До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Крамничка бажань

Крамничка бажань
Джерело матеріалу:

На задвірках Всесвіту знаходилася одна крамничка. Вивіски на ній давно вже не було — її колись зірвав ураган, а нову господар не став прибивати, бо кожен місцевий житель і без того знав, що крамничка продає бажання.

Асортимент крамнички був величезний, тут можна було купити практично все: величезні яхти, квартири, заміжжя, посаду віце-президента корпорації, гроші, дітей, улюблену роботу, гарну фігуру, перемогу в конкурсі, великі автівки, владу, успіх і багато-багато іншого. Не продавалися тільки життя і смерть — цим займався головний офіс, який знаходився в іншій Галактиці.

Кожен, хто приходив до крамнички (а є ж і такі охочі, які жодного разу не зайшли туди, а залишилися сидіти вдома і просто бажати), насамперед дізнавався ціну свого бажання. Ціни були різні. Наприклад, улюблена робота коштувала відмови від стабільності й передбачуваності, готовності самостійно планувати і структурувати своє життя, віри у власні сили і дозволу собі працювати там, де подобається, а не там, де треба.

Влада коштувала трохи більше: треба було відмовитися від деяких своїх переконань, вміти всьому знаходити раціональне пояснення, вміти відмовляти іншим, знати собі ціну (і вона повинна бути досить високою), дозволяти собі говорити «Я», заявляти про себе, попри схвалення або несхвалення довколишніх.

Деякі ціни здавалися дивними — заміжжя можна було отримати практично задурно, а от щасливе життя коштувала дорого: персональна відповідальність за власне щастя, вміння отримувати задоволення від життя, знання своїх бажань, відмова від прагнення відповідати оточуючим, вміння цінувати те, що є, дозвіл собі бути щасливим, усвідомлення власної цінності та значущості, відмова від бонусів «жертви», ризик втратити деяких друзів і знайомих.

Не кожен, хто приходив до крамниці, був готовий одразу купити бажання. Деякі, побачивши ціну, одразу розверталися і йшли. Інші довго стояли замисленими, перераховуючи готівку і розмірковуючи, де б дістати ще коштів. Хтось починав скаржитися на занадто високі ціни, просив знижку або цікавився розпродажем. А були й такі, які діставали всі свої заощадження й отримували заповітне бажання, загорнуте в красивий папір, що шарудів.

На щасливчиків заздрісно дивилися інші покупці, пліткувати про те, що, господар крамниці є їхнім знайомим, і бажання дісталося їм просто так, без жодних зусиль.

Господарю крамниці часто пропонували знизити ціни, щоб збільшити кількість покупців. Але він завжди відмовлявся, оскільки від цього потерпала б і якість бажань. Коли у господаря запитували, чи не боїться він розоритися, то він хитав головою і відповідав, що в усі часи знаходитимуться сміливці, готові ризикувати і змінювати своє життя, відмовлятися від звичного і передбачуваного існування, здатні повірити в себе, маючи сили і кошти для того, щоб оплатити виконання своїх бажань.

А на дверях крамниці вже добру сотню років висіло оголошення: «Якщо твоє бажання не виконується — воно ще не оплачено».

Юлія Мінакова

+2
185
RSS
19:57
+1
За все доводиться платити!
Якби ж то так легко можна було дізнатися ціну бажання. Частіше буває навпаки, бажання виконується авансом, а потім життя виставляє рахунок. От і сидиш собі з тим рахунком і думаєш: "І нащо мені було то все загадувати і здійснювати?"
Чесно кажучи, у мене бували випадки, коли літературні «слони» видавалися трохи «авансом» — принаймні з моєї точки зору… Але надалі я сумлінно відпрацьовував і нітрохи не шкодував про отримане! Почалося, мабуть, з прийняття до лав Спілки письменників. Щоб відсікти потік графоманів, керівництво НСПУ виставило вимогу: претендент повинен мати в доробку 2 (дві!!!) серйозні книжки з ISBN — це такий міжнародний код, який надає Книжкова палата. Отже, всі «самвидавівські» книжки без ISBN не враховуються… Я подавався, маючи оце:

Тут перша книжка — це поетична колективна збірка, куди втулено одне-єдине прозове оповідання — моє… Друга книжка — явно самвидавівська брошурка накладом 150 прим. (тоді як «серйозні» прозові книги мають наклад від 1000 прим.), просто одна письменницька творча студія наліпила туди ISBN… Насамкінець, обидві книжки — російською мовою, а Спілка письменників — України!!! І нікому не потрібно пояснювати, що українські україномовні письменники (які й складають спілчанську Президію — найвищу інстанцію, яка виносить остаточний вердикт) ставляться до російськомовних початківців щонайменше з пересторогою…
_шкодую
Саме тому багато хто не вірив, що мене приймуть до Спілки письменників. Бо колективна збірка поетів — це для прозаїка лише формально «його» книжка. А друга брошурка — явно самвидав, стилізований під книжку… За таких умов могли би прийняти кандидата, який в другому-третьому коліні має предків-письменників. Мої ж предки на цих теренах явно не засвітилися. Тому я чітко розумію, що оцей членський квиток з особистим підписом Юрія Мушкетика (тодішнього голови НСПУ):
квиток НСПУ
— це, де-факто, мій «аванс». І що, я його не відпрацював, «аванс» той?! Ще й як відпрацював!!!
_ура _ура _ура
10:15
+1
Дякую пане Тимуре, схожа на одну з Ваших древніх притч на сучасний лад.

Випадкові Дописи