До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Знецінена людина

Знецінена людина
Джерело матеріалу:

Люди, яким в дитинстві багато і часто доводилося стикатися зі знеціненням з боку своїх батьків, у дорослому житті вимушено потрапляють в ситуації, де їхня цінність, як партнерів, фахівців, як людей, які мають рівні з іншими права, ставиться під сумнів або загрозу.

І ті, хто чув від дорослих постійні закиди, терпів грубість, завжди був винен, поганий і побитий. І ті, кого любили, але тільки якщо… він був завжди красивим, розумним, корисним, ефективним, зручним, найкращим і т.ін. Тобто, любили з умовою.

У цих випадках маленька людина не отримувала дуже важливого знання, яке формує не тільки відчуття безпеки, а й почуття власної гідності й адекватну самооцінку. Знання про те, що «Я хороший вже тим, що я є. Мене люблять просто тому, що породили на світ. І такий як є — я цінний».

Звісно, кожен дорослий знає, що не все в цьому світі для нього і не всі зобов'язані ставитися до нього добре, любити і поважати. Але знання про себе, як про апріорі цінну (в дитинстві для батьків, а згодом, завдяки цьому — для себе самого) людину — саме та опора, що дозволяє вибирати в партнери і близьке оточення людей, здатних цінувати і любити.

Допомагає розрізняти і відкидати погане ставлення, що не підходить до себе. Не допускати несправедливості й насильства на свою адресу. Мати право просити й отримувати допомогу і підтримку.

І в ту, і в іншу манеру виховання (з описаних вище) червоною ниткою вплетено насильство — моральне (без застосування фізичної сили) і фізичне. Іноді, вперше вимовляючи в терапії слово «насильство», я стикаюся з подивом та деяким відторгненням — як у тих, кого систематично били, так і у людей, у вихованні яких використовувалося в основному психологічне насильство.

Гадаю, для нашого менталітету жорстокість — це настільки поширена форма спілкування з близькими, особливо серед тих, хто народився ще до розпаду СРСР, що багатьма сприймається як норма. А людей, яким пощастило вирости в по-справжньому шанобливому середовищі, що підтримує і любить, взагалі-то дуже і дуже небагато.

Чим погано насильство? Адже всі знають, що це не добре. Крім того, що воно перешкоджає розвитку базової безпеки у дитини, будь-яке насильство не враховує почуттів жертви.

Коли батьки систематично б'ють, відкидають або знущаються над дитиною — їм не важливо, що їй в ці моменти лячно, боляче, самотньо і вона не може через вік впоратися з таким рівнем стресу самостійно.

Коли батьки чекають або вимагають, що дитина буде: вчитися тільки на п'ятірки, не ревіти як ганчірка, поводитися нормально, не заважати, або зіркою балетної школи — їм неважливо, що у неї є маса своїх почуттів і потреб, на які вона дістала заборону. І як з цим впоратися — вона, знову ж таки, не знає.

Ось це «неважливо» — ця нездатність або небажання дорослого побачити і порахуватися з реальною маленькою людиною, і є знецінення.

Складнощі таких людей у відносинах часто пов'язані з тим, що їм важко відрізняти погане ставлення від хорошого. Важко мати свою точку зору й обстоювати її. Уявити, що можна не терпіти, коли погано, а йти за допомогою до інших людей. Поширений сором, пов'язаний зі зверненням до психолога — звідси ж.

Навіть наважившись збунтуватися й обстоювати своє право, людина часто зустрічається з величезною кількістю прямої і непрямої агресії на свою адресу від оточення. Так працює система.

Сім'я, робочий, дружній і будь-який інший колектив — це система, в якій знецінена людина, як і всі інші, займає своє місце, відіграє свою роль. І коли вона претендує на те, щоб змінити незадовільну для себе ситуацію — це потенційно несе загрозу збереженню гомеостазу системи, в якій вона перебуває.

Чому це важливо знати? Люди, не маючи певності у своєму праві на те, щоб бути почутими і поміченими, зустрічатимуться з більшою кількістю опору, ніж ті, кому по анамнезу завжди було покладено багато підтримки.

І це потрібно прийняти.

Пошук своєї цінності в психотерапії — процес трудомісткий.

З-під завалів чужих установок потрібно витягувати на поверхню свої, колись давно відкинуті близькими почуття, знаходити розраду і вчитися бути в контакті з бажаннями.

Дуже нескоро і через зусилля сходять ці паростки, як трава проростає крізь товщу асфальту. Потрібно багато підтримки і дбайливого ставлення, щоб з'явилося щось, чому колись відмовили в життя.

І дуже важливий запас терпіння, сил і готовності клієнта витримувати часткову невизначеність, складні почуття і залишатися в терапії.

Марія Долгих

+2
427
RSS
13:38
+2
Загалом-то, особливих проблем особисто я тут не бачу. Я з дитинства звик, що мене недооцінюють. І навіть навчився використовувати це — бо за такої ситуації недооцінений справді дістає цілий ряд переваг.
_вибачаюсь
Ну, що іще можна порекомендувати?.. Тримайтесь подалі від різноманітних ієрархій! Зрештою, мінімальний сімейний колектив «чоловік+дружина» — це дуже добре! А розібратися в ньому з ієрархією дуже навіть просто: чоловік — господар, дружина — господиня. Ото й усе!
_сміюсь
16:38
+2
Стаття варта уваги. Дещо пояснює. Виходить, що без ієрархії не може успішно існувати спільнота: чи там зграя, чи бригада. Кількісним виразником положення людини в колективі є рівень її авторитету. На жаль, авторитет вожака й оточення часто підвищується за рахунок пониження авторитету інших. Звідси й недооцінка себе пригноблених.
Ну, так саме про це і йшлося в моїх «етологічних» матеріалах, які я все ніяк не відновлю… бо хочеться кардинально їх переписати!
Альфа-лідери.
Бета-, гама-, дельта-наближені.
Омега-лузери.
Отак і вибудовується ієрархічна структура…
І ще я намагався показати різницю між «босом» (який живе за рахунок приниження інших) та «лідером» (який тягне лямку з усіма. але йде першим):

Але навіть ця картинка не є повною! Бо є ще «вовки-одинаки» — настільки сильні «альфа-чоловіки», що вони загалом здатні обходитися без ієрархії. І талановиті митці зазвичай саме і є отакими «вовками-одинаками», бо для творчості колектив зазвичай не потрібен. Письменник (художник, музикант та ін.) — він «сам собі колектив». Бо є Бог (№1) і митець (№2) — ото і вся ієрархія! Максимум, чого потребує митець — це музи. А є у нього натовп прихильників чи він творить для наступних поколінь, сиплються на нього нагороди та премії або він має статус «невизнаного генія» — це діло десяте… Може скластися по-всякому.
18:23
+2
Погляд зверху — кола — погляд знизу — кола — а погляд збоку — осуд — піраміда
05:59
+2
Справді є винятки з ієрархічної структури (ІС). Це не лише митці. Їх називають відлюдниками. Це філософи+. Вони небезпечні для ІС. Вона їх виявляє і знешкоджує, як Миколу Сака -вчителя із Вінничини.
Саме так — відлюдники! Не обов'язково філософи. Це можуть бути й поселенці-одинаки також. Ті, хто в "індіанських" романах Джеймса Фенімора Купера названий "піонерами". До речі, на території України настільки багато хуторів (а їх же й засновували отакі «піонери»)… Й у нас настільки прижився термін «хуторянство» — хоча й в негативному сенсі… Коротше, я так бачу, що в Україні підозріло велика питома частка отаких «вовків-одинаків». А кожен з них — це ж позасистемний альфа-лідер! І чи не звідси деякі специфічні особливості українського менталітету?..
Цікава думка.
00:55
+2
«одинаки» — кожен з нас хто усвідомлює _ — ОДИНИЦЮ — самаго СЕБЕ — у вихрі подій _ура
01:20
+1
02:24
+1
???????????????????????
Прочитайте цю цитату — вона про нашого котика _сміюсь
13:52
+2
Хутір, а в теперішньому часі =РОДОВИЙ МАЄТОК — це спосіб звільнення з-під опіки ІС. За Шевченком: В своїй хаті й своя правда,
І сила, і воля…
02:43
+1
Інакше — коли нема віри у ВСЕ — можливо покінчити — программа -…
02:50
+1

Випадкові Дописи