До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Анатолій ВИСОТА: БУДЕМО ЖИТИ КРАЩЕ (2, 2.18)

Анатолій ВИСОТА: БУДЕМО ЖИТИ КРАЩЕ (2, 2.18)


«Живемо ми ще так собі, а будемо жити краще!». Прочитавши це, дехто закричить: «Та чоловік, мабуть, з глузду з’їхав, коли каже таке про життя в Україні»! І не дивно це почути, перебуваючи 25 років під інформаційним пресингом усіх засобів масової інформації (ЗМІ). Метою більшості ЗМІ було і є показати, яким бідним було і є життя в Україні, а раз так, то такий висновок: українці мають нікчемну державу і як гарно жилося в колишньому Союзі. Це і є державною метою Росії: поселити в душах українців сум’яття і невпевненість у завтрашньому дні. 

Давайте будемо дивитися правді в очі 

 Життя таке, що багаті багатішають, а більшість населення живе так собі, тобто виживає. А як взагалі дізнатися, як ми живемо, краще чи гірше? Можна порівняти з життям людей, наприклад, у Норвегії або у Швеції. Це порівняння не на нашу користь, там люди живуть разів у десять-двадцять заможніше. Можна порівняти наше життя із життям у сусідніх країнах, наприклад, у Польщі або у Чехії. Тут теж українці у програші, бо поляки і чехи зі словаками мають достаток разів у п’ять вищий. Кращий достаток мають люди і в країнах Балтії. І навіть порівняння з життям у Росії, здається, не на нашу користь. Аналіз причин цього доведе нас до потреби зміни управляючої еліти і її концентрату – влади. Але про це згодом. Спочатку давайте порівняємо себе з собою, колишнє наше життя з теперішнім.

Як змінювалося життя українців-селян 

Візьмемо період у сотню років (1917-2017 роки). Я народжений в 1946 р., отже дещо пам’ятаю за останні років так з 60. Моя мати Горпина народжена 1924 р. і вона описала своє життя і життя своїх батьків-дідів у рукописній книзі «Хроніка» об’ємом понад 1000 сторінок. Оце та всі доступні мені документи та спогади старших і є моїми джерелами.
У 1917- 1928 роках більшість трипільців і краснян жили із своїх двох-трьох гектарів землі. Трудилися і жили як могли, не голодували і у свята навіть гарно одягалися і взувалися. Головною механікою тоді була пара волів, а головним транспортом був віз і пара коней, але не всі це тоді мали.
1929-1932 роки були переломними в житті селян, бо комуністична банда відібрала насильно в них землю, волів-коней-корів, обіцяючи їм рай у колгоспах. Крім обіцяного раю кожній родині (хаті) нарізали 40-60 соток землі. Половину ділянки люди засівали житом – це щоб хліб пекти у печах, а солому берегли, щоб підкривати покрівлю хати. І цього вистачало, щоб сяк-так жити. Всі огорожі спалили, щоб не замерзнути взимку.

    1933-й — рік Голодомору
Щоб у корені ліквідувати опір українців, комуністична влада організувала по всіх селах голод. Ходили по хатах і відібрали всі запаси їстівних продуктів. Голодною смертю загинули мільйони. Ну й живучий же наш народ: до початку війни 1941 року село ожило і, йдучи на майже безоплатну колгоспну роботу, красняни співали пісні, а увечері, вертаючись натомлені з роботи, теж співали. Із колгоспного поля й ферми крали-тягли все, що можна було донести вночі додому.

 Війна 1941-1945 років і голодний 1947 рік

В роки окупації німці назвали колгосп «громадським господарством» і частку вирощеного віддавали краснянам. За доносом вони вбили кількох активістів. Відступаючи, окупанти підірвали міст-красень через річку. Були вбиті й поранені на війні. Багато краснян вернулися з Німеччини, зранені тілом і душею.
В 1946 р. була посуха, був недорід навіть на людських городах. За порятунком в 1947 р. наші кинулися в Західну Україну. Мій дід Олекса без ноги, а добрався туди разом із п’ятьма земляками. Вернулися в Київ із мішками зерна. Тут їх і побили міліціонери-бандити  у сосновому бору під Козином.

Людей мучили ще й податками 


Треба було здати державі десь 200-300 яєць, чимало літрів молока, 30-50 кг м’яса і обов’язково ще й шкуру. Коли на Новоселицю прийшли фінагенти за шкурами, тітка Хринька Чорна запропонувала їм свою. У 1948 р. наша мати стала на порозі сараю з сокирою і не дала фінагентам забрати корову «Розку» ніби-то за незданий податок по м’ясу. Але ж дід Олекса замість м’яса здав був теля, та довідка про це десь пропала.
Послаблення з податками настало лише після смерті Сталіна у 1953 році. Тоді ліквідували податок за кожне дерево у саду. В Красному стали співати: «Ой, спасибі Малєнкову, що дозволив мать корову, а Сталіну не скажу, бо платили й за козу!».
Здається, в 1954 році в Красному стали вкопувати стовпи і по дротах провели по хатах радіоточки. Ця чорна тареля кричала на всю хату про успіхи в соціалістичному будівництві, а іноді ще й грала та співала, то ставало вже веселіше. У 1957 р., а може й раніше, коло млина поставили дизель-генератор і на якісь години увечері яскраво освітлювалася електрикою школа, сільрада й колгоспна контора. Телефони були лише в сільраді і конторі.
У 1959 р. з Обухова у Красне провели високовольтну лінію і подали електрику майже у кожну хату. Ясно освітлена хата тоді була дивом і великою радістю для краснян. Тоді ж появилися і перші телевізори у заможніших селян.

У 1961 році була ще одна радість


У селі насипали греблю і звели кам’яний міст через річку Красну. У ставку, де ще недавно було болото, стали купатися старі й малі. Жити стало таки веселіше, особливо для дітей і юнацтва. А мати мені казала: «Чого ти, дурнику, радієш? Ми в селі раби! Треба думати, як вирватися у Київ на навчання, а там, як Бог дасть!». У 1962 р. я вчився в Трипільській школі-інтернаті. Щоб визначити, скільки треба платити за навчання, потребували довідку про зарплату матері. Я сам ходив за тою довідкою в колгоспну контору аж в Долину, бо сусідні колгоспи були об’єднані. Стали рахувати і виходило щось дуже мало і соромно було давати таку довідку. Тоді до зароблених грошей додали ще й отримане зерно, яке перевели в гроші. Мати мала не менше 250 трудоднів за рік (це трудмінімум) і її середня місячна платня була 8 карбованців. А зарплата мого батька в емтеесі в Обухові була 60 крб. за місяць. Із транспорту батько нарешті купив велосипед, а для корови «Берези» і пари свиней викопали землянку.
Найкращим одягом тоді була нова куфайка, яка коштувала до 10 крб. та кирзові чоботи на ноги, які коштували значно дорожче. А на кіно в селі треба було викласти аж 5 копійок, як і за пончик. Хлібина коштувала тоді 16-20 копійок і один карбованець був для хлопця прямо таки багатством. Хліб красняни пекли дома й носили з Обухова, а це пішки 4 км. Хоч іноді їх підбирали щасливці, які їхали на вантажівці з лавками.
Не забудьмо, що в ті роки хати білили розчином глею, а долівка була глиняна і її чернили раз на 2-3 тижні. До Паски треба було побілити в хаті і перепрати всю білизну й рушники вручну на тарі. В шестидесяті роки красняни додумалися застеляти долівку руберойдом, а потім фарбувати вишневою олійною фарбою. Це було великим полегшенням для жінок, бо вже вони не мали мороку з чернінням долівки.
На початку семидесятих років життя стало ще легшим, бо появилися перші пральні машини «Рига». Їх ставили у дворі на спориші і прали, встигай лиш воду носити з колодязя та гріти на таганку, під’єднаному до газового балона. Здається, з 1973 року в Красному настала будівельна лихоманка. За 3-5 років на нашій Новоселиці з 20 обійсть на десяти були збудовані нові цегляні хати на бетонному фундаменті. Будівельні матеріали, цегла, дошки і особливо цемент у ті часи, як і ВСЕ в тодішньому Союзі, було в дефіциті. Багато чого потрапило в Красне з будівництв в Обухові й Українці: могоричили, крали і трусилися від переляку. В ті ж роки краснянам нарешті видали паспорти, прирівнявши їх хоч цим до більш вільних городян.
У 1980 р. красняни нарешті перестали місити ті 4 кілометри грязюки, бо з Обухова до Красного і далі до Козіївки по новому мосту через Красну і далі до Долини був прокладений асфальт. Автобус ЛАЗ уранці і ввечері був набитий людьми як оселедцями. На початку восьмидесятих років коло Обухова розвернулося небувале будівництво кількох заводів і чимало краснян заробили там нові комфортні квартири.
З 1984 року в Союзі почалася перебудова і з року-в-рік ставало вільніше дихати, бо вже можна було сказати дещо з того, що думаєш, і не попасти під репресії, як Корній Корнієнко за переказ історії про «повішену курку». У 1989 р. красняни нарешті отримали свій колгосп, роз’єднавшись з Долиною. На той час грабунок колгоспів зменшився, появилися сякі-такі кошти, які дозволено було витратити на облаштування села.

Найбільше покращання життя краснян настало при незалежній Україні 
В 1992-1993 роках були заасфальтовані всі вулиці. В ці ж роки природний газ потік у кожну хату. Згодом капітально оновили школу, добудувавши спортзал. 

Побудували дитсадок, відкрили фельдшерський пункт і навіть корчму. А великий магазин та пошту побудували, здається, ще раніше. Тоді ж відбулася телефонізація села і наша мати могла побалакати із нами — синами, бо ми давним-давно повтікали із Красного.
З 1994 року в магазинах появилося все-все і люди забули, що таке дефіцит товарів. Були б гроші, а їх, як завжди, було мало. Із 2004 року в колгоспі, який вже перейменували на КСП «Дружба», ліквідували все тваринництво і стали вирощувати лише зернові культури. Більшість краснян давно вже працюють на підприємствах в Обухові й Українці.

Сьогоднішнього дня 


Зараз зима 

і ось в лютому 2018 р. безперебійно їздять вісім рейсів автобусів із Красного в Обухів і далі в Київ. У цих містах навчаються і працюють багато краснян, а ще багато їх приїжджає на вихідні і у свята в село до своїх батьків-пенсіонерів. Приїжджають автобусами і на власних автомобілях. У неділю і на свята до церкви приїжджають красняни на власних автомобілях. Є електрика і газ по хатах. Майже у кожному дворі є як не колодязь то свердловина. У багатьох у дворах вже є каналізація, отже по хатах вже є ванни з гарячою водою і туалети. У школі навчається більше 40 дітей. 

Наші земляки стали обгороджуватися металевими сітками і металопластиком і не лише двори, а й городи. Старі хати оновлюють: ставлять євро-вікна, роблять євро-ремонти, клеять шпалери, міняють шифер на євро-черепицю та інше.
До стаціонарних телефонів додалися ще й мобільні телефони. Вже два роки, як в селі діє швидкісний інтернет і красняни учаться сплачувати за послуги дистанційно із своєї банківської картки через комп’ютер або смартфон.
Я спостерігаю, як люди справляють похорони й поминки. Наш батько помер у 1993 році, не дождавшись природного газу. Наша мати померла у 2001 році. То поминки і раз, і другий ми справляли у хаті і у дворі. На згадку про це десь лежать у гаражі стосами із сотня тарілок. Років із десять вже, як поминки справляють у кафе в Обухові, привозячи туди людей автобусами. Дорого це, але родичі складаються на поминки і похорон, бо стали жити заможніше. І вже так років із 5 я помічаю, що на столах залишаються неторканими все більше напитків і наїдків. Нарешті наші красняни наситилися.
В селі розвивається підприємництво. У всіх на виду чотири магазини і навіть ресторан. Кілька механіків ремонтують автомашини. Велике будівництво розгорнув у нас мільйонер А. Войцеховський.
Коли треба було відбивати російську агресію на Донбасі, багато краснян були мобілізовані до війська. Вони реально воювали, щоб ми жили тут безпечно, а Андрій Петров загинув у 2016 р.

А що ж погано?


Село повільно молодіє. 

Завданий комуністами удар селянам колгоспним рабством і нині ще дається взнаки: дуже багато краснян виїхали у міста в пошуках заможнішого життя. І вертаються сюди вже пенсіонерами.

А молоді виїжджають на заробітки аж у Європу. В селі мало робочих місць. А могли б переробляти вирощений урожай на місці: млин, крупорушка, олійниця, макаронна лінія та інше це не лише нові робочі місця, зарплати, а й можливий розвиток інфраструктури села.
Вже багато років, як у селі не осталося жодної корови. Утримання корови – це таки важка праця, якої уникає наша молодь. Але кози, свині та кури-гуси ще є – утримання їх ще по силі нашим пенсіонерам.
Погано, що два наші ставки віддані в багаторічну оренду, рибу годують чим попало і влітку вода зацвітає: вода є, а купатися в ній не можна. На деяких вулицях зруйноване тверде покриття і не скрізь є вуличне освітлення. Є нерозбериха і з медичним обслуговуванням. Вже багато років Трипільська ТЕС забруднює повітря і дощова вода має чорний осад. Люди помітили (!), що їм заважає дим від спаленого на городах картоплиння.
До відміченого негативу красняни ще можуть дещо додати. Але, погодьтеся, це все не можна назвати катастрофою, скоріше перераховані недоліки нашого життя є вадами розвитку.

 І які ж висновки?


Що й казати, телебачення трудиться роками і саме воно породило в душах багатьох українців сум’яття і невпевненість у завтрашньому дні. Цим теледіячі заробили собі не одну російську премію. На закиди своїх дітей і онуків про «тяжке і просто неможливе життя в Україні» старші і мудріші красняни, похитавши головою, кажуть, що ніколи не жили так гарно, як зараз і, що гріх нарікати, щоб не накликати горе і біду на нашу землю.
Балачки-балачками, а ні кияни, ні обухівці, ні красняни не підтримали закликів до негайної зміни влади. Вони зрозуміли, що захоплення будинків Верховної Ради і Уряду та будинків адміністрацій може привести в умовах війни на Донбасі з Росією до хаосу й анархії, до втрати всього, до чого ми вже давно звикли: електрики, газу, надійного транспортного сполучення, зв’язку, зарплат і пенсій, товарів у магазинах і головне, безпечного, хай і біднішого в порівнянні з європейцями життя. А до виборів не так вже й далеко до 2019 року. Отоді й виберемо собі і кращих депутатів, і достойного Президента.
Краще було б взагалі перестати дивитися теленовини або сприймати сказане за правду хоч через раз. Шукаймо в нашому житті кращого, а воно таки є. 

І тоді появиться впевненість у завтрашньому дні і наше життя покращиться кардинально!

Хай же буде! 

+7
424
RSS
17:29
+4
Цей допис може бути пізнавальним для багатьох користувачів СВІТОЧА. Більшість з вас городяни? А я живу в селі і знаю життя селян зсередини. А це майже третина українського народу. Гадаю, що такий погляд на життя селян на прикладі рідного села Красного Першого протягом 100 років, схоже, серед перших. А може ви це спростуєте?
Навіщо спростовувати очевидне?! _стежу
Я на ФБ розмістив думку посла ЄС в Україні Хюга Мінгареллі:
Посол ЄС: якщо ви не бачите реформ в Україні – «ви або ідіоти, або обмежені люди»
Знаєш, якою була реакція користувачів?

Скільки тобі заплатили наші олігархи при владі за брехню про наше покращення? Ти іє обмеженою людиною, бо розповсюджуєш брехню.

Дурня кавалок.

Он на содержании паханата.

НАРЕШТІ — ДІАГНОЗ: Я — обмежений ідіот… а то не міг визначитися: чи то тетроїдний дивергент, чи просто параноїдальний маньяк..

Жодного позитивного слова!!! Хоча Мінгареллі перший назвав людей "ідіотами/обмеженими", тому сам винен… Тим не менш, його оптимізму не поділяє ніхто.

Проте, з іншого боку, таку реакцію людей можна виправдати. Ми вже без зовсім-зовсім малого 4 роки воюємо, частина нашої території окупована, реформи буксують, при верховній владі «дегенерати-2» (як каже Степан Демура), і найгірше — досі не створено справедливу систему судочинства… А тому як почалася вже постмайданівська несправедливість із вбивства Сашка Білого, так триває й досі. Природно, люди віддаватимуть перевагу не підкресленню досягнень, а критиці недоліків — бо справді є що виправляти й заспокоюватися зовсім не час… якщо хочеш, десь так року до 2045-го як мінімум. Принаймні на мою скромну думку.
_втомлений
18:31
+2
Красно дякую за матеріал! Тут є чудові промовисті деталі _закоханий
18:55
+5
Одурені пропагандою багато наших громадян не помічають ОЧЕВИДНІ РЕЧІ.
Коментар видалено
23:05
+6
Скільки вже наговорено, що все пропало, а ще скільки буде сказано! Артаксеркс-2 впевнений, що півмільйона рішучих українців здатні винищити чинну владу(=акція). А от просте питання: кого він бачить наступним Президентом-Гетьманом-Диктатором? І які він дає гарантії, що внаслідок цієї акції:
1. Не буде розчленована держава?
2. Україна залишиться незалежною?
23:11
+4
Є ще одна важлива річ: нав'язуючи народу думку, що ВСЕ ПОГАНО, люди вводяться в песимізм і апатію і нічого хорошого попереду не бачать. Не бачать, то нічого хорошого й не настане!
Ця пропаганда і чиниться Москвою та п'ятою колоною саме з такою метою!
Ой, друже мій, не всі «зрадофіли» є «п'ятою колоною Москви»! Згадай лише, що написав з цього приводу Ваня Семесюк:

Валдайський про… б.
(сфейсбучено, ненормативная лексика вкл.)
Тендітні люди в розпачі. Мовляв, шо за хуйня? Вкраїнці, як ті папуаси, ведуться на всілякі фейки, вброси, панікують, мечуться, насзливаються, ніхуя не буде, договорняк, дарма, ганьба, пізно, тре було раніше абощо.
І все це сприймається як шкідлива вада, котра довела нас до етнічного дефолту. Раніше я теж сприймав це саме так — як щось кепське, як ваду.
Між тим практика довела — це не є вадою. Це просто така риса. Різниця між вадою і рисою суттєва.
Нас зливають, всьо пропало!, — волає вкраїнець, і наче (як зробили б московити) має стрімко тікати і з’йобувати навпростець через яруги і куширі.
Але він, волаючи пораженчєску манту про повну жопу і жирних генералів запроданців, з сокирою напєрєвєс, волонтерським клумаком під пахвою і минометом в кишені, хуярить наче сайгак в бік супротивника, гандонить всіх і вся, палить ворожі редути мов сірникові коробки, зажмуривши очі виносить в повітря непереможного кадирівського бетеера, і з воплем аааа!!! кругом зрада!!! несеться за новою порцією антикацапського напалму.
Отут московити й прокололись. Вони думали що це суттєва панікьорська вада, а це просто обична риса характеру — дохуя пиздіти коли скрутно.
Торгівельна марка «Валдайський пройоб». На ринку з 1654 року.

_сміюсь _сміх _сміюсь _сміх _сміюсь

Розумієш?! «Це риса характеру така», — стверджує Ваня Семесюк.
_сміюсь _сміюсь _сміюсь
00:42
+2
А між тим, студенти та персонал університету Богомольця оголосили безстроковий страйк через те, що 20 лютого Катерину Амосову було відсторонено від посади ректора Національного медичного університету імені Олександра Богомольця.
_стежу _стежу _стежу
06:53
+5
Чинна влада робить помилки на рівному місці.
Коментар видалено
14:46
+6
Пане Артаксерксе-2, будьмо!
На перше питання ви відмовилися відповідати. Може й маєте рацію, бо скажи ім'я майбутнього лідера і його можуть знищити. Це я розумію. Але друге запитання стосується ризиків. Чи гарантуєте ви збереження НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ при рішучому руйнуванні теперішнього порядку добре вигостреною сокирою? Враховуючи те, що йде хитра війна Росії проти України?
Коментар видалено
А чому видаляються коментарі?
Правила сайту [Світоч]:

1.2 Адміністрація робить все можливе, щоб забезпечити на сайті приємну атмосферу спілкування. Тому заборонено публікувати агресивні матеріали та коментарі, які орієнтовані на те, щоб принизити співрозмовників, містять багато негативу та накаляють атмосферу спілкування. Категорично заборонено використовувати нецензурні висловлювання.

Прохання до користувачів, при викладенні своїх думок користуватися не емоціями, а доводами, які орієнтовані на логіку і здоровий глузд.

Також неприпустимо, коли майже всі публікації одного користувача мають негативіський і критиканський характер.

1.3 Заборонено створювати публікації з погрозливим, наклепницьким, чи будь-яким вмістом, який порушує закон України.

<...>

2.2 При порушенні правила 1.2, модератор має право сам визначати міру покарання для порушника.

2.3 При порушенні правила 1.3 матеріал користувача негайно видаляється і блокується акаунт.

UPD. Вибачте, що я «попрацював» замість Модератора (що неетично), однак і Ви, й він заходите на Світоч не дуже часто, тому я поспішив скористатися Вашою присутністю й нагадати про правила нашого сайту.
Зрозуміло, дякую за роз'яснення!
13:39
+2
Все вірно. Коментарі та інші публікації, які порушують Правила сайту (зокрема п.1.2) видаляються разом з акаунтом користувача.
13:40
+4
Друже Сергію, це правильно зроблено! Артаксеркс-2 ура-патріот, або видає себе таким. Москві не вдалося змінити Україну у війні, тому зараз задіяні всі ресурси на розвал нашої держави зсередини, на повстання і стинання голів добре вигостреною сокирою. Плюс розпалювання міжнаціональної ворожнечі. В умовах війни це страшні речі!
15:55
+3
Дякую за матеріал. Цікавий погляд на село, я містянка, тому маю дуже туманне уявлення, але підтримую друга Анатолія в його поглядах. Я пам'ятаю, як на початку-середині 90х батькам зарплату не платили по півроку, а потім татові видали зарплату плінтусами… До цього часу у нас в підвалі стоять. Цього року почали потроху використовувати як паливо. Як мама їздила до Польщі «піджаком» у свій вихідний, щоб трошки заробити, а ще там давали безплатні бутерброди, то можна було зекономити на вечері. І роботи тоді просто не було. Зараз роботи навкруги купа, окрім того, більш широкі можливості реалізуватися в різних сферах, так що покращення явно є.
Як мама їздила до Польщі «піджаком» у свій вихідний, щоб трошки заробити

_здивований
Ой, розкажіть, як це?!
Бо як «човникувати», я знаю.
З «кравчучкою» сам колись мотався Києвом.
Знаю навіть, як українки до Польщі спирт возили в гумових грілках, схованих між ногами під спідницею.
Але як їздити «піджаком» — не знаю…
_здивований
16:44
+3
Не знаю, може, воно в Києві якось по-іншому називалося… Мама, так би мовити, співпрацювала з фірмою, що торгувала меблями. Меблі привозили з Польщі. Щоб не платити податки, меблі нібито купували приватні особи (мама була однією з них). Мама везла коли канапу, коли шафу, коли фотель, коли кований столик. Це називалося "їздити піджаком", типу репрезентувати людину, якою насправді не є.
Це і досі у Львові практикують.
Коментар видалено
18:53
+5
Дякую, Сяно, за розуміння і за добре слово. Колгоспне село — це комуністичне рабство. Мати наша була особливо обурена тим, що городянам держава безкоштовно давала квартиру, а селяни мусили самі собі за свої мізерні кошти будувати хату. От запитай мене, як саме будували хату наші батько і матір!
Стаття цікава, а головне те, що віє від неї позитивом і радістю!))
Можна я скористуюся цією можливістю і запитаю як будували хату ваші батьки, Анатолій Михайловичу?
20:01
+5
Друже Сергію, пояснюю. Доходи наших батьків були мізерними. Батькова зарплата на 1973 рік була вже вищою, мабуть з 80 крб, бо був робітником в Обухові. Мати в колгоспі мала може з 20 крб. на місяць. Додумалися брати в колгоспі на відгодівлю пару бичків. За рік вони набирали вагу і продавалися в той же колгосп, який записував це собі. Батько косив і носив з Дібрівки в'язку трави для бичків щодня. А ще ж треба було йому наготовити сіна на зиму для бичків. На корм йшло все з нашого городу: гарбузи, буряки і кукурудзиння на січку. За пару вирощених бичків давали десь 600 крб. Отак за три пари вирощених бичків і збудували хату. Це більша половина коштів. Інша частина — це крадене з будівництв, наприклад, бетон на фундамент. Ми — сини, могли допомогти лише роботою. Плюс люди допомагали на толоках. Отак за три роки і збудували хату… А тепер от ми цю хату реконструюємо і живемо в ній з 2004 р.
Виходить що за 1800 крб. збудували хату не рахуючи фундаменту, а скільки це буде якщо зараз перевести у гривню, яка це буде сума?
Плюс люди допомагали на толоках

Зараз на жаль так ніхто не робить, хіба що допомагають близькі родичі, а односельчани ні, кожен живе сам для себе і гризуться сусід із сусідом, навіть дійшло до того, що за межу городу. Я живу також у селі і в нас зараз таке відбувається на жаль, люди забули як жити громадами, як бути одним цілим, та що там говорити, навіть в родинах зараз роз'єднаність.
Та все ж таки є світло в кінці тунелю, все більше людей хочуть жити здоровими і радісними, і вони об'єднуються у якісь спільноти, вирощують більш-менш екологічно чисті фрукти та овочі, хочуть правильно ростити своїх дітей і т.д. Тому, об'єднання у еко-поселення не відворотнє!!!
13:36
+3
Друже Сергію, люди в ті 70-ті роки були дуже бідні і їхня праця коштувала мало. Раді були попрацювати день на толоці, щоб пообідати й повечеряти, а потім наспіватися. Цегляну кладку у півтори цеглини з товщиною стіни до 40 см робив майстер Мугир з Обухова. Він клав зовнішню (чистову) стіну, а ми з братом внутрішню. Стіни (коробку) 13м×9м і висотою 3 м. Ми виклали, здається, за тиждень. Батько найняв ще двох підсобників, які робили розчин і носили цеглу. Їм, здається, платив батько по 5 чи 10 крб. За день. Майстер попросив 300 крб., але зійшлися на 275 крб, бо робили й ми, брати.
13:46
+4
Вважай, що будівництво всієї хати коштувало десь 3000 крб. Скільки це в теперішніх гривнях? Я це визначаю через ціни на проїзд з Обухова до Києва (45 км). Тоді це було 0,70 крб, а зараз 24 гривні. Ділимо 24 на 0,7 обримуємо 34,29
Це в стільки раз гривня (2018) дешевша нині від карбованця (1975). Помнож 34,29 на 3000крб. і матимеш: 103000 гривень. Але враховуючи те, що зараз праця людей оцінюється набагато більше, то на будівництво зараз такої хати, як наша, треба витратити десь 270000 гривень, що відповідає 10 000$. Це один рік роботи українця у Польщі — заробіток. Мене можуть поправити Сяна, Дзвінка або Доброслав, бо живуть вони ближче до Польщі і, мабуть, знають більше від мене, як там платять українцям.
14:03
+4
дякую за таку історичну правду і важливість поглядк на позитив та досягнення@ можливо десятиліття, а то і століття наш народ так зневірився в свої сили і дивиться на все з писимізмом. цвіт нації винищувався і винищується, а хто залишається?
у мене є запитання щодо Корнія Корнієнка та " повішену курку", цікаво, що за історія?
15:22
+4
Дякую, Ірино, що прочитала. В ті дикі часи комбанда мучила людей не лише податками. Своїх яничар в колгоспах вона заставляла досягати небувалих раніше «рекордів». Наприклад, в тваринництві вимагали від свиноматки всередньому за рік по 12 поросят, а від курки-несучки по 300 яєць на рік. Якось в тридцяті роки минулого століття на базарі в Обухові люди зібралися коло стовпа і сміялися на весь базар. На стовпі була повішена за шию зозуляста курка, а під нею прибита гвіздочками записка: «Люди добрі! Несила мені знести за рік аж 300 яєць, а заставляють! Тому кінчаю життя самогубством». Після того ішли в Красне люди з Григорівського цукрозаводу і сміялися. Це Корній Корнієнко розказував їм про «повішену курку». Вночі за ним прийшли. Був суд. Дали 10 років таборів без права переписки, що = розстрілу.
06:37
+3
Дякую за статтю, історія про «повішену курку»теж цікава, у нас люди завжди були з гумором.Історичні часи наших сіл були важкими, але віримо, що краще життя у нас ще настане., головне не опускати рук.

Випадкові Дописи