До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Мрії бувають різними

Мрії бувають різними

З попереднього матеріалу, виставленому мною на Світочі — "Хранитель смутків", а особливо з його обговорення могло скластися помилкове враження, нібито дорослі завжди виступають проти дитячих мрій. Насправді це зовсім не так! Якщо повернутися до к/ф "Ох вже ця Настя":

— то в сцені розбору шкільних творів (13:28) вчителька Мар'яна Борисівна наочно демонструє дітям різницю між двома типами мрій. Назвемо їх умовно дозволеними та недозволеними:

  • «Я хочу мати цуценя. Кавказьку вівчарку, але можна і дворняжку. А ще хочу, аби до нас повернувся тато» (Едік Сироєгін)
  • «Я хочу, щоб у класі були гойдалки» (Настя Рябініна)

Мар'яна Борисівна підкреслює, що мріяти про дружбу, про подвиги, в крайньому разі про приручення тварин (а в дужках додамо — про відновлення сім'ї в форматі «тато, мама і я») — це мрії корисні. Тоді як мріяти про розваги — це несерйозно, а отже шкідливо

Насправді ситуація ще складніша, просто к/ф «Ох вже ця Настя» для дітей, тому там розглядається ситуація максимально спрощена. Ми ж додатково ускладнимо її, розділивши мрії на 3 наступні категорії:

  • банальні
  • зухвалі
  • божевільні

Має значення не категорійність мрій як така: так би мовити — мрії можуть бути різними, всі вони корисні. Однак ставлення інших людей до різних категорій мрій конкретного індивіда дуже й дуже різниться. От в цьому і полягає величезна проблема!.. Особливо коли мріє не дорослий, а дитина…

Найбажанішими для оточуючих мріями є такі, що не виходять за межу уявлень про звичайний стан суспільства, окремого соціуму, родини. Отже, мріяти про відновлення сім'ї, про цуценя-вівчарку (чи дворняжку), про дружбу, про оволодіння професією, яка потрібна радянській Батьківщині — це банально. І це заохочується шкільною вчителькою. Пам'ятаєте дитячий вірш «Мімоза» Сергія Міхалкова?..

И живет он в новом доме,
Не готовый ни к чему.
Ни к тому, чтоб стать пилотом,
Быть отважным моряком,
Чтоб лежать за пулеметом,
Управлять грузовиком.

Чи могло б спати комусь на думку відмовляти радянського хлопчика бути пілотом, моряком, військовим, водієм вантажівки і т.ін.? Аж ніяк! Це все навпаки всіляко заохочувалось. Бо це банально. Або мрія «залізної» сестрички Свєткі («цілеспрямованої натури») — вивчити французьку мову. Тоді можна буде з книжкової продавчині перекваліфікуватися, наприклад, в перекладачки. Їздити до Франції. Привозити звідти різний мотлох, частину якого здавати до комісійних крамниць… Хіба така вже погана мрія?! Ні — всього лише банальна.


UPD2. До речі, сама головна героїня — Настя Рябініна теж має одну доволі банальну мрію: вступити до лав піонерської організації. Втім, це анітрохи не псує її образ, а навпаки робить його більш органічним, земним. Адже погодьтеся, було б дивно, якби радянська школярка загалом не мала б жодної банальної мрії...

Зухвалі мрії — це такі, що не розхитують основи суспільства, соціуму, родини, але відповідають якомусь екстремальному стану. Наприклад, в 1960-1970-ті роки в СРСР спостерігався такий собі «дитячо-космічний психоз»:

Мало не кожен другий хлопчик мріяв бути космонавтом. Це екстрим? Зухвалість? Безперечно! Та ж Мар'яна Борисівна підкреслює, що «мріяти про подвиг» — це добре. Чому? Звісно, реально в Космос полетять одиниці. Як і подвиг в ім'я Батьківщини здійснять ну максимум сотні… Тим не менш, енергію зухвалої мрії можна спрямувати (каналізувати) в необхідне радянській Батьківщині русло. Що є добре.

Приблизно так само в сучасній Росії накручується військовий психоз:

Мета знов та сама: заохотити дитину до «зухвалих» мрій, а згодом і до екстремальної поведінки, яку можна каналізувати в необхідному Батьківщині напрямі. При цьому прогнозується, що Батьківщина (держава, соціум, родина) може опинитися в екстремальній ситуації: 

1 --> 1'

Тоді заздалегідь «накручені», спеціально підготовлені до дій в екстремальних ситуаціях діти дістануть перевагу перед однолітками. Бо залишатися у вихідному банальному стані 1 буде вже небезпечно. Навпаки, новим банальним станом 1' стане колишній екстремальний стан...

А що ж із божевільними мріями Насті Рябініної?! «Хочу, щоб у класі були гойдалки», — до речі, якщо подумати, це не так вже й погано! Діти легше засвоюють щось нове в процесі гри. Гойдалки — різновид забавок. Отже, мабуть, Настя хотіла написати, що хоче розкріпачити шкільну атмосферу — тоді в школі стане цікавіше, легше буде вчитися… Ой, як добре! Одна біда: це докорінно ламає шкільну систему… В 1970-ті роки в СРСР необхідність такого зламу ще не назріла остаточно. Це тепер здійнялася дискусія про зашкарублість системи шкільної освіти. Це тепер наше суспільство перейшло в «позамежну» колись зону, куди не сягали навіть «екстремальні» погляди радянських часів: 

1 --> 1''

Отже, Настя Рябініна зі своєю божевільною ідеєю про гойдалки в класі випередила віяння в педагогіці років на 30-40. Нормально?! Мабуть, для нас сьогоднішніх — так. Але для радянської вчительки Мар'яни Борисівні це, безумовно, божевілля. І це божевілля підлягає безумовному викоріненню...

З цього ж ряду й інші ідеї Насті Рябініної: щоб просто за вікном їхньої московської квартири було Чорне море, щоб потоваришувати з чорною пантерою, щоб потрапити в ЕОЛІС — місто розваг для дітей та звірів...

Звідси вимальовується стратегія:

Якщо маєш божевільну мрію — або не відкривай її нікому, доки не наберешся сил для самостійної війни з цілим суспільством (обмеженою спільнотою, родиною), або замаскуй під зухвалу (екстремальну) мрію.

Друге навіть краще, бо під реалізацію зухвалої мрії можна навіть якісь кошти та інші матеріальні резерви відшукати. Тоді як під реалізацію мрії, повністю прихованої від суспільства (обмеженої спільноти, родини), ніяких ресурсів загалом ніхто не виділить. Їх можна тільки десь вирвати облудним шляхом...

Саме так повівся більш ніж півтисячоліття тому Христофор Колумб. Насправді він нібито шукав чи то «загублене коліно» Ізраїлю, чи то Едем (рай на Землі) — коротше кажучи, щось явно позамежне, «не від світу цього». Щось божевільне. Однак цю свою божевільну ідею йому вдалося замаскувати під екстремальну пошук «західного» океанічного шляху до Індії:

У себе вдома — в Генуї мореплавець підтримки не знайшов… Ну що ж, натомість Іспанія виділила бажані ресурси! Результат загальновідомий.


Підсумок: тому, хто мріє, необхідно враховувати викладені моменти, вірно кваліфікувавши власну мрію. Треба чітко розуміти, що шалену протидію оточуючих можуть викликати тільки божевільні (з точки зору саме оточуючих, а не мрійника!) мрії та ідеї. Зухвалі (екстремальні) мрії хоча й викликають певну пересторогу, проте можуть так само викликати і співчуття — а тому легше знаходять зовнішню підтримку. Що ж до мрій банальних, то вони заохочуватимуться завжди.


UPD. Звісно, можна зауважити, що маскування божевільної ідеї під екстремальну — це маніпуляція індивіда-мрійника над оточуючими: над суспільством, спільнотою, родиною… Однак суспільство, спільнота й родина також намагаються маніпулювати індивідом, придушуючи його божевільні ідеї (як шкідливі), обережно заохочуючи ідеї зухвалі (екстремальні) та безумовно підтримуючи ідеї банальні. Оскільки протидія має дорівнювати дії, то на спробу маніпуляції можна відповісти лише власною маніпуляцією. А там вже перемагає сильніший...
+2
1224
RSS
23:23
+2
Своєрідний додаток до попереднього матеріалу _стежу
23:33
+2
За великим рахунком, тут йдеться про нав'язування певних стереотипів — а цієї теми я вже торкався.
23:43
+2
І ще тут є прямий зв'язок з китайськими стратагемами №№1, 6 і 21 — зі «стратагемами маскування!.. _чудово _чудово _чудово
От тільки маленькі діти не читають творів китайських імператорів.
Але на практиці доходять до того є самого! _язик _язик _язик
13:36
+2
Друже, та ти подав оригінальний аналіз МРІЙНИЦТВА. Та ще й іоюстрований такими кольоровими схемами — доречними. Дякую.
13:44
+2
Перегляд фільму «Ох, уж...» був мені корисним. Але є і ньому є неправдивість. Заздрили прийняттю в піонери не всі і не так затято, як Настя. Урочистість, ініціація переходу у вищу якість — так. Після школи ми негайно скидали галстуки, бо соромилися їх носити перед людьми. Гадаю, що й маленький і слухняний хлопчик Тимур скидав галстук і не пишався ним десь на вулиці. Цей фільм вийшов у кінці 70-х років?
Цей фільм вийшов у кінці 70-х років?

Ні, фільм 1971 року. Пам'ятаю, що нас возили на прем'єрний перегляд в київський міський Палац піонерів усім класом восени. Отже, це була осінь 1971 року — початок 2-го класу для мене. Саме тому цей к/ф і був для мене дуже цінним, що я наочно побачив, як важко доводиться малим дурникам, котрі необережно впустили чужаків у свій внутрішній світ! Бо хто як далі поведеться, було геть незрозуміло. А у мене ж у внутрішньому світі в окремій «шафі» лежали чутки про Куренівську трагедію!!! Уяви, що могло би статися, якби хтось угледів їх там. а потім пробовкнувся…
_шкодую
Після школи ми негайно скидали галстуки, бо соромилися їх носити перед людьми. Гадаю, що й маленький і слухняний хлопчик Тимур скидав галстук і не пишався ним десь на вулиці.

Звісно, скидав! Не тому, що соромився — просто не вважав за необхідне носити його в побуті. Навіщо?! В школі — це так. Це елемент шкільної форми. Але після школи?.. Навіщо носити шкільну форму або її елементи в побуті?!
_здивований

Що ж до кіно, то якої епохи радянський фільм не візьми, а там піонери носять червоні галстуки навіть в побуті! Це просто елемент пропаганди, психологічноо впливу на дітей, більш нічого.
13:45
+2
Отже є й фальшиві мрії? Мрії-обманки?
Авжеж! І насамперед, це нав'язані ззовні мрії. Наприклад, в 1977 році в радянський кінопрокат виходить к/ф "В зоні особливої уваги". Оціни деякі факти, з ним пов'язані:


  • наприкінці фільму демонструються кадри навчального десантування цілого парашутно-десантного полку (!!!) — унікальний випадок в історії радянського (а можливо і світового) кінематографа;

  • розвідники ПДВ не носять блакитні берети, відправляючись на завдання — але за особистим наполяганням генерала Василя Маргелова (командувача ПДВ СРСР в 1954-1959 і 1961-1979 роках), саме вони показані в фільмі (елемент психологічного впливу);

  • лейтенант Тарасов і прапорщик Валєнтір чомусь (?!) мають на блакитних беретах солдатську «капусту», а не офіцерську кокарду — теж елемент психологічного впливу, який підносить рядовий склад ПДВ.

Результат?.. Після виходу на екрани к/ф «В зоні особливої уваги» конкурс на вступ до Рязанського вищого повітряно-десантного командного училища зріс до 20 чоловік на 1 місце! Враховуючи, що к/ф і в подальшому крутили в прокаті (а в СРСР прокат розтягувався на довгі місяці, а в кінотеатрах повторного показу — навіть на роки) та по ТБ, це забезпечило справжній вал молодих хлопців, які йшли в ПДВ табунами.

А тепер пригадай, що через 2 роки — в грудні 1979 року почалося вторгнення радянських військ в Афганістан… І всі хлопчики-десантники, які завдяки к/ф «В зоні особливої уваги» масово ломанулися в десантники, були відправлені туди… в афганське пекло… То як ти гадаєш, вихід к/ф «В зоні особливої уваги» в 1977 році та вторгнення радянських військ до Афганістану в 1979 році — це що таке?! Це простий збіг обставин — чи масова маніпуляція із свідомістю радянських хлопців з боку держави?! А ти не чув гірких зізнань по ТБ в 1990-ті роки, як цей фільм поламав життя тим, хто «повірив» і «пішов у десантники»?.. Якщо не чув — то шкода… А я чув.
_шкодую _шкодую _шкодую
Ой, перепрошую! Дещо раніше (в 1971 році) на екрани вийшов к/ф "Офіцери", в фіналі якого теж показано масове десантування парашутистів:


Відмінність між ними в тому, що к/ф «В зоні особливої уваги» (1977 рік), як і його продовження — к/ф «Хід у відповідь» (1981 рік) присвячені повітряно-десантним військам повністю.
До речі, аналогічну маніпулятивну роль в 1939 році зіграв радянський к/ф "Трактористи":




В одній із своїх книг Віктор Суворов справедливо відзначив, що водій трактора — це практично готовий механік-водій танка. Бо що трактор вести, що танк — майже те саме. Тому Паша Ангеліна й закликала радянських дівчат пересаджуватися на трактори, що радянські хлопці-трактористи були масово мобілізовані до армії. Механіками-водіями танків. А танки — це потужна сухопутна ударна зброя.

Отже, к/ф «Трактористи» грав на користь посиленої підготовки в передвоєнному СРСР танкових механіків-водіїв… А потім наприкінці життя Микола Крючков обурювався, чому його вважають «сталінським пропагандистом» і не запрошують грати в кіно…
_шкодую _шкодую _шкодую
16:15
+2
Цей фільм про Настю показує таке впорядковане і красиве життя. От лиш Настя фантазерка. Понад 40 років минуло і бачу, що їхнє промивання мізків не спрацювало з-за фальші. Одне: «жіть так, как заповєдал вєлікій лєнін, как учіт камуністічєская партія» і друге — колгоспне рабство і порожні полиці в магазинах. У 1970 р. У Шостці ми не могли купити ні каструлі, ні навіть нічного горщика для дочки.
таке впорядковане і красиве життя

Ага, в Москві — столиці СРСР! А поза її межами було геть інше життя. І це, ясна річ, всі чудово бачили та розуміли.

Ясна річ, через це к/ф «Ох вже ця Настя» втратив актуальність. Та я кажу про інше: на початку 1970-х років він подавав радянським дітям чіткий сигнал: обережніше зі своїми фантазіями — не пхайте їх під ніс всім і кожному, бо фантазеру після цього може перепасти на горіхи!..
_вибачаюсь _вибачаюсь _вибачаюсь
Перепрошую, але іншого радянського дитячого фільму з настільки потужним посилом я не знаю!..
16:20
+2
Ще одна фальш: у школі Настю таки зацькували б і переломили через коліно. А підлаштовування життя під мрійників — це вже було дисиденство режисера. Пропустили, бо було «нада жіть так...»
Так, в реальності Настю би зацькували… Але фільм з трагічним фіналом дійсно не пропустила би цензура. Тому припускаю, що режисер фільму навмисно вивів позитивний фінал (класна керівниця Мар'яна Борисівна стає на захист Насті, яку приймають в піонери), аби тільки донести до радянських дітлахів свій головний посил: обережніше з фантазіями!
А про зацьковану школярку є інший фільм — «Опудало» з зовсім юною Крістіною Орбакайте в головній ролі:



Тільки це вже зовсім інша історія… Про школярів як хижу зграю.
А вас хлопці далеко в дитинство закинуло. _пиячимо
Всі ми родом з дитинства _цілуємося

Випадкові Дописи