До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Енциклопедія методів пропаганди (частина 10)

Енциклопедія методів пропаганди (частина 10)
Джерело матеріалу:

© Віктор Сороченко, 2002 р.

Енциклопедія методів пропаганди

(Як нас обробляють ЗМІ, політики й реклама)

(Закінчення. Початок — тут)


Створення проблеми

Не можна сказати, що пропаганда дозволяє переконати більшість людей в чому завгодно. Часто вона не може диктувати людям те, як треба думати. Однак масовані пропагандистські кампанії в ЗМІ цілком здатні диктувати нам те, про що слід думати, нав'язати аудиторії «правильний» порядок денний для обговорення. Створення проблеми — це цілеспрямований відбір інформації та надання високої значущості тим чи іншим подіям. Адже подія й її висвітлення в ЗМІ — зовсім не одне і те саме. ЗМІ можуть «не помітити» якусь подію або навпаки, надати їй виняткової важливості, незалежно від її дійсної значущості для суспільства.

У 1980-х роках політичні психологи Дональд Кіндер та Шанто Айенгар (Kinder, D. & Iyengar, S.) провели блискучий експеримент. Вони міняли зміст програми вечірніх новин, які дивилися учасники дослідження. В ході своїх наукових пошуків Кіндер та Айенгар монтували вечірні новини таким чином, щоб випробовувані отримували постійну дозу новин з певної проблеми, що стоїть перед США. Наприклад, був проведений експеримент, в якому одні випробовувані дізнавалися про слабкості американської оборони; друга група дивилася програму, в якій особлива увага приділялася проблемам забруднення довкілля; третя група регулярно слухала повідомлення про інфляцію й економічні питання. Після тижня перегляду спеціально відредагованих програм більшість випробовуваних виходили з експерименту переконаними в тому, що проблему-мішень, що отримала широкий розголос в переглянутих ними програмах, для країни дуже важливо вирішити насамперед. Більше того, оцінюючи діяльність чинного президента США, учасники експериментів виходили з того, як він справляється з проблемою-мішенню. Нове сприйняття впливало і на політичні уподобання — позитивніше оцінювалися ті кандидати, які займали сильні позиції саме з даного питання.

Був зроблений ще один висновок: інформаційна активність щодо того чи іншого об'єкта дозволяє зайняти йому нееквівалентне його реальному статусу становище. Дозована подача інформації може або завищити, або знизити його статус. В результаті «моська» в реальному житті може стати «слоном» в інформаційному просторі, і навпаки, «слон» в реальності може стати «моською» в інформаційному просторі. В останньому випадку мовчання або мінімальне продукування інформації сприятиме зміцненню уявлення про даний об'єкт, як про щось незначне, не варте уваги широкої аудиторії. Прикладом може слугувати висвітлення в російських ЗМІ діяльності компартії. Будучи в порівнянні з іншими партіями потужним компонентом політичного поля, вона не отримує адекватного відображення в ЗМІ. Іншим варіантом нееквівалентного відображення є свідоме перекручування події при повідомленні про нього в ЗМІ. Наприклад, як правило, комуністичні мітинги завжди демонструються на телеекранах з акцентом на дуже літніх учасників, з портретом Сталіна чи Леніна. Коли на якийсь мітинг привели козу, то вся увага операторів була спрямована на неї. Подібний показ робить системними деякі випадкові характеристики події, завдяки чому вона [(подія)] отримує неадекватний образ.

Дослідники проблем масової комунікації постійно виявляють зв'язок між висвітленими в ЗМІ питаннями і тим, що глядачі розглядають як найважливіші соціальні проблеми. Найбільш актуальними люди вважають саме ті проблеми, які найдокладніше висвітлюються в засобах масової комунікації. Створюючи тематичне домінування в інформаційному просторі, нам тим самим нав'язують певну картину світу, спрямовують наші думки з таких проблем, як дії влади, злочинність, тероризм, соціальна нерівність, безробіття тощо. Сергій Кара-Мурза пише: «У всякому разі, небезпека стати жертвою тероризму на три порядки (у тисячу разів) менша, ніж ймовірність стати жертвою катастрофи за кермом автомобіля. З 15 мільйонів водіїв в Росії щорічно гине близько 1 на тисячу. (Про число померлих від СНІДу або від банального пияцтва скромно промовчимо. Як і про те, скільки жінок і дітей щорічно стають жертвами побутового насильства в сім'ях — прим. ред.) Від терактів в Росії гине близько 1 на мільйон. Але ж ми не боїмося їздити на автівці. Чому ж ми не боїмося їздити на автівці, але боїмося терористів? Перш за все тому, що сильні світу сього не зацікавлені в тому, щоб ми боялися автомобіля. Тому телебачення і не показує нам з ранку до ночі понівечені трупи жертв автокатастроф. Якби показувало з тією ж інтенсивністю, як і справу рук терористів — то ми боялися б автомобіля панічно!»

Хоча в реальності це явище сьогодні має не більшу політичну вагу, ніж в 1970-ті або 1980-ті роки, тенденційна інформаційна політика призвела до того, що останнім часом чи не більшість росіян найбільшою небезпекою для країни вважають роздуту ілюзію «загрози міжнародного тероризму», а не реальні соціальні проблеми: падіння народжуваності, безробіття, повальне пияцтво цілих регіонів, пандемії наркоманії та СНІДу, дедалі зростаючу соціальну нерівність і зростання радикальних настроїв в суспільстві. (Інформація до роздумів: демографи встановили, що при нинішніх темпах поширення наркоманії та СНІДу валовий національний продукт Росії в найближчі 5-7 років може скоротитися на 20% в порівнянні з нинішнім — за рахунок зменшення працездатного населення. Сильніше по країні вдарити може, хіба що, ядерна війна. А тепер підрахуйте, скільки часу російські ЗМІ приділяють цим проблемам, а скільки розповідають нам про Саддама Хусейна і «міжнародні терористичні центри».)

Джеффрі Пфейффер вважає, що сьогодні одним з найбільш важливих джерел влади є здатність призначати порядок денний, визначаючи, які проблеми будуть обговорюватися, яка інформація буде широко розповсюджуватися, а яка — замовчуватися. Наприклад, політику «закручування гайок» легко нав'язати суспільству, пов'язуючи її з щодня передаваними в прайм-тайм повідомленнями про вбивства і грабунки. Після регулярного і докладного висвітлення терористичних актів можна заявити, що «терористична війна» оголошена всім нам, всій Росії. Мовляв, нація має об'єднатися навколо «рятівника вітчизни»...

Нині інформація перетворилася на інструмент влади, а останні досягнення в царині технологій пропаганди роблять її ключовим елементом соціального панування. Саме тому інформація сьогодні надходить до споживача в препарованому вигляді. Штучно створюючи «актуальні проблеми», засоби масової інформації нав'язують певні правила прочитання соціальних відносин, вигідні можновладцям. Необізнаність громадян дозволяє реалізувати через ЗМІ прихований регламентуючий вплив на інтелект, емоції, волю людей.

Створення загрози

Ще один прийом «стратегічного» характеру, що впливає на емоції масової аудиторії. Його головне завдання — в будь-який спосіб змусити нас боятися. Деморалізовані й залякані люди роблять або хоча б схвалюють дії, які цим людям зовсім не вигідні. Найчастіше технологія така. Ілюзорна або реально наявна небезпека будь-якого явища (наприклад, тероризму) багаторазово посилюється і доводиться до абсурду. ЗМІ влаштовують істерію з приводу чергової «глобальної загрози», викликаючи у людей масовий страх з метою створення сприятливої обстановки для маніпуляції масовою свідомістю — перш за все, в політичних цілях. Наприклад, для приведення до влади «крутого» полковника, який обіцяє замочити всіх покидьків в сортирі...

Ця технологія давно і успішно використовується західною пропагандою. Якщо раніше в якості жупелу для благополучного західного обивателя виступала «радянська загроза» — тамтешня пропаганда і мас-культура барвисто зображували страшних бородатих росіян з червоними зірками на шапках-вушанках, які дудлять горілку просто з горлечка, — то зараз ця роль покладена на знов-таки бородатих «ісламських терористів» в чалмах. Змінюються часи і люди, але пропагандистська технологія «створення глобальної загрози» залишається незмінною. Вона — важливий засіб згуртування обивателів навколо влади. До смерті заляканий черговим «ворогом всього цивілізованого світу», народ починає, подібно до маленького песика, тулитися до чобіт своїх правителів — пробачте нас, грішних, і врятуйте… Тому під прикриттям чергової страшної загрози (як-от бородатий Усама Бен-Ладен, антиглобалісти або астероїд, що летить в космосі й загрожує зіткнутися із Землею) можновладцям дуже зручно робити свої справи і відволікати увагу громадськості від актуальних політичних проблем. Віртуальний світ (наприклад, війна в Чечні або Афганістані), створений ЗМІ, стає обивателю набагато ближчим і важливішим, ніж безробіття або корупція правлячої верхівки у власній країні. У цьому дана технологія співзвучна з пропагандистським прийомом Відволікання уваги. Створення загрози — один з найсильніших засобів маніпуляції свідомістю і відволікання уваги громадськості від махінацій верхівки.

«Переорієнтування агресії — це найпростіший і найнадійніший спосіб знешкодити її. Вона задовольняється ерзац-об'єктами легше, ніж більшість інших інстинктів, і знаходить в них повне задоволення» (Конрад Лоренц, «Агресія»)

Ще це — ефективний засіб акумулювати негативну енергію суспільного невдоволення і перекидати її на «безпечні» або вигідні цілі. У соціальній психології метаморфози подібного штибу нерідко позначаються як «пошук цапа-відбувайла».

«Сьогодні опудало ворога все ще є дуже потужним засобом демагогів для створення єдності і надихаючого почуття приналежності», — читаємо все там же, у Конрада Лоренца.

«Patriotism versus terrorism» (Патріотизм проти тероризму) — найпопулярніше пропагандистське гасло в США після терактів в Нью-Йорку 11 вересня 2001 року. Страх тероризму, психологічний шок після терактів і подальший вибух патріотичних почуттів американців (психологічний ефект компенсації) були активно використані для впровадження в масову свідомість «образу ворога». При цьому об'єктами практичного «застосування» патріотизму стали не тільки безпосередні винуватці терактів, але і всі незручні для Сполучених Штатів політичні режими. Нинішні «антитерористичні операції» нерідко спрямовуються проти регіональних рухів, які виступають проти засилля транснаціональних корпорацій або відкидають принцип світової гегемонії США. Отже, якщо ви, не дай Боже, відкидаєте диктат «країни рівних можливостей» на світовій арені, у вас сьогодні є всі шанси бути «призначеним» в терористи...

При цьому людей постійно заганяють в звужене сприйняття. Пропонуються прості ярлики і нехитрі формули. Наприклад, досить вимовити заклинання — «боротьба з тероризмом» — і вже нічого не потрібно аналізувати, пояснювати народові. Все стає зрозумілим «само собою». Абсолютно безглузде словосполучення «міжнародний тероризм» сьогодні стало універсальним аргументом, своєрідною індульгенцією, за допомогою якої «благословляються» будь-які політичні розбірки. Хтось контроль над нафтовими родовищами встановлює, хтось втихомирює бунтівні провінції, хтось під шумок розправляється зі своїми політичними супротивниками… Зрозуміло, все під гаслом «боротьби з міжнародним тероризмом».

Створення загрози дуже часто практикується під час виборчих кампаній. Це — наріжний камінь сучасних політтехнологій. Соціологічні дослідження показують, що найчисленніша частина електорату нікого з кандидатів не вважатиме годящим на високу державну посаду. А оскільки вибирати зазвичай доводиться між поганим і дуже поганим, при необхідності обирати з двох малоприйнятних люди схильні вибирати менше зло. Звідси висновок: опонента потрібно вибирати свідомо гіршим і «страшнішим» від себе. Тут головне — довести виборцям, що в разі приходу до влади вашого суперника життя обов'язково погіршиться, в разі ж вашої перемоги — як мінімум залишиться колишнім. Тому, як писав один німецький політик — вибір ворога, це занадто відповідальна процедура, щоб довіряти її волі випадку… Як завжди, найкращі можливості для цього є у державних структур. Контролюючи держапарат і ЗМІ, кандидат «від влади» має великі можливості маніпулювання електоратом. Вони не тільки роблять його фаворитом, але і дозволяють вибирати собі найзручнішого суперника.

Наприклад, на пострадянських просторах заведено лякати народ загрозою «комуністичного реваншу». Точно перед виборами мотивація «поганих комуністів» підкидається проурядовими ЗМІ в матеріалах, що демонструють негативні сторони комуністичного минулого. Напередодні голосування по телебаченню демонструються фільми про сталінські репресії тощо. Загалом, давно застиглий комуністичний труп щосили пригощають електричними розрядами (подібно до обезголовленої жаби в шкільному кабінеті анатомії), щоб він почав сіпатися і виглядав як живий. Водночас вживаються всі заходи, щоб нейтралізувати справжніх суперників, а зліплене опудало виставити в якості найреальнішого опонента. Якщо вибори мають кілька етапів, це досягається через виведення в вирішальний тур кандидата від влади і свідомо «непрохідного» представника псевдоопозиції.

Водночас говориться про те, що «наш кандидат» (зазвичай це чинний глава держави) — найбільш годяща альтернатива «вічно вчорашнім» і у нього є позитивний президентський досвід. За допомогою новин і публіцистичних програм його показують як досвідченого господарника, турботливого Президента, який приділяє увагу багатьом сферам суспільного життя. Загалом, «Альтернативи немає!»

У Західній Європі для цих цілей ефективно використовується страх населення перед ультраправими. Найсвіжіший приклад — президентські вибори 2002 року у Франції, коли цей страх цілеспрямовано навіювався за допомогою мас-медіа. Політичними колами, близькими до президента Ширака, була розгорнута грандіозна кампанія з підриву впливу соціалістів (реальних суперників на виборах) і виведення до другого туру голосування Ж.М.Ле-Пена — представника ультраправих. Одночасно проводилося масове залякування французів загрозою наступу нацизму. Водночас той факт, що в першому турі 11% голосів (всього лише трохи менше, ніж ультраправі й соціалісти) отримали троцькісти, тобто ультраліві екстремісти, взагалі не висвітлювався в ЗМІ. Як і те, що після успіху Ле-Пена ультраліві влаштували грандіозні погроми на вулицях, що призвели до численних жертв. Тобто проблема реально існуючого екстремізму взагалі не отримувала належного аналізу. Це свідчить про цілеспрямований характер проведеної операції. Результат: у другому турі Жак Ширак здобув переконливу перемогу. За влучним висловом лідера соціалістів, французи були змушені «з прищіпкою на носі» проголосувати за Ширака. В результаті біля керма Франції стала людина, яку четверо з п'яти французів не хотіли бачити своїм президентом. Пропагандистська технологія «створення загрози» має колосальну ефективністю.

Прийом створення загрози широко використовується і комерційною рекламою. Сьогоднішня реклама дуже успішно експлуатує наші страхи і психологічні комплекси, які сама ж і створює: «Обов'язково користуйтеся суперефективною зубною пастою ***, інакше ваші зуби з'їсть карієс...»

Соціальне схвалення

«А зараз — рекламна пауза!» Ця сакраментальна фраза всім нам добре відома. Провідні розважальні шоу зазвичай випереджають нею черговий рекламний блок, що перериває телепрограму. Можливо, ви звернули увагу, що проголошення вищезгаданого заклинання незмінно супроводжується «реакцією залу»: тривалими оплесками і схвальними вигуками публіки, яка сидить в студії. Навіщо це робиться? Просто телевізійним босам добре відомі результати соціально-психологічних досліджень. Оглушливі оплески і вітальні вигуки служать в якості соціального схвалення. Це сигнал, що говорить нам: «Всі погоджуються з цим повідомленням, і тобі слід вчинити так само!». Це один із способів «вимкнення» психологічного захисту у людини, яка сприймає рекламне повідомлення. Таким чином намагаються мінімізувати наше роздратування від того, що цікава телепрограма переривається тупими (іноді) і примітивними (найчастіше) рекламними роликами.

Соціальне схвалення — один з психологічних автопілотів, якими нас в надлишку забезпечила матінка-природа. Згідно з цим принципом ми визначаємо, що є хорошим і правильним, спостерігаючи, що вважають хорошим і правильним інші люди. Дії тих, хто нас оточує, багато в чому визначають нашу думку і поведінку. Коли безліч людей робить одне і те ж саме, ми готові допустити, що, можливо, вони знають щось таке, чого не знаємо ми. А отже, слід швидше приєднатися до більшості, щоб не залишитися в дурнях. Головну роль в нашому мисленні починає відігравати стадний менталітет. Отут і криється психологічна пастка.

Подібна техніка використовується з давніх-давен продавцями чудодійних ліків і різноманітними цілителями, які підсаджують в аудиторію зазивателів, які прикидаються, ніби вони вилікувалися від недуги, і співають дифірамби на адресу «рятівників». Політики проводять публічні виступи, залучаючи до участі в передвиборних мітингах т.зв. «групи підтримки». Такі групи завжди розташовуються біля трибуни і вітають свого патрона гучними оплесками та схвальними вигуками. Телевізійні продюсери вставляють в свої комерційні шоу записані на плівку сміх і оплески (фонограма сміху змушує телеаудиторію сміятися довше і частіше, навіть якщо пропонований гумор найбільш низькопробної якості). Рекламодавці наймають акторів, щоб ті грали ролі простих людей, які розхвалюють той чи інший продукт; зображують пропоновані товари в якості таких, що користуються великим попитом (рекламний ролик, де домогосподарки в супермаркеті жорстоко б'ються за володіння останньою упаковкою «ексклюзивного» прального порошку тощо). До речі, під час зйомок гумористичних телепередач і новорічних «блакитних вогників» гості студії також сміються і аплодують не по-справжньому, а навмисно, тобто на камеру. А потім їхні великі плани монтують як реакцію на виступи колег.

Подібні ситуації покликані створити враження, нібито більшість людей діє таким чином, яким хочуть змусити діяти вас. У всіх перерахованих вище випадках кидається в очі відкритий характер шахрайства. Організатори зазвичай навіть не вважають за потрібне приховувати його. Психологічний автоматизм соціального схвалення дуже потужний, він настільки глибоко сидить в нас, що працює навіть тоді, коли ми добре усвідомлюємо сам факт пропагандистської маніпуляції. Психолог Роджер Фюллер (R.Fuller) встановив, що фонограма сміху змушує більшість людей сміятися і тоді, коли вони знають, що сміх штучний, змодельований на комп'ютері.

Варіантом соціального схвалення виступає т.зв. Рейтингування — публікація псевдосоціологічних рейтингів з метою переконати нас, що певного політика чи виборчий блок «любить» більшість населення країни і збирається за нього голосувати.

Протилежним соціальному схваленню є пропагандистський прийом соціального несхвалення. Він використовується для створення ілюзії засудження дій тих чи інших суб'єктів з боку громадської думки. Здійснюється, наприклад, добиранням негативних висловлювань «лідерів думки», представників різних верств населення, «простих людей з вулиці», відповідних даних соціологічних опитувань тощо.

Зрощені пропозиції

Метод «зрощених пропозицій» призначений для обходу критичності сприйняття пропагандистського повідомлення. Він створює один смисловий ряд з декількох, не пов'язаних між собою, інформацій. Всі ці інформації нарізно є правдою, але їхнє з'єднання в результаті дає спотворене уявлення про подію. Тобто це ще один приклад використання псевдологічних причинно-наслідкових зв'язків, доповнених «фактографічною пропагандою».

Повідомлення CNN під час війни в Югославії (початок 1990-х років): «Другий день між сербами і албанцями йде перестрілка. За деякими даними, у сербів на озброєнні є важкі міномети. Одна з випущених мін потрапила в будівлю дитячої лікарні. Загинуло двоє маленьких дітей». Вся ця інформація подається разом, як єдине повідомлення. Кожна нормальна людина в результаті доходить висновку, що серби з мінометів обстріляли дитячу лікарню і в результаті загинули діти. Обурена світова спільнота засуджує звірства сербської вояччини. За декілька днів з'ясовується, що перестрілка дійсно була, але мінометів у сербів немає, міна випущена з мусульманських позицій, а діти загинули від снайперських пострілів з хорватської території. Але вже пізно — пропагандистської «качка» успішно запущена.

На техніці зрощених пропозицій побудовані багато рекламних і передвиборних гасел. Нерідко вони включають в себе і додатковий директивний компонент. «Зараз ви дивитеся в наші очі, тому зможете проголосувати за нас», — передвиборний телеролик. «Ви можете стати в житті переможцем. За вашою шкірою повинен бути надійний догляд» (реклама чоловічого одеколону). Дві ніяк не пов'язані між собою події об'єднуються в одне ціле і сприймаються одержувачем інформації як причинно-наслідкова послідовність.

Упереджувальний удар

Найчастіше він є упереджувальним викидом негативної інформації. Його завдання — викликати реагування супротивника заздалегідь і в більш вигідному для себе контексті. Цей прийом нерідко використовують владні структури, щоб нейтралізувати критику майбутніх непопулярних рішень. В даному випадку влада сама організовує «випадковий» витік негативної інформації, щоб стимулювати прояви громадського обурення. Це робиться для того, щоб заздалегідь «випустити пару» у всіх невдоволених. На час настання «Дня Х» багаття народного гніву вже встигне згаснути. До моменту ухвалення відповідного рішення люди втомляться протестувати і сприймуть дії влади індиферентно.

Під час виборів прикладом такого роду є упереджувальна публікація компромату, відносно безпечного для конкретного кандидата. Таким чином задовольняється потреба електорату в «полуничці». Мета — знизити наявний інтерес виборців до інформації такого штибу. Наступні публікації набагато більш гострих матеріалів, які, можливо, будуть ініційовані політичними супротивниками, вже не притягнуть великої уваги — виборець вже наївся «чорнухою» і більше не реагує на неї...

Отруйний сендвіч

Цей пропагандистський прийом активно використовує можливості психологічного впливу за рахунок структуризації тексту. Завжди краще не брехати, а домогтися, щоб людина не помітила «непотрібної» правди

Комунікатор дає позитивне сполучення між негативною передмовою і негативним висновком. При наявності певних здібностей і досвіду комунікатора, позитивне повідомлення немовби ховається від уваги аудиторії.

Дуже хороший прийом, що активно використовується тими ЗМІ, які претендують на «об'єктивне висвітлення подій» і прагнуть створити собі імідж в стилі «тільки факти, нічого крім фактів». При такому структуруванні подій об'єктивність формально дотримана, але ефект «непотрібних» повідомлень девальвований.

Зворотним до попереднього є т.зв. «Цукровий сендвіч». Негативне повідомлення маскується позитивним вступом і позитивним висновком.

+1
330
RSS
16:38
+1
Ну, от ми нарешті й дісталися кінця «Енциклопедії методів пропаганди»! Тепер завсідники Світоча знають принаймні те, що знав я в 2002 році… А отже, можуть більш-менш самостійно виявляти та кваліфікувати маніпулятивні прийоми в інформаційному потоці, що ллється щоденно на всіх нас.
_вибачаюсь
Так, самостійно визначити виявити й маніпуляцію ще не означає, що її вдасться самостійно подолати… Тим не менш, коли ви знатимете, що вами намагаються маніпулювати — це вже деякою мірою знизить силу чужого впливу. А отже, бодай якось послабить маніпуляцію. А це вже немало…
_чудово
16:42
+1
«Сьогодні опудало ворога все ще є дуже потужним засобом демагогів для створення єдності і надихаючого почуття приналежності», — читаємо все там же, у Конрада Лоренца.

Цей фрагмент із сьогоднішньої (останньої) подачі «Енциклопедії методів пропаганди» — ну просто про те, як російську медіа-аудиторію залякали жупелом «укрофашистів»!!! Дивує те, що в оригіналі «Енциклопедія методів пропаганди» писалася росіянином і російською мовою… тим не менш, самі ж росіяни настільки тупо втрапили в настільки доступно описану пастку!..
_вибачаюсь
18:06
+1
Про що слід думати. Який світогляд має бути панівним. Так і є. Екстраполюймо на 2 тисячі років тому і зрозуміємо, що й тоді з людьми чинили схожим чином. От вам і кукіль у пшениці.
Звісно, прийоми маніпулювання свідомістю людей народилися не вчора! Вони відточувалися століттями. Ба навіть тисячоліттями — якщо врахувати, що деякі технології древніх цивілізацій використовувалися храмовими жерцями різних культів для демонстрації людському натовпу різноманітних «див», а через це — для впливу на натовп. Просто ми живемо в епоху інформаційних технологій, які відкривають небачені можливості для впливу на людей! Що продемонстрували останні вибори в США… Тим важливіше мати бодай загальне уявлення про технології маніпулювання.
_добре
ми живемо в епоху інформаційних технологій, які відкривають небачені можливості для впливу на людей! Що продемонстрували останні вибори в США… Тим важливіше мати бодай загальне уявлення про технології маніпулювання.


Вибори в Україні 2019 року це також продемонстрували!
А писався процитований Вами текст на початку 2000-х… _здивований
20:32
+1
І ми його, завдяки Тимуру, маємо.

Випадкові Дописи