До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Стан усамітнення

Стан усамітнення
Джерело матеріалу:

Межі мають величезне значення. Вони або є, або їх взагалі немає. А все починається зі стуку в двері дитячої кімнати, або з його відсутності.


Хрущовка. Двокімнатна квартира. Простір тільки для однієї людини. Для двох вже місця немає. Не кажучи вже про перебування цілої родини. Ніде усамітнитися. Ніколи. Батьки працюють в різні зміни. Завжди хтось удома. І це напружує. Будь-яка згадка про те, що хочеться побути на самоті вдома розглядається як саботаж. Порушення загальних правил. Цьому акту приписується сенс: ти не хочеш бути з нами. Тобі з нами зле. Але розглянувши це зі зворотного боку, виходить: нам теж зле, але ми ж терпимо.

Часто такі діти з раннього дитинства неспокійні. Вони насторожено ставляться до нових людей, до гостей. Ці «прибульці» є потенційними порушниками меж. А оскільки присутність небажаних людей і відсутність можливості усамітнення є правилом, а отже постійним насильством над собою, такі діти часто взагалі уникають контактів.

Чому? Та тому, що вони звикли робити так, як зручно батькам. А ще довгий час кожен дорослий матиме асоціацію з батьками. А отже — матиме можливість порушувати межі. Такі діти часто відпрацьовують програму у відносинах, як у театрі — поки не закриється завіса і не підуть усі, до останнього глядачі — ця дитина не може розслабитися.

Її єдиним захистом залишається — поганий настрій. В такому настрої дитину ніхто не хоче чіпати, але і спілкуватися не хоче. З кожним роком броня у вигляді поганого настрою наростає. І вже дорослий не уявляє, що можна мати стосунки, а тим паче в них відкритися. Це дуже небезпечно. А якщо він колись і зможе відкритися, то виставить найвищу ціну своєму партнерові — у вигляді постійного доведення, що той йому дійсно потрібен.

З такої сім'ї насамперед можна втекти тільки вийшовши заміж або одружившись. Але і там справи складаються погано. Часом навіть дуже погано. Бути постійно відкритим — означає раз по раз переживати дитячі почуття страху, бути закритим — означає виходити з контакту, а отже чекати і боятися, що від тебе можуть відвернутися. В обох випадках це енергозатратно, а головне — лячно. Внутрішній конфлікт часто виходить психосоматикою. Аж надто переїв непотрібної близькості в дитинстві, щоб знову повторювати цей сценарій і отримувати травми.

Часто такі діти, що вже виросли, приходять зі своєю спустошеністю вже в дорослому житті. Вони скаржаться, що жахливо втомилися бути з сім'єю. Що спустошені, що більше не відчувають себе. Але з відносин вийти не можуть, боячись залишитися на самоті. З іншого боку, саме самотності вони і жадають.

Але є ще і третій, прихований бік — вони всі чекають, коли зустрінуть людину, з якою буде легко, іншими словами, хочуть другого себе. Надто вже вони пошарпали себе відносинами, в яких вони постійно відкриті й віддають. Отримувати вони не вміють.

Тобто вони б хотіли отримати свободу в тій мірі, якою вони потребували тоді, в дитинстві. А тепер вони живуть за тим, дитячим сценарієм, в якому не дозволяється усамітнення, в якому відносини — це насильство над собою. А якщо немає насильства — з'являється страх, що тебе хочуть позбутися.

Відносини стають жахом, асоціюються з насильством. Їх хочеться, але в них неможливо. Зв'язки болісні. Вони схожі на собаку на прив'язі. І виходять [з відносин] під приводом: я зроблю все для тебе, тільки відпусти мене.

Що ж робити таким людям? Для початку їм дійсно потрібно усамітнитися. Потрібно побути самим. Прислухатися до себе. Адже до цього моменту такої можливості у них не було. Вони або ховалися, або задовольняли чужі потреби. В обох випадках вони страждали. І саме тому я рекомендую те, що вони собі не могли дозволити, а отже забороняли. Спочатку їм, потім вони самі собі.

Насильство — стало основною рисою їхнього життя. Саме тому нові люди викликали тільки передчуття того самого насильства, і перші ознаки нудоти. А якщо якомусь сміливцеві вдавалося наблизитися і любити їх — вже такої близькості вони не могли винести і поготів. І потім, для підтримки такої любові потрібно було бігти вдвічі швидше (Аліса в країні чудес). Ну і в цій ситуації від страху нікуди не втечеш — [від] страху, що ти не витримаєш цієї близькості, сказати про це не зможеш, і тебе кинуть. Від тебе відмовляться, тебе викинуть. Позбудуться.

У стані самоти можна і потрібно починати терапію. Голова повинна бути вільною, думки повинні плисти плавно. Має бути час зануритися в свої відчуття, саме свої, без домішки «Сімейних цінностей».

Єдиним предметом заздрості таких людей завжди залишається вміння інших відстоювати себе і свої інтереси, відчувати їх, розуміти, не зливатися. Все інше такі люди вміють: відчувати інших, розуміти їхні потреби, бути зручними, робити для інших. Але натомість вони не можуть нічого отримати. Адже втрачено головне — межі!

Катерина Кульбицька

+2
330
RSS
18:23
+2
В продовження мого матеріалу «Що таке „межі“. Цю тему піднімав і друг Олександр Білий — щоправда, не в побутовому, а в філософічному плані:
Будда і Аристотель. Межа
Будда і Аристотель. Межа ч. 2
Геріон і стала Планка. Межа матеріального
— та ін.
18:55
+3
У мене склалось враження, що такі люди навпаки, створюють межі між собою і іншими, щоб мати подібність до відособленості і тоді їх проблемою є розірвати ці межі відособленості, щоб відкритись іншим. Тут не відсутність меж, а існування межі як стіни навколо себе.
Ну, то саме про це в матеріалі й написано:

Її єдиним захистом залишається — поганий настрій. В такому настрої дитину ніхто не хоче чіпати, але і спілкуватися не хоче. З кожним роком броня у вигляді поганого настрою наростає. І вже дорослий не уявляє, що можна мати стосунки, а тим паче в них відкритися.

Оця «броня» — це і є те, що Ви називаєте «межами між собою і іншими» _браво
14:50
+2
Ось що означає життя в містах: вулик, травмована душа, що прагне безпечної відстані з іншими людьми. Ось чому майбутнє за РОДОВИМИ МАЄТКАМИ.

Випадкові Дописи