До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Надможливості небезпечні

Надможливості небезпечні
Джерело матеріалу:

Для роботи мозку вистачає зовсім невеликої енергії, а за потужністю він перевершує будь-які суперкомп'ютери.

Як влаштований людський мозок? Чи здатен він пізнати сам себе? Звідки беруться інтуїція і творчість? Про це та багато іншого «АіФ» розповів російський фізіолог, академік, директор Інституту мозку людини РАН Святослав Медведєв.

Мислячий холодець

Володимир Кожем'якін, «АіФ»: Святославе Всеволодовичу, що в діяльності мозку видається вам найбільш загадковим і незбагненним?

Святослав Медведєв: Те, чому я присвятив, по суті, своє наукове життя: невирішене досі питання, як нейрони мозку організуються в систему. Уявіть собі: комп'ютер і мозок. Кількість елементів в мозку — 100 млрд. Нейронів. Для опису взаємодії між ними потрібен обсяг комп'ютерної пам'яті, який можна порівняти з числом частинок у видимому нами Всесвіті. При цьому, швидкість поширення інформації по мозку — всього 1400 м на секунду. В комп'ютері ж це — фактично швидкість світла. І, до речі, працює мозок на енергії, за проектною потужністю порівняною з тією, яку дає автомобільний акумулятор. Зауважу, що в потужних комп'ютерах тільки на охолодження витрачаються десятки кіловат. Але при цьому ефективність його незрівнянно вища, ніж у будь-якого з відомих нині надпотужних комп'ютерів… Яким чином нейрони можуть організовуватися при настільки повільній роботі мозку? Чому досі ефективність його діяльності далеко перевершує все, що зараз досягається комп'ютерами? Ми не уявляємо собі, як це відбувається з точки зору законів фізики.

ВК: Ви бачили живий людський мозок?

СМ: Звісно, адже я був присутній на багатьох нейрохірургічних операціях. І це насправді справляє враження — що весь наш інтелектуальний скарб виглядає немов якийсь холодець з прожилками. І навіть нам, дослідникам, буває важко усвідомити і до кінця повірити, що в 1,5 кілограмах цієї горбистої рожевої студенистої маси в черепній коробці міститься все багатство нашого внутрішнього світу, все розмаїття поведінки!

Можливо, в цьому і є головна загадка мозку — яким чином в цьому холодці укладені всі зв'язки Всесвіту? Яким чином в ньому відбувається взаємодія між ідеальним і матеріальним? Як наші почуття перетворюються в біохімічні процеси, і навпаки — як ці процеси перетворюються в емоції? От ви не знаєте? Я теж. Поки що…

ВК: На скільки відсотків взагалі вивчений мозок?

СМ: Відповіді на це запитання не існує. До речі, про відсотки. Вважається, ніби людина використовує тільки 10, 15 або 20% можливостей мозку. Це нісенітниця! Уявімо, що в добу XIX ст. дослідники людського мозку висадилися на незвіданий берег і потроху почали розвідку місцевості: поступово просувалися вглиб континенту, прокладали дороги, опановували землі, будували мости, обходили гори. І в підсумку опанували досить невелику територію, скажімо, півострів, а решта землі залишилася їм невідомою. Так триває і зараз: у нас, висловлюючись фігурально, досі немає ні супутників, ані літаків, і ми навіть не знаємо, наскільки великий наш материк.

Вартовий в голові

ВК: Інтуїція, внутрішній голос, шосте чуття — що це?

СМ: Я думаю, накопичений протягом життя досвід і підсвідомий аналіз ситуації. Наприклад, людина бачить ознаки небезпеки, але повністю усвідомити побачене не встигає. Однак, ґрунтуючись на цих ознаках, мозок блискавично дає команду, яку ми вважаємо підказкою внутрішнього голосу. Ми можемо інстинктивно зупинитися посеред вулиці або, навпаки, різко прискорити крок, помітивши краєм ока падіння з даху бурульки або цегли.

У мозку людини є механізм порівняння реальної ситуації з контрольною — тобто, якоюсь матрицею стереотипів. Образно кажучи, в нашій голові весь час чергує вартовий, який збирає загальну картину, обробляє її, закріплює, а потім моніторить поточну обстановку, перевіряючи, чи не змінилося щось. Якщо виникають зміни, в мозку з'являється сигнал — невиразне занепокоєння, відчуття, мовляв, щось не так. Зауважте: мозок не говорить, що саме не в порядку, а просто «псує вам настрій». Завдання «вартового» — стежити за відхиленнями від стандарту, і звернути на них увагу, а там хай вже людина сама ухвалює рішення, що їй робити.

ВК: Але тоді чому таке невиразне занепокоєння часто з'являється задовго до події? Що це — передбачення?

СМ: Відповім приказкою: «Якщо пан гусар йде грати в карти на всю ніч, то ще вдень, коли поки що нічого не сталося, його дружина вже починає бідкатися, чи не програється він вщент». Інакше кажучи, ви приблизно розумієте, що поганого може статися, і починаєте переживати заздалегідь, прикидаєте шанси на успіх. Передбачення — це аналіз ситуації.

ВК: Наскільки, на ваш погляд, великим є вплив людської волі? Де межа, за якою вона вже безсила? Або людина здатна на все, поки не помре?

СМ: Звісно, ні, не здатна. Така риса — це вихід за нормальну ситуацію: важка хвороба, серйозна травма, наркотичне отруєння… Мозок добре працює в умовах стабільності. Коли нестабільності, що виникли, утримуються в [певних] межах, він прекрасно їх вирівнює. Але бувають ситуації, коли нічого не допоможе: буде сила волі, не буде — вже край. Наприклад, є дії, проти яких мозок безсилий: якщо вводити в організм певні речовини, наприклад психотропні, наркотичні, то опір практично неможливий. Відомі легенди про вольових розвідників, які мовчали під будь-якими тортурами. Але після обробки спеціальними психотропними препаратами людина втрачає волю і відповідає на будь-яке запитання.

ВК: Ви, крім іншого, досліджуєте феномен творчого джерела в людині — «божої іскри», як-то кажуть. Якщо не секрет, на яких приладах це робиться?

СМ: Їх достатньо багато: позитронно-емісійний томограф, магнітно-резонансний томограф, різні пристрої, що використовують сучасні методи електроенцефалографії. Ми пропонуємо людям виконувати певні творчі завдання — наприклад, придумати нестандартну фразу. І бачимо на приладах, як в цій ситуації відбувається функціонування мозку.

Творчість — це, мабуть, єдиний вид діяльності, при якому активізується весь мозок. Наприклад, коли ви просто ведете розмову, то задіюється область мозку біля скроні, а коли слухаєте мову — область трохи позаду. В процесі творчості цього не стається, бо людина не знає, які ресурси будуть потрібні для виконання завдання. Як не дивно, одні й ті ж самі нейрони беруть участь і в процесі мислення, і у виконанні якихось дій, і в контролі за функціями внутрішніх органів.

Остання наукова монографія моєї матері, Наталії Петрівни Бехтеревої була написана на тему «Розумні живуть довше». Про те ж говорить і відомий геронтолог Володимир Анісімов: вчені тих спеціальностей, де творчість обов'язкова, часто можуть похвалитися своїм довголіттям.

Надможливості небезпечні?

ВК: Існує поширене уявлення, що мозок має якісь надможливості, приховані в підсвідомості. Чи це дійсно так?

СМ: Не варто переоцінювати роль ідеального в роботі мозку. Звідси з'являються міфи про його надможливості й приховані резерви — мовляв, людина в звичайному житті нібито задіює лише малу частку того, що їй насправді підвладне. Хто, наприклад, не чув історію про перехожого, який, рятуючись від собаки, переліз через триметрову стіну, хоча ніколи ні до, ані після не міг перелізти навіть через двометрову… Варіацій на цю тему предостатньо. У фіналі зазвичай робиться висновок, що у кожного з нас є маса нереалізованих можливостей, і ось якби навчитися їх використовувати… Що ж, це нескладно. Вкотайте собі кінську дозу допінгу і дерзайте. Найшвидше, ви помрете вже при другій спробі...

Такі уявлення схожі на міф про підкорення природи. Так, у організму є резерви. Але вони тому й резерви, що приберігаються для рідкісних, дійсно екстремальних випадків. Людина може багато чого, але далеко не все — при цьому за звершення доводиться платити, іноді занадто високу ціну...

Наприклад, існує теорія, нібито реальна сила м'язів у багато разів більша, ніж та, яку ми демонструємо на змаганнях. Ситуація така ж, як із суперсучасними надпотужними автівками, в яких швидкість обмежена штучно. Обмеження ж на силу м'язів здійснюються за рахунок ламкості кісток, недостатньої міцності сухожилків. Чому ж [з'являються] нескінченні історії про стрибки і неймовірну силу? Та тому, що в момент небезпеки в організмі виділяється кінська доза адреналіну. Організм розумно сконструйований. Він розуміє, що, коли, скажімо, нападає тигр, то не час думати про правильний розподіл енергії, а розтягнуті зв'язки можна полагодити потім. Але коли обговорюють нерозкриті можливості мозку (надпам'ять, надшвидкий лік та інші феномени), нудні уявлення про природні бар'єри відразу забувають.

Все питання тут в ціні надможливостей. Відомо, що практично всі чемпіони олімпійського рівня — хворі люди. Їхні рекорди пов'язані з позамежною мобілізацією сил організму: таке дарма не минає. Платою за медаль в 18 років часто стає інвалідність в 40. Людина працює на знос, не думаючи про майбутнє. Або, скажімо, є люди, які ніколи не сплять: як не дивно, їм не можна водити авто. Відсутність нормального сну вони компенсують тим, що засинають на секунду-другу. А за секунду, між іншим, автомобіль може проїхати десятки метрів...

До речі, й самі по собі надможливості — не завжди благо. Візьмемо, наприклад, ту ж пам'ять. Миттєво і назавжди зберігати в голові величезні обсяги інформації — це чудово. Але і здатність забувати — теж велика річ. Уявіть собі, що хтось із подружжя пам'ятає про всі сімейні скандали, психологічні травми, ураження. З такою пам'яттю важко жити. Видатний нишпорка Шерлок Холмс уникав непотрібних знань. З подібною проблемою стикаються всі, хто працює на комп'ютері: диск обсягом 500 гігів можна заповнити дуже швидко, але як потім знайти потрібний файл? Той, хто пам'ятає все, часто мало що може використовувати: він завалений інформацією.

Поки що більшість випадків видатних можливостей людини призводили до втрат в майбутньому або навіть сьогоденні. Майже будь-яке відхилення від стабільності людського організму не призводить до блага. Звідси висновок: надможливості, по ідеї, мають бути заборонені на біологічному рівні — прагненням самого мозку й організму до збалансованості. Тому мозок вносить доволі жорсткі обмеження в наше мислення, подібно до того, як в басовому регістрі не можна зіграти швидку мелодію.

Надможливості небезпечні для їхнього власника. Візьмемо життя і смерть Володимира Висоцького, який, безсумнівно, мав надможливості, але вони «спалили» (в буквальному розумінні, якщо говорити про енергетику) його організм. Або, скажімо, долі Пушкіна, Лермонтова… Якщо плата за розвиток своїх здібностей і умінь в межах норми — це тренування і здоровий спосіб життя, то ціна надможливостей — гіпертрофія якоїсь однієї якості за рахунок інших і, можливо, передчасна смерть.

ВК: Якщо мозок вивчений не до кінця, отже, не можна відмовляти йому і в якихось паранормальних здібностях?

СМ: Гадаю, прийде час зайнятися вивченням явищ, які зараз вважаються неіснуючими: феноменом передбачення, виходом душі з тіла, можливостями телепатії, віщими снами. Наприклад, телепатія: є вона чи ні? Зрозумілим є одне: передача думок на відстань зробила б неможливим існування високорозвинених форм життя. А так званий вихід душі з тіла відбувається тільки в критичних станах, наприклад, коли людина при смерті. Чому? Коли життя згасає, порушується злагоджена робота різних систем. Їх ледь вистачає на самозабезпечення, але вже не на взаємодію. І тоді, можливо, в мозку перестають діяти деякі заборони й обмеження… У деяких людей це вроджені якості (в цьому випадку ми говоримо про талант ба навіть генія). Вони можуть проявлятися, наприклад, при постановці надзавдання у вигляді осяянь і супроводжуватися зміною внутрішнього режиму часу.

ВК: Тобто час у мозку тече якось інакше?

СМ: Можливо, що й так. В особливо складних структурах енергія може переходити в час або простір і навпаки. Інакше кажучи, не виключено, що мозок у своїх межах здатен змінювати закони простору-часу. Теоретично можна собі уявити, як складна нейронна мережа (сукупність мільярдів нейронів) локально, в обсязі голови, модифікує властивості простору в залежності від своєї структури і стану.

Чи можна пересадити голову?

ВК: Ви не раз говорили про суперечливості між величезною інтелектуальної міццю мозку і його залежністю від стану тіла. А якби мозок був зовсім незалежним від тіла — то що?

СМ: Залежність мозку від тіла — це не завжди добре. Але, якщо б її не існувало, то не було б, скажімо, і впливу стресу на роботу мозку. А стрес, як відомо, — великий стимулятор активної діяльності. Існує поширена версія про те, що на результат Бородінської битви і битви при Ватерлоо непрямим чином вплинули нездужання Наполеона, зокрема, горезвісний нежить в день битви. У цьому поясненні є певний сенс — адже нежить викликає гіпоксію, кисневе голодування мозку, що знижує гостроту і ясність мислення, швидкість реакції. Можливо, саме це стало причиною того, що Наполеона не відвідало властиве йому осяяння, яке допомагало вигравати інші битви.

Якщо відокремити мозок і зробити автономним, це різко його збіднить. Наприклад, позбавить ендогенних морфінів — хімічних сполук, що мають здатність впливати на емоційний стан. Відніміть ці гормони щастя — і людина не зможе отримувати задоволення, втратить величезну кількість емоцій. Мозок повинен залежати від тіла. Це нагальна потреба. І саме те, що робить людину людиною і відрізняє її від комп'ютера.

ВК: У фантастичних фільмах мозок переміщують в екзокістяк, і в результаті народжується кіборг. Чи можливо таке в майбутньому? Чи можна пересадити мозок в інше тіло?

СМ: Поки що, на жаль, не можна. Спинний мозок в результаті «не склеюється», і людина виявляється паралізованою. За часів Радянського Союзу ми вивчали солдатів, які повернулися з Афганістану з повним перериванням спинного мозку. Відновити це було неможливо, хоча поліпшення в стані пацієнтів і були доволі значними. Ось черепахи, наприклад, цілком здатні відновлюватися і пересуватися з такою травмою, кішки теж, а людина, на жаль, ні. Якщо подібну операцію все-таки вдасться успішно здійснити, тоді можна буде і пересаджувати голову.

Інтернет спрощує розум

ВК: Ви якось зауважили, що Інтернет спрощує розум. Але чи так це? Знаходячи відповіді на всі запитання в Мережі, люди дійсно часто відучуються думати. Але з іншого боку, миттєве отримання будь-якого знання повинне збагачувати мозок...

СМ: У світі немає абстрактно поганих і абстрактно хороших речей. Наприклад, наркотики — однозначно погана річ, але без них неможливе проведення жодної операції. Або, скажімо, атомна бомба — вона погана чи хороша? Вона сама по собі ніяка. З її допомогою можна створювати гігантські підземні сховища, а можна і знищувати міста. Або, скажімо, збити комету, що летить на Землю.

Чесно сказати, я більше полюбляю читати книгу, ніж дивитися телевізор. Але дивлюся — в розумних межах. Телебачення мене не зневолило, не зробило залежним від «ящика». Ось і наркоманом людина, як правило, не стає, її змушують такою стати. І якщо вона піддається, то в підсумку гине. Привчання до наркоманії — це величезна індустрія. І з інтернетом та ж сама історія. Зараз створено безліч дуже хитрих прийомів для «відключення» людей від реального життя — і в тому числі для того, щоб вони не задавали зайвих запитань. І так, на жаль, відбувається в усьому світі.

І справді, якщо виходити з такої логіки — навіщо пам'ятати напам'ять цитати, якщо все можна «одним помахом» знайти в Інтернеті? Навіщо читати книгу — простіше подивитися екранізацію… Насправді біда вже біля воріт: ми не робимо дурними наших дітей, але спрощуємо їхній розум. Те ж кіно дає глядачеві фабулу твору і занапащає фантазію. Ви вже не можете уявити собі справжні образи Міледі і д'Артаньяна у Дюма. Це однозначно Терехова і Боярський...

Мозковий штурм мозку

ВК: Ваша нова книга називається «Мозок проти мозку». Що мається на увазі?

СМ: Англійською ця фраза звучить ближче до сенсу книги: «Мind vs brain». Тобто мозок, який мислить (свідомість, знання, розум) проти мозку як матеріального тіла. Чи здатен людський мозок пізнати мозок, тобто сам себе? Як можна за допомогою розуміння, науки, логіки осягнути роботу неймовірно складного «пристрою» (або, хтозна, можливо, «істоти»), вміщеного в нашій голові? Вчені вперше зіткнулися з ситуацією, коли «прилад» і об'єкт його вивчення однаково складні. Ви не повірите, але все, що ми досі досліджували, чи то атом, чи Галактика, було простіше, ніж мозок людини. Чи можна взагалі пізнати його? Я думаю, що до кінця — навряд чи. Надію дає тільки те, що кількість наукових відкриттів в дослідженні мозку не припиняється. Таке відчуття, що мозок жартома розкриває свої таємниці, вважаючи, ніби їх у нього нескінченно багато, а отже, можна трохи «підкинути» допитливим вченим.

ВК: Ви висловлюєте сумнів в тому, що людський мозок можна пізнати за допомогою мозку, тобто «приладу», порівнянного за складністю з досліджуваним об'єктом. А отже, розгадати до кінця всі таємниці мозку навряд чи можливо. Але, можливо, вченим допоможе в цьому мозковий штурм — метод колективного пошуку рішень? Один мозок добре, а кілька — краще...

СМ: На жаль, зазвичай при кількісному збільшенні числа мізків якісна зміна не відбувається. Просто збирається дедалі більше і більше сліпців, які обмацують слона. Консиліум — це лише збільшення кількості спроб.

Метод мозкового штурму працює, але у випадку з вивченням мозку він поки не призвів ні до яких важливих результатів. Можливо тому, що ми не вміємо ставити мозку правильні запитання.

+1
215
RSS
17:59
+1
Звертаю увагу завсідників Світоча на те, що короткий матеріал про роботу Наталії Бехтеревої на Світочі я вже розміщував. І хоча в матеріалі «АіФ» про це не сказано, виходить, що директор Інституту мозку людини РАН академік Святослав Медведєв є праонуком Володимира Бехтерева. Династія, одначе…
21:49
+1
Зовсім не освітлене питання взаємодії мозку-інструмента з зовнішньою свідомістю. Матеріалізм таки міцно засів у свідомості дослідників.
Згоден, бо після фрази:

З подібною проблемою стикаються всі, хто працює на комп'ютері: диск обсягом 500 гігів можна заповнити дуже швидко, але як потім знайти потрібний файл? Той, хто пам'ятає все, часто мало що може використовувати: він завалений інформацією.

— логічно було б додати про божественні «флешки», що підключаються до мозку ззовні _чудово
До речі, мій улюблений психолог Олексій Капранов про це говорить принаймні в частині чоловіків, коли згадує про наявність у них своєрідного «пейджера» (рідко — «стільникового телефону») для зв'язку з вищими силами:


Про це я згадував в одному своєму матеріалі, до речі _чудово
08:32
+1
Капранов говорить про постійні ПІДКАЗКИ з-зовні, які сприймаються людиною, як результат своєї розумової діяльності. Так і є. Отже кожну людину ВЕДУТЬ, а іноді й стикають нас лобами. А щоб це приховати, говорять про СВОБОДУ ВИБОРУ.
22:21
+1
І ще варто перечитати таку мою давню публікацію, як Тетяна Чернігівська: «Як навчити мозок вчитися» _чудово Якось таки воно резонує… _соромлюсь

Випадкові Дописи