До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Ми продовжуємо навчати дітей так, немов немає інтернету і соціальних мереж

Ми продовжуємо навчати дітей так, немов немає інтернету і соціальних мереж
Джерело матеріалу:

Кризу освіти батьки відчувають на власній шкурі.

Про економічну кризу в курсі? А то! Хто ж не в курсі того, що нині в усьому прям-таки світі панує криза?

А криза звідки прийшла? Ну, тут, зрозуміло, розумні економісти багато всяких слів розкажуть. З моєї точки зору, все набагато простіше: в світі є ще одна криза, про яку говорять куди менше: криза освіти.

Історія тут така: якщо є криза освіти — то кризи в економіці не уникнути. Як, втім, і будь-яких інших криз теж.

З 600 мільйонів чоловік у віці від 15 до 24 років, які поживають сьогодні на землі, майже 73 мільйони відносяться до категорії тривало безробітних — їх не навчили тим навичкам, які необхідні в сучасному світі.

За останні сорок п'ять років кількість самогубств у всьому світі зросла на 60 (!!!) відсотків. Людей не навчили цінувати життя, не навчили шукати в ньому сенс.

Можна ще безліч всяких-різних цифр приводити, однак будь-які батьки кризу освіти відчувають, що називається, на власній шкурі.

У багатьох батьків складається відчуття, що дітей вчать не так і не тому. І воно не обманює.

При Мельбурнському університеті існує асоціація, яка об'єднує понад 250 дослідників з 60 вузів різних країн. Шляхом багаторічних досліджень вчені виявили чотири навички, які необхідні для того, щоб людина могла реалізуватися в ХХI столітті.

Креативність — вміння творчо підходити до будь-якої справи, приймати несподівані, нестандартні рішення.

Критичне мислення — вміння не приймати на віру будь-постулат, ставити правильні питання, які допомагають розібратися в будь-якій задачі.

Комунікабельність — вміння спілкуватися, доносити до інших людей свої ідеї, разом з тим і вміння слухати інших.

Навички співпраці — вміння працювати в команді, коли є необхідність — керувати, а коли треба — підкорятися.

Уявіть собі дитину — можливо, це ваш син або донька — яка креативно і критично мислить. Ну і як їй буде вчитися в школі? Скільки зауважень в щоденник вона отримає за своє критичне мислення і скільки двійок — за креативність?

Зверніть увагу на те, що серед головних навичок ХХI століття немає такого: придбання знань. Чому?

Та тому що в сучасному потоці інформації важливі не знання як такі, а вміння використовувати їх креативно, тобто для того, щоб народжувати нові ідеї.

Наша школа категорично не зуміла прийняти виклики часу. Ми продовжуємо навчати дітей так, немов немає інтернету, немає глобалізації, немає соціальних мереж.

Дитина, яка не вилазить з телефону, — дратує. Учень, який короткий зміст усіх великих книг бере з інтернету — двієчник. Про те, як навчити дитину думати і отримувати необхідні саме йому знання — мало хто думає.

Ми з великими труднощами, але все-таки змирилися з тим, що молоді люди епохи гаджетів — це інші люди. Але ми ніяк не можемо зрозуміти: це означає, що і вчити їх необхідно інакше, ніж ми звикли.

Яка мета навчання сьогодні? Здати ЗНО. На це націлена вся система освіти.

Ейнштейн говорив, що знання — це те, що залишається в нашій голові ПІСЛЯ того, як нас закінчили вчити. Багато років займаючись викладанням і читанням лекцій в вузах, я зрозумів, що в головах наших дітей не залишається, на жаль, нічого.

Яка повинна бути мета навчання?

Їх дві. Допомогти людині знайти покликання, тобто улюблену справу — ту, на яку не шкода покласти життя. І навчити дитину вчитися, тобто не знищити природою дану тягу до знань, а допомогти всім цим хлопчикам і дівчаткам отримувати задоволення від того, що вони дізнаються нове.

Зрозуміло, що, за рідкісним винятком, школа цим займатися не буде.

Кому тоді все це робити?

Відповідь очевидна: батькам.

Було б непогано, щоб батьки зрозуміли: є завдання — допомогти дитині пройти шкільну каторгу, залишившись при цьому психічно повноцінною людиною. Це одна задача.

І є інша — навчити дитину вчитися, і допомогти їй знайти покликання.

Це різні завдання.

Добре, коли є можливість (в тому числі і фінансова) віддати своє чадо в хорошу школу. Хороша школа, зауважу, це та, в яку дитині хочеться ходити.

А якщо такої можливості немає? Якщо дитина щоранку встає з однією думкою: добре б, щоб згоріла школа? Що тоді?

Тоді треба дитині допомагати, в першу чергу — захищаючи її.

Непогано б, наприклад, розуміти, що сама по собі система оцінок — не що інше, як можливість принизити людину.

Адже невипадково дорослі в своє життя оцінки не взяли — залишили дітям. Дитина, яка боїться показати щоденник з двійкою, зростає переляканою, закомплексованою людиною.

Ми віддаємо своє чадо чужій людині — вчителеві — і він нерідко стає для нас головним «інформатором» про нашу дитину. Він каже: «Хлопчик ледачий». І ми налітаємо на хлопчика: «Чому лінуєшся?», Навіть не даючи собі часу розібратися в ситуації. Він каже: «Ваша дочка не хоче вчитися». І ми налітаємо на неї, навіть не намагаючись розібратися, а чому вона не хоче вчитися, власне кажучи?

Паралельно — паралельно! — Доведеться вирішувати другу задачу. У своїх книгах «Песталоцці ХХI» і «Батьки як вороги» я докладно описую метод визначення у дитини покликання. Він є, і він працює.

Якщо дитина визначилася, хоча б у загальних рисах, чим їй хочеться займатися, тоді батьки повинні сприяти тому, щоб вона отримувала максимум інформації в тих галузях знань, які їй можуть знадобитися в майбутньому. Вони можуть це робити особисто. Можуть наймати репетиторів, або віддавати своє чадо в гуртки.

Криза освіти — явище, якщо завгодно, загальнопланетарне. У різних країнах її намагаються подолати з більшим чи меншим успіхом.

У нашій країні ситуація така, що реальна відповідальність за освіту дитини лежить на батьках.

У вас немає часу на все це? Ви зайняті? Розумію. Але скажіть мені: чи є на цій Землі хоча б одна справа, яку можна зробити, не витрачаючи на неї часу? Забити цвях? Пропилососити кімнату? Чому ж вам здається, що діти виростуть самі, зовсім не відбираючи вашого часу?

Якщо дітей вчать не так і не тому, значить, вчити їх так і тому можуть тільки батьки. Навіть якщо комусь цей факт здається неприємним, це все одно факт.

Тобто рівно те, що є насправді.

+2
231
RSS
Дзвінко, от і зустрілися ми тут. Де побачити список статей?
Мабуть у блогах. Рада вас тут бачити. І сподіваюся вам тут теж сподобається. Будемо спільними зусиллями шукати нову парадигму для української нової педагогіки.
«У багатьох батьків складається відчуття, що дітей вчать не так і не тому. І воно не обманює». ©
Ой, можна подумати, нас вчили «так і тому»!

«Уявіть собі дитину — можливо, це ваш син або донька — яка креативно і критично мислить. Ну і як їй буде вчитися в школі? Скільки зауважень в щоденник вона отримає за своє критичне мислення і скільки двійок — за креативність?» ©
А навіщо демонструвати вчителеві свою креативність і вміння критично мислити?! Переважна більшість вчителів — це доволі сіренькі посередні люди, які від безвиході подалися в педагоги. Ну, то й не треба їх дратувати зайвий раз! Краще пощадити їхнє самолюбство. Бо у них влада, якої учень не матиме ніколи. Зокрема, влада попсувати учневі оцінки.
Треба розуміти: школа — це час, коли людина перебуває, так би мовити, в процесі підйому від стану дитинства до стану дорослості. Це те саме, що й літак на зльоті. Коли літак ще не набрав достатньої швидкості, він безпомічний. Й його легко збити. Так само і дитину в шкільні роки легко вразити. То кому воно треба — демонструвати вчителям свою креативність і критичне мислення?!

«Дитина, яка не вилазить з телефону, — дратує. Учень, який короткий зміст усіх великих книг бере з інтернету — двієчник. Про те, як навчити дитину думати і отримувати необхідні саме йому знання — мало хто думає». ©
По-перше, нехай про це думає сама дитина. Ніхто більше від неї не зацікавлений в тому, щоб навчитися отримувати необхідні знання.
По-друге, в мережі існують вже цілі хмари різних знань! Бери з хмари, що хочеш.
Ну, й окремо про «короткий зміст усіх великих книг»… Фабула — це лише один з елементів художнього твору. Проте в фабулі як такій немає емоцій і мотивації вчинків героїв! А без цього книгу не зрозуміти… Тому «короткий зміст книги» — це ще далеко не все!

«Яка мета навчання сьогодні? Здати ЗНО. На це націлена вся система освіти». ©
Це мета, визначена бюрократами від освіти! Доки вони не змінять цю мету, вона залишиться актуальною. Тому громадськість має зорганізуватися і так натиснути на бюрократів від освіти, щоб вони цю мету змінили.

«Яка повинна бути мета навчання?
Їх дві. Допомогти людині знайти покликання, тобто улюблену справу — ту, на яку не шкода покласти життя. І навчити дитину вчитися, тобто не знищити природою дану тягу до знань, а допомогти всім цим хлопчикам і дівчаткам отримувати задоволення від того, що вони дізнаються нове.
<...>
Було б непогано, щоб батьки зрозуміли: є завдання — допомогти дитині пройти шкільну каторгу, залишившись при цьому психічно повноцінною людиною. Це одна задача.
І є інша — навчити дитину вчитися, і допомогти їй знайти покликання.
Це різні завдання». ©

Виділені напівжирним підкресленням цілі очевидно не збігаються: «навчити дитину вчитися» суттєво відрізняється від «допомогти дитині пройти шкільну каторгу». Бо завдання «навчити дитину вчитися» — це з розряду демонстрації вчителеві критичності мислення та креативності. Бо якщо дитина вміє вчитися (добувати знання самостійно) — тоді навіщо їй вчитель?! А завдання «допомогти дитині пройти шкільну каторгу» — це означає напоумити дитину, що допоки вона слабка, то не має зайвий раз дратувати сильного (вчителя). Для таких демонстрацій існує позашкільне життя!
Добре, що в мій час існував такий геніальний фільм, як «Ох, вже ця Настя!» — він добре вчив діток не виставляти напоказ свою унікальність навіть однокласникам, окрім перевірених друзів!

«Непогано б, наприклад, розуміти, що сама по собі система оцінок — не що інше, як можливість принизити людину.
Адже невипадково дорослі в своє життя оцінки не взяли — залишили дітям». ©

По-перше, вся система оцінок існує виключно для зручності вчителів, а вони теж люди )))
По-друге, у дорослих, в дорослому житті система оцінювання теж є. Ще жорсткіша й заплутаніша, ніж у дітей. І називається вона «зарплатня».
«Ми віддаємо своє чадо чужій людині — вчителеві — і він нерідко стає для нас головним «інформатором» про нашу дитину. Він каже: «Хлопчик ледачий». І ми налітаємо на хлопчика: «Чому лінуєшся?», Навіть не даючи собі часу розібратися в ситуації. Він каже: «Ваша дочка не хоче вчитися». І ми налітаємо на неї, навіть не намагаючись розібратися, а чому вона не хоче вчитися, власне кажучи?» ©
Ті батьки, які так роблять, є дебілами. Звісно, лишається пожаліти дитину, у якої батьки є дебілами…

«Якщо дитина визначилася, хоча б у загальних рисах, чим їй хочеться займатися, тоді батьки повинні сприяти тому, щоб вона отримувала максимум інформації в тих галузях знань, які їй можуть знадобитися в майбутньому. Вони можуть це робити особисто. Можуть наймати репетиторів, або віддавати своє чадо в гуртки». ©
Оце вже звиняйте! По-перше, батьки завжди є людьми вчорашнього дня. Бо доки їхня дитина вийде у самостійне життя, на ринку праці з'являться такі професії, яких сьогодні не існує. А як можуть батьки готувати дітей до неіснуючих професій?!
По-друге, у батьків у головах теж свої «таргани», їх теж треба зрозуміти й пожаліти. Себто, у них може бути своє бачення майбутнього дитини, тому вони можуть просто проігнорувати дитяче бачення, вважаючи його незрілим, ідіотичним та ін.
Отже, дитині знов-таки лишається покладатися на себе, а не на батьків.

«Криза освіти — явище, якщо завгодно, загальнопланетарне. У різних країнах його намагаються подолати з більшим чи меншим успіхом». ©
По-перше, помилка перекладача: не «його», а "її".
По-друге, криза освіти має місце у світовому (!!!) масштабі тому, що в ХІХ-ХХ ст.ст., в епоху науково-технічної революції потрібні були маси слухняних найманих працівників з певними робочими навичками — особливо після початку конвеєрного виробництва. Тепер же, в ХХІ ст., в постіндустріальну епоху перед людиною постають інші завдання, ніж бути «розумним додатком до конвеєра». А тому поки що ніхто й не знає, як і чому навчати людей…

«Якщо дітей вчать не так і не тому, значить, вчити їх так і тому можуть тільки батьки». ©
Життя навчить! Пичому краще від батьків…

Коротше, стаття якась надто спірна.
Коротше, стаття якась надто спірна

Так я й намагаюся вишукувати спірні статті, щоб спровокувати дискусію. Мені нецікавий «одобрямс».
Переважна більшість вчителів — це доволі сіренькі посередні люди, які від безвиході подалися в педагоги. Ну, то й не треба їх дратувати зайвий раз! Краще пощадити їхнє самолюбство. Бо у них влада, якої учень не матиме ніколи. Зокрема, влада попсувати учневі оцінки.

Згадався мені бородатий анекдот: «Якщо людина вміє щось робити, вона йде працювати. Якщо не вміє нічого робити — стає вчителем. А якщо не вміє навіть вчити, то буде ректором педінституту.»
10:08
+1
Тоді взагалі не потрібна така школа в якій діти мають вже з дитинства вчитися догоджати тим, хто має владу. І якщо «літак, який на зльоті, буде неправильно направлений, то він швидше за все взагалі залетить не туди куди треба»

Тому якщо до того часу коли мої діти підуть в школу там нічого не зміниться, в мене не буде до них жодних вимог щодо навчання. Навіть не буду перевіряти їхні оцінки :)

А навіщо демонструвати вчителеві свою креативність і вміння критично мислити?! Переважна більшість вчителів — це доволі сіренькі посередні люди, які від безвиході подалися в педагоги. Ну, то й не треба їх дратувати зайвий раз! Краще пощадити їхнє самолюбство. Бо у них влада, якої учень не матиме ніколи. Зокрема, влада попсувати учневі оцінки. Треба розуміти: школа — це час, коли людина перебуває, так би мовити, в процесі підйому від стану дитинства до стану дорослості. Це те саме, що й літак на зльоті. Коли літак ще не набрав достатньої швидкості, він безпомічний. Й його легко збити. Так само і дитину в шкільні роки легко вразити. То кому воно треба — демонструвати вчителям свою креативність і критичне мислення?!
Абсолютно точно!!! На жаль, в сучасному світі традиційна система освіти від початку є контрпродуктивною. Звідси і світова криза освітньої сфери. Бо (повторюю) традиційна система освіти придатна для того, аби масово штампувати слухняних «гвинтиків системи» доби НТР, «живі розумні придатки» до конвеєрів. В постіндустріальну епоху вимоги до людей зовсім інші.
Коли Дзвінка Сопілкарка постила цей матеріал на Світочі, вона не вказала, хто його автор. А це — Андрій Максимов (прозаїк, драматург, режисер, теле- і радіоведучий, письменник, керівник Майстерні журфаку Московського Інституту Телебачення і Радіомовлення «Останкіно»). Людина наскрізь креативна. І як же він характеризує сучасну школу?! Як «каторгу».
А що, хіба ні?..
Інший приклад — звісно, я сам, білий і пухнастий. Я років з 11-12 знав, що стану письменником. Але не те що шкільні вчителі — мої власні батьки були категорично проти цього! Я в реалі бачив, як підрізають крильця тим дундукам, які мають необережність виставляти демонстративно свої мрії на публіку. Тому я так не робив в жодному разі. Я просто запитував: «А от як по-вашому, з мене міг би вийти письменник?» — і отримавши свою порцію феєричного здивування або ж негативу, більше цього питання не піднімав. Просто продовжував дотримуватися думки, що мені видніше — не їм!..
...«літак, який на зльоті, буде неправильно направлений, то він швидше за все взагалі залетить не туди куди треба»

Та невже?! А для чого існують такі фігури вищого пілотажу, як «мертва петля» і «напівпетля»?! Ні-ні, якщо «літак» тільки захоче, то набравши необхідної швидкості на старті, полетить куди йому треба, а не куди хочуть інші!

Я вже посилався на геніальний дитячий радянський к/ф «Ох, вже ця Настя!», де дуже наочно показано, як всі кому не ліньки висміюють дитячі мрії. Для різноманітності пошлюся на фрагмент з к/ф «Айболить-66». Його головна думка про те, що «нормальні герої завжди йдуть в обхід», нібито висміюється… проте в пам'ять западає. І коли я якось вирішив теж заради сміху перевірити її в житті, то несподівано переконався: йти в обхід справді буває коротше й легше, ніж ломитися прямо й відверто! Бо коли йдеш в обхід — підвищується шанс, що саме звідти (з бічної стежини) на тебе не чекають. А тому не чинять такого опору, як з основної дороги, де все заздалегідь заґратовано.
Тому хоч як це клопітно й нібито далеко, проте обхідні маневри треба розглядати найпильнішим чином!
А маскування своїх намірів на зльоті + зліт в непотрібному тобі напрямі з подальшим різким розворотом туди, куди тобі хочеться — нормальний приклад обхідного маневру.
11:52
Надіюсь, що наші діти/внуки вже зможуть обходитись без таких крутих петель після взльоту , і їм буде легше в цьому плані.
Мдяааа…
Я теж сподіваюсь.
Надія помирає останньою…
До речі, треба би перекласти українською та повісити тут мій улюблений матеріальчик про стратагеми!..
А маскування своїх намірів на зльоті + зліт в непотрібному тобі напрямі з подальшим різким розворотом туди, куди тобі хочеться — нормальний приклад обхідного маневру.

Знайшла геніальну короткометражку на цю тему. В дуже влучно показано, як школа нищить критичне мислення і вчить шукати обхідні шляхи.
Оооо, дякую! Раніше я не зустрічав цього ролика російською мовою — не кажу вже про українську :( Хоча там і без перекладу все зрозуміло.
Я це і називаю — «збити на злеті». Тут дія відбувається в маленькому колективі з 11 дітей, 1 вчителя та 3 зразкових учнів (розстрільна команда). Принциповість малого упертюха — це подвиг, але користі від нього — мінімум. Такі речі треба робити на широкій публіці, досягнувши певного авторитету в суспільстві. Тоді резонанс від твого вчинку буде максимальним. Навіть якщо тебе вб'ють…
Наприклад, Галілей сперечався з інквізицією про обертання Землі, ставши перед тим відомим вченим. Тому резонанс від того конфлікту був відповідним, а фраза: "І все ж таки вона крутиться!" — дожила до наших днів.
13:48
Я думаю що в Західному світі проблема з освітою значно менша. Там завжди ставка робилася більше на гуманітарні науки, а там значно більша роль творчості учнів. Ось в Совку звичайно домінували математичні науки, які найкраще підходили для підготовки «чемного раба». Адже в точних науках нічого придумувати не треба. Все вже готово, тільки треба зазубрити і робити.
На Фейсбуці я тісно спілкуюся з одним педагогом, який саме займається саме реформуванням освіти. Судячи з його слів, на Заході проблема не менша. Просто нам вже занепадати немає куди, а на Заході — ще є куди… Ото й уся різниця.

З іншого боку, судячи з його слів, зараз оригінальна система освіти вибудувана у Фінляндії, й нею захоплюються у світових масштабах.
14:22
Згідно теорії Спіральної динаміки скандинавські країни зараз перебувають на найвищому «зеленому рівні», на якому освіта дуже важлива. Тому не дивно, що саме звідти йдуть нові цікаві системи освіти.

Випадкові Дописи