До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Ми можемо навчитися бути щасливими

Ми можемо навчитися бути щасливими
Джерело матеріалу:

Створити максимум можливостей для щастя — ось головне завдання сучасної держави. І в світові лідери вийдуть ті країни, яким це вдасться, вважає психолог Міхай Чіксентміхайі. Він знає, про що говорить: адже він відкрив «потік» — ймовірно, найдоступнішу і найкориснішу форму щастя.

Міхай Чіксентміхайі спускається в хол готелю рівно в призначений для інтерв'ю час — якраз в момент, коли портьє запевняє мене, що гостя з таким прізвищем немає. «Це нормально, — посміхається Чіксентміхайі. — Я давно звик, що ні вимовити, ні записати моє ім'я ніхто не в змозі. Ось і вирішив спуститися, щоб вам не довелося шукати мене весь день».

Мабуть, він трохи перебільшує. Ім'я Міхая Чіксентміхайі — одне з найвідоміших в сучасній науці. Його без запинки вимовляють студенти і викладачі факультетів психології усього світу, на нього посилаються в сотнях сучасних психологічних досліджень. Газета New York Times назвала його «вченим, який одержимий щастям». Точніше, мабуть, не скажеш.

Чи змінилися за минулі десятиліття ваші уявлення про потік?

Міхай Чіксентміхайі: Ідеї потоку зажили вже окремим від мене життям, але я продовжую стежити за тим, що відбувається в цій галузі. Нещодавно з'ясувалося, що точка рівноваги між навичками і зусиллями, коли ми максимально залучені і занурені в те, що робимо, насправді зміщеена в бік складності, в сторону виклику. Мені здається, це важлива знахідка.

Ми вважаємо за краще перебувати в ситуації, коли потрібно напружуватися трохи більше, ніж нам під силу, щоб знайти вміння, необхідні для вирішення завдання. Звичайно, на роботі ми швидше віддамо перевагу перебувати в зоні контролю — так спокійніше, — але в спорті, наприклад, наша природа прагне долати складнощі, перевершити себе. У цьому, можливо, ключ до багатьох проблем нашого дорослого життя. Ми весь час потребуємо того, щоб у нас були нові виклики, нові складні завдання.

Спорт сприяє потоку. А як ще можна досягти цього стану?

Це може здатися дивним, але робота, яку ми звикли вважати важкою, але необхідним обов'язком, багато в чому організована за тими ж законами, що і гра. Є мета, є терміни, і є необхідність проявити себе з найкращої сторони. В таких умовах стан потоку дуже навіть можна досягти. А ось, наприклад, в сімейному житті досягти його набагато важче. Тут всього дуже багато, все занадто хаотично, завдання наповзають одне на інше, чітких термінів і ясних цілей немає.

Мене часто запитують: «Що робити? Мені хочеться частіше відчувати стан потоку, але мені соромно витрачати час на себе, тому що є багато важливих речей, якими потрібно займатися». Про це зазвичай говорять жінки. На них лежить більше турбот: і сім'я, і діти, і дім, і робота.

У такій ситуації ймовірність конфлікту інтересів, звичайно, вище. Якщо стан потоку, наприклад, приносить в'язання на спицях, то, сідаючи за в'язання, коли діти ходять на головах, квартира не прибрана, вечеря не приготовлена, рахунки не сплачені, жінка, звичайно, порушує баланс між різними сторонами життя.

Наше завдання — навчитися бути щасливими, роблячи те, що не входить в коло наших природних потреб, створюючи щось за межами того, що нам дала природа. Платон ще дві тисячі років тому говорив, що головне — навчити молодь бути щасливою, роблячи те, що потрібно. Так, бути щасливим в сім'ї, виконуючи свій обов'язок або роблячи свою роботу, важко. Але якщо ми нещасливі в цьому, то ми взагалі не будемо щасливі. Значить, ми повинні навчитися отримувати це задоволення, зрозуміти, як це робити.

Вам вдалося навчити цьому ваших дітей?

Для початку потрібно захопити їх, пробудити інтерес, показати, що зусилля можуть приносити радість. У нас з дружиною двоє синів. Коли вони були маленькими, ми часто ходили в зоопарк. І кожен раз у дітей була задача: знайти звіра з найбільшими рогами, наприклад. Або з найдовшим хвостом. Цієї гри вистачило на пару років захоплюючих сімейних уїк-ендів.

Але потім діти підросли — і заявили, що їм шкода тварин в клітинах. Гра закінчилася, довелося винаходити щось нове. Коли ми вирушали в довгі поїздки на машині, діти виступали штурманами. Складали заздалегідь карту маршруту, з'ясовували, які цікаві місця або будівлі можна побачити дорогою. Природно, це вимагало від них зусиль, підготовки. Але вони були щасливі, їм це дуже подобалося!

І що ще дуже важливо — вони відчували свою причетність до життя сім'ї, свою відповідальність за підготовку спільної подорожі. А це, може бути, головне, чого не вистачає сучасним дітям для щастя. Відчуття важливої ролі в житті — ось чого не вистачає дітям, коли все дістається їм упакованим і готовим до вживання.

Повернемося до потоку. Чи завжди позитивний цей стан?

Варто відрізняти потік від станів, які можуть бути на нього дуже схожі, але ним не є. Візьміть футбол. Коли хлопчаки годинами ганяють м'яч у дворі, не помічаючи розбитих колін і спраги, — це, звичайно, потік. Але чим вище рівень гри, тим менше шансів його досягти. З'являються міркування грошей, престижу, страх помилки, яка дорого обійдеться, — і потік зникає. Залишається його імітація. Знаєте, чим це закінчується?

Те ж і з музикантами. Свого часу Асоціація симфонічних оркестрів США запросила мене розібратися, чому багато музикантів — справжні майстри! — з часом не тільки не вдосконалюються, але починають грати навіть гірше. І знаєте що я з'ясував? Що ці музиканти легко досягають стану потоку — наприклад, коли ввечері збираються з друзями на імпровізований джазовий джем-сейшн.

Це не означає, що вони люблять джаз і не люблять Баха або Бетховена, ні-ні. Вони дуже люблять класику. Чого вони не люблять — так це відсутністі вибору. Коли диригент вимагає грати так, а не інакше, коли репертуар, графік виступів і репетицій розписані на рік вперед — зникає свобода. А з нею і можливість розчинитися в тому, що ми робимо.

Якщо наша робота жорстко контролюється, якщо є стандарти, яким завжди необхідно відповідати, — навіть ті заняття, які можуть і повинні приносити стан потоку, стають роботою з-під палки.

І все ж, якщо ми говоримо про справжній, справжній потік: чи завжди він позитивний?

Ні. Наприклад, ви і самі напевно знаєте, як багато людей, які брали участь в бойових діях, не можуть знайти себе, повертаючись з армії. У бою вони пережили стан потоку — таке часто трапляється. І повторити його в мирному житті вони не можуть. Так, ці люди могли битися за вищі ідеали і захищати батьківщину, але це не скасовує того факту, що вони пережили стан потоку, стріляючи в інших людей.

Коли людина не здатна досягти потоку в повсякденному житті, це дуже небезпечно. Він може почати шукати інші способи. І знайти свій потік в грабежі або вбивстві — на жаль, це можливо. Діти народжуються з біологічною потребою отримувати задоволення.

І відчувають його не тільки від читання віршів, але і від бійки у дворі теж. Дуже важливо навчити їх отримувати задоволення, якщо хочете — досягати потоку — в діях корисних, а не небезпечних для них і для оточуючих.

Мабуть, для мене особисто в цьому і полягає головне завдання. Зрозуміти, як можна привнести більше потоку в шкільне навчання і в сімейне життя.

Ви, так багато дізнавшись про щастя і способи досягнення потоку, можете назвати себе щасливою людиною?

Думаю, що більшою мірою так. Хоча точно можу сказати, що стану потоку в моєму житті було набагато більше до того моменту, як я почав його вивчати. Мені дзвонять і пишуть жінки, які втрратили надію перемогти наркоманію своїх дітей. У мене запитують діти, чи можна побороти хворобу Альцгеймера у їхніх батьків… Багато людей звертаються до мене з питаннями, які поза моєю компетенцією. Я просто не знаю, що їм сказати, але відчуваю себе зобов'язаним сказати хоч щось. Я все менше належу собі. Але з іншого боку, це ж і є свідченням того, що мої ідеї комусь потрібні. Загалом, напевно, я все-таки щасливий.

Зусиллями позитивних психологів щастя з абстрактного ідеалу перетворилося в об'єкт вивчення. Виходять десятки книг про те, як його досягти. Вони дійсно корисні?

Розумію ваш скепсис. Книг про те, як знизити вагу, в Америці виходить все більше, а результати — самі знаєте… Але справа тут не в книгах, а в нас самих. Ми повинні намагатися змінити себе, повинні формувати нові звички і розлучатися зі старими, ми повинні діяти. Інакше нічого не вийде.

Адже це дуже просто: візьміть найкращу куховарську книгу і прочитайте її хоч десяток разів. І що, у вас на столі з'явиться французький півень у вині або російський бефстроганов? Та ні ж, звичайно, — до тих пір, поки ви їх не приготуєте!

Причому почати доведеться з азів: вибрати продукти, обробити м'ясо або птицю, почистити овочі. Інформація повинна бути перетворена в дію. Знати, що робити, — одне, а вміти це зробити — зовсім інше. І деяким з нас може не вистачати спритності, координації рухів, та мало чого ще.

Чи означає це, що деякі з нас так і не зможуть стати щасливими людьми, ніколи цього не навчаться?

Досягти щастя — це питання саме дії. Мої дослідження, наприклад, показали, що людям, які зазнали жорстокого поводження в дитинстві або страждали від нестачі любові, може бути складніше досягти стану потоку. Однак це не означає, що не потрібно намагатися.

Мені було 10 років, коли закінчилася Друга світова війна, і я бачив, як мало людей змогли психологічно пережити втрати, хаос, як вони були вразливі перед обличчям зовнішніх сил. Але сьогодні є надзвичайно цікаві роботи, в яких психологи брали інтерв'ю у тих, хто втратив зір або його паралізувало. І уявіть, ці люди дуже часто говорили, що відчувають себе щасливими.

Це звучить неймовірно, але у мене є просте пояснення. Втративши зір або можливість ходити, людина просто змушена знову вчитися жити, шукати зовсім нові стратегії і моделі поведінки. Все доводиться відкривати заново. І в процесі цього відкриття часто формуються навички і звички, які дозволяють досягти щастя.

Хтось може сказати, що не можна порівнювати щастя сліпої і зрячої людини. Зрозуміло, не можна, але щастя взагалі не можна порівнювати. Воно своє для кожного, і якщо людина, втративши зір, може відчувати себе щасливою, то, значить, так воно і є. Звичайно, звідси не випливає, що заради досягнення щастя всім нам доведеться осліпнути. Звідси випливає лише те, що ми в силах виробляти потрібні моделі поведінки. І значить — вчитися бути щасливими.


«Потік» — особливий стан оптимального переживання, яке досягається через повне злиття людини з її діяльністю, коли замість втоми вона відчуває прилив енергії. У стані потоку ми не помічаємо часу, забуваємо про голод і спрагу, не пам'ятаємо про соціальні ролі, розчиняючись в дії, яка здається нам важливою і цікавою. Теорія потоку виникла в 1990 році і стала результатом багаторічних спостережень Міхая Чіксентміхайі за людьми творчих професій, однак цей стан є доступним не тільки творцям. У потоці бувають математики і м'ясники, альпіністи і торговці рибою. Головна умова — відповідність складності завдання і рівня наших умінь. Якщо умінь недостатньо, захоплення швидко змінюється почуттям безсилля. Якщо завдання надто просте, приходить нудьга. Якщо ж оптимальний баланс досягнуто, то задоволення, зусилля і сенс разом приносять нам активний стан радості.

+2
343
RSS
23:53
+2
«Потік» — особливий стан оптимального переживання, яке досягається через повне злиття людини з її діяльністю, коли замість втоми вона відчуває прилив енергії.
<...>
Теорія потоку виникла в 1990 році і стала результатом багаторічних спостережень Міхая Чіксентміхайі за людьми творчих професій, однак цей стан є доступним не тільки творцям.

Тю! Теж мені відкриття Америки через кватирку…

… сюди о дванадцятій годині новорічної ночі, прорвавшись крізь пургу, прийшли люди, яким було цікавіше доводити до кінця або починати заново якусь корисну справу, ніж глушити себе горілкою, безглуздо дригати ногами, грати в фанти і займатися фліртом різних ступенів легкості. Сюди прийшли люди, яким було приємніше бути один з одним, ніж нарізно, які терпіти не могли різноманітних неділь, бо в неділю вони нудьгували. Маги, Люди з великої літери, і девізом їхнім було — «Понеділок починається в суботу». Так, вони знали деякі заклинання, вміли обертати воду на вино, і кожен з них не утруднився б нагодувати п'ятьма хлібами тисячу чоловік. Але магами вони були не тому. Це було лушпиння, зовнішнє. Вони були магами тому, що дуже багато знали, настільки багато, що кількість перейшла у них, нарешті, в якість, і вони стали зі світом в інші відносини, ніж звичайні люди. Вони працювали в інституті, який займався передусім проблемами людського щастя і сенсу людського життя, але навіть серед них ніхто точно не знав, що таке щастя і в чому саме сенс життя. І вони прийняли робочу гіпотезу, що щастя в безперервному пізнанні невідомого і сенс життя в тому ж. Кожна людина — маг в душі, але вона стає магом тільки тоді, коли починає менше думати про себе і більше про інших, коли працювати їй стає цікавіше, ніж розважатися в старовинному сенсі цього слова. І напевно, їхня робоча гіпотеза була недалекою від істини, тому що, як праця перетворила мавпу на людину, точно так само відсутність праці в набагато коротші терміни перетворює людину на мавпу. Навіть гірше, ніж на мавпу.

(Аркадій і Борис Стругацькі, «Понеділок починається в суботу», 1965 рік)

Отже, вже за чверть століття (!!!) до виникнення Теорії потоку Міхая Чіксентміхайі радянські фантасти описали цей стан. Більш того, ці слова були винесені в ефір прямою цитатою (58:44!!!) в цьому фільмі:


Тому Міхай Чіксентміхайі — всього лише наслідувач геніальних фантастів…
Ну, це було б дивно, якби радянські фантасти не випередили «усе прогресивне людство». Стан ейфорії від діяльності був відомий значно раніше братів Стругацьких, на ньому здійснили Жовтневий переворот і почали будувати «світле маайбутнє». Це була основа радянської ідеології, яка зрештою зазнала фіаско, бо для людини особисте завжди буде залишатися на першому місці.
Тут важливим є момент наукового дослідження, бо про теорію «Потоку» писали переважно езотерики.
Жовтневий переворот тут ні до чого. Інша річ — культ праці, а отже і пролетаріату, який розгорнули після Жовтневого перевороту! Зовсім третя річ, що ховалося за ширмою цього культу…
А от про езотериків — це справді цікаво! Чи не підкажете, хто з них писав про теорію Потоку? Бо якщо езотерики випередили всіх, то Міхаю Чіксентміхайі було б доречно згадати про них. Хоч езотерика — це не наукова теорія, однак це відправна точка в будь-якому разі.
Я зараз не згадаю конкретних аторів, але усі практики здійснення бажань, впливу на реальність, магічні ритуали і т.д. вимагають особливого стану свідомості, який треба спершу навчитися помічати, а потім штучно викликати за потреби. Цей особливий стан був у всіх людей в дитинстві, коли вдавалося забити гол, навчитися кататися на велосипеді, чи ще щось схоже.
00:03
+2
У стані потоку ми не помічаємо часу, забуваємо про голод і спрагу, не пам'ятаємо про соціальні ролі, розчиняючись в дії, яка здається нам важливою і цікавою.

Це я по собі знаю: коли у мене «йде» текст, то я починаю менше їсти. В такому стані мені вистачає м'якого сиру зі сметаною і чорної кави двічі на день, і все.
09:05
+2
Мені цей стан творчого щастя теж відомий. Справді, тоді не відчуваєш голоду і сон тебе не бере.

Згадався цей віршик, сорі, що російською.

Випадкові Дописи