До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Енциклопедія методів пропаганди (частина 7)

Енциклопедія методів пропаганди (частина 7)
Джерело матеріалу:

© Віктор Сороченко, 2002 р.

Енциклопедія методів пропаганди

(Як нас обробляють ЗМІ, політики й реклама)

(Продовження. Початок — тут)


«Очевидці» події

Дуже ефективний прийом, нерідко використовується для створення Емоційного резонансу. Опитується багато випадкових людей, зі слів яких формується необхідний смисловий і емоційний ряд. Особливо потужний ефект справляють волаючі старі, діти, які плачуть, молоді інваліди.

Класичним став приклад часів війни в Перській затоці. У жовтні 1990 року світові ЗМІ облетіла розповідь п'ятнадцятирічної дівчинки про те, що вона бачила, як іракські солдати витягли п'ятнадцять немовлят з пологового будинку і поклали їх на холодну підлогу вмирати. Ім'я дівчинки демонстративно ховалося з міркувань безпеки її сім'ї. Президент США Дж.Буш використовував розповідь про мертвих немовлят десять разів протягом сорока днів перед початком вторгнення в Ірак. Сенатське обговорення щодо схвалення військової акції так само неодноразово поверталося до цього факту. Згодом з'ясувалося, що цією дівчинкою виявилася дочка посла Кувейту в США, члена кувейтської правлячої сім'ї. Ще пізніше стало відомо, що більшість інших «свідків» були підготовлені й виставлені відомою фірмою з паблік рілейшнз Hill & Knowlton. Але це вже нікого не хвилювало.

Переписування історії

Метод ефективний в тривалій перспективі, коли потрібно поступово сформувати потрібний світогляд. Щоб «промити мізки» цілого суспільства, реалізувати велику програму маніпуляції над ним і відключити здоровий глузд декількох поколінь, треба в першу чергу зруйнувати історичну пам'ять.

Сучасні технології маніпуляції свідомістю здатні зруйнувати в людині знання, отримане від реального історичного досвіду, замінити його штучно сконструйованим «режисером» знанням. Штучно сформована картина історичної дійсності передається окремим індивідам за допомогою книг, лекцій, радіо і телебачення, преси, театральних вистав, кінофільмів тощо. Таким чином вибудовується ілюзорний світ, який сприймається як справжній. В результаті все реальне життя людина може сприймати як неприємний сон, а ті химери, які йому навіює пропаганда, реклама і мас-культура, ввівши його в транс, сприймає як реальність.

У цій справі особливо ефективним є кінематограф. Кіно, як спосіб пропаганди, здатне вчиняти надзвичайно високий емоційний вплив (див. Емоційний резонанс). Воно активно генерує в уяві глядача ілюзорну картину світу в дуже ідеалізованому вигляді. Відповідно до авторського задуму кіно може довільно створювати у глядача відчуття «справедливості» і моральної правоти того чи іншого персонажа, незалежно від його справжньої ролі в історії. При цьому пропагандистський вплив на людину відбувається приховано, на емоційному рівні, поза його свідомим контролем. Ніякі раціональні контраргументи в цьому випадку не спрацьовують. Простий приклад: на раціональному рівні ми всі добре усвідомлюємо, ким був Адольф Гітлер і знаємо його вчинки. Однак, використовуючи спеціальні драматичні прийоми і гру талановитих акторів, кінорежисер цілком може виставити все так, що симпатії глядачів однозначно опиняться на боці фюрера. Його огидні злочини здадуться зовсім не злочинами, а шляхетною справою — адже самі жертви виглядатимуть лиходіями, які заслуговують бути вбитими. І сидячи в кінозалі, люди щиро ридатимуть, спостерігаючи, як чесний і шляхетний фюрер пускає собі кулю в скроню в квітні 1945-го...

Маніпулювання відчуттям «справедливості» того чи іншого персонажа активно використовує Голлівуд. Всі бачили американські бойовики «Рембо» і «Рембо-2», тому знають, що Америка, ганебно програвши війну у В'єтнамі, з успіхом виграла її на кіноекранах. Подібних фільмів Захід створив тисячі — й наповнив ними весь світ. Крім мужньої відповіді у вигляді х/ф «Одиночне плавання» (1984), Радянський Союз (а потім і Росія) не протиставив їм нічого.

Водночас важко переоцінити те значення, яке експансія західної мас-культури взагалі й західного кінематографа зокрема зіграли в розвалі радянської системи. Цілеспрямовано або спонтанно в суспільство були впроваджені західна картина світу і західні стандарти життя. Взагалі, слід сказати, що однією з причин поразки Радянського Союзу в холодній війні став програш саме на рівні мас-культури. Радянська пропагандистська машина не змогла створити привабливий віртуальний світ, який був би видовищним, захоплюючим, цікавим для масової аудиторії й одночасно «правильно» інтерпретував світову історію, пропагував радянські цінності та спосіб життя. (Окремі шедеври типу х/ф «Кубанські козаки» не беруться до уваги. Це виключення, що підтверджують правило.) Захід же досягнув надзвичайного успіху в продукуванні «смачних» ілюзій.

В царині мас-культури, попри її граничну примітивність, США сьогодні користуються привабливістю, що не має собі рівних, особливо серед молоді всього світу. На думку З.Бжезинського, мас-культура (поряд з військовою та економічною могутністю), забезпечує Сполученим Штатам політичний вплив, близького якому не має жодна держава світу.

(Інформація до роздумів. У 1994 році самою лише голлівудською кіностудією був знятий бойовик «Куля в Пекін» з Майклом Кейном у головній ролі. Він знімався в Санкт-Петербурзі, а його герої боролися з чеченською мафією. Коли фільм був майже готовий, саме почалася чеченська війна і весь світ співчував Чечні, тому показувати «поганих чеченців» стало політично недоцільно. Картину… заборонила американська цензура. Фільм поклали на полицю попри мільйонні витрати на його виробництво. Цей факт наочно демонструє, яке значення має пропагандистський фактор в сучасній індустрії розваг США.

Зверніть увагу: «погані хлопці» в американських бойовиках завжди чітко відповідають поточному зовнішньополітичному курсу Сполучених Штатів. Якщо в минулі десятиліття кіносупермени типу Рембо або Джеймса Бонда мужньо боролися переважно з підступними радянськими шпигунами і полковниками-садистами з КДБ, то за сюжетом фільму, що вийшов в 2002 році, Агент 007 потрапляє в полон вже до північнокорейців (сучасних представників «світової осі зла») і піддається там звірячим тортурам. Витончений і ненав'язливий прийом пропагандистського промивання мізків, що використовує Ефект перспективи.)

Ще однією популярною темою сьогодні є переписування історії Другої Світової війни. Подивившись американські блокбастери, ви, нарешті, зрозумієте, що хребет нацизму був зламаний не в Сталінграді та під Курськом, а під час порятунку з полону американського рядового Райана. А в суперфільму «Сталінград» (1994) і «Ворог біля воріт» (2001) ви побачите, як шляхетні й цивілізовані німці мужньо воюють проти російських дикунів і, в цілому, виходять в Сталінграді переможцями. Причому німці, виявляється, були всі як один антифашистами, «просто вони чесно виконували свій військовий обов'язок». К.Лох, англійський кінорежисер, сказав якось: «Важливо, щоб історія писалася нами, бо той, хто пише історію, контролює сьогодення».

Результат очевидний: сьогоднішні пізнання Другої Світової війни у середньостатистичного жителя Заходу добре ілюструє наступний діалог:

Запитання: «Чи знаєте ви, скільки американців загинуло у Другій Світовій війні?»
Відповідь: «О, дуже багато. Я б сказав… П'ятдесят тисяч, думаю...»
— А скільки росіян?
— Ну не знаю… Але, звісно, не так багато, як американців.
— Чому ви так думаєте?
— Ну, вони приєдналися до нас тільки в самому кінці війни… Хіба ні? Невже раніше? О, оце так штука!

Успіхи західної пропаганди на цих теренах настільки значні, що повинні стурбувати громадськість в державах з «незахідним» типом культури. Наприклад, на запитання, хто вперше створив атомну електростанцію, атомний криголам, штучний супутник Землі, найпотужнішу ракету-носій, кораблі на підводних крилах і повітряній подушці, вивів людину в космос, здобув вирішальну перемогу в Другій Світовій війні, значна частина російської (!) молоді називає… Сполучені Штати. (Напевно, інакше і бути не може після того, як російськими екранами з великим успіхом пройшов голлівудський блокбастер «Армагеддон» (1999), де російський космонавт зображений закінченим диваком з відчутною часткою прідуркуватості, який розгулював орбітальною станцією в шапці-вушанці й ремонтував бортові комп'ютери за допомогою кувалди.) Список таких псевдодосягнень Заходу можна продовжувати до нескінченності. Водночас, деякі свої справжні досягнення на Заході чомусь не афішують. Наприклад, пріоритет винаходу атомної бомби, а потім її випробування на мирних жителях Хіросіми і Нагасакі. (До речі, сьогодні 30% молодих японців щиро вважають, що ці міста й їхнє населення винищили росіяни, скинувши атомні бомби, тоді як американці самовіддано рятували постраждалих.)

Слід зазначити, що в останні роки в Росії робляться деякі кроки в цьому напрямі. Насамперед вони пов'язані з формуванням сприятливої громадської думки щодо дій влади з вирішення чеченського конфлікту. Для цього, зокрема, активно використовується і мас-культура. Прикладом слугують зняті за прямим замовленням російських органів спецпропаганди численні телесеріали про спецназ, про ментів, в цілому — про «наших хлопців», простих і справедливих, які мужньо борються в Чечні «за нас із вами». Загальний напрямок «маніпуляції справедливістю» в даному випадку характеризує цитата з х/ф «Війна» (2002, реж. Олексій Балабанов):

— А скільки коштує купити? (Заручника для отримання викупу.)
— У Чечні біржа є: купити одне, а замовити зовсім інше...
— Як це, замовити?
— Ну а як вбивства замовляють? Ну ви просто немов з Місяця...
— То це бандити...
— А чеченці й є бандитами!
— Усі?
— Та всі! (Та ін.)

Лідируючі в російських хіт-парадах пісні гурту «Любе» («Батяня комбат», «Давай за...» тощо) — з тієї ж опери.

Перспектива

Висвітлюючи будь-який конфлікт, «незалежні» ЗМІ надають слово тільки одному учасникові й фактично грають на його боці, створюючи однобічну перспективу. Зокрема, цей прийом використовується при висвітленні військових дій.

Зокрема, під час югославського конфлікту в 1998 році 80% повідомлень західних ЗМІ мали негативний контекст щодо югославської або сербської сторони, тоді як щодо етнічних албанців негатив практично був відсутній. Згідно із західними інформагентствами, насильство в 95% випадків вчиняли серби або їхні ватажки (С.Мілошевич і К°). Майор Т.Коллінз зі служби інформації армії США визнав в лютому 2000 року, що CNN — «оплот світової демократії та свободи слова» — під час війни активно використовувало й оплачувало послуги PR-фахівців з лав американської армії: «Вони допомагали виробляти потрібну інформацію про Косово».

А ось інше визнання співробітника НАТО: «Коли ми знаємо, що це зробили серби, ми говоримо, що це зробили серби. Коли ми не знаємо, хто це зробив, ми говоримо, що це зробили серби. А коли ми знаємо, що це зробили не серби, ми говоримо, що не знаємо, хто це зробив». (Pittsburg Post Gazette, 7 листопада 1999 року)

Для виправдання війни НАТО використовувало наукові прийоми маніпулювання інформацією. Свого часу на Заході були опубліковані наукові статті, присвячені технології «демонізації сербів». Головний висновок: якщо безперервно і довго вміщувати слово «серб» в негативний контекст (просто включати в опис страшних подій і в оточення неприємних епітетів), то у телеглядачів, незалежно від їхньої позиції, виникає стійка неприязнь до сербів. Крім того, потрібно, ясна річ, не надавати доступу до телекамери нікому з сербів. Аналогічним чином західна пропаганда демонізуватиме образи С.Хусейна, М.Каддафі, Ф.Кастро та інших «поганих» політичних лідерів.

Схожим чином російські урядові ЗМІ сьогодні висвітлюють події в Чечні.

Повторення

«Маси називають істиною інформацію, що найбільш знайома, — писав Йозеф Геббельс. — Звичайні люди зазвичай набагато більш примітивні, ніж ми уявляємо. Тому пропаганда, по суті, завжди повинна бути простою і без кінця повторюваною. В кінцевому рахунку, найвидатніших результатів у впливі на громадську думку досягне тільки той, хто здатен звести проблеми до простих слів і виразів і у кого вистачить мужності постійно повторювати їх в цій спрощеній формі, попри заперечення високочолих інтелектуалів».

Один з найефективніших способів пропаганди — невпинне повторення одних і тих самих тверджень, щоб до них звикли і стали сприймати не розумом, а на віру. Людині завжди здається переконливим те, що вона запам'ятала, навіть якщо запам'ятовування відбулося в ході суто механічного повторення рекламного ролика або настирливої пісеньки. При цьому треба впливати не на ідеї і теорії супротивника, а на буденну свідомість, повсякденні «маленькі» думки, бажання і вчинки середньої людини. Італійський філософ Антоніо Грамші писав: «Це — не висловлення якоїсь істини, яка зробила би переворот у свідомості. Це величезна кількість книг, журналів, брошур, газетних статей, розмов і суперечок, які без кінця повторюються і в своїй гігантській сукупності утворюють те додаткове зусилля, з якого народжується колективна воля, яка необхідна, щоб вийшла дія».

Психологами проведено величезну кількість досліджень з метою з'ясувати характеристики повторюваних повідомлень, що забезпечують запам'ятовування. Виявлено наявність критичної тимчасової величини: цілісне повідомлення повинно вкладатися в проміжок від 4 до 10 секунд, а окремі частинки повідомлення — в проміжки від 0,2 до 0,5 секунд. Щоб сприйняти повідомлення, яке не вкладається в 8-10 секунд, людина вже має докласти зусилля, і мало хто його хоче робити. Таке повідомлення просто відкидається пам'яттю. Тому кваліфіковані редактори телепередач доводять текст до примітиву, часто викидаючи з нього логіку і зв'язний сенс, замінюючи їх асоціаціями і грою слів.

Повторення — головний засіб несумлінної пропаганди. Тому воно слугує доброю ознакою її наявності. Якщо раптом починають щодня жувати одну і ту саму тему і використовувати одні й ті ж самі словесні конструкції — справа нечиста.

Наприклад, щорічно до часу збирання врожаю організовується плач преси з приводу високих податків на дизпаливо; періодично виникають кампанії проти скасування пільг монополістам, проти заборони реклами алкоголю і тютюну; незадовго до виборів всі урядові ЗМІ, як на підбір, починають вихваляти одних діячів і лаяти інших тощо. Тут робиться явна ставка на навіювання, оскільки ніяких розумних доводів зазвичай не існує — просто має місце звичайне тіньове замовлення, сплачене енною кількістю банкнот із зображеннями ненаших президентів.

(Далі буде)

+1
432
RSS
10:55
+1
Дуже важлива подачі «Енциклопедії методів пропаганди»! Вважаю так через те, що всі наведені прийоми активно використовуються в теперішній гібридній війні РФ проти України. Як показує ця подача матеріалів, на час ведення Чеченських воєн російська пропаганда не вдавалася (або вдавалася вельми слабко) до маніпуляцій. Станом на 2002 рік ситуація почала «виправлятися» — й автор це фіксує.
11:24
+1
В одному вчорашньому каменті я написав:

P.S. Наприклад, взяти нині вже класику сучасної гібридної війни РФ проти України — інтерв'ю «біженки з Донбасу» про «мальчіка в трусіках, якого розіп'яли в Слов'янську на дошці оголошень, як Ісуса». Це маніпуляція свідомістю настільки груба (як-то кажуть — «шита білими нитками»), що навіть без жодних підказок (!) для того, аби:
— лише запідозрити маніпуляцію, достатньо було пригадати класику ХХ сторіччя — роман Ремарка «На Західному фронті без змін»;
— остаточно переконатися в маніпуляції, достатньо було почекати 1-2 доби.
Однак сумнозвісні «86% росіян» не зробили ні першого, ані другого… Та прокоментувати все це я хотів лише після публікації 7-го фрагменту «Енциклопедії методів пропаганди» — бо саме там розбиратиметься маніпулятивний прийом «ОЧЕВИДЦІ подій». А я поки що опублікував лише 6 подач…

Отже, настав час повернутися до цього камента…

Роман Ремарка «На Західному фронті без змін» я згадав зовсім недарма: в одному місці його головний герой — Пауль Боймер розповідає про французьку агітаційну листівку, з якої німецькі солдати І Світової війни зі здивуванням дізнаються, що вони, виявляється… "їдять французьких дітей"! Як бачите, настільки примітивні методи пропаганди використовувалися задовго не лише до «розіпнутого мальчіка в трусіках». І навіть задовго до того, як населенню Третього Райху взявся промивати мізки доктор Геббельс…

Особливо потужний ефект справляють волаючі старі, діти, які плачуть, молоді інваліди.

Саме тому в сюжеті про «розіпнутого мальчіка в трусіках» можна було запідозрити «шиту білими нитками» маніпуляцію, бо вона відверто б'є по природному людському страху — не залишити по собі нащадків. Так само, як і французька агітка в романі Ремарка. Так само, як і описаний в «Енциклопедії методів пропаганди» випадок з немовлятами, яких іракські солдати винесли з пологового будинку і поклали вмирати на холодну підлогу. І ще я з дитинства запам'ятав один момент з якогось радянського дитячого фільму «про війну»: німецькі загарбники відбомбилися по радянському місту, при цьому розбомбили школу, і ось при розборі завалів відкопали одну з загиблих дівчат. Її несуть на ношах прикритою ковдрою, але ноші зупиняються перед камерою, хтось відкидає ковдру, і закадровий голос віщаю: «Ось така-то учениця такого-то класу, відмінницею була».

Все це один і той самий тип маніпуляції свідомістю: потрібно показати, що гинуть не просто люди — гинуть саме діти! Майбутнє нації під загрозою!!! Це не просто удар по свідомості — це удар по підсвідомості, по інстинкту розмноження!!! А отже, він значно глибший, потужніший, більш болісний. І більш дієвий в пропагандистському плані.

Тому щойно побачите повідомлення про те, що ворожі солдати (або просто вороги) вбивають (їдять, розпинають, спалюють живцем) дітей — негайно «вмикайте» застереження: ймовірно, це груба маніпуляція свідомістю, що потребує перехресної перевірки!.. Якщо підтвердження з інших джерел немає — отже, це таки маніпуляція.
13:06
+1
До речі, такий самий маніпулятивний момент є в радянському к/ф «Олександр Невський» (1938 року випуску, з Черкасовим у головній ролі). Десь на 29-й хвилині там є момент, коли «пси-лицарі», німецькі хрестоносці за командою свого магістра і з благословення католицького священнослужителя спалюють живцем один за одним принаймні двох маленьких діточок із Пскова:

Знов чистісінька агітка, на цей раз схвалена особисто товаришем Сталіним! Перегляньте сам фільм, якщо хочете:
13:14
+1
Переписування історіі. О, в цьому москвини мастаки! Це ж треба: з рідні з татарами переключитися на рідню з русинами. І це їм таки вдалося!
Започаткувала цей процес Катерина ІІ, яка виписала з-за кордону вчених і напхала ними Імператорську академію наук — ото вони й написали московитам "європейський" родовід.
_шкодую _шкодую _шкодую

Випадкові Дописи