Віра учня

Індійська притча

На півдні Індії, в країні тамілів, в селі Тангалур жив такий собі Адігал. Він чув про духовну велич святого Аппара (тамільського середньовічного поета-шиваїта, вчителя), отож перейнявся до нього відданістю і захватом. Він збудував притулки для паломників і назвав їх іменем Аппара; він дав його ім'я своїм дітям, щоб вони зростали в ореолі його слави; в ім'я святого, якого ніколи не бачив, він жертвував землі й будинки.

Якось сам святий Аппар, збившись зі шляху, забрів до Тангалуру. Він побачив, що всюди в місті стоять притулки Аппари, і йому захотілося дізнатись, яким чином його ім'я з'явилося тут раніше від нього самого. Однак Адігал вже кинувся до свого гуру, провів його до свого будинку і влаштував для нього справжній бенкет.

Коли його старший син пішов до саду, щоб зірвати для обіду трохи бананового листя, його вкусила змія, і він негайно помер. Адігала, однак, це анітрохи не хвилювало. Він покрив тіло сина сухими листям і продовжував демонструвати знаки уваги і гостинності своєму довгоочікуваному гуру. Гуру, однак, наполягав на тому, щоб усі діти Адігала сіли навколо нього під час трапези і велів батькові:

— Піди, поклич їх усіх сюди.

Адігал підкорився. Він покликав усіх дітей, і його мертвий син піднявся! Разом з усіма він сів до столу. Дізнавшись, що сталося, Аппар мовив:

— Твоя бхакті (відданість) величніша від моєї шакті (сили).