До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Під Мінськом продають справжній маєток з унікальними інтер'єрами, пасікою і винним погребом

Під Мінськом продають справжній маєток з унікальними інтер'єрами, пасікою і винним погребом

Недалеко від села Сула, відомого своєю історією, виставили на продаж унікальний маєток. Розташований він на узліссі біля річки Сула. Господарі будинку розповіли, що раніше на цьому місці був хутір, де до 1939 року жила польська родина. «Потім цей хутір купили білоруси на прізвище Сміливі, а ми, навіть все побудувавши заново, так і продовжували називати свій маєток — хутір Сміливих», — розповідають господарі. Як влаштовано маєток, читайте в матеріалі.


До маєтку, розташованому практично на гектарі землі, потрібно їхати по лісовій дорозі кілометрів зо два з половиною. Але дорога тут хороша — господарі за свій рахунок поклали асфальт.

Вид з тераси. Площа ділянки — майже гектар.

Основний будинок стоїть на пагорбі. З його великої тераси в 130 квадратних метрів відкривається панорамний вид на навколишню красу. Господарі розповіли, що взимку на схилі від будинку до озера, розташованого внизу ділянки, заливається каток і всі з задоволенням катаються там на санках.

Будинок площею 280 квадратних метрів будували з бруса (діаметр колоди 35-45 см). У ньому п'ять спалень, вітальня з каміном і кухня. Житло обладнане всіма комунікаціями. До маєтку прокладено електромережу, також тут є своя підстанція (30 кВт з запасом потужності), свердловина, каналізація з самоочищенням, встановлено автономне опалення (німецькі теплові насоси).

— У будинку всі підлоги з підігрівом. Тут постійно підтримується необхідна температура. Робиться це автоматично: на вулиці встановлені датчики, згідно з якими теплові насоси подають тепло в будинок. Таким же чином опалюється і гостьовий будинок, — розповів господар.

Дизайном інтер'єрів займалася особисто господиня. Вона зізналася, що будинок будували не думаючи про те, що коли-небудь його доведеться продавати. Тому увага приділялася всьому, аж до дрібниць.

— Щоб будинок був світлим всередині, частину стін пофарбували в білий колір з імітацією мазанки. Мені хотілося багато фарб, чогось теплого в інтер'єрі. Вийшла суміш декількох стилів, які дуже близькі за духом.
Меблі в будинок, за словами господині, купували звичайні, не фарбовані. Потім з ними працювала мінська художниця Зоя Луцевич.

Одна зі спалень. Всі меблі розписані художницею Зоєю Луцевич

— Вибрати художника, пояснити, що хочеться в результаті бачити — дуже складне завдання. Так вийшло, що спочатку я закохалася в картини Зої Луцевич, в її манеру письма. А потім вже зрозуміла, що саме вона впорається із завданням. Ну як з завданням? Насправді конкретного нічого не було, навіть сюжетів. Просто Зоя взяла і розписала шафу в своїй манері — і це припало нам до душі. І в роботі з іншими меблями ми просто довірилися її майстерності і смаку — і не пошкодували.

Особлива гордість в будинку — камін у вітальні. Кахлі до нього розписувала вручну відома художниця Світлана Каткова (мама художниці Зої Луцевич).

Фотографії, можливо, не передають всього масштабу маєтку — тут дві лазні (по-білому і по-чорному), склад для бджоляра, пташник, козлятник, заготівельна, винний льох, погріб для овочів, пасіка на десяток вуликів, вольєр для собак.
— Коли купували цей хутір, тут були господарські споруди, які так і називалися — козлятник, пташник… Ми все побудували заново, а житейські назви так і залишилися, — розповіли господарі.

У лазні встановлені дві бочки — на три тонни для гарячої води і на тонну для холодної. Господар каже, що вперше з лазнею по-чорному зіткнулися в гірськолижному комплексі Силичі. Заради цього туди їздили три роки. А потім все ж вирішили будувати таку у себе.

— Правда, як годиться цю лазню зібрали тільки з четвертого разу. Оскільки для такої лазні підходить тільки липа, хороші колоди знайшлися тільки в Кірові. Звідти і везли.

За словами господаря, довелося чимало повозитися і з погребом, щоб домогтися постійного холоду в ньому. Також в маєтку облаштовані холодильна і морозильна камера, кожна на три тонни.

— Як навіщо? — здивувався господар. — Ми розраховували, що будемо заготовляти березовий сік. Взагалі плани були грандіозні. У погребі досі ще зберігається з півсотні пляшок вина з домашнього винограду. Були часи, коли заготовляли кальвадос. Все це треба було десь зберігати.

На ділянці є дитяче містечко, футбольне поле, озеро.

— Озеро копали на місці невеликого болітця. Щоб дно не зацвітало, поклали під каміння геотекстиль. Пізніше виявили, що в цьому озерці б'ють чотири джерела, так що вода там і так не зацвіте. У водойму запустили коропа і карася. Правда, останнім часом туди занадилися видра та бобер, перетаскали всіх коропів. Але рибалкам все одно залишилося, — розповів господар.

У маєтку ще є своя живність — гуси, курочки, ручний цап, дві в'єтнамські свинки.

Одним словом, для цього маєтку шукають покупця з душею. Майбутнім господарям також дістануться квадроцикли, снігоходи, техніка для прибирання трави і снігу.
Маєток продається за 1,15 мільйона доларів.
Джерело матеріалу:
+1
42
RSS
Цей допис сподобається пану Анатолію. (В оригіналі фотографій значно більше, я всі не вставляла)
А я хоч помрію. Бо добре розумію, що ніколи не буду мати достатнього грошей і фізичних сил, щоб утримувати таку садибу. Зрештою, в Білорусі надто холодно для мене. Я б з задоволенням перебралася жити кудись південніше.
06:54
+2
Загалом подобається. Організацією життя й масштабами. Холодильна камера на три куби… Але я б не міг жити в такому будинку. Стіни з колод гарно виглядають ззовні, а зсередини -це сарай-сараєм.
Ну-у-у… Тоді зсередини, наприклад, треба обшити стіни хоча б вагонкою. А можна гіпсокартоном. І пофарбувати чи шпалери поклеїти. Це вже не настільки екологічно буде, як колоди, зате не сарай!
00:36
+2
Коли я ще ходив і був журналістом, то побував от в цьому сучасному українському маєтку:




Господар Іван Суслов пригощав нас, журналістів, по-царськи. Ми навіть перед трапезою мили руки горілкою (!!!) — він стверджував, що таким є «мисливський звичай». А ось моя фотка на тлі побудованої ним модерної церкви:

Гарно. Я про Суслова і не чула. Побільше б таких людей в Україні. І інформації про них, щоб інші приклад брали.
Пане Тимуре, якщо ще когось такого знаєте, розкажіть. Такі історії надихають.
Так я навіть про Суслова як слід розповісти не можу… У прес-тур їздив як головред журналу «РоботодавецЬ». Підготував матеріал до публікації — шеф-редактор не пропустив: «Цей Суслов — олігарх, нехай заплатить як за рекламний матеріал, бо нашому виданню заробляти треба». А Суслов мене в мисливському будиночку приймав, нагодував-напоїв, а до його маєтку мене Облдержадміністрація автобусом безкоштовно довезла — оце і вважалося «платою» за матеріал… Отже, до друку матеріал не пішов. А фотки шеф-редактор наказав в редакції залишити — бо я ж не сам по собі в Буки їздив, а в редакційне відрядження…
_шкодую
Було діло, я частину фоток злісно умикнув і в зменшеному вигляді вивісив в якості «халтури» на одному веб-ресурсі. Бо бачили б Ви тамтешній приватний зоопарк!.. а мисливський будиночок — там, наприклад, відреставрований кулемет «Максим» стояв!.. Було на що подивитися. Але той ресурс «регіонали» в 2011 році у власника викупили й розкурочили. І навіть зменшені фотки загинули…
_шкодую
Жаль такого матеріалу. Але якщо вам щось схоже в руки влізе, виставляйте на Світочі.
06:55
+2
Колись і я проїжджав через Буки, коли всього цього в селі ще не було.

Випадкові Дописи