До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Навіщо людині інтуїція

Навіщо людині інтуїція
Джерело матеріалу:

Що таке «інтуїція» і навіщо вона потрібна? Зазвичай з інтуїцією пов'язують здатність передчувати майбутнє. І дійсно, часто ми відчуваємо, що буде (наприклад, «треба включитися в цей проект» або «не треба довіряти цій людині»). Але ми не віримо собі. І обманюємося. А коли розуміємо, що промахнулися, згадуємо «ну я ж відчувала...». Це дуже неприємне відчуття, коли розумієш, що обдурила саму себе.

Чому так стається? Чому ми не довіряємо своєму внутрішньому голосу? Чому не чуємо свою інтуїцію? І що це таке — "інтуїція"?

Для мене інтуїція — це перш за все здатність відчувати.

І ось тут виникає перша і найбільша проблема. Тому що у багатьох людей почуття або знецінені, або перебувають під забороною. Вони заблоковані, витіснені, вигнані, як щось небезпечне, непотрібне, що заважає. Я з цим постійно зустрічаюся на сесіях (я використовую в роботі метафоричні карти). Запитую, «що ви відчуваєте, дивлячись на цей образ»? А у відповідь чую бадьоре «я думаю, що відчуваю». Вибачте, ні. Я запитую не про «що ви думаєте». Я запитую «що ви відчуваєте»? У відповідь — тиша. «А про що ви зараз мовчите?» І раптом жінка починає плакати… Це лячно і боляче — доторкнутися до своїх справжніх почуттів. Адже вони так довго були під дією анестезії, що заморожує...

Почуття — це енергія. І на те, щоб їх утримувати під контролем або блокувати, витрачається дуже багато сил. Невідреаговані, невисловлені, «застряглі» почуття створюють величезне напруження, що проявляється через м'язові затиски, спазми, хвороби. Вся психосоматика — це психічне напруження, виражене в тілі.

Але коли ми напружені, — доступ до інтуїції закритий. Наглухо.

Подивіться на немовлят. Вони абсолютно розслаблені. Й вони феноменально інтуїтивні та чутливі до настроїв і станів батьків, до їхніх думок і намірів. Вони вловлюють і реагують на невербальні сигнали, відчувають, в якому стані батьки, який у них настрій. Побачивши одну людину, дитина раптом починає плакати, а при погляді на іншу сміється і проситься на ручки. Діти вільно висловлюють радість, горе, страх або незадоволення.

Але в якийсь момент підростаючій дитині кажуть, що вона не повинна відчувати те, що вона відчуває і забороняють проявляти емоції («Не реви, що не рюмсай, не кричи, не гнівайся»). Або кажуть, що вона занадто чутлива, що вона щось собі «надумала». У цей момент дитину засуджують, її почуття ігнорують або примушують до знецінення своїх переживань. Це підриває впевненість в собі й руйнує самооцінку.

Дитина отримує батьківський припис «не відчувай». А за великим рахунком — «не живи». Чому? Тому що у дитини окрім відчуттів і почуттів більше нічого немає. Інтелект у дитини ще не розвинений. У неї є тільки відчуття (проявлені в тілі) й почуття.

Одне із завдань батьків — навчити дитину розпізнавати, приймати, розуміти і адекватно виражати свої почуття. Як це відбувається? Наприклад, дитина стискає кулачки, хмурить брови, напружується… Дорослий запитує «що з тобою відбувається, ти стиснув кулачки, набурмосився, напевно, ти лютишся, розкажи, чому». Так дитина, по-перше, розуміє, що те, що з нею відбувається, називається «лютишся». По-друге, що її не засуджують, з нею все гаразд. По-третє, що її чують і можна пояснити причину.

Але більшість батьків не вміють усвідомлювати і регулювати свої емоційні стани, і не можуть виконати одне з батьківських завдань — навчити дитину справлятися зі своїми почуттями. І поступово дитина починає вірити в те, що їй «здається», ніби з нею щось відбувається, і що її почуття — це щось незначне, неважливе. Вога їх не розуміє, не розпізнає і не вміє їм довіряти.

У неї збивається внутрішній навігатор.

Вона починає орієнтуватися на зовнішній світ. А з зовнішнього світу надходять суперечливі сигнали. Наприклад, «слухатися старших». При цьому деякі «старші» бувають злі, дурні й небезпечні. А дитина вже встигла засвоїти — як би їй не було дискомфортно, боляче, неприємно, страшно або прикро, — відчувати заборонено, виражати емоції (особливо гнів) не можна.

Вона стає ввічливою, слухняною і «зручною» для оточуючих, але для неї самої це може обернутися бідою або проблемами. Адже у неї не виробляється звичка давати відсіч і захищатися. Вона вже не буде протестувати і кричати, коли її психологічно принизять або розтопчуть, бо «відчувати не можна». У неї формується психологія жертви.

За таких обставин, до закінчення школи від дитячої сприйнятливості й чутливості не залишається і сліду. Інтуїція (як здатність відчувати) згасає — навичка чути і розуміти себе ніде і ніяк не тренується. «Доросла дитина» більше не відчуває людей, їхні думки і наміри. Не передбачає результат ситуацій. А якщо щось і відчуває, то не довіряє. Адже на почуття накладено заборону.

Відчувати не можна.

А що можна? Можна і потрібно підкорятися авторитетам, слідувати правилам, нормам і стандартам, чужим цілям і цінностям, переконанням, нав'язаним «люблячими» батьками, родичами, друзями, оточенням (соціумом). Можна пристосовуватися, розвивати інтелект, навички концентрації, уваги, аналітики. Підростаючи, така дитина може компенсувати свою «нечутливість» соціальними успіхами — вступає до інституту, благополучно робить кар'єру, створює сім'ю.

Парадокс в тому, що вона не живе.

Людина не розуміє своїх справжніх бажань і потреб. У неї формується звичка заперечувати біль (це часто називають «бути сильним і стриманим»), не звертати увагу на свої статки, робити вигляд, що нічого не сталося, коли зле. А коли потрібно ухвалити рішення, вона користується звичними орієнтирами — правилами сім'ї, авторитетними думками або логікою. І, звісно, обманюється. Інтуїтивні сигнали, як сигнал вай-фай, просто не проходять через бетонну стіну надбаних ним навичок.

Іноді почуття прориває. У кращому разі — прорив реалізується у творчості. Емоційне напруження стає настільки нестерпним, що вихлюпується, наприклад, в заняття музикою, живописом або створенні текстів. Але така розрядка приносить тимчасове полегшення. У гіршому випадку людина може здійснювати неадекватні й руйнівні вчинки.

Якщо детально розпитати таку «дорослу дитину», то з'ясовується, що вона дивним чином існує поза своїм тілом. Вона відчуває себе байдужим спостерігачем, дивиться на себе збоку, живе в світі своїх фантазій (до речі, у таких людей може бути прекрасно розвинена уява і вони вміють переконливо імітувати емоції). Вона не усвідомлює, не цінує, не відчуває своє тіло. І це не дивно — адже невідреагвані негативні почуття (біль, образа, агресія, страх) накопичуються в тілі, в тілі стає некомфортно, і з нього хочеться «вистрибнути, вискочити, вилетіти». Психологи вбачають у такій реакції прояв психологічного захисту (наслідок травматизації) і називають таку форму захисту «дисоціацією».

Тому перша і головна умова розвитку інтуїції — дозволити собі відчувати. Поступово відновлювати природну, дитячу чутливість і сприйнятливість. Навчитися розпізнавати і усвідомлювати свої почуття. І повертатися в тіло.

Якщо ви думаєте, що це справа нехитра, я тихо посміхнуся.

Продовження напишу в наступному пості.

Авторка — Юлія Коляснікова

+2
632
RSS
13:23
+2
Матеріал не мій, але в «етологічну» тематику лягає прекрасно _чудово
16:02
+2
І ще мушу сказати, що на голій інтуїції теж далеко не завжди можна розвулити складні ситуації. Баланс між інтуїтивними та розумовими рішеннями — от що потрібно насправді!
19:31
+2
Відчувати себе поза своїм тілом — це і є подорож душі. Внутрішній голос — це і є підказки душі розуму тіла.
21:43
+2
Треба розуміти, що почуття і чуття це різні речі.

Почуття (злість, образа, гординя, зверхність і т.д.) це прояви нашого астрального тіла (тіла емоцій). Емоції дійсно треба вчитися контролювати.

Інтелект (розум) це прояв наступного енергетичного тіла — ментального. Цей вид енергії переважає у тих, хто навчився контролювати свої емоції, тобто піднявся вище астрального рівня.

Інтуїція, чуття, благодать, любов — це вже прояви наступних енергетичних рівнів. Хорошою інтуїцією володіють ті, хто навчився контролювати свій інтелект і для кого інтелект є тільки інструментом, а не «я думаю, значить я живу». Цей рівень значно вищий за рівень емоцій і вищий за рівень інтелекту.

А в статті все перемішано. Про інтуїцію говориться так ніби вона є на рівні з емоціями і почуттями.
Авторка обіцяє «наступний пост» — може, там і розкладе все по полицях?! Та оскільки я не знаю, потрапить чи ні наступний блог в поле зору укладачів розсилки, то й закреслив цю обіцянку:

Продовження напишу в наступному пості.


UPD. Ага!!! Ось і продовження

Випадкові Дописи