До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Хто кого?

Хто кого?

На превеликий жаль, подібної байки я не можу пригадати ні у Глібова, ані у Гребінки. Тож доведеться почати зі «Слона і Моськи» від Дідуся Крилова. Мабуть, всі пам'ятають історію, як вулицями Слона водили, а Моська його старанно обтявкувала. Інші собаки намагалися «сусідку» вгамувати, на що Моська дала відповідь, що стала крилатою: 

“Ач! Моська, сильна ж бо вона,
Раз гавка на Слона!”

Мораль (з точки зору розумника-байкаря!) очевидна: Моська є дурепою, бо Слон її навіть не помічає — отже, дії собачки є безглуздими.

Однак з точки зору Моськи все з точністю до навпаки: її дії зовсім не безглузді, а сповнені сенсу! До речі, якби отака «Мосьчина» поведінка не була б настільки розповсюдженою, то байкар не помітив би її як типову і не вписав би в свій шедевральний твір. Наприклад, переглянемо оце відео:

Тут цілком «пристойний» хазяйський пес їде на задньому сидінні автівки і… не пропускає жодного зустрічного автомобіля, щоб не гавкнути на нього!!! Знов-таки, цей пес абсолютно нічим не ризикує: дві автівки, що мчать назустріч одна одній, не зупиняться, пес не вискочить і не «загризе» чужий автомобіль...

Чи є безглуздою його поведінка? Аж ніяк! Можна сказати, що пес навіть під час їзди охороняє «свою територію» — автівку господаря. Однак це лише один бік проблеми. Дуже суттєвий нюанс полягає в статусності або ж в ієрархічності. Загальновідомо, що будь-яка більш-менш складна соціальна структура є ієрархічною:

  1. альфа-лідер нагорі;
  2. під ним є пара-трійка прошарків бета-, гама- й дельта-наближених;
  3. омега-аутсайдери (лузери) внизу.

Чим вищим є ранг/статус (місце в ієрархії) тієї чи іншої персони, тим до більшої кількості й якості ресурсів має доступ конкретна персона. Окрім того, за законами ієрархії, більш рангова/статусна персона теоретично може відібрати на свою користь будь-який ресурс у персони менш рангової/статусної. Щоб ніхто з нині живих і здорових не ображався, наведу в якості прикладу ієрархію давньоєгипетського суспільства:

Тут альфа-лідером є фараон — Син Ра, «живий бог», прошарок бета-, гама- й дельта-наближених складають жерці, посадовці, «шляхта» й писарі, а майстри й ремісники, селяни й робітники, слуги і раби складають кілька прошарків омега-аутсайдерів.

Однак важливим є не тільки реальний ранг/статус конкретної особи, але й т.зв. рангові/статусні амбіції. Інша річ, що до практичної перевірки готовності реалізувати ці амбіції може не дійти… Тим не менш, бодай візуальний (а не реальний!) ранг/статус персони, яка демонструє високі рангові амбіції, хоч і незначною мірою, але ж все-таки підвищується в очах оточуючих. Отже, персона, яка демонструє високі рангові амбіції, може претендувати на трохи більшу кількість трохи кращих ресурсів, ніж інші рівні їй персони, які поводяться більш виважено і спокійно.

Таким чином, Моська гавкає на Слона зовсім недарма: через цю нібито «безглуздь» собачка заявляє підвищені рангові/статусні амбіції порівняно зі спокійними «сусідками».

Тому порядний хазяйський пес гавкає з заднього сидіння автівки на зустрічні автомобілі. Бо тим самим він інстинктивно підвищує свою рангову/статусну цінність в очах господаря, немовби кажучи: «Ось, поглянь, який я безстрашний, вірний, відданий! Цінуй мене!!! Бо я не просто слуга — я СУПЕРслужник...»

Ми дуже часто навіть не розуміємо, наскільки потужними є подібні прагнення й наскільки вони поширені в людському суспільстві.

«Хто в домі господар?!»

Біблійний розклад «Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господеві…» (Еф. 5:22) та «Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву…» (Еф. 5:25) фіксують стан речей, яким він був у патріархальному суспільстві. Однак вже в пушкінській «Казці про Рибака й Рибку»  все якраз навпаки: супервисокі рангові/статусні амбіції демонструє Стара, а зовсім не Старий Рибак.

До речі, Золота Рибка ці амбіції жартома задовольняла, аж доки Стара (перепрошую) не оборзіла остаточно, зажадавши, щоб сама Золота Рибка служила їй… Тільки тоді нахабу повернули на поріг її старої халупи до розбитого корита... 

А сучасні сім'ї загалом тріщать і репаються від того, що молоді мало не з перших днів починають з'ясовувати, Він чи Вона «ходить у спідниці», «має залізні яйця» тощо. Часто-густо в отаких сімейних змаганнях йдеться не про реальний ранг/статус, а саме про рангові/статусні амбіції, про «заявки» на лідерство. Як-то кажуть, «нахабство — друге щастя».

Батьки й діти

З появою дітей сімейна ієрархія ускладнюється. Маленькі діти ще не здатні забезпечувати самих себе, не здатні повною мірою відповідати за свої вчинки, тому автоматично стають на найнижчий щабель сімейної ієрархії. Цілком можлива ситуація, коли той із батьків, хто програв в «подружньому змаганні» (причому нема різниці, чоловік це або дружина!), може відігратися на дітях — зірвати свій гнів, роздратування тощо.

Тим паче, в Старому Заповіті необхідність карати дітей фізично фіксується як прямий обов'язок (!) дорослих батьків: «Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання» (Прип. 13:24)

До речі, зворотна ситуація (коли неповнолітню дитину підносять на верхівку «сімейної піраміди») також ні до чого доброго не призводить:

В такому разі дитина виростає не пристосованою до життя — бо виходить у світ з переконанням, нібито всі їй щось та й винні!.. Крах подібних амбіцій буває дуже болісним. І в даному разі гарантовано йдеться саме про заявлений ранг/статус: заявка є… але реальному розкладу, підкинутому самим життям, вона анітрохи не відповідає.

Коли шеф — лютий звір...

Особливість суспільства в тому, що одна й та сама персона може включатися в різні ієрархії в різному статусі. З усією очевидністю це проявляється, коли від ієрархії сімейної переходимо до ієрархій виробничих. Наприклад, батько сімейства (альфа-лідер у порівнянні з дружиною та власними дітьми) може бути як босом у великій компанії, так і низькокваліфікованим працівником на виробництві (омега-аутсайдер). Якщо в другій (виробничій) соціальній ієрархії він зазнає принижень (наприклад, постійних доган від майстра, начальника цеху і т.ін.), то вдома він може компенсувати такі статусні втрати, лупцюючи дружину та дітей. 

Саме про це розповідає класичний анекдот. Чоловік просто так, на рівному місці вдарив дружину. Між ними відбувається короткий обмін репліками: «Васю, за що?!» — «Якби було за що, просто вбив би». Побутові побої «просто так», без видимої підстави — це і є заявка на ще вищий ранг/статус, ніж вже наявний! Бо якби для побоїв були справжні підстави (а не пустопорожня «заявка на лідерство») — був би інший (значно кривавіший) рівень розборок… Аналогічна поведінка криється і за т.зв. «бикуванням» — це також заявка на ще вищий ранг/статус!

Буває й навпаки. Чоловік є лідером скрізь і всюди — і в бізнесі, і в побуті. Однак постійна роль «альфи» втомлює. Чоловікові хочеться бодай десь трохи перепочити, бодай комусь та й підкоритися… навіть жартома!.. Але це навіть вдома неможливо, бо дружина за ним — немов за кам'яним муром, пилинки з нього здуває… То як же вона може домінувати над «альфа-чоловіком»?! Небораці доводиться звертатись до повії, яка спеціалізується на БДСМ.

Так, це чиста гра на тимчасове пониження статусу! Тут все несерйозно і тимчасово, бо «великий бос» не перестане бути «великим босом», побувши пару годин «рабом» затягнутої в чорний латекс дівчини. Тим не менш, певну розраду від такої гри він отримає.

Мабуть, найважче в подібній ситуації буває правителям:

Вони ж бо не тільки «альфа-лідери» в масштабах цілої країни або народу. Вони ще й публічні персони — себто, їхнє особисте життя минає на очах у всіх! Спробуй-но сховати щось потаємне від очей натовпу… Так-так, іноді правителям не позаздриш!..

Закриті колективи

Втім, ієрархічні конфлікти як в родині, так і у виробничій сфері можуть бути вирішені ціною певних втрат. Якщо подружжя втомилося від сімейних розборок, то сім'я розпадається. Якщо «шеф-козел» знахабнів вище всякої розумної межі — можна звільнитися з роботи й відшукати іншу, не настільки нервову. Навіть діти по мірі підростання й соціалізації набувають дедалі вищого статусу, аж доки зовсім не йдуть із сім'ї в самостійне доросле життя...

Значно гірше, коли людина на цілковито законних підставах не може вийти з ієрархічної структури. Мабуть, найбільш м'якою є ситуація статусних «змагань» в шкільному колективі:

Кожен бодай раз у житті стикався з ситуаціями, коли співучні принижували або його самого, або іншого на його очах. Можливо, він і сам принижував… Типова ситуація: один або декілька відорв-хуліганів б'ють «ботаніка»-заучку, змушуючи його давати списувати домашні завдання. Відорви-хулігани й без того мають статус «альфа-лідерів» класу. Бити омегу-«ботана» немає потреби, він і без того дасть списати. Однак заради додаткового підвищення свого статусу чом би й не побити?! І б'ють...

Так, вихід тут знайти доволі легко — наприклад, перевівши постраждалу дитину до іншої школи. Іноді ситуація розв'язується еволюційним шляхом. Недарма ж Біл Гейтс якось порадив отаким відорвам-хуліганам навпаки вибудовувати з «ботанами» товариські відносини, бо в дорослову житті другі можуть стати керівниками великих компаній, і якщо колишні кривдники наймуться до них на роботу… Ой, що буде!.. 

Інша річ, коли йдеться не про шкільний колектив, а, наприклад, про армійський: 

Звісно, в школі навчаються 10-12 років, в армії служать лише 1-3 роки. Проте на відміну від школи, «перевестися» з однієї армії до іншої неможливо. Тому знущання у вигляді сумнозвісної «дідівщини» є на декілька порядків жорстокішими і кривавішими.

Ще один тип колективів, звідки неможливо піти добровільно — місця позбавлення волі:

Тут рангові амбіції заявляються дуже й дуже жорстко, на них доводиться або відповідати ще жорсткіше — або серйозно програвати в статусі… Ну, й окремий різновид статусних відносин складається по лінії «офіційний кат — офіційна жертва»:

Недарма ж бо катування тюремниками в'язнів стали притчею во язицех...

Таланти і прихильники

Окремим різновидом соціальних ієрархій є люди мистецтва/спорту та «фанатський» натовп їхніх прихильників, що утворює якусь подобу соціальних пірамід. Наприклад:

  • письменник;
  • видавець (очолює видавництво), бібліотекарі, критики;
  • натовп (контингент) читачів.

Або:

  • «зірка» кіно чи театру;
  • імпресаріо, директор кіностудії (з кіностудією) чи театру (з самим театром);
  • глядачі.

Або:

  • боксер
  • промоутер (з промоутерською компанію), організатори матчів;
  • глядачі.

Приклади можна продовжувати, однак система повсюди однакова: є неявний лідер ієрархії, є прошарок наближених і є глядацький, читацький, слухацький — коротше, споживацький натовп. Цікаво, що під «зіркою» можуть стояти цілі ієрархічні системи із своїми власними лідерами! Наприклад, головний редактор спортивного журналу (альфа-лідер в своєму часописі) може входити в прошарок «наближених» до якогось видатного спортсмена.

І тут без «безглуздих» заявок на підвищені рангові/статусні амбіції не обходиться! Пригадаймо відомий всім скандал, коли Філіп Кіркоров «наїхав» на занадто «знахабнілу» журналістку в рожевій кофтинці. Яка необхідність подібного «наїзду»?! Жодної! Адже Кіркоров і без того є супермегазіркою російської естради — як його називали жартома, «всеросійським Зайкою»… Але немає меж прекрасному! Тому він і «наїхав» на нібито «знахабнілу» дівчину. Бо якщо не заявити таким чином про ще вищий статус — що ж то за «король естради»?!

Про богоборців

Зовсім особливий випадок заяви на підвищенні рангові амбіції становить таке явище, як богоборство. Справді, як було сказано в тому анекдоті про ярмулки: "Євреї носять ці потішні шапочки на тім'ячках для того, щоб не забувати: Бог — це такий чоткий пацан, у порівнянні з Яким всі земні злодії в законі, взяті разом, є просто останніми шістками". Коротше кажучи, Бог є за визначенням «альфа-лідером» настільки високим, що Його статус не піддається жодному сумніву.

Жодному?.. Справді?! Якби ж то...

Питому частку богоборців складають любителі «потримати цього Старигана за бороду» ну просто заради принципу! Як-то кажуть, «усеруся, але не скорюся». Що лежить в основі отакого богоборства?! Знов-таки заявка на додаткове підвищення в очах богобоязливого натовпу персонального рангу/статусу! Мовляв, дивіться, боягузи, з якою легкістю я тицяю дулю в небеса (розбиваю священні зображення, спалюю священні книги, руйную храми тощо). Є в подібних діях щось інфернальне… Саме так і повівся історичний Герострат, спаливши храм богині Артеміди Ефеської лише заради увічнення свого імені в історії:

Звісно ж, хоча отаких принципових богоборців зневажають… але ж до чого вони «сміливі»!.. Отже, видимий персональний ранг/статус такі дії безсумнівно підвищують.


Підсумок: якщо добре пошкрябати найрізноманітніші соціальні прояви людського суспільства, то часто-густо під нібито загадковим шаром зовнішніх амбіцій можна розгледіти тривіальну поведінку Моськи, що тявкає на Слона. Іноді до реальної перевірки заявлених рангових/статусних амбіцій може дійти, іноді ж достатньо рангової/статусної заявки як такої. Але реалізація рангового/статусного потенціалу конкретної особи, як і перевірка рангових/статусних амбіцій — це вже зовсім інша історія...

+3
187
RSS
03:11
+2
Думав я над запитанням друга Анатолія, думав… і таки накатав оцю статтю! Що ж, читайте. Нехай це буде містком до нового циклу авторських етологічних статей, схожого на той, що я почав колись писати на НО…
_соромлюсь _соромлюсь _соромлюсь
20:49
+2
Отже, друже, цей твій прекрасний допис є відповіддю на моє питання, чому люди полюбляють мучити одне одного?
Саме так. Людські стосунки — це, загалом-то, найскладніша річ у світі, бо там стільки всього нашаровано!.. Отже, рангові/статусні амбіції, заявки на візуальне підвищення рангу/статусу приносять людям неоціненне задоволення!!! Бо дозволяють бути хоч би трохи кращими, ніж інші… бодай уявно!..
20:50
+2
І які доречні ілюстрації. Якби мав можливість, то оцінив би цей допис відразу ж у 10 балів!
Красно дякую, друже _ура _танцюю _ура
21:31
+2
Знову -1 вискочила. Вибач, друже Тимуре.
Нічого страшного, буває _вибачаюсь У мене і без того рейтинг 5164, я можу собі дозволити й деякі втрати _сміюсь

Випадкові Дописи