Анатолій ВИСОТА: ІНФОРМАЦІЙНІ НАПАДИ і як від них відбиватися (1, 10.17 р.)

Світлої пам’яті Юрію Домотенку
«Світ ловив мене, та не спіймав»
Григорій Сковорода
Люди бачать, що все навколо міняється
І кажуть: щоб зміни настали, треба докласти рук. Щоб виросла картопля, то ого-го скільки треба докласти зусиль – одна боротьба з бур’янами чого варта. Щоб двір був мов лялечка, треба засадити його квітами й підмітати стежки. Вроді й правда, що руки й праця є головними у змінах життя людини. Та є ще голова і розум у ній, а є ще й свідомість, яка управляє і головою, і руками. Щоб твій двір став мов квітник треба, аби у тебе появилась потреба у красі. Це постаралися тато й мама+, кохаючи своє дитя. Це вони заклали в тобі потребу у красивому – змінили твою свідомість.
Зараз твою свідомість і свідомість всього народу намагаються день-у-день змінити засоби масової інформації. В умовах війни з Росією, хай і хитрої, головною стає війна інформаційна. Про кілька прикладів інформаційної війни проти українців я й хочу розповісти.
Погляд песиміста: сьогодні погано, а завтра буде ще гірше
Росія робить ставку на внутрішній розбрат українців, який приведе до безладу, розділу, до Руїни і щезання України з лиця Землі. Для цього треба поділити суспільство на песимістів і оптимістів; на тих, хто вірить, що завтра стане краще і на тих, хто переконаний, що завтра стане просто нестерпно. І що цікаво, крім роботи російської агентури, і влада іноді чинить кроки, які збільшують число песимістів.
Чого мої батько і матір не любили западенців
В дитинстві для мене було природно не любити западенців, бо їх не любили мої батько й мати та, мабуть, і все наше село. Вже студентом я став допитуватися, звідки така ненависть, і батьки дещо пояснили. «Вони були на кращому щоту у німців» — сказала мати. Мої батьки були в німецькій неволі в 1943-1945 роках і їм було що згадати. «Людям із Западної німці платили більше. Вони ходили вільно і були одягнуті краще, а ми були як жебраки» – казав батько. «Та вони й сміялися з нас!» — додавала мати.
Згодом я зрозумів, що це була робота німців, які діяли за принциом: розділяй і володарюй. Це ж вони після окупації розділили Україну на «Дистрикт Галичина» і «Рейхскомісаріат Україна». Згодом цей поділ продовжили вже комуністи. Я сумнівався і мати ще казала: «На Западній вони всі бандерівці! Головорізи! В них руки по лікоть у крові! Що, не бачив, як у кіні показували?». Бачив я, бачив ті жахливі картини замучених юних вчительок. Але сумнівався, дивлячись на ті документальні кадри. Людський плач, трупи на землі і пролита кров блищить. Останнє й породжувало сумніви: як це треба кіношникам так швидко добратися до місця злочину, щоб кров ще блищала? Але питання це я боявся тоді задавати. Та з часом злочини таки розкривають…
Свідчення Юрія Домотенка (1935-2017)
Юрій Домотенко – письменник і краєзнавець народився 1935 р. в с. Довгеньке на Черкащині.
Його батько Корній був затятим комуністом і після війни його направили в Західну Україну секретарем райкому компартії. Якось під ранок синок побачив батька дуже схвильованим і прямо у розпачі. Сталася якась надзвичайна подія. Юрій перейнявся тим хвилюванням, дзвінками й біганиною і таки почув від батька: «Наші два загони перебили один одного!». Вияснилося, що в батьковому районі діяли боївки УПА, а проти них воювали війська НКВД. Крім цього були ще секретні загони НКВД, переодягнуті під упівців. Були змінені паролі, але до одного із загонів ці паролі не дійшли. Ось чому свої побили своїх.
Пізніше Юрій докорив батьку: «Як же це так, що наші переодягаються під бандерівців і мучать та вбивають місцевих людей? Це ж нечесно!». А в батька була готова відповідь: «Ти що, хотів би, щоб ця війна тривала ще десять год? Люди ж підтримують тих, що в лісах! А треба, що вони відвернулися від бандитів!». Від Юрія в краєзнавчому музеї чув це не лише я…
Переберія коло Холодного Яру
Книгу Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр» я прочитав вже в часи незалежності.
Сотник Юрій у молодому віці воював проти совдепії на Черкащині і в сусідніх областях аж до 1922 р. І лише в тридцятих роках минулого століття, утікши в Галичину, написав правдиву книгу про ту війну.
У розділі «Кривавий маскарад «батька Вернигори» розповідається про провокації ЧК, схожі на описані мною вище. Холодноярівцям стало відомо, що коло Звенигородки на Черкащині появився невеликий загін петлюрівців, чоловік з 70, але хлопці всі як орли. Шапки із шликами, червоні широкі штани, сині жупани, прапор жовто-блакитний, на якому золотом вишито «Хай живе самостійна Україна!». Заходить в село цей загін, отаман «Батько Вернигора» збирає сход, виголошує промову, щоб хлопці вступали добровольцями до його загону боронити неньку Україну від кацапсько-жидівської комуни. Роздає селянам відозви, підписані самим Петлюрою. Для добровольців були заготовлені 16 запасних коней із сідлами. І вступали, і сідали на ті коні…
Спробували наші їх вислідити. Ніяк не даються. Були. Взяли добровольців. Пішли. І так вже було в шістьох селах. А де ж добровольці діваються, коли в нове село заходять «петлюрівці» і мають ті ж 16 запасних осідланих коней? Якось по свіжому сніжку козаки помітили недавні сліди, які ведуть у ліс. Знайшли й купу гілля та листя, а під ним могилу і тіла добровольців із посіченими лицями, щоб не можна було упізнати.
Ну як же тих провокаторів упіймати? А недавно наші зупинили ешелон, а в ньому було чимало всякого добра та ще й амуніція на цілий полк будьонівців.
Чотири сотні козаків кинулися перебиратися в лісі у «будьонівців». В одному селі до наших попався дядько, якого запідозрили у вивідуванні. Відпустили його з нашою розвідницею. Вона й знайшла, де ночував «батько Вернигора» і куди далі піде його загін. Удень коло лісу загін «петлюрівців» був оточений і розброєний нашими «будьонівцями».
У розділі «Останнє завдання тов. Алова» й описано, як розсекретили чекістів, які думали, що попали «по нєдоразумєнію» до своїх. ВУЧК зібрав з усієї України «закальонних комуністів – шахтьорів і матросів» і утворив спец. загін чекістів, який завдяки провокаціям знищував наших хлопців, які готові були воювати за Самостійну Україну.
Ой, же й реготали козаки, що вдало захопили загін чекістів, але все перекривав істеричний регіт тов. Алова – «Батька Вернигори». У кризі річці Гнилий Тікич хлопціі вирубали три ополонки. Під лід і пішли один за одним усі ті чекісти, які вдавали з себе петлюрівців.
Військова операція військ Отамана Зеленого коло Григорівки
Й досі серед наших земляків панує думка, що війська Отамана Зеленого були схожі на банди, а зеленівці на бандитів. Цьому сприяла багаторічна радянська пропаганда. В Трипіллі був музей, присвячений «трипільській трагедії» і ми, інтернатівці, кращі з кращих, були в ньому екскурсоводами і звичайно ж розповідали відвідувачам, якими героями були комсомольці з київського Подолу і якими бандитами-головорізами були зеленівці.
Хай то було за комуністів, але ж при Незалежній Україні ситуація з цим змінилася мало. 28 серпня 2012 р. в с. Германівці був відкритий пам’ятник євреям – жертвам погрому, учиненому в селі 28 серпня 1919 р. А ким же? У своїй промові А. Шафаренко – відомий краєзнавець і громадський діяч, звинуватив у цьому злочині 2-й полк Дніпровської дивізії Отамана Зеленого. Цим полком, названим у Германівці «бандою Дьякова», командував Василь Дьяков. Саме цю дезінформацію і спростував Володимир Мироненко у статті «За честь імені», розміщеній у двох випусках газети «Обухівські вісті»: №51(552) за 1.12.12 р. і №52(553) за 8.12.12 р.
У В. Мироненка був дід Сергій Маркович Якимаха. Він командував Першим полком особливого призначення Дніпровської дивізії. При полку був спецвідділ, що мав свій окремий засекречений архів, де окрім агентурних відомостей фіксувалися всі значущі для дивізії події. За цим архівом полювали ЧК, ОГПУ, НКВД і КДБ. У 1987 р., а це вже було в роки пєрєстройки, кадебісти знову шукали цей архів і закатували насмерть матір В. Мироненка Поліну Сергіївну – 74-річну жінку, яка була дочкою того полковника-зеленівця.
В. Мироненко ознайомився з частиною того архіву і свідчить про те, що насправді під виглядом «банди Дьякова» кривавий злочин в Германівці 28.8.19 р. вчинив спеціально сформований Київською ГубЧК кінний загін латишів-чекістів під командуванням Євгена Лагутіна з Петрограда. Подібні злочини цей загін творив і в інших селах Київської губернії.
Переповім про це докладніше
Другим полком Дніпровської дивізії командував Василь Дьяков, росіянин, родом з уральських козаків. Він мав вищу військову освіту. Був одружений на єврейці і вони мали двох малолітніх дочок. Влітку 1919 р. авторитет військ Отамана Зеленого невпинно зростав і це стало реально загрожувати радянській владі в кількох областях. Чекісти вислідили і захопили родину Дьякова й надіслали йому ультиматум: здати свій полк в обмін на прощення. Командуванням дивізії був розроблений план звільнення родини Дьякова із Лук’янівської в’язниці в Києві. Однак під час втечі його діти й дружина були вбиті. Їхні відрубані голови передали Дьякову. Душа офіцера запеклася і він надалі знищував чекістів, де тільки міг.
Із Петрограда до Києва був направлений загін із 50 латишів. Їх перебрали в зеленівців і вони стали діяти під назвою «банда Дьякова». При захопленні «червоного» села ця банда від імені Отамана Зеленого під виглядом очищення села від «більшовицької зарази» знищувала родини найбільш невгодних радянській владі людей. А при захоплені «зеленого» села ця банда від імені Отамана Зеленого виявляла й вербувала добровольців, згодних воювати у Дніпровській дивізії і забирала їх з собою. За селом новобранців розстрілювали. Внаслідок таких провокацій виникло невдоволення селян Отаманом Зеленим і надходження продовольства і людей із сіл майже припинилося. Необхідно було будь-що ліквідувати цю більшовицьку банду.
Сьоме вересня 1919 р. в Григорівці
Одного дня в спецвідділ 1-го полку надійшло з Києва донесення від «Оси» — надзвичайно засекреченого агента. Це була Ася Розенфельд, мабуть єврейка, і була вона референтом одного із заступників начальника Київської ГубЧК. На 7 вересня планувався похід загону Лагутіна в Григорівку і підрив машин цукрового заводу – постачальника цукру+ для Дніпровської дивізії. Це була чи не єдина можливість ліквідувати «банду Дьякова».
Треба було ворога ввести в оману і Дніпровська дивізія переправилася на Лівобережжя і аж на Чернігівщині перетяла залізницю. Тим часом в ніч з 6 на 7 вересня чотири полки дивізії спішно і таємно були доставлені назад в район Трипілля. (А селянські полки далі воювали на станції Бобровиця). Кожний із цих чотирьох полків мав окреме завдання і метою було перекрити всі шляхи відступу чекістів і заманити їх у ліс Темник, де кавалерії ніяк розвернутися.
Так і сталося. Чекісти вбили охоронців, підірвали заводські машини і цукровий завод в 1919 р. не працював. А в Темнику за кожним деревом стояли зеленівці і на просіці вони влаштували завал. У тому лісі загін Лагутіна був розгромлений і багато чекістів вдалося взяти в полон. У Дьякова була своя кара для чекістів. Голому чекісту він відтинав геніталії і штовхав і глибоку яму із кислим рідким жомом. Там вони усі й сконали.
Наступного дня у ставці Отамана Зеленого судили Василя Дьякова за самоправство. Йому загрожував розстріл, але покарали розжалуванням у рядові козаки. 30 жовтня 1919 р. під Каневом війська Отамана Зеленого потерпіли поразку. Загинув і Дьяков, і сам Зелений.
На Деміївці в Києві
9 вересня 1919 р. тіла чекістів були доправлені із Григорівки в Київ, де на Деміївці й були поховані. Згодом там коло станції метро ім. Дзержинського (нині «Либідська») їм поставили пам’ятник із червоного граніту.
Там було написано: «Чекистам, павшим в борьбе за советскую власть на Украине». Суворі латиші довго пильнували киян. Вже з рік, як цей пам’ятник знесено.
Справедливість відновлюється. І вже й у Трипіллі є пам’ятник Отаману Зеленому.
А на височенній стелі, встановленій євреям-комсомольцям, де колись була зірка, серп і молот, тепер камінний трипілець Данило здалеку бачить Тризуб.
У жовтні 2017 р.
Як ми вже знаємо, майже сто років тому вплив на свідомість українців ворог чинив через провокації з переодяганням. Інформація тоді поширювалася через перекази, на сходках і через газети. Тепер, коли є ТБ й інтернет, ворог змінив тактику: провокації він чинить малими групами чисельністю 3-5 осіб, завербованих з місцевого населення і таких груп є десятки, а може й сотні.
2 жовтня 2017 р. Міністр внутрішніх справ А. Аваков повідомив про арешт трьох злочинців, які мали намір підірвати в Карпатах угорський пам’ятник. Мовляв, це націоналісти помстилися угорцям, бо українсько-угорські відносини погіршилися. Щоб погіршити відносини з Ізраїлем ця ж група осквернила могилу Нахмана в Умані (21.12.2016 р. зловмисники проникли на могилу рабі Нахмана і кинули голову свині з вирізаною на ній свастикою).
Вони ж влітку-17 кинули гранату у двір посольства США у Києві. Низкою незаперечних фактів доведено участь цієї групи в 9 злочинах, скоєних у 2016-2017 роках і спрямованих на розпалювання ксенофобії, релігійної нетерпимості та міжнародних конфліктів і все це було на шкоду Україні.
Як уберегтися від інформаційних атак
Найкраще було б взагалі перестати дивитися телевізор. Бо інформаційний простір нашої держави дуже забруднений напівправдою. Як же визначити, де саме є небезпечні інформаційні віруси? Критерій такий: що підтримує Росія, те є на шкоду Україні і навпаки. Ось 6 жовтня ц.р. надійшла інформація про те, що Верховна Рада прийняла в першому читанні Закон про реінтеграцію Донбасу. Як нам до цього ставитися? Росія осудила це. Значить цей Закон буде на користь Україні. Давайте очищати свою свідомість від бруду, внесеного туди ворогом.
Хай же буде!
Починаючи з 1.01.2013 року, дивився телевізор:
— тричі, лежачи в палаті Інституту ортопедії перед операціями на ногах і після них;
— пару разів на відпочинку «на морях, на югАх»…
Ото й усе.
Не хочеться докладно аналізувати цей документ на Світочі, бо такий аналіз спаплюжить атмосферу доброзичливості, яка панує на нашому ресурсі. Тому скажу єдине: грандіозне і безперечне досягнення на користь України тут є — це визнання російської агресії на Донбасі. А якщо Росія визнається країною-агресором — це вже зовсім інший політичний розклад!
Подивіться лишень на реакцію Кремля та кремлеботів — тоді переконаєтесь, наскільки їх припікає подібний поворот подій.
До Олексія Арестовича я ставлюся з пересторогою — іноді його «заносить». Але якщо не вірите мені — то саме це його відео я Вам, пані Ірино, дуже (!!!) раджу уважно прослухати:
Перепрошую, але це не так. Ще Другим Універсалом Центральної Ради був проголошений принцип комплектування українських збройних сил виключно українцями (зверни увагу на підкреслені слова):
Отже, не самі лише рабини закликали євреїв не вгрузати у "ґойські розбірки між собою". Хоча і таке було… Однак враховуючи Другий Універсал, треба уточнити: прагнення не допустити євреїв до обстоювання незалежності Першої Української Республіки було обопільним. І що їм лишалося робити, якщо з одного боку лунало «Не втручайтеся в ґойську ворожнечу», а з іншого — «Сидіть собі по домівках, без вас обійдемось»?.. Звісно, дотримуватися нейтралітету!
Якщо військові терени для євреїв були перекриті, лишались терени цивільні. Тут мушу вказати на Арнольда Марґоліна (сина відомого київського купця Давида Марґоліна) — заступника міністра закордонних справ УНР, дипломатичного представника УНР в Лондоні та Парижі. Отже, не сама лише Ася Розенфельд була на боці українців… Бо заступник міністра — це високоранговий посадовець, погодься…
І ще один нюанс: треба розділяти «внутрішніх євреїв» і «зовнішніх». Наприклад, прадід і прабабка відомого голлівудського актора-«оскароносця» Дастіна Гоффмана загинули в Києві в 1918 році — їх розстріляли червоні «муравйовці». То ти хочеш сказати, що предки Дастіна Гоффмана були разом з тією червоною наволоччю, яка «комісарила» у більшовиків та лівих есерів (а Муравйов був саме есером)?! Мабуть, ні…
А ще зовсім третю силу являли собою євреї Галичини. Дія Другого Універсалу на територію ЗУНР не розповсюджувалася, тож на західних теренах був сформований цілий Жидівський пробойовий курінь І корпусу Української Галицької Армії під командуванням поручника УГА Соломона Ляйнберґа. Це реальний військовий підрозділ, який після Злуки УНР і ЗУНР брав участь в бойових діях на українсько-радянському фронті. І між іншим, проходячи містами Північної та Центральної України, цей корпус здійснював мобілізацію єврейської молоді — до речі, за згодою тих-таки рабинів… Щодо подальшої долі Соломона Ляйнберґа існують розбіжності. За одними відомостями, в 1920 році його закатрупили поляки — саме за допомогу українцям у визвольних змаганнях. За іншими, після поразки України він перейшов служити до більшовиків і був розстріляний аж в 1938 році. Щоправда, прізвище того, хто подався до більшовиків, дещо відрізнялося — Ляймберґ… Тому можливо, це був інший чоловік.
І останній штрих. Під час Українсько-російської війни 1918-1921 років згаданий вище Жидівський пробойовий курінь проходив, зокрема, через Бердичів. І здійснив там мобілізацію єврейської молоді. Коли згодом Бердичів був захоплений більшовиками, вони репресували родичів тих, хто пішов воювати за Україну. В 1921-1922 роках в тих місцях партизанила т.зв. «банда Орлика». І якось один бердичівський єврей, який пішов воювати до Жидівського пробойового куреню і батьків якого розстріляли більшовики, в якості помсти злив «батьку Орлику» списки всієї місцевої чекістської агентури. Всіх цих стукачів «орликівці» блискавично перевішали, чим навели справжній жах на місцеві органи радянської влади і зокрема на каральні органи, які тимчасово «засліпли» без страченої таємної агентури.
Тож вибачай, друже, але не все було аж настільки просто, як «знають» зараз українці. Це «знання» — продукт тієї ж таки комуністичної пропаганди, що базувалася на «Кратком курсе истории ВКП(б)», відредагованому особисто товаришем Сталіним. Годі й сумніватися, що він був «батьком всіх народів», тонким «знавцем мов» і таке інше в тому ж роді… однак його «Краткому курсу» вірити не варто.
Насправді ж під впливом (1) рабинської пропаганди та (2) небажання формувати єврейські військові підрозділи в армії УНР єврейська громада України займала в цілому нейтральну позицію. Важко сказати, що було б, якби, наприклад, вище керівництво УНР дозволило би формування єврейських військових підрозділів… Можливо, був би сформований якийсь аналог Жидівського пробойового куреню УГА — бо поповнення в єврейських містечках Соломон Ляйнберґ набрав успішно, то чом при бажанні не могли повноцінний самостійний підрозділ сформувати?.. Можливо, таких частин було би більше… В будь-якому разі, історія не знає умовного способу. Історія України є такою, яка вона була. Й іншою ніколи вже не буде.
Щоправда, років на сто нас не вистачить, але 3 томи за 3 роки наваяти плануємо…
Зробимо все від нас залежне для нормалізації нашої історії…
Але можна і не забувати про їхній внесок, хай би яким він був. І зробити цю співпрацю, цю спільну боротьбу підвалинами для сьогоднішньої спільної боротьби за нову Україну. Як захочеш, так і можна вчинити.
Тим не менш, це не означає, що всі його матеріали не варті уваги. Так, часом він починає нести відверту ахінею. Дзвінка Сопілкарка навіть пояснила мені причини цього — ми на Світочі з нею це обговорювали: це пов'язано з методикою, завдяки якій Арестович «зчитує» майбутнє… Однак частина його матеріалів заслуговує на пильну увагу. І якщо я рекомендую прочитати чи прослухати якийсь його матеріал — отже, роблю це усвідомлено й відповідально.
Каральна акція проти українців мала обтічну назву "Операція «Вісла».
UPD. А ще були Пацифікація (лат. «pacificatio» — «упокорення») і Голодомори
До речі, не тільки. Турецький геноцид вірмен (особливо 1915 року) теж називають або «вірменськими погромами», або «вірменською різаниною». Отже. євреї не претендують на виключність застосування цього слова щодо каральних акцій проти себе.
Щодо інфоатак і ТБ. Телевізор дійсно стає анахронізмом, коли є комп. Не дивлюся його років бозна скільки, а років 5 тому просто віддала — і не відчуваю жодного потягу його відновити. Простір перенасичений інфою. Тому мовчання і ментальна тиша зараз особливо на вагу золота — щоб зберегти психічне здоров'я і не дати маніпулювати своєю свідомістю.
Все відбувається буквально «тут», а не десь «далеко».
Нічого дивного: аналітики працюють з якимись реалістичними жупелами, тоді як працювати з сутностями з інших планів — це привілей не аналітиків, але служителів того чи іншого культу…
Хоча… Від того ж Олексія Арестовича я чув декілька разів фрази на кшталт: «За Україною явно приглядає Бог».
Стримування і гальмування України залежить від енергетичного рівня розвитку кожного українця. Це як «середня температура по лікарні». І тут є два вихлди:
1. Збільшувати кількість високоенергетичних брахманів. І тут наш Світоч виконує свою частку роботи, так само як НО до певної міри. Але таких сайтів мало, а в реалі взагалі нема центрів чи клубів для вільного обміну думок шукачів духовності.
2. Зменшувати кількість низькоенергетичних шудр. Цим ефективно займається війна на Сході.
Методику Девіда Хокінза я так і не опанувала. Може пан Тимур спробує визначити рівень енргетики України?
Тоді наше теля таки з'їсть вовка
Дзвінка Сопілкарка:
Анатолій Висота:
А тепер вдихніть, видихніть і послухайте мене. Річ не в тім, щоб збільшити кількість «високоенергетичних брахманів» і зменшити кількість «низькоенергетичних шудр». Себто, це було б бажано… однак такою вже є природа суспільства, що брахманів буде завжди мало, а шудр буде завжди багато. Іншими словами кажучи, 10% брахманів краще, ніж 5% брахманів, а 15% брахманів — це взагалі розкіш! Однак не є можливим, щоб в суспільстві було 90-95% брахманів — так просто не буває! Й воно непотрібно. Потрібно інше: щоб 5-10% брахманів перебували не в пасивному стані пофігізму, а щоб вони діяли активно, цілеспрямовано і, так би мовити, суголосно!
Отут і можуть згодитися «центри тяжіння», подібні до Світоча. Але, на жаль, не сам Світоч. Я колись обговорював цю тему з нашим шановним Модератором через те, що розглядаю Світоч як «точку нарощування» україномовного контенту в мережі — саме тому у мене в блозі так багато перекладених з російської матеріалів, бо маючи за плечима 20-річний редакторський стаж в україномовних ЗМІ та більш ніж 30-річний досвід літературної діяльності, я в змозі забезпечити якісні та добре відредаговані (а не абиякі) переклади матеріалів, які приємно читати. Однак шановний наш Модератор, посилаючись на деякі основоположні матеріали на кшталт цього, пояснив, що мета Світоча в іншому: забезпечити приємне спілкування шукачів істини в мережі.
Таким чином, мета існування Світоча — не активізація переважної меншості брахманів, а всього лише приємне спілкування. Оскільки Світоч створив не я, а наш шановний Модератор, то ні я, ані хтось інший (окрім шановного Модератора) не може ні змінювати мету його існування, ані навіть ставити додаткову мету. Тому в межах Світоча вирішити це завдання неможливо. З цього і треба виходити…
Як там сказано в колисковій, яку виконує «Рутенія»?!
А як підеш в бій свій перший —
Мало нас, а вас ще менше... ©
От з чого треба виходити!!! Зрозумійте, що війна на Сході сприяє зменшенню не тільки кількості шудр, але й кількості брахманів та кшатріїв також. Тому «мало нас, а вас ще менше». Тому українцям треба націлюватися не на збільшення кількості брахманів — цього може не статися. Більш того, це навряд чи станеться… А отже, треба націлюватися на інше: як брахманам не просто спілкуватися з приємністю для душі, але активізуватися?! Як їм почати активно просувати «Проект України ХХІ століття»?! А бажано навіть «Проект України ХХІІ століття»… Причому це має бути не модерний проект зразка початку ХХ століття — бо такі проекти вимагають пролиття рік крові… Це не може бути і постмодерний проект зразка межі ХХ-ХХІ століть, бо в підсумку він зведеться до постмодерного «болота» пофігізму… Це може бути лише контрапостний (в термінології журналу «УФО») проект. Або постпостмодерний в більш розповсюдженій термінології!
От на що треба цілитися…
Тому не може бути якогось проекту «Україна ХХІІ століття». Нема великих шансів, що ми ХХІ століття доживемо як окрема країна. Ми так чи інакше, швидше чи повільніше йдемо до глобалізації. На існування, як окремої держави, у нас залишилося років з 50-60. А потім людство переселиться на інші планети, і існування на Землі окремих країн буде виглядати смішно.
Щодо перемоги нетолерантної меншості, то це гарно працює на соціальному рівні. Це універсальний дизайн в архітектурі, інклюзія в освіті, демократія і вибори. Високо духовна чи енергетична людина не може бути НЕтолерантною. Але її поведінка може бути ЗАРАЗНОЮ. Тому ви пише книжки і їздите на виставки. Я працюю і займаюся громадською роботою. Хоча могли б сидіти вдома і жаліти себе.
Так, війна на Сході забирає життя, але допомагає підвищувати енергетику. Тому вона корисна.
Для того щоб активізувати брахманів, їх треба спочатку виявити, зібрати в одному місці, перезнайомити між собою, привчити до приємного спілкування, а вже потім стимулювати до якихось дій.
Ви не уявляєте, як важко жити якщо всі твої знайомі не поділяють твоїх поглядів. Тому «приємне спілкування на Світочі» — це ковток свіжого повітря. Бо переважна більшість моїх знайомих правовірні греко-католики, які демонстративно хрестяться в маршрутці, коли проїжджають повз церкву.
А от коли на Світочі збереться більше людей і утворяться групи за інтересами, то можна буде й активізацію проводити.
Я б не зарікався. Не всі сценарії майбутнього приводять людство в Космос в ХХІІ столітті. А щодо відведених Вами 50-60 років на існування України як окремої держави… По-перше, при сучасних темпах життя це — 5-6 поколінь. А якщо темпи ці додатково прискоряться — то й більше. По-друге, від цих 50-60 років навіть при Вашому сценарії залежить результат, з яким українці увійдуть в ХХІІ століття. Можливо, України не стане… але стане Київська Русь 2.0 — існує й такий сценарій. Тоді будемо купувати на сувеніри глобус Київської Русі 2.0…
І якщо «українські брахмани» нав'яжуть українському суспільству волю до побудови Київської Русі 2.0… чом би й ні?!
А з якого дива Ви це взяли?!
Прикиньте, скільки часу я проводжу на Світочі та зробіть висновки
Модератор навряд чи дозволить. Хіба що… в межах закритої групи. Але поки що для цього тут нема інструментарію.
UPD. Й останнє: от якщо українські брахмани не утруднюватимуть себе думками про «Україну ХХІІ століття» — от саме в цьому разі наша країна і може зникнути десь за півстоліття… Ви цього хочете? Я щось не дуже...
Можете продовжувати розвивати цю тему! Світоч, швидше за все, буде завжди таким яким він є зараз, але це не значить, що крім нього не можна творити інші проекти, які будуть трохи іншого спрямування і які будуть по-своєму доповнювати один одного і взаємодіяти.
Головне, щоб знайшлись по-справжньому цікаві ідеї.
Десь на «шляху розвитку» лежить і цей матеріал…
ХАЙ БУДЕ!
Інформацію про «точку нарощування» україномовного контенту в мережі додав в розділ "Про сайт". Це дійсно дуже важлива функція нашого сайту.
- лише запідозрити маніпуляцію, достатньо було пригадати класику ХХ сторіччя — роман Ремарка «На Західному фронті без змін»;
- остаточно переконатися в маніпуляції, достатньо було почекати 1-2 доби.
Однак сумнозвісні «86% росіян» не зробили ні першого, ані другого… Та прокоментувати все це я хотів лише після публікації 7-го фрагменту «Енциклопедії методів пропаганди» — бо саме там розбиратиметься маніпулятивний прийом «ОЧЕВИДЦІ подій». А я поки що опублікував лише 6 подач…