До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

У байдужих людей бракує нейронів?

У байдужих людей бракує нейронів?
Джерело матеріалу:

Нейробіолог Джакомо Різолатті: «Якщо ви бачите щасливу людину, то мозок командує: підняти настрій!» 

Вчений, який відкрив людству таємницю дзеркальних нейронів, розповів, як поліпшити взаєморозуміння між людьми, а також про нові підходи до лікування інсульту та аутизму.


ДОСЬЄ

Джакомо Різолатті — італійський нейробіолог, народився в 1937 році. Закінчив Падуанський університет. У 1992 році професор Різолатті зробив революційне відкриття, яке спричинило переворот в психології та інших науках про устрій мозку. Були виявлені дзеркальні нейрони — унікальні клітини мозку, які активізуються, коли ми стежимо за діями інших людей. Ці клітини, як дзеркало, автоматично «відображають» чужу поведінку у нас в голові й дозволяють відчути те, що відбувається так, ніби ми робили дії самі. Зараз Джакомо Різолатті очолює Інститут неврології Пармського університету і є почесним доктором Санкт-Петербурзького державного університету.


Дослід зі склянкою води

— Дивіться: я беру в руку склянку води, — несподівано починає наше інтерв'ю професор Різолатті. — Ви розумієте, що я взяв склянку, так? Але зовсім не тому, що встигли згадати всі закони фізики і проаналізувати: мовляв, є сила земного тяжіння, я протидію їй тощо. Розуміння моєї дії народжується у вас миттєво завдяки дзеркальним нейронам — особливим клітинам нашого мозку, які автоматично, підсвідомо розпізнають дію, яку ми бачимо. Скажу більше: якби зараз можна було сканувати ваш мозок, то ми б помітили, що при спостереженні моєї дії у вас активувалися ті ж самі нейрони, ніби коли б ви самі взяли в руку склянку.

Але і це ще не все. Якось у Франції провели дослідження: одну групу добровольців попросили удати різні емоції — радість, сум; дали понюхати щось неприємне, і на обличчі відбилася огида. Людей сфотографували. А потім показали зображення іншій групі піддослідних і фіксували їхню реакцію. Що ви думаєте? Побачивши відповідні емоції на фотографіях, у добровольців в мозку активувалися ті ж нейрони, ніби вони самі, наприклад, відчули запах протухлих яєць, почули радісну звістку або були чимось засмучені. Це дослідження — одне з підтверджень, що крім дзеркальних нейронів «дії» — їх називають моторними, є також емоційні дзеркальні нейрони. Саме вони допомагають нам підсвідомо, без всякого розумового аналізу, а бачачи лише міміку і жести, розуміти емоції іншої людини. Так відбувається, тому що завдяки «відображенню» в мозку, ми самі починаємо відчувати ті ж відчуття.

У байдужих людей бракує нейронів?

— Але ж всі люди різні: є дуже чуйні, чутливі. А є черстві та байдужі, яких, здається, нічим не проймеш. Їх, напевно, природа обділила емоційними дзеркальними нейронами?

— Навряд чи. Мозок не такий простий. Крім дзеркальних нейронів, безумовно, працює наша свідомість, воля — з їхньою допомогою можна частково гасити ті почуття й емоції, які з'являються через дію дзеркальних нейронів.

А ще більшу роль відіграють соціальні норми, прийняті в суспільстві. Якщо суспільство підтримує ідеологію егоїзму, індивідуалізму: дбай насамперед про себе, своє здоров'я, матеріальне багатство, — то вам доводиться бути егоїстичним, оскільки вважається, що саме це приведе до успіху. В такому випадку роль вашої системи дзеркальних нейронів знижується вольовим зусиллям, вихованням, звичною поведінкою.

Мотивація має дуже велике значення. До речі, в багатьох релігіях є принцип: люби інших, як ти любиш себе. Не варто думати, що такий принцип походить від бога — насправді це природне правило, яке відображає біологічну структуру людини і засноване на роботі дзеркальних нейронів. Якщо ти не любиш людей, то жити в суспільстві буде дуже важко. Тим часом в західних суспільствах, особливо в останні століття, був період суворо індивідуалістичного підходу. Зараз же, наприклад, Італія, Франція, Німеччина повертаються до розуміння, що соціальне життя не менш важливе, ніж особисте.

«Не ображайтеся на чоловіків»

— Якщо все-таки говорити про відмінності в структурі мозку, то помічено, що у жінок дзеркальних нейронів в емоційній системі більше, ніж у чоловіків, — продовжує професор. — Цим пояснюється більш висока здатність жінок до розуміння і співчуття. Були експерименти, коли добровольцям обох статей показували когось в стані болю, страждання — жіночий мозок реагував набагато сильніше, ніж чоловічий. Так склалося в результаті еволюції: природі важливо, щоб саме матір, яка проводить найбільше часу з дитиною, була емоційно відкритою, співпереживала, раділа і тим самим за дзеркальним принципом допомагала розвивати емоції малюкові.

— Отже, безглуздо звинувачувати чоловіків в тому, що вони бездушні, і ображатися на них?

— Так, ображатися на нас не треба (сміється). Це природа. До речі, є ще один цікавий експеримент, який показує відмінність між чоловіками і жінками. Організовується гра: скажімо, я граю з вами проти когось третього, а потім ви починаєте навмисно грати проти мене, хитрувати. В цьому випадку я, чоловік, почну страшенно лютитися, в той час як жінка вважає таку поведінку безневинним жартом. Тобто жінка більш схильна вибачати, ставитися до багатьох речей легше в кінцевому підсумку. А чоловік сприймає ту ж зраду, скажімо, набагато серйозніше і менш відхідливий.

Як думка ставить хворих на ноги

— Ви відкрили дзеркальні нейрони більше 20 років тому — напевно, з тих пір крім наукових досліджень, були спроби використовувати ваше відкриття в медицині?

— Так, ми працюємо над практичним застосуванням відкриття, в тому числі, в медицині. Відомо, що моторні дзеркальні нейрони змушують нас подумки відтворювати ту саму дію, яку ми бачимо — якщо її здійснює інша людина, в тому числі на екрані телевізора або комп'ютера. Так, наприклад, відмічено: коли люди дивляться поєдинок боксерів, у них напружуються м'язи, і навіть можуть стискатися кулаки. Це типовий нейроефект, і на ньому заснована нова технологія відновлення після інсульту, хвороби Альцгеймера та інших захворювань, при яких людина забуває рухи. Зараз ми ведемо експерименти в Італії та Німеччині.

Суть ось у чому: якщо у пацієнта нейрони не остаточно «розбиті», а порушена їхня робота, то використовуючи зоровий поштовх — показуючи необхідну дію при певних умовах — можна активізувати нервові клітини, змусити їх «відбивати» рух і знову почати працювати, як потрібно. Такий метод називається «терапія дії і спостереження» (action-observation therapy), в експериментах вона дає значне поліпшення при реабілітації хворих після інсульту.

Але найдивовижніший результат виявився, коли цю терапію спробували застосувати для відновлення людей після серйозних травм, аварій — коли людині накладають гіпс, а потім їй фактично заново потрібно вчитися ходити. Зазвичай в таких випадках довго зберігається хвороблива хода, пацієнт кульгає тощо. Якщо традиційно навчати і тренувати, це займає чимало часу. Водночас, якщо показати спеціально створений фільм з відповідними рухами, то в мозку постраждалих активуються необхідні рухові нейрони, і люди починають нормально ходити буквально за кілька днів. Навіть для нас, науковців, це виглядає як диво.

«Зламані дзеркала»

— Пане професоре, а що відбувається, якщо у людини пошкоджуються самі дзеркальні нейрони? При яких хворобах це буває?

— Насправді масово пошкодити ці нейрони не надто просто, вони розподілені по всій корі головного мозку. Якщо у людини стається інсульт, то пошкоджується лише частина таких нейронів. Наприклад, відомо: коли пошкоджена ліва частина мозку, то людина часом не може розуміти дій інших людей.

Найбільш серйозні пошкодження дзеркальних нейронів пов'язані з генетичними порушеннями. Найчастіше це відбувається при аутизмі. Оскільки в мозку таких хворих зламаний механізм «відображення» дій і емоцій оточуючих, аутисти просто не можуть зрозуміти, що роблять інші люди. Вони не в змозі співчувати, оскільки не відчувають схожих емоцій при вигляді радості чи переживань. Все це їм не знайоме, може лякати, і тому хворі на аутизм намагаються сховатися, уникають спілкування.

— Якщо вдалося з'ясувати таку причину хвороби, чи наблизилися вчені до відкриття засобів виліковувння?

— Ми думаємо, що можна максимально повноцінно відновлювати дітей-аутистів, якщо робити це в дуже маленькому віці. На найбільш ранньому етапі потрібно проявляти дуже сильну чутливість, навіть сентиментальність з такими дітьми: мама, фахівець повинні дуже багато розмовляти з дитиною, доторкатися до неї — щоб розвивати і моторні, й емоційні навички. Дуже важливо гратися з дитиною, але не в змагальні ігри, а в такі, де успіх настає тільки при спільних діях: наприклад, дитина тягне канат — нічого не виходить, мама тягне — нічого, а якщо потягнуть разом, то дістається якийсь приз. Так дитина розуміє: ти і я разом — це важливо, не страшно, а корисно.


В ТЕМУ

Хто нас зрозуміє з братів наших менших?

— У більшості з нас є домашні тварини, які для багатьох стають справжніми членами сім'ї. Нам дуже хочеться розуміти їхній настрій, якось більш осмислено спілкуватися з ними. Наскільки це можливо завдяки дзеркальним нейронам? Чи є вони у кішок і собак?

— Щодо кішок, то з'ясувати це дуже важко. Довелося б імплантувати електроди їм в голову, а проведення дослідів на таких тваринах у нас заборонено. От із мавпами і собаками простіше: вони більш «свідомі». Якщо мавпа знає, що за певну поведінку отримає банан, то робитиме те, в чому зацікавлені вчені. З собакою цього теж можна домогтися, хоча і складніше. А кішка, як відомо, гуляє сама по собі й робить те, що хоче, — посміхається професор. — Коли собака їсть, то робить це так, як ми. Ми розуміємо це, тому що у нас самих є така ж дія. А ось коли собака гавкає, наш мозок не в змозі зрозуміти, що це означає. Зате з мавпою у нас дуже багато спільного, і вони дуже добре розуміють нас завдяки дзеркальним нейронам.

Також були досліди, які показали, що дзеркальні нейрони є у деяких співочих птахів. У них в моторній корі головного мозку виявилися клітини, що відповідають за певні ноти. Якщо людина відтворює ці ноти, то в мозку птахів активуються відповідні нейрони. 


ЦЕ ЗГОДИТСЯ

Як підняти настрій собі та іншим

— Пане професоре, якщо ми підсвідомо сприймаємо емоції інших людей, то, виходить, при перегляді фільмів жахів або трагічних репортажів по телевізору ми автоматично отримуємо ті ж емоції? Скажімо, засмучуємося, і починає вироблятися гормон стресу кортизол, який порушує нам сон, пам'ять, роботу щитовидної залози тощо?

— Так, автоматично так відбувається. Навіть якщо ви будете намагатися заспокоїтися, контролювати себе — це може лише трохи послабити реакцію, але не позбавить неї.

— Але, з іншого боку, напевно, можна використовувати той же принцип роботи дзеркальних нейронів, щоб підняти настрій?

— Ви маєте рацію. Якщо ви спілкуєтеся з позитивною, життєрадісною людиною або дивитеся фільм з таким героєм, то в вашому мозку виникають такі ж емоції. А якщо ви самі хочете підняти настрій комусь, то вищі шанси зробити це не з трагічно-співчутливим виразом обличчя, а з доброзичливою легкою посмішкою.

+1
351
RSS
04:29
+1
Друзі! Перепрошую за добову майже-відсутність на Світочі! Був щільно занурений в творчу роботу: в новому творі у нас на черзі був 1941 рік, а в ньому — геть невідомий, невизнаний в радянській історіографії епізод ІІ Світової війни. А отже, жодних наукових (!) монографій та інших розробок офіційної науки по ньому немає. Від слова «зовсім». Водночас, він дуже характерний, тому так і просився в сюжет… Місцеві краєзнавці з Сумщини завалили нас ворохом матеріалів про долі різних персонажів того епізоду. Але матеріалів такий ворох, що ми в ньому потонули…
_ображений
Довелось на добу відключитися майже від усього, наскільки це можливо. Тільки тоді виникло розуміння того, як можна подати основу, з якої потім проростуть «пагони» в подальшому сюжеті. Однак замість 2 нових героїв довелося запускати для початку аж 7, а обсяг замість 5000-7000 знаків зайняв 16'000 знаків.
_ображений
Отож я і зник… тимчасово…
04:36
+1
Ситуація до певної міри нагадує роботу над «До комунізму...»: тоді я також поклав в основу роману виключно усні перекази, почуті з живих вуст. Хоча зараз було, звісно ж, легше: тут встигли попрацювати місцеві ентузіасти з Сумщини, які бодай щось розкопали і впорядкували самотужки на методичному рівні. Та й ми доросліші… Тому осягнення цього епізоду зайняло в підсумку лише 1,5 місяці, а не 23 роки…
_ображений
Еххх, і коли вже ми напишемо нашу справжню, без «білих плям» історію?!
_ображений
Ітіть-колотіть…
08:22
+1
ДОБРОЗИЧЛИВА ЛЕГКА ПОСМІШКА — як все просто. Хороший настрій- і можна гори звернути.
08:23
+1
Тимуре, а що ж це за така подія, яка сталася була на Сумщині?
Чернівським боєм це називають місцеві краєзнавці. Поглянь уважно на історію Таманської дивізії за 1941 рік. Цитую російську Вікіпедію:

2-я гвардейская Таманская мотострелковая дивизия
В Великую Отечественную войну эта дивизия воевала в составе войск Западного, Резервного, Брянского, Юго-Западного, Южного, Северо-Кавказского, Закавказского, 1-го Прибалтийского, 3-го Белорусского фронтов и Отдельной Приморской армии, участвовала в Смоленском сражении 1941 года, в Орловско-Брянской оборонительной операции, оборонительных боях под Курском и Тимом 1941 года...

Українська Вікіпедія:

2-га мотострілецька дивізія (РФ)
Влітку 1940 року була створена 127-ма стрілецька дивізія у Харкові.
Дивізія воювала у складі Західного, Резервного, Брянського, Південно-Західного, Південного, Північно-Кавказького, Закавказького, 1-го Прибалтійського, 2-го Білоруського фронтів й у Окремій примоській армії.
Брала участь у Смоленській битві 1941 року, Орловсько-Брянській операції, оборонних боях при Курську й Тимі 1941 року...

Про бій на Сумщині — АНІЧИЧИРК!!!
_ображений _ображений _ображений
НІХРІНА!!!
_ображений _ображений _ображений
Як нібито й не було його… Смоленська битва 1941 року була, а бою поблизу села Черневе (Глухівський район Сумщини, на березі річки Клевень) 21-24 вересня 1941 року — НЕ БУЛО!!! Всі радянські історики про цей бій мовчали — отже, мовчать і теперішні, вже пострадянські…
_подумай _подумай _подумай

А сталося наступне. Смоленська битва 1941 року тривала рівно 2 місяці — з 10 липня по 10 вересня 1941 року. Як полюбляли пафосно писати радянські історики, "у вогні Смоленської битви народилася радянська Гвардія". Себто, чотири стрілецькі дивізії товариш Сталін перейменував у гвардійські:

  • 100 СД — 1-ша гвардійська СД

  • 127 СД — 2-га гвардійська СД

  • 153 СД — 3-тя гвардійська СД

  • 161 СД — 4-та гвардійська СД

Повторюю хронологію подій: тодішня 127-ма СД вийшла зі Смоленської битви на поповнення і переформування 10 вересня 1941 року, наказ Наркома Оборони Союзу РСР №308 вийшов 18 вересня 1941 року. А вже 21 вересня 1941 року (через 11 днів після поповнення і через 3 дні після перейменування в гвардійську!!!) 2-га гвардійська СД вступила в бій з німцями поблизу села Черневе на Сумщині. Причому вступила в бій з тими самими німцями, з якими щойно билася під Смоленськом — з 2-ю танковою групою Гайнца Гудеріана, генія бліцкригу, блискучого теоретика і практика танкової війни! Завдання радянської Ставки Верховного Головнокомандувача: зупинити танки «Гайнца-Урагана» на березі річки Клевень — ні більше, ні менше!!! Виконувати завдання мало те, що лишилося від 127 СД після двомісячних боїв під Смоленськом, протягом 11 днів поповнене «зеленими» хлопцями і мужиками, набраними на Сумщині, Чернігівщині та в суміжних областях Росії, які ще пороху не нюхали…

Після триденних пекельних боїв тому, що лишилося від 2-ї гвардійської СД, таки дозволили перебратися на лівий (східний) берег річки Клевень і відтягнутися у напрямку сіл Шалигіне і Чернівське. Те, що лишилося від 2-ї танкової групи «Гайнца-Урагана», таки зайняло село Черневе… однак рухатися далі, щоб наступати на Схід СРСР «на плечах» радянських гвардійців, воно теж не могло. Геній бліцкригу так дістав по зубах, що був повністю виснажений…

Уявляєш, до чого жахлива «м'ясорубка» там відбулася?! Але ж новоспечена радянська гвардія відступила (насправді просто полягла кістками) — тому Чернівський бій було викреслено з радянської історіографії… та навіть з історії самої Таманської дивізії — хоча це був її перший бій в гвардійському статусі, причому з самим «Гайнцем-Ураганом»!!!
_ображений _ображений _ображений
В одній із своїх книжок Віктор Суворов пише про гвардійські дивізії СРСР. Таким був улюблений прийом Сталіна: перевдягнути десантників в піхоту, замість легкого десантного дати важке піхотне озброєння, авансом (!!!) обізвати дивізію «гвардійською» й кинути в пекло… В якості прикладу він наводить дивізію генерала Родімцева, що відзначилася в Сталінградській битві.

Все так… Тільки ж відпрацьовувалася ця схема не на десантниках, а на простих мужиках, набраних принаймні на 50% на Північній Україні й кинутих в бій на Сумщині у складі гвардійської стрілецької дивізії №2. І сталося це ще восени 1941 року — за рік до Сталінградської битви…
Мене один з краєзнавців з'єднав телефоном з місцевим дідом, і той розповів наступну історію. У нього на подвір'ї хати стоїть дерев'яний стіл, ніжки-колодки в землю вкопані. Позаторік вирішили той дворовий стіл оновити, зробити трохи ширшим. Почали вкопувати в землю нові колодки, буквально на 1 долоню (!!!) в бік від старої ямки… й наштовхнулися на череп!!! В підсумку розкопали 5 тіл радянських солдатів, які пролежали в землі обійстя кілька десятиліть!!! Просто на подвір'ї хати в селі Черневе. І всі ці роки поруч з головою одного тіла був вкопаний дворовий стіл. Якби не взялися той стіл переносити — тих бійців так би й не знайшли. А тут встановили особи тих бійців. І в сучасній РФ знайшлася праонука того самого бійця, поруч з головою якого був вкопаний дворовий стіл!!! Хоч як дивно — шкільна вчителька історії… Після перемовин на українсько-російському кордоні їй передали рештки прадідуся, який досі вважався зниклим безвісти. Росіяни були тим шоковані, бо думали, що у нас всі укрожидобандерівці, які винищують могили радянських солдатиків — а тут така повага… Особливо дивувалася та вчителька історії, бо їм з вищих освітянських інстанцій «спустили» зовсім дику інформацію про сучасну Україну.

Випадкові Дописи