм десятки разів змінював свою форму, але рідко коли усувався або хоча б зм'якшувався. Він брав вид боротьби раціонального проти романтичного, ідей проти досвіду, інтелекту проти інстинкту, закону проти хаосу, духу проти матерії. Все це були цілком реальні й доречні відмінності, але відповідні розмежувальні лінії звичайно вироджувалися в прикордонні, а потім і в лінії фронту.

Нова мета-межа (числа, рахунки, вимірювання і т.п.) по-справжньому не використовувалася натуралістами протягом багатьох століть, аж до часів Кеплера і Галілея, тобто приблизно до 1600 року. Бо в проміжний період між греками і першими представниками класичної фізики на європейській сцені панувала нова сила — Церква. А Церква не потребувала ніякого вимірювання і наукового обчислення природи. Церква, за посередництвом впливу Фоми Аквінського, була в тісному союзі з логікою Арістотеля, а логіка Арістотеля, при всій своїй блискучості, була чисто класифікуючою. Арістотель був свого роду біологом і продовжував класифікацію, розпочату Адамом. Він ніколи по-справжньому не занурювався з головою в піфагорові числа та вимірювання. Не стала робити цього і Церква.

Однак до XVII століття Церква занепала, і люди стали уважніше придивлятися до форм і процесів оточуючого їх природного світу. Ось тоді-то і вийшов на сцену геній Галілея і Кеплера. Революція, яку вчинили ці фізики, полягала в тому, що вони стали вимірювати явища, а вимір — це просто дуже складна форма підрахунку. Так що там, де Адам з Арістотелем проводили межі, Кеплер і Галілей проводили мета-межі.

Але вчені XVII століття не просто воскресили мета-межу цифри і вимірювання, а й після того ускладнили її. Вони зробили наступний крок, встановивши (точніше, остаточно оформивши) межу абсолютно нового типу. Наскільки б неймовірним це не здалося, вони провели межу поверх мета-межі. Вони винайшли мета-мета-межу — алгебру.

Простіше кажучи, проведення першої межі створює класи речей. Проведення мета-межі створює класи класів, звані числами. Проведення межі третього типу, мета-мета-межі, створює класи класів класів, звані змінними. Змінні — це відомі нам за формулами «x», «y» або «z». Подібно до того як число може представляти будь-яку річ, змінна може представляти будь-яке число. Подібно до того, як «5» може відноситися до будь-яких п'яти речей, «x» може відноситися до будь-якого числа із заданого діапазону.

За допомогою алгебри перші вчені могли не тільки рахувати і вимірювати елементи, але також відкривати абстрактні співвідношення між цими вимірами, які могли бути виражені в теоріях, законах і принципах. А закони ці, здавалося, в деякому розумінні «правлять» або «управляють» всіма речами і подіями, виділеними за допомогою меж першого типу. На зорі науки закони створювалися десятками: «Сила дії дорівнює силі протидії». «Сила дорівнює масі, помноженій на прискорення». «Кількість роботи, зробленої тілом, дорівнює силі, помноженій на відстань».

Ця межа нового типу, мета-мета-межа, принесла нове знання і, звичайно ж, величезну технологічну і політичну владу. Європа була вражена інтелектуальною революцією, подібних до якої людство ще не бачило. Ви тільки уявіть: Адам міг давати планетам імена; Піфагор міг рахувати їх; а Ньютон міг сказати, скільки вони важать.

Зауважимо, що процес формулювання наукових законів був заснований на межах всіх трьох типів, кожен з яких надбудовувався над попереднім і був у порівнянні з ним більш абстрактним і об'ємнішим. По-перше, ви проводите класифікуючу межу, щоб усвідомити різні предмети і події. По-друге, ви шукаєте серед розділених на класи елементів ті, які можуть бути виміряні. Ця мета-межа дозволяє вам перейти від якості до кількості, від класів до класів класів, від елементів до вимірів. По-третє, ви вивчаєте відношення між числами і вимірами другого кроку, поки не відкриваєте алгебраїчну формулу, яка б усіх їх у себе включала. Ця мета-мета-межа дозволяє перейти від вимірювань до висновків, від чисел до принципів. Кожен крок, кожна нова межа дає більш універсальне знання і, відповідно, більшу владу.

Однак за це знання, владу і контроль над природою довелося дорого заплатити. Людина отримала контроль над природою ціною повного відділення себе від останньої. Змінилося всього десять поколінь, і вона знайшла можливість підірвати разом із собою всю планету. Небо над землею виявилося таким задимленим, що птахи відмовляються в ньому літати; озера настільки засмічені нафтопродуктами, що деякі з них можуть самозайматися; океани так щільно покриті нерозчинною плівкою хімічних відходів, що риба задихається і спливає на поверхню; а дощі подекуди проїдають дахове залізо.

І тим не менш, за час життя десяти поколінь дозрів грунт для другої революції в науці. Ніхто не здогадувався і не міг здогадуватися, що ця революція, яка вибухнула в кінці кінців приблизно в 1925 р, буде сигналом до виходу за межі класичної фізики з її межами, мета-межами і мета-мета-межами. Весь світ класичних меж здригнувся і впав перед ликом Ейнштейна, Шредінгера, Еддінгтона, де Бройля, Бора і Гейзенберга.

ЗакінченняБезмежне. Сучасна наука та умовність всіх меж (частина 2)
та Безмежне. Сучасна наука та філософські вчення Сходу (частина 3)

+1
529
RSS
08:55
Нове вчення — новий привід поблукати Лабіринтом.
Віктор Юрченко
Нове вчення — новий привід поблукати Лабіринтом.

Це бачення того, знаходиться над лабіринтом, а не того, хто шукає з нього вихід, досліджуючи його конструкцію.

Але оскільки ти тут зараз з нами, то розглянь і конструкцію свого лабіринту!
В тому й справа, що є бажання «піднятися» над лабіринтом, або зробити «підкоп». Та мало хто збагне що в дійсності Лабіринт це і є Ти, а точніше твої певні рівні вібрацій — матерія, котрі Тобі передбачається усвідомити, та свідомо скеровувати в сторону більшої усвідомленої керованості за допомогою інструмента — Душі. Недаремно людей котрі стають на цей Шлях ангели охоронці матеріального світу — егрегори неодмінно починатимуть залишати опіку над собою Твоїй власній Душі. Це зазвичай виливається в опускання на дно матеріального світу, що без збереження усвідомленості матиме в розумінні множини-більшості стан вартий осуду та критики. Та якщо особистість спроможеться усвідомивши найменші деталі своїх тіл включаючи вібрації ДНК вивільнити світло у світ — тоді такому інструменту Душі залишиться лише вдіти себе у всі прояви інструментів власного пізнання — Тіла — подібно руці одіваючій рукавицю та керуючій нею. Всі ангели охоронці — егрегори в такому випадку почнуть віддано служити такій особистості — котра спромоглася усмирити та осідлати їх — не охорона неслухняної дитини, — а служба зрілій прекрасній особистості на шляху до Себе — Бога.
Душа — інструмент пізнання Духу Творця Всесвіту. Тіла — інструменти пізнання Душі.
«Хто назве речі своїми іменами той побудує Всесвіт», — Конфуцій.
РаДіймо!
12:28
+1

Випадкові Дописи