До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

​Стратегія їжачка

​Стратегія їжачка

Напевно це символічно, що ця ідея прийшла мені в голову саме 22 січня 2018 року, рівно через 100 років після Злуки, об’єднання Сходу і Заходу України.

Кілька днів тому тут на Світочі ми обговорювали наші мрії і бажання на рік, який щойно настав. Пан Анатолій загадав побачити наш прапор жовто-блакитним, а не синьо-жовтим. А я висловила сподівання почути сформульовану національну ідею і передала ініціативу її формування пану Тимуру. На що пан Тимур тут же відповів, що вже озвучував цю ідею раніше і навіть статтю про це швиденько написав, щоб було легше давати на неї посилання.

«Моя хата скраю, першим ворога стрічаю» — так він її озвучив, а для мирного часу навів кілька інших варіантів:

  • Моя хата скраю — першим корупції перешкоджаю!
  • Моя хата скраю — лад з неї наводити починаю!
  • Моя хата скраю — радо гостей зустрічаю!
  • Моя хата скраю — через мене Україна розквітає!
  • Моя хата скраю — на родовий маєток її обертаю! (UPD: Анатолій Висота, Тимур Литовченко)
  • Моя хата скраю — з іншими хатами її єднаю! (UPD: Тимур Литовченко)

Я можу запропонувати ще й такі:

  • Моя хата скраю – в світ дорогу прокладаю
  • Моя хата скраю – нове місто закладаю
  • Моя хата скраю – з себе зміни починю
  • Моя хата скраю – диких звірів приручаю
  • Моя хата скраю – в полі квіточки саджаю або ягідки збираю (то більше для дівчат)

Ця ідея гарно підкреслює наш індивідуалізм, прагнення виділитися, відкривати нові простори. Але це все якось однобоко і не розкриває повноти нашого характеру. Я себе спила «А що ж з другого боку?» І пам’ять мені підкинула запальну пісню з часів Помаранчевої революції. 

Разом нас багато.

І це друга половина нашої природи. Так, моя хата скраю, але я не сам, не один, я просто ПЕРШИЙ. У мене за спиною є безліч однодумців, моя сім’я, родичі, друзі, які підтримають, допоможуть, а коли я втомлюся, дозволять зробити крок назад і займуть моє місце на передовій. Це і є наша суть. І їй уже тисячі років.

Трипілля

Згадався малюнок зі шкільного підручника «Схема трипільського поселення». І я аж тепер зрозуміла, що КОЖЕН дім у трипільців мав двері в чисте поле, ніхто нікого не тримав силою в поселенні. Напевно, якщо провести дуже ретельне і точне датування, то виявиться, що будівлі в центрі трохи старші від тих, що скраю. Міста трипільців розросталися по спіралі або кільцями, як дерева. Кожне нове покоління будувало собі хати за межами поселення, в чистому полі, на волі. В цьому корені нашого прагнення до свободи, до індивідуалізму і легкого «випендрьожу». Кожна нова хата ЗАВЖДИ була скраю.

Але всі будинки разом утворювали міцний оборонний мур. Бо будувалися стіна до стіни, вірніше кожен новий дім добудовувався збоку до вже існуючого, так економніше, одна стіна у них спільна і треба поставити лише три стіни, щоб вийшов новий дім. І це друга половина нашого характеру – абсолютний і знову ж таки добровільний колективізм. Нам добре бути разом, ми завжди шукаємо соратників, однодумців. Ми ніколи й нікого не кидаємо напризволяще ні сліпого старця, ні згорьовану вдову, ні сироту чи каліку, НІКОГО. Бо добре розуміємо, що всі ті слабкі і немічні то наш тил, наш фундамент, те, що дає нам силу і сенс існування.

Це ті за ради кого ми рвемося в перед, досягаємо морських глибин і гірських вершин, прокладаємо нові шляхи через ліси й болота, відкриваємо нові світи, і вдосконалюємо уже завойовані території. Щоб тим, хто менший і слабший було легше і краще жити. Може тому ідея про підтримку тільки найсильніших, яку плекають на НО, так і не знайшла багато прихильників?

Стратегія їжачка

Їжак, у випадку небезпеки, усі ніжні частини ховає всередину, а назовні виставляє гострі колючки. От так і ми, українці, коли все спокійно, ніби кожен сам по собі, а як тільки виринає якась небезпека, автоматично, на підсвідомому рівні, як рефлекс, формується коло. Найсильніші, може не фізично, а скоріше духовно, зі зброєю в руках, стають назовні, а всередині жінки, діти, старі й поранені, а ще ті, у кого дух заслабкий, щоб вийти вперед. Ми і тих слабкодухих захищаємо, поки вони не сильно нам шкодять і не заважають жити. Може тому ніяк не позбудемося злодіїв та корупції? Шкода нам їх, своє ж, рідне.

І кожен воїн на передовій знає чому він тут і що захищає. А ще він впевнений, що, коли він втомиться чи його поранять, то ті хто стоїть позаду підхоплять його, затягнуть всередину кола, нагодують, напоять, перев’яжуть рани, дадуть відпочити. Та м’яка і ніжна серцевина їжачка насправді і є нашою силою. Це ті жіночки і дівчата, які на Майдані мастили канапки і варили борщі. Це ті кияни, які пускали в свої квартири ночувати зовсім не знайомих людей. Це ті діти, які на перервах плели захисні сітки. І той «лежачий інвалід» з порізаними ногами, який лежачи на євродивані, строчив статті й малював картинки про котобандерівців.

І кожен знає без підказок чи наказів, що, як і де йому робити. Й інформація передається з уст в уста зі швидкістю світла. Всі діють разом, як єдиний організм-їжачок. Того їжачка можна розрізати на частини, і тоді кожна частина знову стане колом, трохи меншим, але цілісним їжачком. І на які б маленькі шматки нас не розрізали, ми все одно будемо робити коло, будемо ставати єдиним цілим, хай зовсім маленьким, але колючим їжачком. А за найменшої нагоди менші кола-їжачки створюють свою мережу і знову стають єдиним цілим.

А як тільки небезпека минула, коло розпадається, голочки ховаються, ми всі стаємо ніжними й м’якотілими. Кожен знову стає сам по собі, індивідуалістом і хвальком, якому «і цар не указ». От так і живемо ми вже кілька тисяч років від небезпеки до небезпеки, то як єдиний організм, міцніший за скелю, то як аморфна маса, що як вода розтікається по лінії найменшого спротиву. А що і коли стане причиною чергової кристалізації ніхто не знає.

Дзвінка Сопілкарка

+3
378
RSS
01:40
+3
Все вірно! Я теж над цим думав. Ви просто не звернули уваги на мій коментар:

А як би ти поставився до такої ідеї, як єдність розмаїття?! _стежу

— і на відповідь друга Анатолія:

Друже, ЄДНІСТЬ РОЗМАЇТТЯ — гарно, але надто загально.

Розумієте?! Якщо сказати українцеві про ЄДНІСТЬ РОЗМАЇТТЯ — він лише почухає потилицю й заперечить: ну що ж, це добре, але неконкретно. Я це знаю, бо теж випробовував цю ідею на багатьох. І значно раніше, ніж цими днями на Світочі…
_сміюсь

Натомість коли українцеві закидаєш «моя хата скраю» — о!!! Тут він заводиться й починає генерувати варіанти!!! Або не просто чухати в потилиці, а заперечувати завзято, що ця ідея нікуди не годиться, тому що… Хоча саме завзяття видає, що принцип «хати скраю» українця таки зачіпає!!!
_сміюсь

Що ж в підсумку?! Дихотомія от як це називається!!! Комплекс протилежностей:

  • з одного боку, ЄДНІСТЬ РОЗМАЇТТЯ як принцип;

  • з іншого боку, МОЯ ХАТА СКРАЮ — ******* як набір персональних проектів, які єднаються в тому розмаїтті


Стратегія їжачка, кажете? Хай буде стратегія їжачка! Інші називали це «роєм бджіл»: коли все тихо-мирно, кожна бджілка літає на свої квітки, але в разі небезпеки крихітні бджоли миттєво збираються в рій — і фіг ти що з тим роєм зробиш!!!
_чудово _чудово _чудово

Чим був Євромайдан?! Це був нібито хаотичний набір у стоп'ятсот проектів, у кожного з яких були свій лідер, своя структура, свої цілі — але які просто координувалися між собою, не маючи єдиного центру!

Чим була Запорозька Січ?! Хаотичним набором куренів, коли кожен новоприбулий козак приставав, до якого куреню сам хотів. Цією масою куренів керував кошовий. А для походів обирався ще й гетьман. А бувало, що й декілька гетьманів…

А що таке Інтернет?! Це децентралізована структура!!! Як і рух Анонімусів. Як і Євромайдан… Ми вступили в ХХІ століття. Всі розуміють, що людська цивілізація в кризі, що класична держава себе вичерпала. Що ж далі?.. Гадаю, майбутнє саме за отакими державами нового типу — децентралізованими мережевими структурами, що являють собою нібито хаотичний набір із «стоп'ятсот» проектів…

Ви чудово показали, що це у нас тягнеться ще з часів Трипілля. Отже, цінність України для майбутнього людської цивілізації в тому, щоб дати людству нові засади державотворення, як дихотомію "ЄДНОСТІ РОЗМАЇТТЯ" + «МОЄЇ ХАТИ СКРАЮ — *******». Зрозуміли, до чого Ви дійшли в своїй статті?! Тому кажу: браво!!! Ви нарешті сформулювали це!!!
_браво _браво _браво
03:40
+3
Дзвінко, та ти справді молодець, що отак все проаналізувала! Так, ЇЖАК — це КРУГОВА ОБОРОНА. Козацький табір у полі — це СКОВАНІ в одне коло вози. Але навіть у Трипіллі хати будувалися, мабуть, не зімкнено, а окремо одна від одної. Бо в своїй хаті — своя й правда і сила, і воля. В Трипіллі через кожні 50 років поселення спалювали і будували на новому місці. Ось чому не було в нас міст 2-3 тисячі років тому.
В Трипіллі через кожні 50 років поселення спалювали і будували на новому місці. Ось чому не було в нас міст 2-3 тисячі років тому.

А ти ж сам і стверджуєш, друже, що українцям потрібні не міста, а родові маєтки! От що є органічним для української землі _добре
В Трипіллі через кожні 50 років поселення спалювали і будували на новому місці. Ось чому не було в нас міст 2-3 тисячі років тому.

Я так поспішала дописати статтю, що багато чого з неї викинула. А треба було б детальніше розписати про Трипілля.
Це звичайно тільки моя теорія і я не є професійним археологом, але міста в часи Трипілля спалювалися НЕ ОДНОЧАСНО, а поступово. Це був поступовий процес.
Опишу життя одного села так, як я його побачила. В мене зрідка бувають приступи «яснознання». Коли я емоційно «включена» в якусь проблему, то в певний момент в свідості виникає щось на зразок фотоспалаху, в світлі якого все стає дуже чітким і зрозумілим. А от потім це все перекласти на прості слова мені складно. Я ЦЕ просто знаю і мені дивно, чому цього не знають інші.
Так от. Уявимо собі якесь гарне місце, бо трипільці в негарних не селилися. Туди прийшла група з 10 молодих сімей. Місце їм сподобалося, і вони заклали поселення, збудували перше коло з 10-ти хат, в центрі якого було святилище — самотнє велике дерево або теж самотній валун, великий камінь, який не можна зрушити з місця. Я так зрозуміла, що такі дерева чи камені були для трипільців сигналом для створення поселення.


І так починалося кожне поселення. У тих сім'ях народжувалися і зростали діти. Коли діти ставали дорослими, а в ті часи то було в 12-15 років, вони створювали свої сім'ї і будували собі нові хати назовні, створюючи таким чином друге коло. А старше покоління залишалося жити у хатах внутрішнього кола до самої смерті. А коли вони помирали, то тіла спалювалися разом з тими хатами. Внутрішнє коло будинків повністю спалювалося, коли помирав останній представник того першого покоління.
Кожне нове покоління будувало своє коло назовні поселення. І основна суть була замкнути коло. Кожне нове коло мало більший діаметр і відповідно потребувало більшої кіькості будинків. Якщо приріст населення був малий і нове покоління відчувало, що не зможе замкнути коло, воно переходило на інше місце і все починалося спочатку. Тому й виходило, що трипільські міста спалювалися кожні 50 років. То як раз 3-4 покоління. На більше їх невистачало.
В мене зрідка бувають приступи «яснознання».

У мене теж відбуваються саме «напади яснознання» _чудово
Однак я би порівняв це з тим, що Капранов каже про «чоловічий пейджер»:


Такі «повідомлення» сиплються мені незалежно від мене в найрізноманітніших ситуаціях. І так — коли переді мною виникає проблема, я перемикаю «пейджер» в режим «телефону». Себто, молюся. Між іншим, спрацьовує. Отже, за Капрановим, я таки «просунутий».
_сміюсь

А старше покоління залишалося жити у хатах внутрішнього кола до самої смерті. А коли вони помирали, то тіла спалювалися разом з тими хатами. Внутрішнє коло будинків повністю спалювалося, коли помирав останній представник того першого покоління.

До речі, така схема підтверджує правоту друга Анатолія: між хатами мала бути певна відстань, а отже — проходи між ними! Інакше при спалюванні однієї хати вогонь перекидався б на іншу. А якби між окремими хатами були «пожежні проходи» — цього не мусило ставатися.
_вибачаюсь

Кожне нове покоління будувало своє коло назовні поселення. І основна суть була замкнути коло.

«Замкнути коло» — чудова назва для якогось художнього опусу! _чудово
«Замкнути коло» — чудова назва для якогось художнього опусу!

Дарую Вам. _троянда
До речі, така схема підтверджує правоту друга Анатолія: між хатами мала бути певна відстань, а отже — проходи між ними! Інакше при спалюванні однієї хати вогонь перекидався б на іншу. А якби між окремими хатами були «пожежні проходи» — цього не мусило ставатися.

Не обов'язково. Якщо в хаті хтось помирав, але ще залишалися живі, то його ховали в хаті під порогом чи хатнім святилищем. Ця традиція символічно залишилася до нині. Коли покійника виносять з хати, то тричі стукають об поріг, щоб попередити родичів, що до них іде свіжа душа.
А коли помирав останній, то хату могли розібрати і скласти з неї поховальне вогнище.
09:00
+3
Цінним є те, що Дзвінка описала ПРОЦЕС життя в трипільському селі. Вчені кажуть про спалювання села після 50 років життя в ньому. Щось схоже на ювілейний рік (49 років) у юдеїв. Щоб Земля могла відпочити.

Випадкові Дописи