Економіка Дяді Федора

Економіка Дяді Федора

В коментарі під моїм попереднім матеріалом друг Анатолій висловив нарешті розуміння, звідки у мене такий стан здоров'я, що маю тепер. Але це був лише початок, далі — більше: "Ігнорувати своє тіло, погодитися навіть на каліцтво, щоб, наприклад, стати письменником-фантастом — це вже ПРИСТРАСТЬ. А пристрасті і спокуси, за моїми спостереженнями, добром не кінчаються. У всьому має бути МІРА". Міг би дати розгорнутий коментар… проте раптом зрозумів, що він вже тягне на статтю.

В принципі, статтю цю можна було б не писати… Проте один з відвідувачів Світоча, продивившись рекомендований Дзвінкою Сопілкаркою к/ф "Темпл Грандін", вчора звернувся до мене по Скайпу з пропозицією обговорити цю стрічку в приватному порядку. Що ми і зробили… Не стану ділитися подробицями (бо не уповноважений робити це). Однак не зачепити аспект здоров'я ми не могли. Насамперед, здоров'я самої Темпл Грандін. А вже потім і мого… бо я розумію цю жінку зі своєї точки зору дуже добре

Єдиним діагнозом, поставленим Грандін у віці 2 років, було «пошкодження головного мозку».

Мій діагноз поставили мені під завісу 47-річчя — в грудні 2010 року. Тим не менш, ризикну звернути увагу на мою здатність вгадувати абсолютно незрозумілі мені речі. Ось розлога цитата з моєї повісті «Останній із струльдбруґів» (писалася в 1991-1993 роках), де описано, як жерці-друїди перетворювали людей на «безсмертних»:

Поки його відводили вбік, інші молодші жерці обдали водою і начисто вимили кам’яну накривку, насухо витерли її, поклали ниць сьомого й налягли на його кінцівки. Помічник головного жерця тримав сьомого за голену голову. Сам головний поволі наближавсь до дольмена, здійснюючи в повітрі приписані богами складні рухи новим кам’яним ножем. Слідом за ним йшли два молодших. Один з них благоговійно ніс на витягнутих руках щось на кшталт дев’ятилапого павука розміром з кулак, інший — кілька кам’яних флаконів.

Він розлігся на духмяній трав’яній підстилці поруч з іншими п’ятьма вже безсмертними і (хай се було небажано й навіть небезпечно) трохи підняв голову та, скосивши очі, стежив за тим, що відбувалося біля дольмена-вівтаря. Йому не видно було всіх подробиць дійства, проте їх неважко було вгадати. Ось головний жрець відкоркував перший флакон й омив свої руки та білу шкіру потилиці сьомого, от зробив призначенні надрізи. Молодший жрець щедро ллє рідину з другого флакона, отже, головний відтягнув шкіру скальпу. От з усіх сил напружились ті, що утримують кінцівки сьомого, отже, знято потиличну кістку. Голосніше звучить хор жерців — це наближається кульмінація.

Ось!

Головний висмикує з глибокої рани тріпотливу сіро-сизу грудку плоті — мозочок, демонструє його усім присутнім й кидає собі під ноги на кам’яну тарелю. Молодший буквально перевертає на розміжчену заюшену потилицю сьомого третій флакон, а головний швидким точним рухом опускає туди дев’ятилапого павука, потім ставить кістки на місце й розправляє шкіру скальпа. Повторно омиває потилицю сьомого вмістом четвертого флакону, а молодший жрець, що ніс павука, напуває його заспокійливим відваром з останнього.

Усе, віднині сьомий теж безсмертний.

Ідея полягає в тому, що «безсмертною» є не сама по собі людина, а отой «дев'ятилапий павук» в її мозку. У носія цього «павука» в другому-третьому поколінні (онук/праонук) з'являється нащадок, надзвичайно схожий на діда/прадіда — от йому надалі й потрібно пересадити «павука», з яким до нового носія переходить абсолютно весь досвід, накопичений попередниками! Граничний вік операції — 80 років (бо 9х9=81, а «9» для друїдів було особливим числом).

Повторюю, це писалося в 1991-1993 році, повість увійшла до книги, виданої в 2005 році:

Коли художниця робила обкладинку, то сама обрала з-поміж усіх інших можливих тему для обкладинки — «павук на людському черепі». А тепер уявіть мої почуття, коли наприкінці 2010 року мені самому поставили діагноз «арахноїдальна кіста головного мозку»! При цьому «арахноїдальна» походить від латинського «arachnida» — «павукоподібні»!!! От звідки мені в 28-річному віці припливла думка про «дев'ятилапого павука в черепі» безсмертного «струльдбруґа», коли в 47-річному віці у мене самого діагностували «павукоподібну» кісту головного мозку?! Та ще й на обкладинці павук намальований праворуч. Саме там, де моя кіста, а не «павук» у героя повісті...

Але далі — більше… Виявилось, що всі наявні у мене болячки, весь цей «букет» дуже добре пояснюється вродженою кістою. І що спортом мені не можна займатися в жодному разі — при тому, що покійний тато просто мріяв виростити з мене спортсмена. Зокрема, мені точно протипоказані удари в голову. Те, що «прилетіло» в жовтні 2010 року, спричинило зміщення кісти на 3 мм. Отож в підсумку я і зліг інвалідом І групи...

А тепер нарешті перейду до «відеоцитати» — до одного з численних висловлювань мультяшного Дяді Федора:

«Щоб продати щось непотрібне, треба спочатку купити щось непотрібне. А у нас грошей катма».

У вигаданій Едуардом Успенським історії все завершується тим, що Дядя Федір, Кіт Матроскін і Пес Шарик знаходять скарб — він і стає ресурсом для розбудови власного господарства у Простоквашині. 

Але як бути в реальному житті реальному київському хлопчикові, який теж має заповітну мрію?! Наприклад — стати прозаїком-фантастом… Можна попросити ресурс у сім'ї, звісно. Але перш ніж виділити необхідний ресурс хлопчикові, сім'я робить свою оцінку перспективності його мрії та бачить, що:

  • досі ніхто в сім'ї з жодної гілки не пробивався в письменники;
  • один-єдиний далекий родич, який намагався зробити це, зазнав фіаско";
  • як у профільних вишах, так і в світі літератури у сім'ї немає жодних соціальних зв'язків (т.зв. «блату») — отже, пробиватися хлопчикові доведеться «з нуля», що неймовірно важко;
  • талант — річ ефемерна, є він у хлопчика чи нема — ще невідомо;
  • з профільною гуманітарною освітою хлопчик, коли виросте, може стати… ну, хіба шкільним вчителем — а тут у сім'ї жодного «блату» знов-таки немає...

На підставі сукупності оцінок сім'я відмовляє хлопчикові у наданні ресурсу для реалізації його «примхи». На думку дорослих, хлопчик помилився. Невірно оцінив свої сили, свій потенціал та перспективи. Ну-у-у… що взяти з дитини?! Нічого. Просто не треба виділяти ресурс на його «примху»… Потім сам же подякує! Коли виросте... 

І що ж його робити?! Щоб реалізуватися в житті, потрібен ресурс. Взяти цей ресурс нема де, оскільки: «Щоб продати щось непотрібне, треба спочатку купити щось непотрібне. А у нас грошей катма».

Звідси висновок: хлопчикові лишається пожертвувати чимсь не те щоб зовсім непотрібним… але таким, що для нього не є «ресурсом №1». Зате в результаті можна накопичити те, що для хлопчика є справжнім «ресурсом №1» — а це, в нашому випадку, досвід в літературному ремеслі. Цей досвід можна набути, лише «розписавши власне перо» — іншого виходу немає.

Що ж хлопчик може, образно кажучи, «продати» за це, чим йому «пожертвувати»?! Ясна річ, здоров'ям! Бо «розписувати власне перо» доведеться у вільний від роботи час — переважно ночами й у вихідні, знаходячи «25-ту годину в добі та 8-й день в тижні». Пам'ятаєш мою формулу?

Працюй 25х8=1000 годин на тиждень!

З точки зору арифметики, 25х8=200. Однак оскільки реально в тижні лише 24х7=168 годин, то якщо вдається розтягнути тиждень до 200 годин, то можна і до 1000 дотягнути також. Ясна річ, це мало би обернутися колосальним напруженням, що не пройшло би безслідно… І все одно здоров'я не є «ресурсом №1». Здоров'я — ресурс цінний. Просто цінний недостатньо, щоб тягнути на «ресурс №1». Отже, «продаємо» не те, що геть зовсім не є потрібним (як казав Дядя Федір), а те, що є менш потрібним, ніж «ресурс №1». Як не крути, а з роками кількість та якість здоров'я невпинно зменшуватиметься за рахунок зношування організму. То який сенс вкладатися в примноження настільки безперспективного ресурсу?! Краще проміняти цей малоцінний ресурс на письменницьку майстерність... 

Але уявімо інший варіант: хлопчик вирішує берегти власне здоров'я. Отже, опанування письменницького ремесла паралельно з професією інженера-металурга спочатку відкладається, потім загалом відкидається: ну а як же — арахноїдальна кіста мозку, треба поберегтися!.. Уявляєш наслідки?! Хоч би найочевидніші...

Немає кому написати роман «До комунізму залишалось років п'ятнадцять-двадцять»:

Цей роман випередив документальні дослідження Олександра Анісімова й Віталія Нахмановича. Між 1,5 сторінками Анатолія Кузнєцова та їхніми книжками немає мого роману!!! Це впливає на те, що про Куренівську трагедію в підсумку люди дізналися менше — коли про це стало можливим говорити. Отже, українці гірше знатимуть свою історію… Мало?.. Поїхали далі!

Бо далі немає ще й усього «козацького» циклу:

А це вже більш суттєво. Гадаєш, невелика втрата?.. Ось найсвіжіший приклад. Тиждень тому один з тисяч читачів написав мені захоплені відгуки лише про пару щойно прочитаних книжок — «Шалені шахи» та «Фатальну помилку». Після невеличкого обміну думками на Фейсбуці я спровокував його от на таке розміщення його стислої думки про «Шалені шахи»:

Неймовірний захопливий сюжет, заснований на реальних подіях з історії України 1530-1600 рр. Князі Острозькі (і деталі заснування Острозької академії), перші повстання проти Речі Посполитої та доля Северина Наливайка, і ще море карколомних подій. І, як на мене, найголовніше те, що роман про давню історію дає розуміння того, чому польська влада сьогодні, у 2018 р., приймає антиукраїнські закони (наприклад антибандерівський), замість того, щоби спільно протистояти російській агресії!!!

Бачиш? Це читач побачив у 2018 році. Тоді як ми з Оленою писали це ще на 5 років раніше, а друком книжка вийшла в 2014 році… Тим не менш, книга була актуальною і на час виходу, коли Польща була «адвокатом України в Євросоюзі». А тепер, коли Польща ухвалює «антибандерівський» закон… книга загадковим чином виглядає ще актуальнішою!!! 

А це не одна книга, їх 6. Сьома дописується. А ще є «Принц України»:

А тепер в роботу «Фоліо» вже запустило наступне — те, що, сподіваємось, вийде друком навесні… Не кажу про інші книжки — але хоча б перелічених немає!!! Бо колись хлопчик вирішив поберегти власне здоров'я… Уявив?.. І це теж не все.

Тому що нема кому очолити першу редакцію літературного щоквартальника «Український Фантастичний Оглядач (УФО)» — отже, нема дуже потужного важеля впливу на відродження сучасної української фантастики в середині 2000-х, нема кому задати стандарт журналу сучасної української фантастики, немає літературного майданчика, на якому випробувала сили когорта сучасних молодих українських письменників — а серед них одразу два (!!!) найкращих молодих фантасти Європи! Нема також конкретної персони, яка зв'язує покоління 40-50-літніх та 20-30-літніх — бо я тут унікальний, це тобі підтвердять усі. Насамкінець, не виключено, що конвент «ЛіТерра» проходить в іншому форматі й вигляді… Такий висновок можна зробити, хоч би зважаючи на кількість згадок про «УФО» в цій книжечці:

Не хочу переоцінювати свою роль в сучасній українській літературі, але точно можу тобі сказати, що без мене ситуація тут була б дещо іншою. Особливо в фантастиці. Остаточно оцінки будуть винесені ще не скоро — бо я поки що живий і працюю разом з Оленою.

І так — в основі всього цього лежить моє давнє рішення напружитися та працювати в режимі «1000 годин на тиждень», не заощаджуючи на власному здоров'ї. Пристрасть?.. Можливо. А що це погано скінчиться… рано чи пізно — але погано… Ну, то «труп», яким обтяжена моя душа, помре неодмінно — бо такий порядок речей. 

І все ж таки:

Срок жизни увеличился, и может быть концы
Поэтов отодвинулись на время...

З усім «букетом» болячок я вже і Висоцького пережив (42 роки), і того ж таки Бальзака (52 роки). Отож чим більше здоров'я витратити, тим надійніше підмурують цей ресурс вищі сили. Цей закон працює й таким чином, не переживай.

До речі, ось тобі типова характеристика здоров'я Козерогів:

Козероги зазвичай достатньо багато хворіють в дитинстві, але з віком дістають стійкість і опірність хворобам. Це доволі складні пацієнти, які мають свою власну думку щодо здоров'я. Змусити їх повірити чужій думці важко. Найдивовижніше — часто представники даного знаку Зодіаку виявляються правими, і найефективнішим засобом для них виявляється розроблена ними ж самими система, як-от особлива гімнастика, дієта або щось іще.

Козерогам властиво не помічати перших ознак хвороби, а коли щось стається — уявити, що це фатально. Слабкі місця: коліна, стегна над колінами, кістки, м'язи, кровообіг, щитовидна залоза, шкіра.

Найбільше Козерогам слід побоюватися переломів, розривів зв'язок і травм колін. Вони також бувають схильні до застуд, артритів, хребетних сколіозів, циркулярних закупорювань, відкладень у венах і артеріях, склерозу, потоншень стінок судин, дерматозів, екземи, варикозу вен, ниркових і серцевих нападів.

Все точно: перелом, гомілка, суглоб, артроз… Але головне для мене — це голова і руки, тому ресурс ніг можна й витратити, це для мене не критично.

+2
387
RSS
03:15
+2
Це розширена відповідь на коментар друга Анатолія. Не ображайся, друже… але, можливо, саме тим я від тебе і відрізняюсь — от цією пристрастю. Без неї я навряд чи став би письменником. А це потрібно не тільки мені. Людям це потрібно також. Отже, нема чого непокоїтися: вищі сили мене підтримають!
_чудово _чудово _чудово
07:36
+2
Дякую тобі, друже, за таку щиросердну відповідь-допис. Вона неоціненна для твоїх майбутніх біографів. Будуть дещо знати, як це на Подолі появився такий геніальний хлопчик. Мене дуже вразило твоє докладне описання операції на мозку. А ще «павукоподібна кіста». Твоя Олена й інші скажуть, що це співпадіння. Але ж ми вже знаємо про явище СИНХРОНІЇ. ВИходить, що сказане слово, змальований образ здатні впливати у всьому потоці часу. Сказане й записане ось зараз впливає на давно минуле, в якому формувалося теперішнє і майбутнє тіло. На це здатна безсмертна і позачасова ДУША. Молодець!
07:40
+2
А щодо пристрастей, то вони знайомі й мені, Тимуре. Три з них привели мене до каліцтва тіла. Відтоді я став обережніший з тим, що викликає телячу весняну радість. Саме після неї і наступає каліцтво як компенсація.
В тій «школі», якою є земне життя, всі ми засвоюємо різні уроки.
Ти навчився берегти такий ресурс, як здоров'я.
Я навчився вимінювати цей ресурс на інший.
Це не добре й не погано, просто для кожного свій урок.
_соромлюсь

Випадкові Дописи