До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Котики і Православ'я (1)

Котики і Православ'я (1)
Джерело матеріалу:

Наталія Скоробагатько. «Кіт старця Нектарія»

Один з останніх великих старців дореволюційної Оптиної пустині Нектарій (+1928) до старості не забував про своє дитинство і розповідав повчальні випадки з тих далеких часів.

Якось мати його сиділа і шила щось. А він, тоді ще його звали Миколкою, грався на підлозі біля її ніг з кошеням. Великі зелені очі кошеняти в напівтемряві світилися. Коля з подивом звернув на це увагу, це його дуже вразило.

Одного разу, коли кошеня мирно сиділо біля нього, Коля схопив з маминої голкової подушечки одну голку і хотів вже проколоти кошеняті око, щоб подивитися, що там таке світиться. Але мати помітила це і швидко перехопила його руку: «Ах, ти! — вигукнула вона. — Ось як виколеш око кошеняті, сам потім без ока залишишся. Боже тебе збережи!»

Минуло багато років… Микола вирішив стати ченцем і був прийнятий до Оптиної Пустині. По завершенні кількох років, коли він був уже ієромонахом, нареченим при постригу Нектарієм, він підійшов якось до колодязя. А там інший монах набирав собі води.

Над колодязем підвішений був черпак з довгою загостреною ручкою. І ось той монах, черпаючи воду, ледь не виколов ненавмисно око отцеві Нектарію цією самою ручкою. Ще секунда — і залишився б старець з одним оком.

— Якби я тоді кошеняті виколов око, — говорив він, — і я був би зараз без ока. Видно, це мало статися, щоб нагадати моєму недостоїнству, як все в житті від колиски до могили перебуває у Бога на найсуворішому обліку.

З кімнати в кімнату в старечих келіях ходив нечутною ходою пухнастий сірий кіт. Вийде старець Нектарій — і кіт за ним. Увійде — і він тут.

Скаже йому щось батюшка — кіт, немов розумний, виконає: піде і сяде, де скажуть, сходить до приймальні або на ганок.

Найчастіше ж сидить біля теплої пічної стіни і дрімає. Або, схиливши голову, слухає молитви старця.

Інший раз погладить його отець Нектарій і скаже:

— Преподобний Герасим Йорданський був великим старцем, і тому у нього був лев… А ми малі, і у нас — кіт.

З книги Наталії Скоробогатько «Старець Миколай і голуби». Видавництво «Християнське життя». Клин. 2010


Протоієрей Сергій Правдолюбов. «Кіт у соборі»

Йшла звичайна всеношна під Воскресіння. Проспівали «Хваліть», Святійший прочитав Євангеліє. Ми підійшли до помазання і пішли до вівтаря.

Біля самої стіни в південній частині вівтаря за фанерною перегородкою було затишне місце, де можна було непомітно посидіти, доки не було близько начальства, і два батюшки пішли туди, сподіваючись побути в мовчанні й спогляданні. Спокійно зайшли і раптом швидко вискочили назад. Що сталося?

Якийсь бездомний кіт, який примудрився вирости до дорослого стану і залишитися диким, забрів удень в священичий притулок відпочити, посидів там, а потім побоявся вийти, коли почалася служба.

Він-то і зашипів загрозливим рисячим шипом на соборних протоієреїв. Вони злякалися, потім стали розглядати, хто ж там отак страшно шипить. Кіт був великого розміру, брунатно-рудий і, мабуть, лютий.

Отець архімандрит Трифон сказав:

— Кличте отця Сергія, він виріс в селі, нехай спробує його вигнати звідси.

А я ніколи в дитинстві не вирізнявся любов'ю до лову котів і ніколи не мав бажання наслідувати лермонтовському Мцирі в його двобої. Але слово архімандрита треба виконувати.

Знайшов якусь ганчірку якнайтовстішу, підійшов якомога ближче — і, треба зауважити, в стихарі, не здогадався навіть його зняти, — зробив кидок і хотів схопити звіра за спину. Кіт розгадав мій маневр і в ту ж саму мить різко стрибнув вперед мені під ноги.

У моїх руках опинився лише хвіст, і кіт почав люто звільнюватися. Поруч стояли отець архімандрит Трифон, отець архідиякон Стефан і отець іподиякон, а може, тоді вже ієродиякон Агафодор, нинішній намісник Донського монастиря.

Я попередив:

— Допомагайте! Кіт виривається! Він зараз втече!

Ніхто не зреагував і ближче не підійшов. Боялися.

Нарешті кіт вирвався, швидко й енергійно почав перетинати простір правого боку вівтаря, збираючись вистрибнути в південні бічні двері. Зворотній маршрут кота проходив просто під ногами о.Трифона, і той раптом зробив якийсь абсолютно неприродний кніксен, думаючи, що кіт, накритий архімандричою рясою, втратить напрям, злякається чернечої темряви, і ми його знову зловимо.

Дзуськи! Кіт анітрохи не був збентежений ні темрявою, ані рясою Його Високопреподобія і, вислизнувши, з колишньою швидкістю біг наміченим шляхом.

У цей час почалася єктенія за третьою піснею канону. І все б обійшлося, якби не величезне дзеркало, яке було вбудовано в дверцята шафи для шат. Воно було настільки чисто, настільки акуратно протерте чиєюсь дбайливою ганчірочкою, що кіт, побачивши відображення прочинених дверей в дзеркалі, кинувся в цю шпарину, щоб вибігти з вівтаря.

Пролунав глухий стукіт — це кіт врізався головою в дзеркало. Його буквально відкинуло метри на півтора назад. Кіт зрозумів, що звідси, через, так би мовити, бічні двері, йому не втекти, і побіг до Царської брами головного вівтаря. В цей час завершувалася єктенія й о.Миколай Воробйов, ключар Патріаршого собору, закінчував говорити вигук за третьою піснею канону. За статутом належить повернутися наприкінці вигуку і вклонитися Святійшому Патріарху, який в цей час помазував народ. Під час помазання Патріарх не дивився в бік Царської брами. Але на вигук священика він саме мав підняти очі та благословити його, як належить за статутом.

Все збіглося до секунди! Уклін священика, піднятий погляд Патріарха і кіт, який кулею вискакує з Царської брами саме в цю мить.

Отці впали в розпач і стали нещадно звинувачувати мене:

— Ну, звісно, це все через тебе, це ти винен, звіролов нещасний. Зараз Патріарх буде в такому гніві, що перепаде всім! Що робити?

— Треба попередити Святійшого, і тільки-но він увійде у вівтар, одразу ж просити у нього вибачення, він і пом'якшає, — сказав о.Агафодор.

— Хто ловив, той нехай і кається, — відрізав о.Архідиякон.

Отець Миколай був сумний і замисленим, він відчував, що гніву не уникнути, а йому завжди більш за всіх перепадало.

Я сказав:

— Отці, не сумуйте. Я з дитинства навчений каятися, мені не важко взяти весь гнів на себе, — витримаю. Тільки-но Святійший увійде у вівтар, я до нього і підійду, ви не переймайтеся.

Але, о гідна подиву смиренність отця-ключаря! Він випередив мене. Я ледь підійшов до Святійшого, а о.Миколай вже сам почав говорити:

— Ваша Святосте, вибачте! Це ми винні з цим диким котом. Ніяк не могли зловити, ото він і вибіг просто на вигук.

Святійший, перебуваючи в умиротвореному стані духу, анітрохи не розгнівався. Він просто сказав:

— Це нічого. Кіт — не собака, йому можна. Ось у мого попередника, Патріарха Олексія, був випадок. У якесь велике свято відчиняється Царська брама, а десь збоку раптом виходить гарний відгодований кіт, хвіст трубою, і повільно й урочисто крокує попереду Патріарха на літію. Кота відловили, привели до Святійшого, посадили на стілець, і Святійший цілком серйозно звернувся до кота: «Кіт, а кіт! Що ж ти Статуту не знаєш?! Хіба можна виходити на літію попереду Патріарха? Ти повинен виходити позаду всіх, після протоієреїв та ієреїв. Щоб цього більше не повторювалося». Всі навколо сміялися, але так і не зрозуміли, засвоїв кіт урок літургіки чи ні.

Тим і закінчилася ця маленька подія. Але не менше від дикого кота мені запам'яталася самовіддана смиренність соборного отця-ключаря, доброго отця Миколая.

Протоієрей Сергій Правдолюбов. Що запам'яталося з минулого. М., 2005


Котики і Православ'я (2)

Котики і Православ'я (3)


+2
107
RSS
16:54
+2
І сміх, і гріх! _сміюсь
10:30
+3
Цікаві історії. Коти додали трохи жвавості і свіжості обрядам. _посміхаюсь
Ага! Особливо коли святий отець намагався накрити кота своєю рясою, сподіваючись, що той злякається «чернечої темряви» _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь
А в результаті цьому котику вклонився аж цілий священик! _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь

Випадкові Дописи