До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Казки, що брехали (2009 рік)

Казки, що брехали (2009 рік)

Необхідне довге пояснення. З глибокого радянського дитинства мене страшенно обурювала, здавалось би, чудова фільм-казка Олександра Роу «Василіса Прекрасна». Всі, хто мене оточував, буквально мліли від цієї стрічки — від першого кадру й до фінального. Якби я не був вихованим радянським хлопчиком, то неодмінно вигукував би в манері Станіславського: «Не вірю!!!» — але я слухняно мовчав, лише мотав собі на на вуса (якого тоді ще не мав), що ця казка є… брехливою!

Хоча… Ох, та що там казати про тих, хто оточував мене в далекому радянському дитинстві?! Творці фільму «Багдадський крадій» були настільки зачаровані епізодом словесного двобою Івана з Пауком, що повністю злизали цю сцену, помістили в свою стрічку… й отримали Оскара за спецефекти!!! Тим не менш, хто б що мені не казав, я вперто не вірив чудовій радянській кіноказці.

Відтоді минуло багато років, я став, зокрема, головним редактором всеукраїнського щоквартальника фантастики «Український Фантастичний Оглядач (УФО)», для №3(9)'2009 якого написав критичну статтю «Казки, що брехали». Її публікація в нашому часописі вихлюпнула дев'ятий вал емоцій. Як і очікувалося, мене переважно лаяли на всі друзки за те, що я, бачте, посмів наїхати на самого Олександра Роу — визнаного майстра кіноказки… Та хто я такий?! Одна читачка навіть заявила, що після моєї огидної статті не хоче навіть чути про «УФО». Переважна меншість руками розводила: навіщо я здійняв цю бучу?! Й лише одиниці мовили здивовано: «Слухай… а ти таки правий! І куди всі дивляться?!»

Потім минули ще 9 років. Ми пережили Євромайдан. Розпочалася гібридна «хитра» війна з Росією. І ось вже зараз — минулої неділі, 25 березня 2018 року в Кемерові згорів торговельно-розважальний центр «Зимова вишня», де жахливою вогняною смертю загинуло понад шість десятків людей, переважно дітей. Зокрема, «намалювався» кемеровчанин Ігор Востряков, у якого в тому ТРЦ живцем згоріли сестра, дружина і троє діточок 7-ми, 5-ти і 2-х років. Ще на початку поточного тижня він, ледь стримуючи сльози, кричав на камеру, що «втратив все», що «йому більш нема що втрачати», що керівництво області треба відправити у відставку та ін. Як раптом сьогодні цей самий чоловік вже тихо і спокійно пояснював на камеру, що «вони три дні займалися не тим, чим треба», що їх «підштовхували» до Майдану, що губернатор Кемеровської області Тулєєв і особливо «наш цар Путін» (так-так, саме «цар»!!!) все роблять правильно й заслуговують тільки на підтримку.

Ясна річ, в соцмережах (зокрема на Ютубі) негайно розповсюдилася хвиля обурення настільки огидною зміною позиції. Найчастіше казали, що Востряков спокусився «гробовими». А сума там справді чималенька: за кожного загиблого обіцяли заплатити по 5 мільйонів — отже, за дружину і трьох дітей (не знаю, як щодо сестри) цей запроданець має отримати 20 млн російських рублів...

Особисто я не сумнівавіся, що станеться саме так, а не інакше. Навіть попри заведене деякий час тому правило не вгрузати в мережеві срачі, дні три тому написав пару-трійку каментів у стилі того, що родичі загиблих отримають «гробові», після чого успішно заткнуться. І до сьогодні в шаленому режимі обмінювався репліками з тими, хто підтримував чи не підтримував мою позицію. Сьогодні ж на тлі розчарування все вщухло. Але мені було не легше від того, що я виявився правим на 100%. Бо я з величезним пієтетом ставлюся до кохання і до сімейних цінностей, отож все одно не розумів: як можна де-факто продати за жалюгідні 20 млн «дерев'яних» власну дружину і трьох діточок… коли всього золота світу для такого має бути замало?! Коханих і рідних продавати не можна. Все! Крапка!!! Не обговорюється. Але ж як?..

І тут з глибин пам'яті мене раптом різонуло: «Казки, що брехали»!!! Саме чудова радянська фільм-казка «Василіса Прекрасна» вчить продати кохану в критичній ситуації з тельбухами!!! Отож я витягнув статтю з архіву. Що ж, читайте...


Казки, що брехали

Можливо, за цю статтю не варто було б навіть сідати, якби не одне «але»: на наші теле- і кіноекрани (в останньому випадку — у вигляді ретроспективних показів) повертаються найрізноманітніші фільми, відзняті за радянських часів. У тому числі — фантастика й казки, націлені на дитячо-юнацьку аудиторію. Причини абсолютно зрозумілі. З одного боку, якщо «доросле» кіно ще сяк-так жевріє, то для найменших у нас тепер не знімається анічогісінько! З іншого боку, треба ж нашим дітям показувате бодай щось наше… Нехай воно архівно-старорежимне, домоткано-сірмяжне, та все ж — наше, на радян… кгм-м-м… на росій… кгм-м-м… Коротше — майже на тутешньому ґрунті створене!

Тим паче, до виробництва тих стрічок долучилися справді неперевершені режисери, актори, сценаристи. То не гинути ж архівам?! От і крутиться кіно. А діти й підлітки дивляться. І запам’ятовують. Все б нічого, якби у тих стрічках іноді не були зашифровані та-а-акі «сюрпризи» радянської минувшини, що аж подих перехоплює. Якщо замислитися, звісно.

Наприклад, отаке каверзне запитання: чи може казка бути брехливою?! Здавалось би, відповідь очевидна: ні, не може! Бо в іншому разі то буде не казка, а бозна що. Адже казка у найбезпосереднішій, найдостовірнішій формі навчає, що є «добре», а що «погано». І якщо казка не буде достовірною, то ціна їй — ламаний шеляг у базарний день! Брехливим казкам люди не довірятимуть, а тому ніколи не розповідатимуть їх малечі, щоб уберегти юні душі від передчасного псування.

Звісно, можна заперечити словами Олександра Пушкіна: «Сказка — ложь», — проте геніальний поет зовсім недарма додав: «Да в ней намек». Отже, внутрішня правда у казці має бути неодмінно, без неї — повний швах!..

А тепер саме час пригадати деякі шедеври дитячого радянського кінематографа. Наприклад, чудовий фільм Олександра Роу «Василіса Прекрасна». Той самий, де знялися Сергій Столяров і Валентина Сорогожська, а уславлений Георгій Мілляр зіграв одразу три ролі: гусляра, старого батька і Баби Яги. Згадали?..

Гаразд, а тепер зосередьтеся і пригадайте, як намагаючись врятувати Василісу, героїчний Іван потрапив у тенета до гігантського Павука. Подейкують, нібито сам «король жахів» Стівен Спілберг був настільки вражений цією режисерською знахідкою (між іншим, зразка 1939 року!), що відтворив велетенського арахніда в одній зі своїх стрічок.

Якщо пригадали й це, то скажіть чесно: хіба вас не бентежить відповідь Івана на третю загадку чудовиська?! Що ж найдорожче на світі? На початковий вигук: «Василіса!» — Павук зареготав і потягнув тенета на себе. Тоді Іван виправився: «Життя! Життя найдорожче», — і ворог розтанув у повітрі.

Оце і є величезна, паскудна брехня цієї радянської казки. Бо сказавши таке, Іван фактично зрадив своє кохання, подумки здав Василісу темним силам на поталу! Від цього моменту герой не здатен віддати за неї власне життя — адже останнє найдорожче! За всіма законами жанру, після тих слів Іван втрачає будь-яке право на подвиг. Не для його руки тепер меч-кладенець, не підкориться боягузу кінь богатирський, не здолати лютого Горинича.

Хоча, попри сказане, Івану дістаються і героїчні обладунки, і кінь, і перемога над триголовим Змієм. І ясна річ, головний приз — Василіса… Як це можливо?! Де тут правда, а де — брехня?!

Все стане на місце, якщо врахувати «радянськість» вельми спірного в моральному плані фільму. Справді, у ті часи будь-який радянський «герой», потрапивши в лещата «вищої сили» (карально-репресивної машини ВЧК-НКВС-КДБ), не тільки мав моральне право — просто мусив здати (навіть оббрехавши) хоч кохану дружину, хоч рідного батька, хоч кревних діточок. І що поганого, коли такій «високій моралі» навчає модернізована народна казка?! Навпаки, саме так все і має відбутися — за радянською мораллю.

Втім, можливо, Роу закладав у свій фільм зовсім інший мотив: Василіса для казкового Івана як була, так і залишилась найдорожчою — селянський син просто збрехав Пауку, обдурив негідника! Монстр почув, що хотів — і розтанув у повітрі, Іван же залишився зі своєю правдою не на вустах — у серці!.. Теж абсолютно радянська ситуація, яку Джордж Орвелл назвав «подвійномисленням»: для вигляду коримось об’єктивно незламній силі, залишаючи проте «для власного використання» зовсім іншу — «нормальну» людську правду. На партзборах вихваляємо радянські звершення — на кухні травимо анекдоти про маразматичного генсека Брежнєва…

Не знаю, яке з пояснень краще. Як на мене, погані обидва. Та саме на таких казках зростали радянські діточки, потім дорослішали й навчали тому самому (продажності, подвійномисленню) наступні покоління дітей. Для них продукувалися фільми, де моменти брехні й нещирості випирають значно помітніше. Візьміть хоч казку «Королівство кривих дзеркал» (1963), хоч фантастичну стрічку "Інопланетянка" (1984).

Повторюю, я б не згадував ці фільми, якби протягом останнього року їх не демонструвало українське телебачення. Причому «Василісу Прекрасну» — декілька разів! Оскільки після кожного такого показу юним поколінням лекцій не читатимеш (та й кому вони потрібні, лекції оті?!), перелічені стрічки (а також їм подібні шедеври) краще залишити там, де їм саме місце — в архівах.

А найкраще — знімати своє, сучасне кіно.

Тільки вже без зашифрованої брехні…

+4
448
RSS
02:37
+1
Ну все, на сьогодні вистачить! Нарешті я зрозумів, що, фактично, пояснив поведінку одного нікчемного чмошника ще 9 років тому. А почалося все, як завжди у мене, з глибокого радянського дитинства…
_стежу _здивований _стежу _здивований _стежу
08:56
+2
Мабуть через це у перші місяці війни у полон здались 3 мільйони радянських вояк. Життя найдорожче. Дурні не можуть зрозуміти, що палка має два кінці. Зараз росія розпалює ненависть до всіх..., а яким тоді буде інший кінець палки...?
а яким тоді буде інший кінець палки...?

Деградація і смерть того, хто дотримується хибної моралі.
Мабуть через це у перші місяці війни у полон здались 3 мільйони радянських вояк. Життя найдорожче.

Не тільки це. На мою думку, ці 3 млн радянських вояків просто не бажали ризикувати життям за наскрізь брехливу, антилюдську по своїй суті систему, вибудувану Леніним і Сталіним. Не хотіли бути «гарматним м'ясом», яке щедро гнали на позиції ворога товариш Жуков та інші сталінські маршали.
_шкодую _шкодую _шкодую
Я чув про деякі випадки, коли після Євромайдану добровольцями в АТО пішли ті самі люди, які в попередні роки «відкосили» від служби в українській армії. Тут сталося приблизно те саме: люди не бачили ніякого сенсу служити в Збройних силах України зразка 1991-2013 років, але в 2014 році вони побачили сенс в тому, щоб зі зброєю в руках зупинити агресора.
Інстинкт виживання надто глибоко вкорінений у нашу підсвідомість, ми століттями жили в ситуації, де головним було ВИЖИТИ. А кохання, мораль і переконання не допомагають вижити, тому їх можна зректися. І ті старі фільми, як і література того часу, лише відображають ту страшну реальність.
Життя чоловіка й життя жінки мають різну цінність. Для виживання виду (зокрема, homo sapiens) важливіше зберегти жінок і дітей, ніж чоловіків. Саме тому поведінка Івана виглядає негідною, бо на порозі смерті він оцінює власне життя вище, ніж кохану Василісу. Така мораль суперечить інтересам збереження біологічного виду homo sapiens, якщо хочете.
_шкодую
12:16
+2
У справжній казці добро завжди перемагає. Коли ні, то таке вже від Лукавого.
Для того щоб перемогти, те Добро спочатку має вижити.
Добро спочатку має вижити.

Але якщо Добро вижило ціною зради Кохання, то воно перероджується на свою протилежність — на Зло, в тім-то й біда!!!
_здивований _здивований _здивований
І до речі, режисер Олександр Роу міг би забезпечити Іванові перемогу над Павуком без зради Василіси! В статті я це не писав, щоб справді не повчати великого режисера-казкаря. Однак в дискусії, що розгорнулася в 2009 році, цей хід озвучував. Бо він занадто очевидний.
_здивований _здивований _здивований
Отже, стандартний хід казкового сюжету полягає в тому, щоб перед подорожжю головний герой зустрівся з якимсь допоміжним «добрим духом», який би оздобив його порадами й артефактами, що дозволили б подолати шлях до фінальної точки, де відбувається фінальна титанічна «битва Добра і Зла». Є такий персонаж і в к/ф «Василіса Прекрасна» — це Коваль, до якого Іван приходить в пошуках ключа від Кощієвої смерті.

Коваль в казках — це людина особливої професії. Добрий персонаж, який, тим не менш, має певні магічні здібності — бо має справи з вогнем і металом, виковує чарівні мечі тощо. Що передав нашому Іванові Коваль?! Геть нічого — тільки пораду, куди йти і що шукати. А міг би передати, наприклад… якийсь чарівний цвях, що допоможе в скруті!!! І от коли б Павук притягнув до себе Івана, щоб з'їсти, Іван міг би вколоти його чарівним цвяхом, Павук би лопнув — яка ефектна сцена могла б бути!.. В результаті Іван би переміг Павука, не зрадивши Василісу, і мав би право на богатирські (лицарські) обладунки. І кінець був би гідний.
_не_знаю _пиячимо _не_знаю _пиячимо _не_знаю
Чому Роу не зробив так?! Не знаю. Мабуть, йому важливо було послати радянським дітлахам сентенцію: якщо потрібно — зраджуйте навіть кохання, аби тільки вижити! Але в такий спосіб виховуються не герої-богатирі (наш варіант лицаря) — в такий спосіб виховуються хоробрі звитяжні раби злого господаря!!!
_шкодую _шкодую _шкодую
Для 1939 року така ідеологія була прийнятною. Але тепер вона є абсолютно неприйнятною! Тому хоч як шкода це говорити, але к/ф «Василіса Прекрасна» — це брехлива радянська казочка. Вона придатна ля виховання Ігоря Вострякова, який за 20 млн російських рублів «гробових» здатен продати владі дружину і трьох маленьких діточок, які згоріли живцем. Але це не герой — це бидло!!! Нам в Незалежній Україні такі покидьки не потрібні. А тому я проти того, щоб виховувати майбутніх козаків-українців на брехливих радянських казочках! Бо справжній козак має захищати жінок, а не казати, що для нього «життя дорожче коханої дівчини».
І от коли б Павук притягнув до себе Івана, щоб з'їсти, Іван міг би вколоти його чарівним цвяхом, Павук би лопнув — яка ефектна сцена могла б бути!.. В результаті Іван би переміг Павука, не зрадивши Василісу, і мав би право на богатирські (лицарські) обладунки. І кінець був би гідний.

Для перемоги над Злом казковий Герой має подолати не лише фізичні випробування, але й пройти перевірку на рівень інтелекту. В цій казці Павук уособлює архетип Сфінкса, який пропускає через ворота тільки тих, хто достатньо розумний, щоб дати відповідь на загадку. А от саму загадку можна було вибрати якусь іншу, щоб не треба було зраджувати кохання.
В будь-якому разі, саме момент зречення коханої перед обличчям смертельної небезпеки є неприпустимим епізодом в фільмі-казці, розрахованій на дітлахів. Як елемент антиутопії «1984» — так:


До речі, зверніть увагу: момент, коли сидячи в «кімнаті 101», Вінстон істерично волає: «Зробіть це з нею!!! Розірвіть її обличчя!!! Зробіть це з Джулією, не зі мною!!!» — стає моментом його остаточного морального зламу! Погодившись, щоб пацюки згризли обличчя коханої дівчини, він перетнув останній рубіж «оборони» в своєму внутрішньому опорі режиму Великого Брата. Саме прокричавши: «Зробіть це з нею!!!» — Вінстон остаточно занепав в моральному плані й був відпущений на свободу. Бо для тоталітарного режиму не являв відтоді жодної небезпеки…
_не_знаю _вибачаюсь _не_знаю
От в це я готовий повірити! Але не в фільм-казку Олександра Роу.
В будь-якому разі, саме момент зречення коханої перед обличчям смертельної небезпеки є неприпустимим епізодом в фільмі-казці, розрахованій на дітлахів.

Ну так, казка має бути ідеальною. Погоджуюсь.

Випадкові Дописи