До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Аспірантура - екстерном?

Аспірантура - екстерном?

Від перекладача:  Я вже 12 днів збираюся написати один дуже злободенний матеріал для Світоча, проте не виходить — причому одразу ж з трьох причин. По-перше, абсолютно нова ситуація, яку ми отримали в Україні 1 березня 2018 року, продовжує розвиватися, поповнюючись все новими елементами. По-друге, на самому Світочі в ці дні зав'язалися абсолютно нові обговорення, причому одразу ж у відносно чималій кількості. По-третє, у мене раптом «понеслася» літературна робота, яка протягом лютого відверто стопорилася. Вважаю, що випадково такі речі не стаються: мало відбутися щось іще — отож вищі сили і стримали мене таким от чином... 

І справді, появи саме цього матеріалу, який я щойно переклав, мені таки бракувало. Через моє нинішнє лежання на дивані я тепер не можу бути в курсі всіх речей, що й раніше — доводиться очікувати, коли хтось та й висловиться. Отже, перш ніж писати свій матеріал, публікую цей — перекладений. А потім вже буде мій, що частково спиратиметься на цей нинішній...


Насправді, ключовою подією останніх днів, а може й місяців, стало офіційне визнання України як «аспіранта» НАТО. Це настільки визначна подія, що її просто важко було осмислити, і вона пройшла повз пресу та навіть повз більшість «експертів».

Тут річ ось у чому. В офіційній заяві НАТО були вказані назви кількох країн, в тому числі — Грузії й України, які проходять стадію аспірантури Альянсу. Загалом, навіть оприлюднення цього факту викликало печію і діарею в Кремлі. Тут навіть і говорити нема про що, але коментування теми пройшло в приглушених тонах, і ось чому. Якщо дати команду підконтрольним Кремлю ЗМІ обіграти цю тему в стилі «не забудемо, не пробачимо», то хтось поставить одне просте і водночас нищівне запитання особисто Путіну.

Адже чим він виправдовував вторгнення в Україну, що потягло за собою жертви не тільки серед українців, але й росіяни втратили тисячі, а, можливо, і десятки тисяч своїх громадян, у вигляді найманців і кадрових військових, а крім того, отримали прес санкцій, що дедалі посилюється? Відповідь бидлу була дана проста й однозначна: щоб в Криму не стояли бази НАТО. А тепер виходить, що через досить короткий проміжок часу ці бази стоятимуть в Харкові й Сумах, наприклад, звідки до Москви — рукою подати.

Причому, бази ВСУ, за фактом, будуть вже базами НАТО. В цьому разі, хтось із росіян може сформулювати запитання Путіну наступним чином: «Ну що, дідусь Вова, переграв? Тобі бази в Севастополі ввижалися, а тепер вони в Харкові й за цю «багатоходівку» всі заплатили таку ціну?» Тут, натурально, виникне гілка сосни, міцна мотузка й останні слова нацлідера: «Вона потонула».

Саме з цієї причини дана подія обговорюється, але тихо, з виразним шипінням крізь зуби. Але ж російські військові, які з різних причин полишили ЗС РФ, пишуть про те, що за кілька років до вторгнення в Україну, штаби бригад і більших з'єднань брали участь в конкурсі на складання кращого оперативного плану вторгнення в Україну. Наскільки нам відомо, за основу плану вторгнення в Україну взяли розробки оперативного управління штабу Західного військового округу. Самі оперативні плани є абсолютно секретними, але сам факт їхньої розробки особливо й не приховувався.

Тобто, всі заходи, які, в тій чи іншій мірі, були реалізовані проти України, виявилися марними. Навіть перебуваючи в стані війни, нехай і офіційно не оголошеної, Україна зробила свій вибір на користь НАТО і формалізує його через процедури, закладені самим альянсом. Їх проходили всі нові члени НАТО, які приєднувалися до нього вже після започаткування країнами-засновниками. Для всіх новачків є якась дорожня карта, яка розкладена на етапи як за необхідними заходами, так і за часом. У будь-якому разі, приєднання до Альянсу займає досить тривалий час.

Саме в зв'язку з цими процедурами, Україна опинилася в унікальному становищі, якого не мав жоден новачок Альянсу. Дивно, що на це ніхто не звернув увагу. Ми заповнимо цю прогалину.


Нагадаємо, про підвищення статусу України у взаємодії з НАТО заявив президент Порошенко на своїй офіційній сторінці президента України. Це ж саме підтверджено на офіційному сайті НАТО. Озвучила категорію нового статусу віце-прем'єр-міністр з питань євроінтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе. Ми подаємо ці посилання для того, щоб охочі могли переконається в «підплінтусному» рівні поодиноких «експертів», що спеціалізуються в накиданні [лайна] на вентилятор. Вони вже «авторитетно» розповіли про те, що ніякого підвищення статусу не відбулося. Це нагадує картинку з мультика «Жив собі пес», де вовк, побачивши пса, запитує: «Шо? Знову?»

Річ у тім, що приблизно одна й та сама публіка невтомно працює біля вентилятора і старанно розповідає про те, що Україна не отримає: асоціацію з ЄС, кредити МВФ, безвіз, летальну зброю і далі — за списком. Щось Україна вже отримала, але, тим не менш, вони продовжують працювати старанно, наполегливо відпрацьовуючи свої гонорари.

Проте, подія справді масштабна й очікувалися коментарі політичних «ваговозів», які працюють за значно більші гонорари, але їх чомусь не чути. Як сказано на офіційному сайті Альянсу, євроатлантичні перспективи отримані чотирма країнами: Боснією і Герцеговиною, Македонією, Грузією й Україною. Але лише Україна має безперечний пріоритет в цій четвірці. Зрозуміло, що географічні та інші розміри України не йдуть в порівняння з іншими трьома країнами, та й військовий потенціал — непорівнянний. Це — важливі фактори, але основна відмінність випливає саме з процедури вступу в НАТО.

Розтягнутість процесу вступу в Альянс обумовлена кількома причинами. Самого лише бажання кандидата — замало. На цій підставі Альянс тільки формувався, натомість розширюється він за іншим алгоритмом. Воно і зрозуміло, за десятиліття існування Блоку, напрацьована маса стандартів, що уніфікують як самі збройні сили країн-учасниць, так і безліч аспектів економічного і політичного життя країн, включно з приведенням до загальних стандартів блоку нормативно-правової бази, що прямо чи побічно стосуються питань оборони.

Це означає, що країни-кандидати мають наполегливо працювати, щоб довести свій внутрішній стан до сумісності з Альянсом. Тільки зміна законодавчої бази займе багато часу, а крім цього, економіка країни отримує нові установки, що мають забезпечити ефективність збройних сил. Найпростіша і найефективніша ілюстрація цього аспекту — обов'язкова мінімальна квота оборонних витрат, яка повинна закладатися в бюджет.

А далі — все просто. Чим більше бажання кандидата вступити в Альянс, тим більше зусиль він докладає для приведення у відповідність до вимог НАТО своїх збройних сил. Це стосується структури військ, системи управління і, врешті-решт — приведення техніки й озброєнь до наявних вимог Альянсу. Зрозуміло, що модернізація всього військового господарства коштує грошей, а тому — все впиратиметься в кількість коштів, що виділяються на ці цілі. Отут і проявляється серйозність прагнення кандидата. Просто уявімо, що всі військовослужбовці повинні опанувати базову англійську, щоб спілкуватися з колегами з інших країн, отримувати і віддавати накази і просто читати повідомлення тієї ж розвідки або маркування боєприпасів. Все це займає час.

Україна ж стоїть осібно від усіх зазначених кандидатів. Вона стрімко підганяє всі зазначені вище питання до стандартів НАТО. Це не тільки тому, що ми зробили такий вибір, але тому, що ми — воююча країна і вступили в цю війну, маючи розвалену армію. Тому процес її відтворення вже йде з урахуванням норм і вимог Альянсу, а бюджетні кошти, що виділяються на це, відповідають вимогам військового часу.

Це означає, що у нас просто немає іншого виходу, окрім як швидко й ефективно приводити армію і країну до стану, коли ми зможемо інтегруватися в НАТО, і цей процес повністю збігається з заходами щодо рішучого підвищення боєздатності збройних сил.

Тут виникає парадоксальна ситуація, коли війна дала потужний стимул до практичних дій, необхідних для вступу в Альянс. Якби не війна, це питання розтягнулося б на десятиліття, бо важко було б підтягнути економіку, нормативно-правову базу, особовий склад і матеріальну частину військ. Теперт же ми працюємо в режимі вимушеного прискорення і, безумовно, рухаємося швидше, ніж всі зазначені вище країни. Це означає, що готовність до приєднання України до НАТО настане не просто швидше, а рішуче швидше, ніж у інших країн.

І останнє міркування, яке, безумовно, береться до уваги Брюсселем. Військові вже визначилися з основною загрозою на континенті й навіть її артикулювали. Вона виходить від РФ, і в цьому сенсі багато членів Альянсу просто пасують перед цією загрозою, а Україна — рубається, попри все. За фактом, на континенті існує одна армія, яка є реальною силою із стримування російської загрози, і це — ВСУ, навіть в нинішньому вигляді.

Згадаймо, що сталося при виникненні загрози країнам Балтії. До Європи пішли транспорти з американськими військами, оскільки тут не знайшлося боєздатних сил, здатних миттєво відреагувати на загрозу. За фактом, тільки ми і США можемо надягнути намордник на оскаженілого ведмедя і запхати йому в потрібне місце його друга — двоголового орла.

Все це дає надії на те, що дистанцію до НАТО ми пройдемо швидко й ефективно, як ми це зробили з асоціацією чи безвізом.


Від перекладача:цей матеріал розбито на дві нерівні частини в пропорції 1:2 і подано двома подачами. Навіщо так зроблено? Не знаю — це запитання до редакції «Линии обороны». Однак вважаю за потрібне дати окреме посилання на обидві частини.

Частина 1http://defence-line.org/2018/03/aspirantura-eksternom-chast-1/

Частина 2http://defence-line.org/2018/03/aspirantura-eksternom-chast-2/

Джерело матеріалу:
+2
114
RSS
16:32
+1
Там була ще редакційна передмова, однак її я не перекладав. Кому цікаво, може почитати її за посиланням.
Кажете, це було 1 березня? В цей день був точний аспект транзитного Урана до натального Юпітера в гороскопі України. Це можна трактувати як: «Неочікувана допомога друзів».
А 2 березня транзитний Уран зробив тригон до натального Меркурія. А це в перекладі на людську мову означає: «Успішні переговори, підписання вигідного контракту».
Цікаво, а який сюрприз нас чекає 11 квітня? Коли буде точний тригон Урана до натальної Венери. Я б це назвала: «Несподіваний прибуток».
Кажете, це було 1 березня?

Ні, 1 березня 2018 року сталася інша подія: за 15 хвилин (!!!) до початку транспортування природного газу Газпром повернув аванс Нафтогазу й оголосив, що розриває всі газові контракти. Це стало камінчиком, який зірвав цілу лавину подальших подій.
_стежу
Всі експерти, які проаналізували цю подію, поділилися на 2 великі групи, які наполягають на двох трактуваннях. Я ж бачу третє — а його відкидають апріорі. А дарма! З 1 березня 2018 року ми живемо в абсолютно новій реальності, й новина про українську «аспірантуру» в НАТО — це відповідь, дана у вірному ключі. Тепер тільки б встигнути…
_стежу
Я думаю, встигнемо. У нас в гороскопі є ще кілька козирів. В основному, це будуть якісь зовнішні запотиличники, які будуть нас штовхати у правильному напрямку, але без нашого внутрішнього бажання туди рухатися. Це якраз той варіант, коли бажання виконується при несплаченому рахунку.

Випадкові Дописи