До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

ЧИ БУЛИ РУНИ У СЛОВ'ЯН?

ЧИ БУЛИ РУНИ У СЛОВ'ЯН?
Джерело матеріалу:

Якось у нас на Світочі зайшла мова про слов'янські руни. І пан Тимур нагадав мені, що про звичайні скандинавські руни я вже статтю виставляла, тож і про слов'янські теж мені личить. Я взагалі рунами мало цікавлюся, знаю лише, що їх використовують для ворожінь, а про слов'янські зовсім нічого не чула.

Чисто теоретично, я розумію, що наші предки повинні були мати якусь систему запису і передачі інформації, бо мали розвинену економіку (як на той час) і державу задовго до прийняття християнства і появи легендарних Кирила і Мефодія. Але знайти якусь інформацію про дохристиянське письмо мені не вдалося. А вся інфа про слов'янські руни попадалася лише російською. 

Єдину варту уваги статтю пропоную вашій увазі. Вона досить велика, тож я її поділю на частини.

Це перша частина.


Одне з найважливіших питань в лінгвістиці, пов'язаних з найдавнішим періодом історії слов'ян — це питання про існування у них писемності в язичницький період, а саме рунічної писемності. Питання це принципове і надзвичайно важливе для відновлення справжньої картини життя наших Предків. Згідно з «офіційною» версією, першими слов'янськими системами писемності були кирилиця і глаголиця, привнесені християнством, а щодо рун — у слов'ян їх ніколи не було… Вважається, що дикі і неосвічені язичники тільки завдяки приходу грецьких «просвітителів» долучилися до «світлого вчення» і отримали літери, абетку та грамоту. Але чи так це? Спробуєм розібратися, проаналізувавши усі відомі нам джерела і дати відповідь на поставлене питання. 

ХРАМ РЕТРА І ПРИЛЬВІЦЬКІ ЧУРИ 

Першим важливим джерелом, котре почасти свідчить про дохристиянську писемність у слов'ян, а також повідає про їх життя і традиції, є «Хроніка» Тітмаpа Мерзебурзького (976-1018р.) [1]. В ній німецький хроніст змальовує культовий давньослов'янський хpам Ретpа-Радегаст, а також вказує на той факт, що на ідолах цього хpаму нанесені якісь імена, а отже літери: 

«Хоча я з великим здриганням можу казати про них, все ж, щоб ти, любий читачу, дізнався про брехливі їх забобони і ще більш безглуздий культ цього народу, хто вони і звідки сюди прийшли. Є в околиці редаріїв якесь місто, під назвою Радегост, трикутне і має три брами; зі всіх сторін його оточує великий ліс, недоторканий і свято шанований місцевими жителями. Дві із цих брам відчинені для усіх заходячих; треті ж, повернені на схід і найменші, відкривають шлях до лежачого неподалік моря, доволі страшного на вигляд. У місті немає нічого, крім майстерно спорудженого із дерева святилища, основою якого служать роги різних тварин. Стіни (храму) ззовні, як всякий може бачити, вирізьблені зображеннями різних богів і богинь, а всередині стоять ідоли богів ручної роботи, кожен з вирізаним ім'ям, вбрані в шоломи і лати, що надають їм грізного вигляду. Головний з них, якого особливо поважають й шанують усі погани, зветься Сварожич (Zuarasici). Тут знаходяться бойові знамена, які виносяться з храму тільки у разі війни, причому вивести їх можуть тільки піші воїни».

Ілюстрація городища Ретра по опису Тітмара Мерзенбурзького. 

За основу взяті околиці села Прільвіц, поблизу містечка Нейбранденбург. Думки дослідників сходяться в тому, що саме тут колись і стояв культовий давньослов'янський храм, про що свідчать залишки валів та археологічні знахідки, виставлені сьогодні у краєзнавчому музеї Нейбранденбурга. З усіх боків місто оточене лісом та озерами: Lieps (внизу) та доволі глибоководним Tollensesee (вгорі). Останнє Тітмар Мерзенбурзький й міг назвати морем. Наступні свідчення, які ми приведемо доведуть цей факт. Річ у тім, що в той час не існувало чітких визначень моря і озера, які ми знаємо сьогодні, люди були далекі від географії, а тому кожне велике за площею та глибиною водоймище могло зватись морем. Власне, ці поняття були ототожнені. В історії чимало свідчень, наприклад Понтійське озеро — Чорне море.

Далі Тітмар описує служби і обряди у цьому храмі: 

«Для ретельної турботи про святилище місцевими жителями призначені особливі служителі. Коли вони збираються там, щоб принести жертву ідолам або пом'якшити їх гнів, ті сидять, тоді як інші стоять поруч; таємно перешіптуючись один з одним, вони з трепетом копають землю, і, кинувши жереб, дізнаються істину в справах, що викликають сумнів. Закінчивши це, вони покривають жереб зеленим дерном, і, встромивши в землю навхрест два загострених списи, зі смиренним послухом проводять крізь них коня, який вважається найбільшим серед інших і тому шанується, як священний; не зважаючи на кинутий вже жереб, який вони спостерігали раніше, через цю, нібито божественну, тварину вони повторно проводять ворожіння. І якщо в обох випадках випадає однаковий знак, задумане виконується; якщо ж ні, засмучений народ відмовляється від затії. Старовинний, обплутаний різними забобонами, переказ свідчить, що, коли їм загрожує страшна небезпека тривалого заколоту, з названого моря виходить величезний вепр з білими, блискучими від піни, іклами, і з радістю валяючись в багнюці, являє себе багатьом».

"… Скільки околиць в тих краях, стільки там і храмів, в кожному з них шанується невірними кумир того чи іншого демона. До того ж вищезгадане місто (Ретра) займає серед них особливе положення. Відправляючись на війну, вони прощаються з ним, а повернувшись з успіхами, шанують його належними дарами; шляхом жеребу й коня, як я вже казав, вони старанно з'ясовують, що служителі повинні принести в жертву богам..."

«На чолі їх, прозваних загальним ім'ям — лютичі, немає якогось одного правителя. Обсудивши в народному віче те чи інше рішення, вони усі повинні дати згоду на приведення його в дію. Якщо ж хто-небудь із одноплемінників виступить на зібранні проти прийнятого рішення, його лупцюють палицями; а якщо він і поза зібранням відверто противиться йому, то губить внаслідок спалення і повного розграбування усе своє майно, або виплачує в їх присутності відповідну його рангу суму грошей. Самі невірні і непостійні, від інших вони вимагають міцної і непорушної вірності. Мир вони укладають, збриваючи частину волосся, змішуючи їх з травою і подаючи праву руку. Однак, за гроші їх легко можна змусити його порушити.» (Т. Мерзебурзький)

Реконструкція поховання знатного лютича (редарія), знайденого в Уккермарку — історична область в Німеччині, яка отримала свою назву від слов'янської назви головної річки цієї області — Укра (пол. Wkry, нім. Ucker). Уккермарк — терени одного із роду лютичів — роду украни.

Ще одним цінним джерелом, яке повідомляє про існування легендарного міста є Адам Бременський (бл.1066р.) та його «Діяння священиків Гамбурзької церкви» [2]: 

«Склавинія (Sclavania) в десять разів більше нашої Саксонії, якщо зараховувати до неї Богемію (чехів) і живучих по той бік Одри полянів (можливо, поляків), які не відрізняються від інших славів ні зовнішністю, ні мовою… Ця країна (Склавинія), — при тому що вона багата зброєю, людьми і плодами — зі всіх сторін оточена перешкодами у вигляді чащоб і рік. В ширину вона простягається з півдня на північ, тобто від ріки Ельби до самого Скіфського моря. В довжину ж вона, як ми собі уявляємо, починається від нашого гамбургзького архієпископства і, розкинувши свої безкраї простори, тягнеться на схід аж до Баварії, Угорщини і Греції. Слов'янських народів існує чимало. З них першими є вагри, які на заході сусідять з ельсбькими саксами і місто яких — Ольденбург, що стоїть на морі. Далі йдуть ободрити, яких тепер називають ререгами, а їхнє місто Магнополь (Мекленбург). Напроти нас живуть полаби, місто яких називається Ратцебург (Ратибор). За ними ідуть глиняни і варни. Далі мешкають хижани і черезпеняни, які відділяються від долечан і ратарів річкою Піною і містом Демміном. Там межа Гамбурзької єпархії. Існують й інші народи Склаванії, вони живуть між Ельбою і Одрою, такі як гавеляни, біля ріки Хафель, доссани, лебуси, віліни, стодоряни і багато інших (украни, наприклад). З них живуть по центру і є найсильнішими з усіх — редарії, прозвані за свою мужність — лютичами, їх славетне місто Ретра — пристанище ідолопоклонства. Там побудований величезний храм в честь псевдобогів, головним з якиє є Радегост. Його статуя виконана із золота, ложе з пурпуру. У цього міста дев'ять воріт, оточене воно з усіх боків глибоким озером, через яке для переходу побудований колодний міст, однак через нього дозволяється переходити лише йдучим туди заради жертвопринесення або тим, хто бажає отримати відповідь від оракула… Кажуть, що від Гамбурга до храму чотири дні шляху» (Capitulum 18).

Згідно з повідомленнями істориків XVIII століть, доля Ретри тотожна іншим дохристиянським святилищам — храм було поруйновано декілька разів християнами. У перший раз це відбулося у 955 році під час правління імператора Оттона I, місто було поруйноване, храм знесений, а статуя Радегаста разом з усіма скарбами була подарована єпископу Бранденбурзької марки. Взимку, року 1067-го, після тривалої міжусобиці між різними родами лютичів в слов'янські Полабські землі вторгся єпископ Бурхард. Вторгся він з метою знищення язичницької Ретри. А взимку наступного року по слов'янських землях пройшовся сам імператор Генріх IV Лев, що піддав землі полабів страшному руйнуванню. Тоді священне місто Ретра і знаменитий на весь слов'янський світ храм були спалені та стерті з лиця землі. Згодом ці спорожнілі землі перейшли до Німеччини.

Через доволі таки пасивну позицію офіційної науки, досі точно не відомо, де саме знаходився культовий центр лютичів. Та пролити світло можуть Прильвіцькі чури, тобто ідоли, а заразом дати додаткові відповіді до вже поставлених питань на тему дохристиянської писемності слов'ян. 

Так, весною між 1687 і 1692 роками, Самуель Шпонхольц — священик села Прильвіц, розсташованого недалеко відмістечка Нейбранденбург (Новий Бранібор), вирішив посадити у своєму саду дерево. Як раптом, з-під його лопати блиснув жовтий метал… Так був відкритий Прильвіцький скарб, який налічував безліч невеликих за розміром бронзових фігур — язичницьких ідолів та інші ритуальні предмети. 

Фігурки були оплавлені, що свідчить про те, що вони горіли. Як відомо, храм Ретра був вщент знищений вогнем. Отож, можна припустити, що за шість століть до цієї події на місце будинку та саду священика Шпонхольца, одним з жерців храму були винесені та закопані ретринські чури та рештки ритуальної атрибутики, щоб потім не були знищені німцями-християнами. Предмети були рясно вкриті рунічними написами, які німецькі дослідники не змогли віднести до відомих їм германських рун, а назвали молодшими, венедськими рунами — Veneda Runis — тобто, слов'янськими рунами.

Написи «Rhetra» і «Radegast» — найбільш повторювані на чурах, доводять приналежність до храму Ретра і дуже нагадують Футарк — рунічний лад або ряд, тобто жорстко закріплений перелік рун, з їх фонетичними і магічними значеннями та іменами. Футарк містить 24 знаки, розбитих на три групи — атти (att); кожен атт складається з восьми рун («атт» означає «вісімковість», але в більш широкому сенсі «атт» — це «рід», «вид»). За фонетичним відповідностям рун першого атта — f, u, th, a, r, k,… — цей лад і отримав свою назву — Futhark.

Левоголовий бог, тримаючий голову бика — це практично однозначно Мітра; такий висновок аніскільки не суперечить з ототожнення його з Радегастом. Радегаст, багато у чому близький до Дажбога, пов'язаний як і Мітра, з Сонцем, окрім того Мітра і Радегаст — боги воїнів.

Дану фігурку вивчав і досліджував польський історик Ян Потоцький, який ідентифікував в ній бога Ана — одна із іпостасей Світовида, бог армії і ночі. Армія ця, за його твердженням, носила назву — Анти, яких історики-хроністи розпізнали і зачилсли до окремих племен. З одного боку фігурки зображено бородатого чоловіка із серйозним та безтурботним обличчям, тримаючи щось в руках на зразок книги, голова його сяє вісьмома золотими променями, а на його довгій сукні напис рунами, який розшифровується як: ПЕРКУ ДНІ ДАЄ НАМ. Перкунас або Перун — також виступає як бог Сонця та Прави. З іншого його боку — протилежна його половина, божество ночі і вогню, зображене у вигляді левиці, а напис на шоломі гласить: ПЕРКУ ДНІ ЗАХОВУЄ. На грудях щось на кшталт — АН УБІЙ. Польський історик повідомляє, що армія антів в основному діяла і вбивала вночі, основною метою було навести жах на ворога, посіяти паніку. Вони нападали з факелами, наповнювали ротову порожниною спеціальною речовиною і розпилювали її над факелом, що справляло враження, неначе вони демони, які «дихали вогнем». Опоненти в нічний час не розуміли що діється, коні — утікали. Противник ставав, наче жива мішень, їх приводили в хаос, а табір легко підпалювали. Армія антів розглядалася як армія надприродних істот — зміїїв, драконів, яких звичайній людині не подолати.

Польські реконструктори відтворили образ Прильвіцького чура

Знайдені статуетки богів з рунічними написами довго переходили з рук у руки, аж поки їх не придбав глава церковного округу Ней-Стреліца (Нова Стріла, Північна Німеччина) Андреас Маш Готтліб, який у 1771 році видав книгу «Боги, яким служили ободрити» [3] (A.G.Masch. Die Gottesdienftlichen Ulferfhumer der Obotriten, aus dem Tempel gu Rhetra. Berlin. 1771). Видання являло собою каталог та містило понад 60-ти зображень, де кожна статуя чи річ мали свій порядковий номер. Маш дає конкретний опис колекції, а також наводить план відомих йому уявлень (або навіть розкопок) про місцезнаходження і побудову великого храму Радегаста.

Місцезнаходження ретринської святині за нашими припущеннями. Той самий вигляд що й на Мерзенбурзькій ілюстрації, тільки з супутникової мапи. Зліва — Прильвіц — тут були знайдені ідоли богів. Як і повідомляв Адам Бранденбургзький, місто знаходиться в центрі і «оточене зі всіх боків глибоким озером, через яке для переходу побудований колодний міст». Все сходиться. 

Подальша історія Прильвіцьких ідолів така: вони потрапляють до залу палацу князя Мекленбургського в Прильвиці та у 1945 році, після того як замок був розбомблений радянською артилерією, залишаються уцілілими тільки деякі. Кілька з них виставлені у краєзнавчому музеї у місті Шверін, є вони й у музеї Нейбранденбурга, що розташований поруч з Прильвіцем, у тому числі статуя «двоголового бога», розкопана в наступні роки на місці культових споруд Ретри.

Після виходу в світ монографії Готтліба Маша, рунічними написами з Прильвіца вельми зацікавилися чимало дослідників-ентузіастів Європи, одним з таких був польський князь Ян Потоцький, котрий навмисно поїхав до Мекленбурга аби оглянути чури, а у випадку вдачі й придбати собі колекцію металевих божків.

Йому дійсно вдалося придбати у Шпонхольца-молодшого більше сотні предметів, і тим самим істотно розширити уявлення про рунічні написи редаріїв. За результатами досліджень, він видав французькою мовою у 1795 році в Гамбурзі монографію«Подорож в кілька частин Нижньої Саксонії у пошуках слов'янських або венедських старожитностей». Таким чином, тут вже із заголовка була помітна думка про те, що старожитності мають не германський, а слов'янський характер. На сьогодні є всі підстави вважати Потоцького дослідником, який першим заговорив про ретринські руни як саме слов'янське рунічне письмо.

Фігура одного з ідолів за Яном Потоцьким

Зрозуміло, найбільший резонанс робота Потоцького справила у Польщі. Польський славіст Лаврентій Суровецький у своїй доповіді «Щось про рунічні письмена» (1822р.) зазначав: 

«Знайдені на сих старожитностях рунічні написи тим грунтовніше названі слов'янськими, що вони виставлені на статуях божеств, безсумнівно належачих слов'янам, і що в них точно помічається слов'янське наріччя. У них, так само як й в інших північних рунах, збереглася первісна простота, а тому й велика схожість з тими, які ще не піддавалися змінам. Багато письменників, захоплені цією обставиною, склали безпідставні здогади про їх початок. Одні з них вважали, що слов'яни запозичили руни у своїх сусідів, норманів; інші, навпаки, стверджували, що нормани запозичили їх у слов'ян або якого-небудь іншого народу; перші в підтвердження своїх припущень посилалися на безліч відомих пам'яток, списаних цими рунами і котрі знаходяться в древніх оселях норманів; інші ж помічали, що ці письмена, без сумніву, запозичені були норманами у слов'ян або у якого-небудь іншого народу… ».

Щодо автентичності пам'яток. На сьогодні існує велика проблема ідентифікації їх як достовірних у світлі археології. Прильвіцькі чури мають схожу до Велесової Книги долю — академічна наука вважає ці фігурки фальсифікацією, а вільне і неоднозначне трактування породжує ще більше зайвих чуток та доводів. Існує приблизно однакова кількість як прибічників так і опонентів автентичності цих пам'яток. Опоненти, як правило, аргументують свою позицію тим, що сама колекція Маша Готтліба — підробка, а слов'яни кінця І-ІІ тисячоліття н.е. не могли мати розвиненої металургії і не знали писемності, а отже не могли виготовити ідолів і щось писати на них. Ентузіасти ж відродження слов'янської міфології та історії не роблять швидких висновків та наполягають на незалежному та всебічному обстеженні Прильвіцьких чурів. 

Як вважає авторитетний рунолог Антон Платов, подібні артефакти були знайдені не тільки поблизу Прильвіца, а й в різний час в інших землях. Схожі зображення зустрічаються, наприклад, на сарматських надгробних плитах. Та не виключно, що німецькі колекціонери таки вдавалися до фальсифікацій у той час. Чи спідкала така участь й Прильвіцьких чурів? Цілком можливо, аби підняти інтерес до колекції та її вартість, були вилиті додаткові експонати, змішані з оригінальними — в колекції Готтліба зустрічаються безліч дивних і незрозумілих персонажів, які видаються більш пізнього походження, ніж сама Ретра. Поверх них могли накласти побільше знаків, без суті і значення, через що й важко деякі написи прочитати. До слова, відомий російський славіст по цій темі сформулював свою думку так: «Довго вірили, а інші вірять і тепер, у непідробність цих старожитностей, але, придивляючись до них, не можна відмовитися від будь-якої можливості доводити їх достовірність: у числі зображень зустрічаються фігури лицарів і мисливців, маркіз і маркізів, амурів і псіхей, до яких руни так само не йдуть, як і сенс рун і значення речей до релігії слов'ян балтійських. Очевидно, що фальсифікатор скористався старим ширпотребом XVI-XVII століття, спотворив, скільки вважав за потрібне, дещо приробив і, згідно з вченими пошуками того часу і своїми поняттями, прикрасив рунами, сміливо шукаючи слабкість знань своїх поціновувачів. Деякі з речей могли бути і справді знайдені...». 

Так чи інакше, це не спростовує свідчень німецьких хроністів і не спростовує сенс знахідки, а заразом й існування культового храму Ретра та рунічного письма у слов'ян, навпаки породжує інтерес та потяг до нових досліджень. 

Вчені константують: чимало написів на статуетках вже нанесені після того як вони горіли, тобто після оплавлення і винесення з храму. Але хто міг їх нанести? Священик Шпонхольц чи Маш Готтліб? Ряд фактів говорить про зворотнє — людина, що писала ці знаки, була знайома з тонкощами рунічного мистецтва, які навряд чи могли бути відомі випадковому власнику. Є неймовірним, щоб священик чи якийсь німецький колекціонер знали молодші венедські руни, та ще додали до них знаки, невідомі германцям. Тому, схоже, що написи справжні і нанесені самими жерцями храму. Одні ще до оплавлення статуй (про існування цих написів і писав Тітмар), а інші вже після оплавлення, можливо з ритуальною метою, можливо, щоб довести потім їх причетність до храму, перед тим як вони надовго поляжуть в землі...

Далі буде...

+2
619
RSS
21:37
+1
Нарешті _чудово
Я все намагалася знайти якусь суттєвішу інформацію, але офіційна наука вперто ігнорує наші руни. Я навіть знайомого етнографа питалася.
09:25
+3
Наші предки не були дикунами. Ретра, Радогощ, редарії, Укра, Сварог+ — це те, що успішно спотворили і змусили нас забути. Звертаю увагу на вічевий спосіб прийняття рішень. Без царя! Нетерпимість до можливих успіхів ближніх — ось одна з причин багатосотлітньої бездержавності наших предків. Це те третє (ЗАЗДРІСТЬ ), про що я писав у дописі ПІСЛЯСВЯТНІ РОЗДУМИ.
19:27
+1
Реконструкція поховання знатного лютича (редарія), знайденого в Уккермарку — історична область в Німеччині, яка отримала свою назву від слов'янської назви головної річки цієї області — Укра (пол. Wkry, нім. Ucker). Уккермарк — терени одного із роду лютичів — роду украни.

Ще одна версія походження слова «Україна»… _стежу
Ага. Якщо в цій статті наведено реальні факти, то можна вже починати переписувати підручники історії. Ну або написати серію пригодницьких романів. _підморгую

Випадкові Дописи