До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Вовки-одинаки

Вовки-одинаки

У порівнянні з тваринами homo sapiens програє по всіх параметрах: бігає не найшвидше, стрибає не якнайдалі й не якнайвище, людські нігті у порівнянні з кігтями тварин — це дитячі іграшки… тощо. Протистояти тваринному світу людству вдається завдяки організації окремих спільнот в ієрархічні структури пірамідального типу. При цьому всередині ієрархічної спільноти діють два правила:

  • вища за статусом/рангом особа має доступ до більшої кількості та якісніших ресурсів, що є в розпорядженні всієї спільноти;
  • вища за статусом/рангом особа може відібрати на свою користь потрібні їй ресурси у будь-якої низькостатусної/низькорангової особи в будь-якій кількості (теоретично може дійти аж до повної конфіскації).

В матеріалі «Хто кого?» я намагався показати, що із статусом/рангом окремої особи в ієрархії не все настільки просто, як здається на перший погляд. В етології, загалом, розрізняють наступні поняття:

  • істинний статус/ранг — позиція, яку конкретна особа займає в тій чи іншій ієрархії;
  • видимий/демонстративний статус/ранг — позиція, яку конкретна особа займає в тій чи іншій ієрархії з урахуванням її поведінки;
  • статусний/ранговий потенціал — максимальний статус/ранг, який конкретна особа теоретично може зайняти в тій чи іншій ієрархії;
  • статусна/рангова заявка/претензія — місце в ієрархії, на яке претендує конкретна особа.

Відома байка «Слон і Моська» фіксує типову поведінку собак, абсолютно ідіотичну з точки зору здорового глузду, однак абсолютно виправдану з точки зору інстинктів. Моська — це маленька собачка, яка має дуже незначний статусний/ранговий потенціал, завдяки чому її місце в собачій ієрархії (істинний статус/ранг) — середовище омег-лузерів. Однак нібито безглузде обгавкування Слона (який, найшвидше, загалом не помічає Моську) є нічим іншим, як статусною/ранговою заявкою/претензією Моськи на більш високий статус/ранг, ніж вона займає насправді. Завдяки такій поведінці видимий/демонстративний статус/ранг Моськи є вищим, ніж її істинний статус/ранг:

“Ач! Моська, сильна ж бо вона,
Раз гавка на Слона!”

Отже, завдяки промовистій агресивно-демонстративній поведінці, Моська у порівнянні з іншими собаками може претендувати на більшу кількість якісніших ресурсів, ніж реально заслуговує. Вся проблема в тому, щоб зберегти видимий/демонстративний статус/ранг якнайвищим без перевірки. Себто, Моська має поводитися таким чином, щоб не доводити справу до ієрархічних розборок всередині своєї структури. Саме тому Моська гавкає на Слона, який її просто не помічає, а не на вожака — альфа-лідера собачої зграї, який міг би миттєво розібратися із знахабнілим омега-лузером.

Пам'ятаєте геніальну п'єсу Гоголя «Ревізор»? Жалюгідний колезький реєстратор (згідно до Табелі про ранги — чиновник найнижчої категорії) демонструє зверхність і нахабство, починаючи з відмови розраховуватися в готелі (насправді через катастрофічний брак грошей) і завершуючи позичанням грошей у всієї верхівки провінційного містечка та сватання до дочки городничого. Таким чином, його видимий/демонстративний статус/ранг в очах провінційних чиновників зростає просто неймовірно! І добре, що його істинний статус/ранг розкривається вже після від'їзду з містечка...

Якби ж то вся складність людських стосунків вичерпувалася ієрархічними пертурбаціями, не було би проблем. Та проблеми є, і вносять їх т.зв. позасистемні особи. В принципі, місце для таких може знайтись і в традиційному ієрархічному суспільстві. Коли розглядають систему індійських варн, то це виглядає наступним чином:

Отже, до індійської соціальної піраміди входять чотири варни:

  • брахмани
  • кшатрії
  • вайш'ї
  • шудри

Під ними — нижче соціальної піраміди, поза ієрархією, — стоять «недоторкані». Вони ж парії. Вони ж чандали. Якщо навіть шудри мають право на якусь часточку соціальних благ, що є в розпорядженні всього суспільства (хоч би якою мізерною не була та часточка), то «недоторкані» не мають права навіть на таку мізерію! Їм лишається вести тваринне життя. Недарма в Індії їх називають трупарями/падальниками...

Але можливим є й зовсім інший варіант позасистемної особи. Візьмемо головного наскрізного героя петналогії Джеймса Фенімора КупераНатаніеля Бампо:

Про певні особливості цієї людини можна судити за прізвиськами, якими нагородили його аборигени-індіанці:

  • Голуб — присвоєно делаварами за швидкість
  • Висловухий — присвоєно делаварами за вміння відшукувати дичину
  • Звіробій — присвоєно делаварами як вправному мисливцеві
  • Соколине Око — присвоєне воїном-гуроном Риссю за влучність та скорострільність
  • Слідопит — присвоєно за прекрасні навички орієнтування на місцевості, відшукування і відстежування слідів

Перепрошую, але на трупаря/падальника, який стоїть навіть нижче від шудри (омеги-лузера традиційного індійського суспільства) такий персонаж не тягне. Навпаки, це сильна незалежна персона, найкраща характеристика якого — вовк-одинак:

Якщо звичайна вовча зграя полює на здобич колективно, а потім ділить здобич відповідно до статусу кожної тварини в ієрархії, то вовк-одинак є настільки могутнім звіром, що може вполювати здобич самотужки — без допомоги інших. Отже, вовк-одинак є самодостатнім. Єдине, чого він не може самотужки — то це розмножитися: спаруватися самець може тільки з самицею, бо процес парування «сам із собою» має іншу назву й сенс. Тож максимальна структура, потрібна вже не для підтримки, але для продовження життя — це вовк+вовчиця. В усьому ж іншому одинак замінює собою цілу ієрархію:

У Натаніеля Бампо з парою не склалося з різних причин, тому жив він самітником на американському фронтирі (по-нашому — на порубіжжі), там і помер через нездатність терпіти порядки, заведені в традиційному ієрархічному людському суспільстві, де Моськи гавкають на Слонів, надмірно роздуваючи власну нікчемну сутність, де лизоблюди лестять альфа-лідерам, де поселенці заради розваги стріляють картеччю по голубам тощо. Натомість на фронтирі все просто і… чи то правдиво, чи то праведно. З тими ж таки голубами: нехай собі зграя летить, куди хоче, а старий мисливець зарядив свою знамениту рушницю «Оленебій», поцілив одну конкретну голубку — саме її й підстрелив собі на вечерю.

А з жінкою… з вовчицею, достойною вовка-одинака...

Може, складеться, а може й ні. У Натаніеля Бампо в підсумку не склалося: жінки все ж віддавали перевагу життю не на фронтирі, а в колонії — місцевій спільноті поселенців, що були вихідцями з Європи. От якби ж знайшлася серед них справжня «бойова подруга»!.. Та сама, яка подаватиме чоловікові набої, навіть якщо весь світ буде проти нього... 

Але не склалося. Що, в принципі, не дивно. Бо з точки зору жінок, ситуація справді складна й неоднозначна: перед тобою явно позасистемний чоловік — спробуй-но розберися в причині цієї позасистемності:

  • або це такий «недоторканий» слабак, який навіть на омегу-лузера не тягне (отож і вилетів з ієрархії);
  • або це такий потужний альфа-лідер, що здатен обходитися без жодної ієрархії… ба навіть більше — замінити собою цілу ієрархію (тому й обирає в підсумку життя самітника на фронтирі)!

До того ж, тут є ще один підводний камінь. Гаразд, припустимо, жінка розпізнала в особі «вовка-одинака» потужного альфа-лідера, а ніяк не недоторканого. Та обираючи чоловіка, жінка оцінює й його потенціал розвитку. Ось зараз він живе самітником на фронтирі й забезпечує своє життя. Гаразд, а чи здатен він забезпечити не тільки себе, але й майбутню дружину?! А якщо у них діти з'являться — чи забезпечить і їх також?! І що передасть їм у спадок, окрім старовинної рушниці «Оленебій» і халупки посеред лісу?..

Принцесі було добре кохатися з Трубадуром на природі та на свободі, коли були вони молодими й бездітними. Коли ж пішли діти, починається: «Гроші приніс?» — а Трубадур лишається сам собою. «Сміх і радість ми несемо людям!» — відповідає. Хоча Принцесі цього замало. Не тільки їй самій — вже їхнім дітям не завадять гроші (ресурс для розвитку). Але ж у батька вітер в голові як був, так і лишається… Тут би не завадив і палац, і дідусь-король. Одна проблема: Принцеса від того життя втекла! Причому добровільно.

Саме тому, на відміну від чоловіків, жінкам на фронтирі перебувати проблемно. Хоча… все можливо!


UPD2.  До речі, в порнографічному новоділі «Нові бременські музики» пристаркувата Принцеса і пристаркуватий Трубадур (як і інші персонажі) в підсумку все ж таки контактують з вже зовсім старим Королем:


Підсумок: Україна саме і є фронтиром — порубіжжям між Європою й Азією. Умови життя тут вельми специфічні. Зокрема, недарма на українських теренах розповсюджений особливий тип людей — волелюбний самітник, якому «ніхто не указ». Можливо, саме тому говорячи про українське «хуторянство», не варто вживати це слово в зневажливому ключі. Бо хуторянин — це і є той тип селянина, який здатен вести господарство самостійно, поза ієрархічною громадою. Саме на порубіжжі такий тип господарства розвиватиметься повсюдно й успішно. Окрім того, коли говорять про «атомізованість» українського суспільства, це також засвідчує високий відсоток в ньому «вовків-одинаків», кожен з яких сам собі лідер.

UPD. І звісно ж, дуже характерною фігурою українського порубіжжя є козак. В плані поваги козацтву пощастило значно більше, ніж «атомізованому» хуторянину, тому живописати козацькі чесноти нема потреби. Єдине, на чому варто зробити акцент — то це дуже складна фронтирна ситуація в регіоні виникнення українського козацтва. Справді, цю територію оточували землі:

  • Королівства Польського (згодом — Речі Посполитої)
  • Великого князівства Литовського (згодом — Речі Посполитої)
  • Царства Московського (згодом — Імперії Російської)
  • Імперії Османської (через Чорне море)
  • Королівства Угорського (згодом — васала Імперії Османської)
  • Ханства Кримського (васала Імперії Османської)
+2
623
RSS
15:13
+2
В етологічну тематику.
21:26
+2
Фронтирна країна — про це полюбляє писати Сергій Дацюк, який входить у трійку українських інтелектуалів. (Ще Мирослав Маринович та Ярослав Грицак).
Вони мають рацію. Просто треба врахувати, що фронтирну країну населяють люди із специфічним менталітетом.
У Натаніеля Бампо в підсумку не склалося: жінки все ж віддавали перевагу життю не на фронтирі, а в колонії — місцевій спільноті поселенців, що були вихідцями з Європи. От якби ж знайшлася серед них справжня «бойова подруга»!.. Та сама, яка подаватиме чоловікові набої, навіть якщо весь світ буде проти нього...

Те що жінки не залишалися жити з Натаніелем Бампо, ще не означає, що він залишився бездітним.
З вовка-одинака поганий батько, і жінки чи вовчиці це добре знають. Найкраші батьки виходять з омега-самців.
Це стара як Світ історія. Принцеса гарно погуляла з трубадуром, завагітніла і вернулася додому, в палац, де швиденько вийшла заміж за пристойного Принца. І у них народився недоношений хлопчик, який мав гарний голос і любив грати на гітарі. Але то вже зовсім інша казка.
Те що жінки не залишалися жити з Натаніелем Бампо, ще не означає, що він залишився бездітним.

Якщо судити за творами Купера — то таки залишився… У нього Натаніель Бампо — це зразок різноманітних чеснот.

З вовка-одинака поганий батько

Не факт. Вовк-одинак замінює собою всю піраміду — «від альфи до омеги». Це не найкращий варіант… але прийнятний, скажімо так.

Принцеса гарно погуляла з трубадуром, завагітніла і вернулася додому, в палац, де швиденько вийшла заміж за пристойного Принца. І у них народився недоношений хлопчик, який мав гарний голос і любив грати на гітарі. Але то вже зовсім інша казка.

Та ну?! А як же бути з перевіркою цноти нареченої перед шлюбною церемонією?! А як бути з простирадлом із слідами крові, що виставлялося на загальні оглядини?! Тут треба було або підкупити і Принца, й «бабцю», яка перевіряла цноту Принцеси, або відшукати Принца-нареченого по типу «омеги». Але Принц — то є майбутній Король. А Король-омега на троні — не найліпший варіант для королівства…
_шкодую
Отже, казка могла стати бувальщиною — бо чого тільки не бувало в цьому світі…
_сміюсь
Але в цьому сюжеті повно проблем!
_вибачаюсь
Тут треба було або підкупити і Принца, й «бабцю», яка перевіряла цноту Принцеси, або відшукати Принца-нареченого по типу «омеги».

Саме так, Принц-омега — те, що треба, а з королівством Принцеса і сама раду дасть. Або покличе Трубадура в консультанти.
В патріархальному суспільстві все одно ризиковано. Принц може збудитися настільки, що захоче зарізати Принцесу чи запроторити в монастир.
До речі!..

Принцеса гарно погуляла з трубадуром, завагітніла і вернулася додому, в палац, де швиденько вийшла заміж за пристойного Принца.

Перепрошую, але вкотре подаю посилання на мою книгу "Помститися імператору":
Помститися імператору
Ви цю книжку маєте (перепрошую за затулене смайликом обличчя, проте не хочу мати неприємності від шановного Модератора й нових вимог зняти фото):

Отже, саме в цьому романі я відпрацював аналогічну версію: позбувшись цноти перед весіллям, Принцеса-альфа вийшла заміж за «зручного» Принца-омегу. І чим все це скінчилося?! Принцові було глибоко до лямпи, що там робить його Принцеса, тож народивши первістка, вона продовжувала плодитися й розмножуватись. Коли виношувала «дитину №3», настав час Принцові стати Царем. Тоді він раптом збурився і збирався чи то прирізати свою Царицю, чи запроторити в монастир. Бо хоч він і омега, проти становище зобов'язує…
Що ж зробила Цариця?! Зорганізувала палацовий переворот. А Цар, маючи змогу чинити спротив… просто сів і заплакав — історичний факт!.. А далі він загинув за загадкових обставин, перебуваючи під домашнім арештом в Ропші.
_не_знаю _не_знаю _не_знаю
Отож я й кажу: хоча казка можлива, але сюжет містить купу прихованих проблем! І все аж ніяк не завершується народженням недоношеного хлопчика, який має чудовий голос і полюбляє співати. Якби цим окошилося… Це справді була б казка. Але в реальності постає питання: що робити з Принцом-лохом?!

Випадкові Дописи