До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Євпраксія (Адельгейда): Зганьблена чеснота

Євпраксія (Адельгейда): Зганьблена чеснота
Джерело матеріалу:

Писемні джерела ХІ-ХІІ століть рясніють іменами учасників бурхливих подій історії середньовічної Русі й Західної Європи. Пам'ять про себе залишили не тільки видатні князі, але й багато які боярині та княгині. Серед них — жінка трагічної долі Євпраксія Всеволодівна, більш відома як Адельгейда.

В 1082 або 1083 році 12-річну зведену сестру Володимира Мономаха, дочку великого князя Всеволода Ярославича Євпраксію засватали за німецького маркграфа, володаря Саксонської Північної марки Генріха I фон Штаде на прізвисько Довгий. Київські князі здавна мали зв'язки з представниками Саксонської марки. Отже, юна Євпраксія з величезним посагом і пишним посольством вирушила до майбутнього чоловіка.

Двічі наречена

У 1086 році відбулося весілля Євпраксії й Генріха Штаде. Перед весіллям дочка Всеволода Ярославича прийняла католицтво і взяла ім'я Адельгейда. Мабуть, руська княжна покохала свого чоловіка, але щастя було недовгим. 27 червня 1087 Генріх Довгий помер.

Багато дослідників вважають, що до його смерті доклав руку імператор Священної Римської імперії Генріх IV. Обставини дійсно були підозрілими. Не минуло й року, як Німеччиною почали поширюватись чутки, нібито вдова маркграфа, якій йшов 18-й рік, знову виходить заміж. І не за першого-ліпшого, а за імператора Генріха IV.

Майбутню дружину імператора помістили на деякий час в Кведлінбурзький монастир, в якому навчали багатьох шляхетних дівиць, а ігуменями були переважно принцеси відомих німецьких родів. Тут онука Ярослава Мудрого вчилася під наглядом рідної сестри Генріха IV. Вона виявилася здібною ученицею. Швидко опанувала не тільки німецьку, але й латинську мову.

Слід зазначити, що у Генріха була вкрай скандальна репутація. Він був богохульником і розпусником, не визнавав ні правил, ані авторитетів. Особливо важкі стосунки в нього були з Папою Римським. Папа Григорій VII навіть відлучав його від церкви. Тоді Генріх поспішав відмолювати гріхи. А потім знову грішив. Назавжди в історію увійшов похід Генріха в Каноссу, де він протягом декількох днів, в лахмітті, стоячи на колінах, випрошував прощення у папи Григорія.

У першому шлюбі Генріх був одружений з Бертою Савойською. Щойно одружившись з нею, Генріх став вже клопотати про розлучення, кажучи, що дружина йому огидна. При цьому в шлюбі у них народжувалися діти: 2 дочки і 3 сина. У 80-х роках ХІ століття в Західній Європі не було більш розпусної людини, ніж Генріх, про нього ходили легенди.

Бідолашна Берта не розголошувала всі пригоди недолугого чоловіка. А в грудні 1087 року її не стало. Можливо, вона вирушила на той світ не без допомоги розпусного чоловіка.

Нещасливий шлюб

У Генріха були далекосяжні плани. Він хотів отримати Русь в союзники. До Києва Генріх відправив папери про заручини, що відбулися. Але відповідь не надійшла. Всеволоду Ярославовичу не сподобався вибір дочки. До того ж його просто поставили перед фактом, дочка не запитала навіть благословення.

Вінчання Генріха і Євпраксії-Адельгейди відбулося влітку 1089 року. Молодята поїхали до Верони. Тут розгорталися військові дії між антипапою Климентом III, якого підтримував Генріх, і папою Урбаном II. Вже в 1093 році стало зрозуміло, що розлучення неминуче. Генріх почав звинувачувати свою дружину в перелюбах. Для цього він навіть сам намагався їх інсценувати. Відомий випадок, коли Генріх змусив одного з баронів увиватися за своєю дружиною.

На його вимогу барон призначив побачення Адельгейді. Сам Генріх, переодягнувшись, пішов на зустріч замість нього. При цьому він прихопив свідків. Отак сильно він хотів викрити дружину в перелюбі. Але маскарадне «шоу» зірвалося.

Коли все відкрилося, Євпраксія обурилася й запитала чоловіка: «Для чого ти йшов до законної дружини під виглядом зрадника?» Роздратований Генріх наказав стратити барона, а дружину змусив роздягнутися і постати оголеною перед своїми наближеними. А за деякими відомостями — навіть наказав її зґвалтувати. Напрошується резонне запитання: чи не потерпав Генріх IV від психічного розладу на сексуальному ґрунті?

Промова на соборі

Євпраксія не хотіла повторити долю Берти. Замість того, щоб залишатися покірливою жертвою, вона почала звинувачувати чоловіка в сатанізмі та організації оргій.

До того ж вона стверджувала, що Генріх є членом секти ніколаїтів, які проводять «чорні меси». А заразом повідомила синові чоловіка від першого шлюбу Конраду, що батько збирається позбавити його права спадщини. Син швидко переметнувся на бік опозиції.

Розгніваний Генріх ув'язнив непокірну дружину в темниці. Але коли імператорський двір переїжджав з Верони до Лангобардії, вона втекла від Генріха і попрямувала в Каноссу, де її з радістю прийняв пасинок Конрад. У цей час різко змінилася політична обстановка. Всеволод Ярославич помер, на київському столі сидів його наступник Святополк Ізяславич — двоюрідний брат Євпраксії.

У зовнішній політиці він орієнтувався на династію Вельфів, які вели боротьбу з Генріхом IV. З баварським герцогом Вельфом були пов'язаний і папа Урбан II. В цей час в Констанці якраз засідав церковний собор, і Євпраксія подала на чоловіка буллу зі скаргою, де описувала, яким жорстокостям і приниженням піддавав її Генріх.

За нормами середньовічної моралі, цей вчинок Євпраксії був рівнозначний цивільному самогубству і вимагав великої мужності. На підтвердження описів принижень, образ, розпусти та «чорних мес», на тілі імператриці виявили знаки, які свідчили про те, що їй доводилося брати участь в блюзнірських обрядах.

Середньовічні німецькі аннали донесли до нас таку розповідь: «Конрад, син імператора Генріха, повстав проти свого батька з наступних причин. Король Генріх зненавидів королеву Адельхайду, свою дружину, та так, що ненависть була ще сильнішою, ніж пристрасть, з якою він її колись кохав. Він піддав її ув'язненню, і з його дозволу багато хто чинив над нею насильства. Як кажуть, він впав у таке безумство, що навіть згаданого свого сина переконував увійти до неї. Оскільки той відмовився осквернити ліжко батька, король, умовляючи його, почав стверджувати, нібито він не його син, а одного чужинця, швабського герцога, на якого названий Конрад схожий обличчям. Королева ж після безлічі нечуваних образ, нанесених їй без провини, якимсь чином по милості Божій звільнившись втечею з ув'язнення, в якому перебувала, прибула до могутньої на той час пані на ім'я Матильда. Прийнявши королеву, вона супроводжувала її до високоповажного чоловіка Урбана, який займав апостольський престол.

Припавши йому до ніг, обливаючись сльозами в серцевій скруті, вона скаржилася про всі біди й нещастя, які перенесла. Пан же [Римський] папа, дізнавшись про біди королеви, керований милосердям і співчуттям, зібрав загальний собор, який знову відлучив короля Генріха від церкви за неприпустимі безбожні й навіки нечувані справи, вчинені над власною законною дружиною...»

Занапащена репутація

Папа дав Адельгейді відпущення всіх гріхів, затвердив розлучення з розпусним Генріхом і дав пораду негайно повертатися на батьківщину, до Києва. А Генріха IV папа піддав черговий анафемі. Відлучили його врешті-решт і від престолу. Піддавшись страху за своє життя, той втік до Льєжа. Тут в липні 1106 року відлучений імператор захворів і 7 серпня помер.

Було йому 55 років. Труна з його тілом протягом 5 років не була віддана землі та стояла в капелі Шпайєрського кафедрального собору. Тільки у 1111 році рідний син розпусного Генріха, Генріх V при зустрічі з папою Пасхалієм II звернувся з проханням посмертно зняти анафему з його батька і дозволити поховати його за церковними обрядами.

Євпраксія спочатку влаштувалася в Угорщині у своїх родичів. Але і сюди дійшли найбрудніші чутки про неї. До того ж колишній чоловік посилав в Угорщину своїх убивць. І Євпраксія була змушена переховуватися. Приблизно в 1099 році «блудна дочка» прибула до Києва. Але і тут її не залишили в спокої.

Чутки про виступ на церковному соборі дійшли і до Києва. Особливо різко її засудила церква. Її вважали «волочайкою», тобто шльондрою. Все це пізніше вплинуло на ставлення до неї в давньоруських билинах і легендах, де вона фігурує не інакше як «волочайка».

У 1106 році Євпраксія постриглася в монастир, де ігуменею була її сестра Янка. А через 3 роки, в липні 1109 року колишня імператриця померла.

Автор — Віктор Єлісєєв


Опубліковано в журналі «Загадки истории», №45 (листопад 2015 року)
+2
779
RSS
11:50
+2
Обмінявшись зранку парою реплік з шановним Доброславом, я раптом подумав: погано не тільки те, що ми замало знаємо про минуле — мабуть, ще гірше, що на місці «білих плям» міцно засіли стереотипи, спрямовані в майбутнє… От щоб позбутися цих стереотипів, і важливо вдивлятися в те минуле, яким воно було насправді, а не яким ми його уявляємо…
Тому я не просто розмістив на Світочі черговий матеріал історичної спрямованості, але й виділив для них окрему теку.
_чудово _чудово _чудово
17:21
+3
А чи не у Павла Загребельного є історичний роман "Євпраксія"? І щось, здається на цю тему також писав Антонін Ладинський.
Так, у Загребельного є такий роман. Біда в тому, що на Світочі можна розмістити лише коротеньку статтю, а на розділ "Книги" (де можна було би презентувати відповідну книгу) народ звертає мало уваги…
_шкодую
09:48
+2
Дякую шановний.
19:34
+3
Таки сміливою жінкою була Євпраксія.
11:00
+2
Зато її оточення було явно під владою забобонів. Вона була людиною не свого століття.

Випадкові Дописи