До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Мої незвичайні читачі

Мої незвичайні читачі

Не знаю, пов'язані ці дві події чи ні, але вчора хатній телефон задзеленчав «короткими» дзвінками — так дзвонить або міжміська, або якась станція стільникового зв'язку. Коли схопив слухавку, то почув:

— Па-ап, у меня проблема!

Оскільки інших дітей, окрім дочки (яка на той час перебувала в сусідній кімнаті), у мене гарантовано немає (через граничну перебірливість у спілкуванні з протилежною статтю в якості об'єкта кохання для мене існує тільки й виключно дружина), то й реакція на подібні дзвінки виробилась автоматична. Тому я спокійно відповів:

— Шо таке, синок?

— Па-ап, я в полиции! Серьезно!

— Синку, то пали їх вогнеметом! 

Я намагався говорити якомога проникливіше:

— Вогнеметом їх! І тікай у вікно, як минулого разу...

Закінчення "… як минулого разу" договорив вже по інерції, бо при словах «тікай у вікно» на тому кінці дроту дали відбій. 

Аферисти... 

Колись один такий скотиняка мою маму налякав до напівсмерті, зателефонувавши посеред ночі й почавши заливати щось на кшталт: «Ма-ам, я в полиции! Попал в аварию, привези срочно денег. Всего пятьдесят тыщ надо. На взятку. Но пока вези, сколько можешь, а вдруг с мантами столкуемся?! Вези». Ясна річ, моя мама знає, що (1) її син є лежачим інвалідом, (2) який не має автівки і (3) якому здавати на водійські права категорично заборонено медкомісією через певні захворювання. Тим не менш, вона терміново назбирала по всій квартирі гроші, які тільки могла, далі збиралась обдзвонювати всіх подруг на предмет термінової позики (оскільки 50'000 грн навіть в першому наближенні не назбиралося). І тут у неї нарешті сталося просвітлення: а чом би не зателефонувати мені?..

Наскільки можу пригадати, було близько 2:30 ночі. У мене з-під пальців саме летіла чергова глава чергового роману… а тут раптом мама телефонує!!! Вислухавши перелякане белькотання, акуратно присоромив стареньку:

— Мамо, ну що за маячня?! Яка така аварія, коли у мене навіть автівки немає?!

— Ну… а раптом ти на таксі кудись посеред ночі зірвався?! Мало що буває... 

— А що може бути, що?!

— Ну, викликали тебе кудись там посеред ночі...

— Куди?!

— Ну, звідки я знаю!.. Кудись!!! Ти замовив таксі, поїхав і потрапив в аварію.

— А при чім до аварії пасажир таксі?! Я ж не водій...

— Ну, звідки я знаю?..

— А з якого телефону тобі дзвонили?

— Не знаю. Там висвітилося «прихований номер»!

— О!!! А хіба у мене номер прихований?!

— А раптом твій телефон в аварії розбився, тому ти і дзвониш з чужого...

Коротше, маму я ледь заспокоїв, але до ранку у неї розігрався гіпертонічний криз, з якого вона видлубувалася ще пару днів. Тому я розробив кілька стандартних сценарних відповідей подібним аферистам і застосовую їх в залежності від настрою. Зараз я перебував у не надто доброму гуморі, тож застосував сценарій «пали їх вогнеметом і тікай у вікно». Реакція на тому кінці дроту була типовою. Нічого незвичайного, коротше кажучи. Про невдалу спробу розвести мене на бабло можна було б забути, якби... 

Якби за пару годин мені вже на мобільний (а не на хатній!) телефон не впала СМС наступного змісту (мова і стилістика повідомлення збережені, номери з етичних міркувань частково закриті):

Уважаемый Тимур, заключенные ^ВК-^^, поздравляют Вас, с Китайским Новым годом! Желают: успеха во всём! И просят Вас, пополнить телефоный счот, для связи с внешним миром и родными. На 5-10 гр. На номер: 050*******. За ране Вам благодарны, крепкого здоровъя и всех благ!

Чому я пов'язав обидві події? По-перше, оскільки й телефонний дзвінок, і надходження СМС сталися протягом однієї доби всього лише з кількагодинним інтервалом. По-друге, наскільки мені відомо, в телефонних аферах штибу «па-ап/ма-ам, я в полиции» можуть брати участь як реальні менти, так і реальні зеки — вони можуть отримувати кожен свою частку, все залежить від конкретної схеми «лохотрону». 

Таким чином, міркував собі я, цілком можливо, що аферисти з-за ґрат второпали, що розвести мене не вдалося, тож тепер вирішили чисто конкретно, «без дурнів» попросити трохи грошенят, аби компенсувати свої витрати на невдалу спробу розвести мене на гроші. Справді, за типом спрацювання дзвінка можна було припустити, що перший аферист телефонував мені на міський номер з мобілки, на що й міг витратити саме 5-10 грн.

Із зеками слід або не розмовляти зовсім — або рубати в очі правду-матку, якою вона є. Звісно, в розумних межах… Але оскільки ці зеки (1) звернутися до мене на ім'я та (2) ще й привітали з китайським Новим Роком… Коротше, проігнорувати їхню СМС було б не надто ввічливо. Тому я написав у відповідь:

Шановні! Я — лежачий інвалід з мізерною пенсією, мені самому телефонний рахунок поповнюють рідні й близькі, бо моєї пенсії не вистачить ні на що. Та я й на вулицю сам не виходжу. Тому вибачте — не можу :( А за привітання з китайським Новим Роком дякую!

З одного боку — тут все чесно й відверто. З іншого — ніякої зайвої інформації про склад сім'ї. Навпаки, тут неявно показано, що я повсякчасно перебуваю вдома. Отже, якщо це перевірка з боку якихось «домушників» — нехай знають, що наше помешкання без нагляду не залишається, тому проникнути сюди непоміченими не вдасться.

Знов-таки, про все це не варто було писати, але ж історія на цьому не скінчилася! Бо у відповідь до мене надійшла нова СМС — причому тепер вже українською (знов-таки, мова і стилістика повідомлення збережені, номер виправної колонії з етичних міркувань частково закритий):

Шановний, Тімур! Чітали Вашу книгу «Помститися імператору», сподобалось. Шкода що Ви у такому скрутному фінансовому становищі. Бажаем: матеріального поліпшення, творчих успіхів, та усіх гараздів! ^ВК-^^

То он воно що… От чому вони звернулися до мене на ім'я! Виявляється, це не просто так — це мої читачі!!! Якщо так, то я написав ще одну СМС у відповідь:

А вам усім зичу СВОБОДИ! Радий, що книжка сподобалась. Фінансову скруту… переживемо. У мене сім’я, на щастя, я не один у світі. А ви там тримайтеся! Щиро, Тимур Литовченко

Попервах я думав, що це мені написали зі столичного Лук'янівського СІЗО, де я років десять тому побував з письменницьким «десантом» (найвидатнішою персоною серед нас того разу була Ольга Богомолець, знаменитий прадід якої — Олександр Богомолець народився… саме в стінах «Лук'янівки») і куди кілька разів передавав свої книги:

Але якщо зеки не збрехали, то виправна колонія, номер якої було вказано в обох СМС, знаходиться на Дніпропетровщині. Безпосередньо в тому місті (а тим паче, в тій виправній колонії) я не бував, хоча… Хоча колись їздив до Херсона і до Цюрупинська (нині — Олешки) в журналістських справах: ми робили спецвипуск журналу «РоботодавецЬ» №8(69)'2009, присвячений мережі підприємств Херсонщини — так чи інакше вони мали відношення до народного депутата-«регіонала» Олексія Журавка, який народився в тому місті, де була розташована виправна колонія ^ВК-^^. Якісь свої книжки я туди возив, тамтешнім людям дарував... 

Щоправда, видавництво «Фоліо» надрукувало книжку «Помститися імператору» в 2011 році — себто, аж через 2 роки після мого візиту в Херсон і Цюрупинськ (нинішні Олешки). Хоча не виключаю, що зацікавившись подарованими книжками, там продовжили слідкувати за моєю творчістю.

Насамкінець, не можу виключати і такого варіанту, що в тюремній бібліотеці  ^ВК-^^ принаймні одна моя книжка опинилася через систему держзакупівель. А це дуже добрий сигнал! Бо наш письменницький «десант» в Лук'янівське СІЗО від 29 грудня 2007 року (про який йшлося вище) був викликаний саме проблемою відсутності гідного чтива в українських пенітенціарних закладах. 

Очільник Української міжконфесіональної християнської місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі» Анатолій Колпаков тоді прийшов до Національної Спілки письменників України і звернувся до нас: мовляв, такі справи — в місцях позбавлення волі люди не знають, чим себе зайняти, тому буквально дуріють від неробства. Вони читають все, що тільки можна, але ж тюремні бібліотеки формувалися ще «за Царя Гороха», там все «старорежимне» й переважно російськомовне. Тож згляньтеся на долю українських зеків, панове письменники — надайте їм сучасні українські книжки, хто скільки може!!! 

«Революційні» акції зі збирання книжок на користь Юлії Тимошенко та Юрія Луценка були вже потім — на початку «десятих»… А тоді, наприкінці 2007 року всі охочі під гаслом «Українські письменники — українським тюрмам!» зібралися та й поїхали до Лук'янівки. Якщо судити за СМС-повідомленням, що надійшло до мене з ^ВК-^^, то ситуація із оновленням книжкових фондів вітчизняних в'язниць покращилася. Що не може не тішити!

Зокрема, якщо абстрагуватися від побічних обставин, мені дуже приємно, що роман «Помститися імператору» зачепив контингент ^ВК-^^ настільки, що вони наважилися звернутись до мене особисто — а ця публіка не  надто охоче йде на контакт, повірте! Тим паче, обидві СМС були написані дуже ввічливо. Окрім того, це мої читачі, які добре відгукнулися про прочитане. А також побажали мені творчих успіхів та інших гараздів. І це мене тішить також.

+2
315
RSS
02:34
+2
Реальний випадок реального спілкування письменника з його читачами. З незвичайними читачами, скажімо відверто… _добре
06:43
+2
З аферистами треба бути обачними. Колись і нам дзвонили і до дочки в Київ теж. То вони беруть номери телефонів наосліп?
Я не аферист, тому не знаю. Лише припускаю, що телефонні номери вони беруть таки справді наосліп. А вже на початку розмови в залежності від того, відповідає їм чоловік чи жінка, аферист обирає форму звернення: "Па-ап/ма-ам, у меня проблема!.."
_вибачаюсь
До речі, одна мамина подруга таки спіймалася на отаку аферу й відвезла в один відділок тоді ще міліції всі гроші, які тільки назбирала в домі та позичила у подруг — таких самих старих жінок, як і вона… І що?! До неї на прохідну вийшов ментяра, який забрав пакет з грішми і сказав, щоб чекала на сина. Мовляв, зараз виведуть… Мамина подруга чекала на прохідній до ранку, а потім з'ясувалося, що той товариш NN, якому «син» наказав привезти гроші, в тому відділку загалом не працює. Черговий на ранок змінився й не знав, хто до обдуреної старої виходив посеред ночі… Коротше, розвели стареньку на кілька тисяч — і кінці в воду! І з усього того, що сталося, зрозуміло: цей «бізнес» самі ж менти і «кришують». Не знаю, як зараз, але роки 3 тому мамина подруга на таке упіймалася…
_шкодую
13:28
+1
Але в даному разі я лише підозрюю, що телефонний дзвінок та СМС із виправної колонії були пов'язані між собою. АОНу я не маю, тож не можу визначити, з якого номера дзвонили на міський телефон. А якщо це не можна визначити… Ну, припущення й лишається припущенням!
_вибачаюсь
Мені значно приємніше було просто поспілкуватися з тими невідомими мужиками. Бо з того спілкування стало зрозумілим, що задавнена проблема відсутності сучасних українських книжок у вітчизняних пенітенціарних закладах поступово вирішується. Це дуже добре!
18:11
+1
P.S. Наш видавець повідомив, що для оновлення бібліофондів пенітенціарних закладів книжки «Фоліо» закупали держадміністрації відповідних областей _чудово Нарешті попіклувалися!..

Випадкові Дописи