До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Енциклопедія методів пропаганди (частина 3)

Енциклопедія методів пропаганди (частина 3)
Джерело матеріалу:

© Віктор Сороченко, 2002 р.

Енциклопедія методів пропаганди

(Як нас обробляють ЗМІ, політики й реклама)

(Продовження. Початок — тут)


Ефект первинності

Доктор Геббельс запровадив в сучасній пропаганді один з ключових принципів: людина, яка сказала світу перше слово, завжди має рацію. Згодом психологи виявили, що той кандидат, який під час виборчої кампанії першим переконливо піднесе себе переможцем — того і визнає масова свідомість. До подібних висновків дійшли К.Ховланд і вчені Єльського університету в Англії, а також Н.Джаніс і Л.Доуб, які вважали, що успіх пропагандиста значною мірою забезпечений, якщо інформація досягла аудиторії раніше, ніж інформація його супротивників. Тут спрацьовує один з ефектів сприйняття: при надходженні суперечливої інформації (перевірити яку неможливо) ми схильні віддавати перевагу тій, що надійшла першою. Змінити вже сформовану думку дуже важко.

Даний ефект враховується при масованому «зливі компромату». Зрештою, винен завжди той, кого облили брудом — адже йому треба буде відмиватися. До того ж статус обвинувача в суспільній свідомості сприймається як більш високий, ніж у обвинуваченого. На побутовому рівні це виглядає так: «Якщо виправдовується — отже винен». Гітлер стверджував: «Публіка завжди воліє повірити звинуваченню, хоча б і на 90% недоведеному, ніж спростуванню, хоча б воно було обґрунтовано на всі 100%».

Слід зазначити, що ще в 1925 році американський психолог М.Лундт сформулював «закон передування», згідно з яким всяке перше повідомлення про той чи інший факт, подію спричиняє сильніший вплив на аудиторію, ніж наступні. Одна з причин цього феномена полягає в тому, що тому, хто першим повідомив інформацію, належить пріоритет в задоволенні наявної потреби і, як наслідок, формування первинної психологічної установки до факту або події. Джерело інформації, що першим повідомляє про значущі події, стає більш привабливим для аудиторії, ніж інші. Це сприяє формуванню і закріпленню переваги до даного джерела інформації на майбутнє, в порівнянні з тими, хто діє менш оперативно.

В силу цього принципу сьогодні кожен ЗМІ прагне першим донести своє трактування подій до широкої аудиторії. Наявні через це проблеми нині добре відомі. Наприклад, прагнення журналістів до негайної видачі «гарячих повідомлень» при висвітленні терористичних актів завжди грає на руку терористам, які координують свої дії відповідно до одержуваної через ЗМІ інформації про те, що відбувається.

Ефект присутності

Прийом також був введений в практику нацистською пропагандою. Сьогодні він описаний у всіх підручниках з журналістики. Включає в себе низку трюків, які повинні імітувати реальність. Їх постійно використовують при «репортажах з місць боїв» і в кримінальній хроніці, фабрикуючи заднім числом зйомку «реального» упіймання бандитів або автокатастрофи. Ілюзію «бойової обстановки» створюють, наприклад, різким смиканням камери і збиванням з фокусу. В цей час перед камерою біжать якісь люди, чутні постріли і крики. Все виглядає так, ніби оператор в страшному хвилюванні, під вогнем знімає реальність.

З журналістських спогадів: «До початку американських бомбардувань Афганістану таліби і Північний Альянс вкрай рідко стріляли один в одного, переважно в повітря. Танки били по пристріляним точкам, щоб, не дай Боже, нікого не зачепити, бо раптом поцілиш в сусіда по кишлаку. Ось тому Америці та Росії, які докладали колосальних зусиль, щоб зіштовхнути їх між собою, дуже важко було переконати їх воювати по-справжньому. Бувало, що журналіст приїжджав на передову із завданням: зняти бойові дії, а їх і близько нема. І тоді він замовляв імітацію. Платив гроші, й моджахеди заряджали свої автомати і стріляли в бік талібів, а таліби відповідали їм тим же. Все знімалося на відеокамеру. Після цього світові інформагентства повідомляли, що група журналістів була обстріляна талібами. У теленовинах щосили крутили «реальні» відеокадри...».

Ілюзія достовірності справляє надзвичайно сильний емоційний вплив і створює відчуття великої справжності подій. Створюється потужний ефект присутності, ми начебто вкинуті в страшну дійсність, не підозрюючи, що це всього лише дешевий трюк.

Даний прийом широко використовується комерційною рекламою — спеціально інсценуються всілякі «накладки», щоб створити образ нехитрих «простих» людей. Особливо розчулюють ролики, в яких чергова «тітка Ася» добре поставленим голосом професійної акторки намагається емулювати мову «людей з народу» — нібито випадкові паузи, роблені запинки, легкі дефекти вимови, показна непевність… Це — примітивний, але дієвий прийом «захоплення аудиторії».

Інформаційна блокада

Епіграфом тут може послужити цитата з аналітичної записки МВС Росії: «Там, де ціна інформації виражається в людських життях, не може бути місця демократії, гласності та так званому об'єктивному висвітленню подій...». Якщо Ви звикли спостерігати за розвитком нинішніх «антитерористичних операцій» очима американського CNN чи російських ОРТ і РТР, з методом інформаційної блокади ви стикаєтеся щодня. Наприклад, після терактів у Нью-Йорку 11 вересня 2001 року уряд США висунув список «рекомендацій» американським ЗМІ. Їм, серед іншого, наполегливо пропонувалося утриматися від докладного висвітлення діяльності Аль-Каїди, від цитування У.Бен-Ладена і від публікацій інтерв'ю з ним. Позбавити супротивника можливості публічно висловити свою позицію — одне з головних завдань пропагандистської війни.

Інформаційна блокада завжди тісно пов'язана з інформаційним домінуванням. Це дві сторони однієї медалі. До них вдаються як у випадку воєнних дій, так і в мирний час (наприклад, під час виборів). Має місце створення інформаційного вакууму по якомусь питанню з подальшим поширенням тенденційної інформації про нього. Дуже часто владні структури блокують інформацію з будь-якої проблеми, а потім видають її в безальтернативному режимі. Оскільки інтерес до даного питання в суспільстві дуже сильний, вигідна для влади інформація отримує максимальне поширення. Це дозволяє забезпечити єдину інтерпретацію подій і являє собою, по суті, масове зомбування людей. В цьому випадку фіксована позиція ЗМІ не підлягає зміні, тому інша точка зору практично недоступна для широкої аудиторії.

Інформаційна блокада сьогодні супроводжує практично всі військово-політичні конфлікти. Зокрема, війна з Іраком в 1991 році зображувалася як «чиста» і справедлива. Західні ЗМІ всіляко розхвалювали чесоти «хірургічно точних ударів». При цьому старанно замовчувалися будь-які свідчення протилежного характеру (ті ж випадки, які неможливо було приховати, називалися прикрими «помилками», щоб згладити негативну реакцію громадськості — див. Підміна). Цензурування тоді зазнали навіть колишній міністр юстиції США Р.Кларк і відомий в Америці оператор, які привезли з Багдада зняті на плівку свідчення загибелі та страждань цивільних осіб. Всі американські телекомпанії скасували раніше призначені зустрічі з ними, і жодна з них не показала небажані кадри.

Під час повітряних атак НАТО проти Югославії в Великій Британії проходили вибори до Європарламенту. Невелика за чисельністю Соціалістична трудова партія розмістила в своєму передвиборному кліпі документальні кадри спустошень, завданих натовськими бомбардуваннями Сербії. При телепоказах цей епізод… був просто вирізаний Бі-Бі-Сі, «найбільш шанованим та об'єктивним світовим засобом інформації».

Чим пояснити таку цензуру? Відповідь на це запитання була дана ще під час Першої Світової війни 1914-1918 років тодішнім військовим міністром Великої Британії Ллойд-Джорджем: «Якби люди знали правду про війну, вона була би припинена вже завтра. Але вони її не знають і ніколи не дізнаються».

Г.Почепцов на прикладі війни в Чечні класифікує блокуючий контроль інформаційного простору в такий спосіб:

  1. Контроль вербальних позначень (див. Підміна). Прикладом слугують такі обтічні фрази як «Килимові/крапкові бомбометання», «Зачистка території» тощо, які прибирають зі свідомості смертоносний характер.
  2. Контроль візуальної картинки, відповідно до якого на телеекрані відсутні зображення поранених і вбитих, втрата техніки з боку федеральних військ.
  3. Контроль єдності інтерпретації подій. Наочним прикладом є спеціальна вказівка міністра Лесіна, який заборонив показ на телеекрані інтерв'ю з боку чеченських бойовиків.

У російських ЗМІ прикладом інформаційної блокади може слугувати не тільки висвітлення подій в Чечні, але і в країнах близького зарубіжжя: Білорусі, Україні, Грузії, Молдові. Спеціальні дослідження 2000-2001 років показали, що 90-95% матеріалів про ці країни являють собою суб'єктивні коментарі російських кореспондентів або редакцій. Іншими словами, російська преса практично не дозволяє представникам цих країн самостійно висловлювати свою позицію. (В кращому випадку все обмежується їх окремими фразами, вирваними з контексту.) По суті, це один з варіантів цензури. Результат: ці країни, якими вони постають з телеекранів або сторінок російських газет, нерідко мають так само мало спільного з реальністю, як і класичний стереотип про ведмедів, які вештаються Москвою з балалайкою під пахвою і дудлять горілку з горлечка [пляшки].

До інформаційній блокаді часто вдаються під час виборчих кампаній. Заангажовані ЗМІ створюють інформаційний ажіотаж тільки навколо кращого кандидата. При цьому його опонент повністю позбавляється можливості висловити в ЗМІ свою позицію, відповісти на випади на свою адресу. У кращому випадку телеканали нам його показують «без звуку», супроводжуючи відеоряд тенденційними журналістськими коментарями. Тут є важливий нюанс: замість того, щоб надати слово безпосередньо пану N, журналісти починають нам розповідати про нього. Розповідають, що, де, коли і як він говорив, коментують його вчинки тощо. Тому інформаційна блокада тісно пов'язана з іншим пропагандистським прийомом — коментуванням.

Інформаційна блокада широко використовується не тільки в політичних, але і в економічних цілях. Зокрема, на початку 1990-х років під час підготовки і проведення ринкових реформ Є.Гайдара та А.Чубайса була встановлена справжня інформаційна блокада — до масової аудиторії не були допущені фахівці, які попереджали про згубні наслідки «приватизації за Чубайсом» і задавали «незручні» запитання: наприклад, який сенс віддавати в приватні руки ефективні, конкурентоспроможні державні підприємства світового рівня, які збагачували скарбницю і годували країну? В середині 1990-х років прийоми інформаційної блокади послужили прикриттям численних афер недобросовісних банків зі створення фінансових пірамід. Електронні ЗМІ, транслюючи масовану агресивну рекламу, не тільки не компенсували її попереджувальними коментарями, але і не дали доступу до ефіру тим російським і закордонним фахівцям, які могли б попередити вкладників і пояснити механізм фінансових пірамід. Точно так само, вже в 1997-1998 роках, Інформаційна блокада слугувала прикриттям афери російських ділових і урядових кіл з ДКО, яка прийняла міжнародний масштаб і привела Росію до важкої кризи в серпні 1998 року. ЗМІ не дали виразних повідомлень навіть про дебати в Думі та Раді Федерації з цього питання в квітні-травні 1998 року. Отримання суспільством цієї інформації дозволило б якщо не запобігти краху, то хоча б пом'якшити його наслідки, а громадянам врятувати значну частину вкладів.

(Далі буде)

+2
352
RSS
21:14
+2
Ну от, друже Анатолію, ми й дісталися до Геббельса з Гітлером! А ти запитував: хто саме підказував цьому єфрейтору такі розумні речі?..
_вибачаюсь
04:44
+2
От вам і ЕФЕКТ ПЕРВИННОСТІ: хто сказав щось ПЕРШИМ, той і має рацію! Так діє колективна свідомість. Бачу тут аналогію з ТЕЛЕГОНІЄЮ. Противагою цьому ефекту первинності є застереження, висловлене у приказці:
не лізь поперед батька в пекло!

Випадкові Дописи