Анатолій ВИСОТА: Водо-вугільна суспензія ГОРИТЬ у Києві (1, 11.17)

(подорожуючи інтернетом)
«…Коли одпочити
Ляжеш, Боже, утомлений?
І нам даси жити!»
Т. Шевченко з поеми «Кавказ»
Українські вчені створили пристрій, що може позбавити Україну від газової залежності
Земля — це школа, а люди в ній – учні
А для чого все це затіяно? Дехто каже, посилаючись на Біблію, щоб люди плодилися й розмножалися та заповнювали собою Землю. Дехто каже, що люди навчаються і вдосконалюються для творення-вдосконалення свого оточення. Інші сумніваються в цьому і гадають, що людей готують для поповнення Божественної Ієрархії. Поглядаючи на птахофабрики й свиноферми, деякі дослідники хапаються за голову (яка підступність!) від здогаду, що люди на Землі радіють і мучаться для зняття з них емоційного потенціалу Тими, Хто їх створив і поселив на Землю. Є й такі, хто переконаний, що свідомість людей задіяна в Божественній свідомості для утримання Всесвіту.
Як не є, а основою земної школи є СТВОРЕННЯ ПЕРЕШКОД, долаючи які людина навчається і вдосконалюється. Одною з таких перешкод є контрастні температури оточуючого середовища так десь від мінус 30 до плюс 30 градусів Цельсія. Якщо жару ще можна якось витерпіти, то холод робить із людини безживну колоду. Люди навчилися зігріватися не лише одягом, а й відділяючи себе від холодної смерті зігрітим приміщенням. Щоб зігрітися, вони палили листя, солому, дрова і все, що горіло.
Ще недавно в 50-ті роки минулого 20-го століття Київ був оповитий димом, бо в багатьох кватирах у грубах горіли дрова. Зараз приміщення українці опалюють переважно природнім газом (метаном), але з-за його дорожнечі потроху, особливо по селах, знову переходять на дрова. Я це пишу для усвідомлення того, що і в наш час для людей існує проблема дешевого і доступного джерела тепла.
Що ж це за винахід?
Здавна люди зігрівають себе не лише дровима, а й викопним паливом: торфом, бурим вугіллям і кам’яним (ененгетичним і антрацитом), які утворилися за мільйони років із органічних решток, включаючи й давні дерева. Ось як виглядає 10-тонний шматок бурого вугілля в японському музеї:
На сучасних ТЕС, наприклад на Трипільській, кам’яне вугілля розмелюють у млинах на порох, який і спалюють у котлах, отримуючи і тепло, й електроенергію. Раніше палили і метан, але він дорогий.
Шестеро український вчених із Київського національного університету ім. Шевченка, та Київського політехнічного інституту ім. Сікорського (пишу скорочено КНУ і КПІ) додумалися спалювати водо-вугільну суміш, тобто розчинений у воді порох бурого вугілля. І ця водо-вугільна суспензія таки в них загорілася! Ось подивіться, що це за пристрій:
Хто ж ці творці?
Це аспірант із КНУ Микола Клочок, для якого винахід точно стане основою кандидатської дисертації.
Та Юрій Попіль – доцент КПІ.
Науковці знайшли спосіб поєднати буре вугілля та воду таким чином, щоб отримати потужний процес горіння, щоправда для цього ще треба плазмотрон і електрика. Давайте розберемося.
Плазма і плазмотрон
Плазма з грецької перекладається як «зображення, вигадка» і вважається четвертим (а може насправді першим? після твердого, рідкого і газоподібного) агрегатним станом речовини. Це високотемпературний газ, в якому з частини атомів обідрали електрони. Присутність вільних електричних зарядів робить плазму провідним середовищем, що зумовлює її значно більшу (у порівнянні з іншими агрегатними станами речовини) взаємодію з магнітним і електричним полями. «Четвертий стан речовини» відкрив Вільям Крукс у 1879 р., а назву «плазма» запропонував Ірвінг Ленгмюр у 1928 р. Запаліть сірника і ви теж добудете в домашніх умовах плазму, правда вона холодна, бо має температуру всього до 1000 градусів Цельсія.
А плазмотрон — це пристрій для одержання стаціонарного струменя плазми з температурою до 20 000 С°. Застосовують його в електрозварюванні. Мабуть більшість з вас бачили електрозварку і затуляли очі від потужного ультрафіолетового випромінювання. Очі затуляли, а щоки червоніли, як при загорянні від літнього Сонця. Отож наші вчені додумалися подавати у плазмовий струмінь між двома електродами сніп розпиленої водо-вугільної суспензії. Вона загоряється й виходить факелом із широкого розтрубу. Невелику кількість електричної енергії вчені використали як пусковий механізм хімічної реакції, яка у подальшому у вигляді факелу передає тепло. І як наслідок – невелика кількість електрики дає велику кількість тепла.
Дослідники порахували, що при спалюванні водо-вугільної суспензії в струмені плазми утворюється така велика кількість тепла, що при опалюванні, до прикладу, житлових приміщень таким пристроєм це є в кілька разів ефективнішим (дешевшим!) від спалювання метану. Вони пояснюють це тим, що під дією ультрафіолету плазмотрона із шести молекул води і шести молекул вуглекислого газу утворюється молекула глюкози, яка потім згорає. Вчені сподіваються, що при застосуванні їхнього винаходу буде менше забруднюватись навколишнє середовище ніж при традиційних способах спалювання. Його можна буде застосовувати як в домогосподарствах, так і в промисловості.
Що ж далі?
Є лабораторний пристрій, який побачили в натурі і теплотехніки, і директори ТЕС. Проект став переможцем конкурсу стартапів «Sikorsky Challenge 2017», який щорічно проводить КПІ, і це означає появу перших інвестицій в подальшу розробку устаткування. Однак потрібні серйозні кошти для його доведення до серійного виробництва. Олігархи кошти не дають, бо їх вигідніше продавати тепло- й електроенергію за високими цінами. Винахідники пообіцяли випробувати свій винахід для обігріву корпусу КПІ. Ведуться переговори з керівництвом Криворізької ТЕЦ, щоб переобладнати один з котлів для нагрівання його водо-вугільною суспензією.
Важливо, що випробовування пристрою проводять і на майданчику на Дарницькій ТЕЦ міста Києва. Винахідники є патріотами України й продавати винахід за кордон не збираються.
Що я про це думаю
Винахід є економічно вигідним та екологічно безпечним, стверджують вчені з Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського. І з цим, мабуть, можна погодитися. Сумнів викликає твердження дослідників, що спалювання водо-вугільної суспензії для обігрівання будинку обходиться в шість раз дешевше ніж при користуванні метаном. Сумнів викликає і їхнє пояснення, що в їхньому пристрої горить не лише вуглець з бурого вугілля, а й новоутворена під дією ультрафіолету глюкоза. Закон збереження і перетворення енергій ніхто не відміняв, а тому кількість енергії ультрафіолету на утворення молекул глюкози із молекул води і вуглекислого газу приблизно дорівнює кількості теплової енергії при спалюванні новоутворених молекул глюкози.
Гадаю, що при використанні розробленого пристрою досягається більша повнота згоряння вугілля, а тому утворюється менше сажі, кіптяви і диму. Я це й сам помічав у проведених мною дослідах з «чудо-мембраною…», що викладено у статті «ВОДА ГОРИТЬ і в Красному».
Люди прагнуть жити безпечно, спокійно й розмірено і винахід київських вчених мав би цьому сприяти. Нікола Тесла умів черпати енергію з навколишнього середовища і його електромобіль живився від якоїсь коробки з антеною. Хто йому заборонив дати людству невичерпне джерело енергії? Кілька років тому стало відомо про ГЕНЕРАТОР РОССІ. Це пристрій, в якому один ізотоп нікелю перетворюється в інший з виділенням величезної кількості тепла. Змінний елемент цього генератора має розмір олівця. Він діє рік, опалює домогосподарство і коштує 10 доларів. Це майже невичерпне джерело енергії. Хто заборонив його впровадження на користь людству? Нафтові мільярдери?
Гадаю, що до правильної відповіді підійшов Тарас Шевченко. Ось його геніальні слова із поеми «Кавказ»:
«…Коли одпочити ляжеш, Боже утомлений, і нам даси жити?...». Куратори Землі і людства й не думають облишити випробування для людей. Але добре, що вслід за Шевченком і ми про це вже здогадалися.
Хай же буде!
Я б і сама вклала якусь 1-2 тисячі грн. в український стартап, якби у нас був цивілізований фондовий ринок.
Бо якщо перетрусити наші ресурсні закапелки, то може з'ясуватися, що у нас є, наприклад, вуглевидобуток на території Західної України («Львіввугілля» + «Волиньвугілля»). Там шахти не настільки глибокі, як донбаські. Просто ґрунти специфічні…
Що ж до бурого вугілля, то ще коли я в Мінвуглепромі працював (1998-2000 роки), то німці були готові передати нам відпрацьовану промислову технологію його спалювання в «киплячому шарі». В Німеччині ця технологія ще два десятиліття тому застосовувалася для ефективного енерговидобутку. І шо?! А нічого… Нікому воно нахрін не потрібно!
Гадаю, що і в нас на Кропивниччині є схоже буре вугілля.
Також вугілля розділяють за зольністю (відсоток «золи» — це різні негорючі домішки, видобуті разом з вугіллям) і вмістом різних елементів, що впливають на вторинні продукти, отримані з вугілля (наприклад, фосфор та сірка, які з коксівного вугілля можуть переходити до чавуну і сталі, що впливає на ламкість чорних металів при понижених чи підвищених температурах — т.зв. «холодноламкість» і «червоноламкість»).
Наприклад, однією з причин катастрофи «Титаніка» в 1912 році вважають наступний факт: суднобудівельна компанія для здешевлення виробництва використала більш дешеву, ніж аналогічні марки, фосфористу сталь. Біда в тім, що високий вміст фосфору підвищує холодноламкість сталі… Тому в крижаній воді полярної зони айсберг і пропоров обшивку судна настільки довгою подряпиною! Якби сталь була низькофосфористою, враження корпусу судна не було б настільки довгим. А джерелом фосфору в сталі є саме вугілля…
Донбаське вугілля видобувається в найважчих у світі умовах. Там накладні витрати — ого-го! Надто дорого. Проблема переважно соціальна. Ще за радянських часів, десь так в 1960-ті роки був взятий стратегічний курс на вичерпання Донбасу й закриття всіх (!!!) тамтешніх шахт. Якби не незалежність України, то в рамках СРСР Донбас був би «похований» остаточно ще в 1990-ті. Ондо Маргарет Тетчер — «залізна леді» позакривала англійські шахти, й нічого: шахтарі побунтували і скисли… А вугілля (в т.ч. коксівного) у світі повно: США, Африка, Австралія, Китай — хоч сракою їж (соррі!). Проблема Донбасу соціальна: що робити з 800 тис. шахтарями, а отже, з 800'00х3=2'400'000 членами шахтарських сімей, а отже з 5-7 млн українського населення, яке живе на Донбасі й не мислить свого існування без вугільних шахт?! Повторюю: це суто соціальна проблема...
Є така звичка
Ууууу!.. Куди загилив…
Насамперед, я би наблизив генерацію до кінцевого споживача, бо у нас в сучасних лініях електропередач втрачається до біса енергії, яка в підсумку «гріє атмосферу». А для земної екології це зайве навантаження… Однак ліквідація централізованого енергопостачання означає зменшення державного контролю над «маленькою людиною». Оскільки ж владу добровільно не віддає ніхто — мої пропозиції нереальні.
Що ж до принципу… Коли я ще працював в Мінвуглепромі/Мінпаливенерго, то мав щастя познайомитися з українським винахідником Семеном Мільковицьким. Більш того, так сталося, що я взяв у нього останнє в житті інтерв'ю. У нього всі предки по чоловічій лінії доживали до 92 років, йому було на момент нашого знайомства ще 88, потім 89… «Укатав» я його на «генеральне» — годинне інтерв'ю, приїхав додому, записав. Потім доки розшифрував, «причесав»… Телефоную: мовляв, треба йому на вичитку подати. А мені його дружина відповідає: помер…
Історія в стилі англійських лудитів ХІХ століття. Був у нашого винахідника один проект: з відходів металургійного виробництва — доменного шлаку через подрібнення робити «фарбу», яку напилювати на підводну частину морських суден. А на таку «фарбу», виявляється, не прилипають всякі різні мушлі й інші морські поліпи! Отже, підводна частина корпусу лишається гладенькою. А отже, в ході морського плавання нема зростання тертя корпусу об воду — економія палива, панімаш… Окрім того, після тривалого плавання морські судна заганяють в сухий док, а там жінки вручну величезними рашпілями всі ті мушлі з поліпами здирають… А отже, ліквідується важкий ручний труд, панімаш…
Дійшов цей винахід до випробувань у виробничих умовах. Привезли унікальне устаткування в Одеський морський порт… А там оті жінки, за яких так дбав Семен Мільковицький, взяли шкворні й розтрощили те обладнання нафіг! Бо якби воно було впроваджене — втратили б ті жіночки роботу!!! Ручну, важку — але ж роботу!.. Дізнавшись про це, Семен Мільковицький помер: раптовий інфаркт, 89 років… Так до запланованих 92-х і не дотягнув…
Отже, в тому останньому інтерв'ю я задав йому оте саме запитання про дешеву загальнодоступну енергію. Й він сказав: геотермальна. Тільки не нинішня, а видобута з надглибоких свердловин! Бо чим глибше — тим вище температура. Параметрів вже не пригадую, але якщо навчитися робити надглибокі свердловини, то пробивай її будь-де (хоч в Києві на Хрещатику, хоч у тебе біля будинку в Красному), заводь туди «трубу в трубі» на всю глибину, по центральній трубі нагнічуй воду, на глибині вона розігріється й випарується, по зовнішній трубі пара підніметься на поверхню — а там турбіна… Пара після турбіни конденсується в воду — і назад… Все просто і красиво!
Вікіпедія
Навряд чи так: потужний теплопотік йде з глибини земних надр, тому невеличкий градієнт температур біля труби земних надр не охолодить.
Швидше, не окреме домогосподарство, а невелика сукупність окремих домогосподарств. Наприклад, один багатоквартирний будинок чи декілька будинків. Чи 1-2-3 свердловини на ваше село Красне. Це те, що називається «малою енергетикою».
Наявна схема енергозабезпечення є наступною. В Україні діють 4 АЕС — Запорізька, Рівненська, Хмельницька і Південноукраїнська, вони забезпечують т.зв. базову генерацію — той рівень, нижче якого енергоспоживання не спадає. Теплові електростанції (в т.ч. Трипільська ТЕС) забезпечують генерацію, що перевищує базові потреби. Пікові потреби мали б забезпечуватися як мінімум 2-3 гідроакумулюючими станціями, проте в Україні є лише одна-єдина Київська ГАЕС. Це ненормально, тому пікові потреби регулюються Дніпровським гідрокаскадом і всіма тепловими електростанціями. Це теж ненормально, бо на відміну від ГАЕС, тільки наші гідроелектростанції (Київська ГЕС, Канівська ГЕС, Кременчуцька ГЕС, Середньодніпровська ГЕС, ДніпроГЕС, Каховська ГЕС) можуть більш-менш адекватно реагувати на пікові перепади потужності. Для будь-якої ТЕС чи ТЕЦ пікові кидки — це ненормальний режим роботи, що прискорює знос обладнання… але іншого виходу у нас нема.
Отже, в «сухому осаді» картина така: базові навантаження забезпечують чотири АЕС, все, що понад базою, регулюється всіма ТЕС+ТЕЦ, а також Дніпровським гідрокаскадом і Київською ГАЕС.
Щоб ти розумів: Київська ГЕС і Київська ГАЕС — це дві різні електростанції, побудовані поруч...
Всі проблеми могла б вирішити ще одна гідроакумулююча станція. Найближчою до здачі є Дністровська ГАЕС, однак її доведення до пуття багато років блокують екологи. Тому регулюємо пікові навантаження тепловою генерацією…
В цій «картині олією» є величезна ненормальність: у нас вкрай зношені лінії електропередач, які стримують розвиток генерації та споживання. Наприклад, у атомників існує амбітний Проект Х2/Р4: побудувати енергоблок №2 на Хмельницькій АЕС і енергоблок №4 на Рівненській АЕС. Україна вже зараз є енергонадлишковою державою, але якщо реалізувати Проект Х2/Р4, то у нас електрики буде море розливанне, ми її зможемо гнати на експорт гуртом і в роздріб… Все дуже красиво. Є тільки одне «але»: чим знімати додаткову генерацію?! Наявні ЛЕП працюють на межі, тож якщо запрацюють нові атомні блоки, ЛЕП просто перегорять…
Все це засвідчує ще більшу ненормальність: через потужні втрати в ЛЕП вони просто «гріють атмосферу». Отже, якщо електрика генерується хтозна де й передається в мою київську квартиру чи до тебе в Красне лініями електропередач — це одна картинка. А якщо біля мого київського дому є геотермальна свердловина, яка забезпечує енергією кілька кварталів Старого Подолу, а у тебе в Красному є 1-2-3 свердловини, які забезпечують все ваше село (і таке інше) — це зовсім інша картинка. Бо в ній відсутні потужні ЛЕП, які «гріють атмосферу». Є, наприклад, система підземних кабелів, яка розводить енергію від теплового генератора, що працює на геотермальній парі, по конкретних домівках і оселях. Однак непродуктивні теплові втрати в такій системі будуть на пару порядків менші, ніж в сучасних ЛЕП.
Хай же буде!
Дякуй Дзвінкій Сопілкарці — це вона матеріал розмістила
У своїй більшості люди прагнуть РАДІСНОГО ЖИТТЯ. Але є радість від УСПІШНОЇ ТВОРЧОСТІ, а є ерзац-радість від безділля. Масова культура обслуговує саме останніх. Підміна справжньої радості споживанням алко, наркопродуктів+, перебуваючи у теплій ванні, явно суперечить ПРИЗНАЧЕННЮ людини. Дозвольте учням не вчитися і вони з радістю покинуть школу і забудуть учителів.
Говорячи про Марс, Каку+, схоже, не зважає на задум наших Кураторів щодо ЛЮДЕЙ і ЗЕМЛІ. Якщо гіпотеза про «ферму» є правдивою, то при наближенні людей до звільнення від енергетичної залежності ВОНИ придумають щось схоже на світову війну або планетарний катаклізм. Хотів би помилитися…
Не знаю де Олексій Арестович вичитав цю цитату, але я її чула вже в його виконанні: «Якщо всередині якоїсь системи виникла проблема, то вирішити цю проблему всередині цієї ж системи і силами самої системи не можливо. Треба вийти за межі системи, піднятися на рівень вище, подивитися на все збоку, тільки тоді стане зрозуміло, що робити».
Має бути надана допомога ЗЗОВНІ. Кардинальна зміна генетичного апарату. Та чи це треба Творцям людини?