До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

«Куди ти йдеш?» Притча у викладі Ошо

«Куди ти йдеш?» Притча у викладі Ошо
Джерело матеріалу:

Обізнана людина — сама сліпа людина у світі. Оскільки вона діє, виходячи зі свого знання, вона не бачить, що відбувається. Вона просто продовжує механічно діяти. Вона чогось навчилася; це стало заготовленим механізмом, і вона діє виходячи з нього.

В Японії було два храми, ворожих один до одного, як в усі віки було з усіма храмами. Священики до такої міри не виносили один одного, що перестали навіть дивитися один на одного. Багато століть священики цих двох храмів не розмовляли один з одним.

У кожного з священиків був маленький хлопчик, щоб їм служити і виконувати доручення. З обох сторін священики боялися, що хлопчики зможуть подружитися.

Один священик сказав своєму хлопцеві:

— Пам'ятай, інший храм нам ворожий. Ніколи не розмовляй з хлопчиком з іншого храму. Це небезпечні люди — уникай їх, як небезпечної хвороби.

Хлопчику стало цікаво… бо він втомлювався, слухаючи проповіді. Він не міг їх зрозуміти. Читалися дивні писання, обговорювалися великі одвічні проблеми. Йому було ні з ким грати, навіть ні з ким поговорити. І коли йому сказали: «Не розмовляй з хлопчиком з іншого храму», — в ньому виникла велика спокуса. У той же день він не міг втриматися від того, щоб не заговорити з іншим хлопчиком.

Побачивши його на дорозі, він запитав:

— Куди ти йдеш?

Інший хлопчик був трохи філософ. Він сказав:

— Іду? Ніхто не приходить і не йде! Все трапляється… Туди, куди мене несе вітер ...

Він чув, як майстер багато разів говорив, що саме так живе Будда — як мертвий лист, і рухається туди, куди його несе вітер. І хлопчик сказав:

— Я не йду! Немає нікого, хто робить; як я можу йти? Що за дурниці ти говориш? Я мертвий лист. Куди б мене не приніс вітер ...

Інший хлопчик втратив дар мови. Він не зміг навіть відповісти. Він не зміг знайти ніяких слів. Він був дуже збентежений, йому було соромно, і він відчув:

«Мій майстер мав рацію, забороняючи мені розмовляти з цими людьми — вони дійсно небезпечні. Що це за розмова? Я задав питання: «Куди ти йдеш?» Фактично я вже знав, куди він йде, тому що ми обидва йдемо на ринок купити овочів. Вистачило б простої відповіді».

Він повернувся додому і сказав своєму майстрові:

— Вибач мене. Ти заборонив мені, але я тебе не послухався. Фактично через твою заборону виникла спокуса. Вперше я заговорив з цими небезпечними людьми. Я тільки поставив просте запитання: «Куди ти йдеш?», А він став говорити дивні речі: «Ніхто не приходить, ніхто не йде. Хто приходить? Хто йде? Я повна порожнеча»; він говорив: «… Я точно, як мертвий лист на вітрі. І куди б мене не ніс вітер… »

Майстер сказав:

— Я ж тобі казав! Ну ладно, завтра встань на тому ж місці, і коли він прийде, запитай його знову: «Куди ти йдеш?» І коли він скаже всі ці речі, просто скажи: «Це правда. Так, ти мертвий лист, як і я. Але коли вітер не дме, куди ти йдеш? Куди тоді ти можеш йти?» Скажи тільки це, і це його збентежить — а його потрібно збентежити, його потрібно перемогти. Ми постійно змагаємося, і цим людям досі вдавалося перемогти нас в кожних дебатах. Тому завтра перемогти повинні ми!

Вставши рано вранці, перший хлопчик підготував відповідь і повторив її багато разів, перш ніж вийти з дому. Потім він встав на тому ж місці, де другий хлопчик з'явився вчора, ще кілька разів повторив відповідь, і ось він побачив другого хлопчика. Він сказав про себе: «Ну, зараз я йому покажу!»

Коли той наблизився, він запитав:

— Куди ти йдеш?

Але другий хлопчик сказав:

— Куди мене несуть ноги ...

Жодної згадки про вітер, ніяких розмов про порожнечу, ніякої мови про нечинність… Що робити? Вся його готова відповідь виглядає абсурдною. Тепер говорити про вітер буде недоречно. Він знову зазнав поразки, і тепер йому стало дійсно соромно від власної дурості, і він подумав: «Цей хлопчик, безсумнівно, знає дивні речі. Тепер він говорить: «Куди мене несуть ноги ...»

Він повернувся до свого майстра. Майстер сказав:

— Я ж просив тебе не розмовляти з цими людьми! Вони небезпечні, ми знаємо це з багатовікового досвіду. Але тепер ми повинні щось зробити. Тому завтра знову запитай: «Куди ти йдеш?», І коли він скаже: «Куди мене несуть ноги», скажи йому: «А якщо у тебе немає ніг, що тоді?» Так чи інакше його потрібно змусити замовкнути.

Тому на наступний день він знову запитав:

— Куди ти йдеш? — і став чекати відповіді.

І другий хлопчик сказав:

— Я йду на ринок купити овочів.

Людина зазвичай діє, виходячи з минулого, а життя продовжує змінюватися. У життя немає обов'язку відповідати вашим висновками. Саме тому життя так спантеличує знаючу людину. У неї є всі заготовлені заздалегідь відповіді: Бхагавад-Гіта, Святий Коран, Біблія, Віди. Але життя ніколи не задає двічі одного і того ж питання.

Притча у викладі Ошо

+2
443
RSS
16:30
+3
Коментар №1. Вінстон Черчілль якось сказав: «Генерали завжди готуються до минулої війни». В цій притчі хлопчик з першого храму дуже скидається на отакого «генерала». Бо він готується, фактично, до вчорашніх діалогів — а отже, до вчорашніх «словесних баталій» з другим хлопчиком.
_сміюсь
16:30
+2
Коментар №2. Для мене очевидно, що хлопчик з першого храму — неєврей, а його «словесний суперник», хлопчик з другого храму — таки так, єврей! Бо він відповідає запитанням на запитання:
— Куди ти йдеш?
— Іду?..

Це так по-єврейськи! _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь
Так по-єврейськи, що я навіть трохи заповажав Ошо _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь

Шкода тільки, що він не розповів про все, як воно було, просто й відверто:

Багато років поспіль стояли поруч храм і синагога. Служителі храму й синагоги до такої міри не виносили один одного, що перестали навіть дивитися один на одного. Багато століть вони навіть не розмовляли один з одним.
У священика й рабина було по маленькому хлопчикові, щоб їм служити і виконувати доручення. Обидва боялися, що хлопчики зможуть подружитися.
Якось священик сказав своєму хлопцеві:
— Пам'ятай, синагога нам ворожа. Ніколи не розмовляй з учнем рабина. Це небезпечні люди — уникай їх, як небезпечної хвороби.
Хлопчику стало цікаво… бо він втомлювався, слухаючи проповіді. Він не міг їх зрозуміти. Читалися дивні писання, обговорювалися великі одвічні проблеми. Йому було ні з ким грати, навіть ні з ким поговорити. І коли йому сказали: «Не розмовляй з учнем рабина», — в ньому виникла велика спокуса. У той же день він не міг втриматися від того, щоб не заговорити з хлопчиком із синагоги.
Побачивши його на дорозі, він запитав:
— Куди ти йдеш?
Учень рабина повівся так, як і його ребе. Він сам же насипав море запитань у відповідь:
— Іду?! Ох ти ж і шлемазл! Чи розумієш ти саму етимологію слова "іду"?! А якщо не розумієш, то про що запитуєш і чому запитуєш?..


_сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь

І далі за текстом… Оце притча, оце я розумію!.. А то Ошо взяв та й Японію сюди приплів… Навіщо?! Хоча… Так-так, НАШІ ЛЮДИ навіть в Японії є!!!

_сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь

UPD. Перепрошую… Якщо хтось не зрозумів, то цей мій коментар №2 — це прикол, чистісінький прикол… Ще раз перепрошую!..
_сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь
00:54
+3
Шкода тільки, що він не розповів про все, як воно було, просто й відверто:

Та який храм і яка синагога? _сміюсь
Шляхом постійних інтелектуальних дебатів і постійного вдосконалення вчення на основі цих дебатів розвивалися тільки східні релігії.
А іудаїзм і християнство (більш пізня форма іудаїзму) — це релігії зубріння «книг» (набутків давнього минулого) і несприйняття всього, про що не йдеться в цих «книгах». І в євреїв цих книг значно побільше, і «шаблонів» відповідно теж.
Шляхом постійних інтелектуальних дебатів і постійного вдосконалення вчення на основі цих дебатів розвивалися тільки східні релігії.

Ага, канешна! ©
1. Юдаїзм — це теж східна релігія, бо народилась вона на Близькому Сході. Відповідно, християнство — це, по суті, величезна секта юдаїзму, яка виборола собі право світової релігії в конкурентній боротьбі з ортодоксами-фарисеями й консерваторами-садукеями.
_язик _язик _язик
2. Щодо дебатів, то вони також відбувалися постійно. Згадайте хоча б середньовічних схоластів і розгорнутий ними всехристиянський диспут на тему, скільки янголів може поміститися на вістрі голки? Здається, цей диспут ініціював Фома Аквінський. Ну, принаймні він точно розробляв іншу тему — 5 доказів існування буття Божого. Ті самі 5 доказів, що згадуються в «Майстрі і Маргариті»
_язик _язик _язик

І в євреїв цих книг значно побільше, і «шаблонів» відповідно теж.

Талмуд — це просто записані підсумки інтелектуальних вправ на ґрунті тлумачення Тори й ТаНаХу. Та юдаїзм розвивався і в післяталмудичний період також. Теж шляхом дискусій. І традиції фізичного винищення конкурентів між євреями не було. Так, чинити різноманітні капості одне одному могли — але не вбивали.
11:13
+2
На Сході, якщо хтось програє диспут іншому, то він стає його учнем. Цікаво, а кому програв диспут хоч раз юдаїзм? Мабуть нікому, бо він і саме він є істинний, чи настільки заангажований, що не в силах признати істинності у інших, але признання своєї обмеженості є єдиним шляхом до розвитку.
Цікаво, а кому програв диспут хоч раз юдаїзм?

В Середньовіччі програвали диспути християнам-католикам, причому неодноразово. Результатом ставало насильне хрещення всіх юдеїв — учасників диспуту. Але після отаких фіналів незмінно влаштовувалися «розбори польотів», після яких результати з завидною регулярністю скасовувалися, і юдеям дозволялось повертатися до сповідування віри прабатьків…
_дідько _дідько _дідько
Зараз же принаймні католицька церква визнала, що проблема спасіння через Ісуса Христа перед євреями не стоїть. Що Бог дав євреям Свій окремий шлях. Тепер на черзі православ'я… але тут все значно гірше, ясна річ, через РПЦ. Про це йдеться в першому ж відео, розміщеному мною на Світочі ще півтора роки тому.
P.S. У мене колись був особистий досвід. Років 6-7 тому ще функціонував такий майданчик, як Літфорум — літературний форум з акцентацією на українську літературу. Тоді він вже починав занепадати, але тільки починав…
Ну, отож в одній гілці почалися релігійні дискусії. Хтось наїхав на присутніх там християн, задавши каверзне (як йому здавалося) запитання. Абсолютно біблійна ситуація: прийшов ґвалтівник, який зазіхає на дочку християнина — отож християнин мусить віддати ґвалтівникові власну дочку, бо Біблія навчає підставляти ліву щоку, коли тебе вдарили по правій (Матв. 5:39) і загалом не вбивати (Вих. 20:13). Присутні на Літфорумі християни сором'язливо промовчали в ганчірочку. Це заохотило критиків християнства на потік кпинів. Як дотепних, так і образливо-брудних. Почекавши пару годин, я втрутився в розмову, оскільки насмішник необачно зачепив єврейську Тору в частині Книги Вихід. Отож хоча він наїжджав на християн, я отримав моральне право відповісти замість них…
Я ж сказав, підтвердивши все відповідними цитатами з Біблії, що обов'язок батька сімейства полягає в тому, аби за будь-яку ціну захистити своє сімейство — а якщо чоловік не готовий до такого, йому не варто одружуватися і заводити дітей. Тому в окресленій ситуації батько мусить каструвати ґвалтівника, потім милосердно прирізати, щоб не мучився — а вже далі можна і помолитися за його пропащу душу…
Після такого всі християни дружно сховалися за мою спину, а я добу з гаком дебатував з трьома супротивниками — з войовничим атеїстом, агностиком і ще кимсь третім, орієнтацію якого я вже не пригадую. Коротше, я був один — їх троє. Нагромадили ми за цю добу з гаком десь 3,5 сторінок в цій гілці форуму. А на сторінку там, здається, до сотні дописів вміщалося… І всі мої аргументи були підкріплені цитатами з точними посиланнями або на українську Біблію в перекладі Івана Огієнка, або на Тору з коментарями, з перехресними посиланнями, порівняннями… Коротше, все було чікі-пікі.
Припинив цей диспут я сам, коли атеїст з агностиком спробували заманити мене в пастку, перевівши перебіг дискусії з релігійної площини в політичну: вони звернули до того, що Ізраїль є агресивною фашистською державою, а я — відповідно, «жидофашистом». Тоді я сказав, що відмовляюсь вести дискусію в такому тоні й виходжу з неї, залишаючи опонентів при їхніх брудних думках. Войовничий атеїст зрадів було перемозі, однак тут сталося справжнє диво: Літфорум… несподівано «впав» на цілу добу через DDOS-атаку! А коли форум полагодили, то весь наш диспут люди перечитали з холодними головами. Тоді атеїста осадили, визнавши, що зміна площини диспуту — то погана ідея, а в релігійній площині у нас таки вийшла бойова нічия. Однак оскільки їх було троє на мене одного, то подібна нічия таки справила враження. Надалі ні мене, ані християн вже не зачіпали по-крупному.
Отак воно було…
_вибачаюсь _вибачаюсь _вибачаюсь
19:34
+2
Так, життя справді різноманітне. Куди? А ти куди?

Випадкові Дописи