УВАГА!   З 1 лютого діяльність спільноти "Світоч" переноситься в Telegram.

Сайт буде доступним ще довгий час, проте без нових публікацій.
Підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями на нашому Telegram-каналі @svitoch_in_ua

Розібратися як користуватися Телеграмом або створити власний канал для подальшої участі в спільноті "Світоч" можете за ІНСТРУКЦІЄЮ. З правилами участі можете ознайомитися тут.

Якщо у Вас є якісь запитання, задавайте їх в групі підтримки в Телеграмі тут.

Я все приймаю на свій рахунок

Я все приймаю на свій рахунок
Джерело матеріалу:

Їх здатна зачепити будь-яка дрібниця: звичайний погляд, інтонація співрозмовника, цілком нейтральні слова… Чому такі люди буквально все сприймають на свій рахунок?

«Я завжди переживаю, якщо двоє припиняють розмову, коли я заходжу в кімнату, — зізнається 32-річна Анастасія, — таке враження, що вони весь цей час говорили про мене. І, зрозуміло, тільки погане!» Така недовірливість виникає як прояв у людини глибинного почуття, що її постійно відкидають. Болісне і нав'язливе, воно породжує неадекватну реакцію на те, що відбувається.

Страх небуття

Той, хто почувається знехтуваним, кинутим, відчуває безліч негативних емоцій. Якщо мене «не хочуть», отже, серед людей мені немає місця, я не існую. Найменша образа змушує таку людину почуватися приниженою, безпорадною, нікому не потрібною. Вона починає сприймати реальність через призму гірких переживань: будь-який жест чи випадкове слово виявляються стрілою, пущеною просто в серце.

«Страх знов відчути приниження заважає спілкуванню з іншими людьми, посилюючи схильність людини все приймати на свій рахунок, домислювати приховані мотиви найбезневинніших слів і вчинків інших людей», — пояснює когнітивний психолог Сергій Харитонов. І людина потрапляє в порочне коло, нескінченно накопичує образу, стає злопам'ятною і підозрілою. 


Світлана, 35 років, бухгалтер:

«Я з дитинства ніколи не була впевнена в тому, що саме інші люди думають про мене. Нерідко була переконана, що наді мною сміються, що я одягнена якось не так… Я переживала цю несправедливість і продовжувала тримати все в собі, почувалася ізгоєм і соромилася цього. Але одного разу я зустріла свого майбутнього чоловіка.

Почалося все з непорозуміння. На одній корпоративній вечірці він підійшов до мене і, помилившись, мовив: «Ой, я зовсім не вас шукав...» І, побачивши, яким у мене відразу стало обличчя, почав розпитувати, що сталося. Несподівано для себе я зізналася, що саме його фраза так зачепила мене. Він пояснив, що в компанії нещодавно і всього лише шукав когось із PR-відділу. А потім запросив потанцювати.

У мене в голові щось клацнуло: пора нарешті перестати почуватися мішенню! Відтоді, якщо в мені прокидається образа, я жартома прошу людей пояснити мені, що вони насправді мали на увазі, або сама придумую ще два-три можливих пояснення, які не мають найменшого відношення до мене».


Спотворені послання

«Одного разу ввечері моя подруга закрилася з телефоном на кухні, — розповідає 42-річний Павло. — Я був абсолютно впевнений, що вона щось від мене приховує. Насправді вона домовлялася про працевлаштування з майбутнім роботодавцем...»

«Як правило, одразу, не питаючи пояснень, роблять висновки ті, хто з дитинства жив в атмосфері недомовленості, в оточенні неясних послань, значення яких в тому віці були не до кінця зрозумілі, — продовжує Сергій Харитонов. — Дитина, яка не може задати питання, тому що це не прийнято або не схвалюється в його родині, має весь час гадати, що мається на увазі насправді. Ставши дорослою, вона може як і раніше днями і тижнями мучитися питанням, що ж означало випадково кинуте кимось слово».

Але ці риси характеру набуваються не тільки в дитинстві: вони можуть стати і результатом серії психологічних травм, отриманих в дорослому віці.

Пастки уяви

«Сестра чоловіка ніколи мене не любила, — згадує 35-річна Тетяна. — Я була впевнена, що вона нашіптує йому щось поза очі, налаштовує проти мене. Намагаючись розібратися, я кілька разів підслуховувала їхні телефонні розмови, проглядала його електронну пошту. Нічого конкретного не знайшла, але мої переживання тільки посилилися...» Тетяна замучила підозрами і себе, і чоловіка — і врешті-решт їхній шлюб розпався.

«Такі люди часто спрямовують всю свою енергію на те, щоб підтвердити свої підозри, викрити, а не знайти спосіб зміцнити відносини, — коментує Сергій Харитонов. — Невірно витлумачуючи слова і дії інших, вони будують життя, керуючись своїми домислами».

Засновуючи свою поведінку на такому хиткому фундаменті, важко не потрапити в халепу, і результати виявляються закономірними: людина своїми руками руйнує стосунки.

Поради стороннього

Вас дратує чиясь образливість? Уникайте конфлікту — він лише заведе ситуацію в глухий кут. Швидше варто допомогти цій людині поглянути в очі реальності: разом проаналізуйте всі можливі сценарії (як сприятливі, так і навпаки) розвитку ситуації, яка могла б людину поранити.

Заохочуйте її почуття власної гідності, робіть компліменти. Будьте абсолютно щирі: з тим, хто схильний негативно тлумачити будь-яку ситуацію, дуже важливо розмовляти відкрито і щиро, щоб у співрозмовника не виникло жодного сумніву в розумінні ваших слів і намірів.

Що робити?

Відсторонитеся від ситуації. Замість того, щоб переживати наодинці з самим собою, спробуйте розібрати подію, що сталася з людиною, яка вас зачепила. Поясніть їй, як саме ви зрозуміли сказане або зроблене ним. Відверто розкажіть їй, що зазвичай схильні тлумачити подію в негативному ключі — поза сумнівом, вона оцінить ваше прагнення щось змінити.

Погляньте збоку. Поставте себе на місце іншої людини, щоб оцінити те, що відбувається і з її точки зору. Ви переконаєтеся, що більшу частину часу її увага зосереджена не на вас, що її поведінка не залежить від вас, а головне — у неї нема спеціального наміру поранити вас або принизити. Використовуйте свою чутливість до слів оточуючих, щоб зрозуміти позицію іншої людини і спокійно почути критику.

Перегляньте минуле. Поверніться до витоків своєї вразливості: які події пробудили цю рису вашого характеру? Згадайте їх і спробуйте оцінити сьогоднішнім поглядом. Чи важливі для вас ті давні події, як і раніше? Чи хочете ви будувати своє життя, не ставлячи його в залежність від них? Якщо так, вам варто спробувати звільнитися від їхньої владі, не приймаючи будь-яке нагадування про минуле на свій рахунок.

Ольга Сульчинська

+2
612
RSS
15:11
+2
Як правило, ти цікавий іншим людям на 1-2 порядки менше, ніж вони самі — тож розслабся! Не варто все приймати на свій рахунок.
Легко сказати, розслабся. Переважно все на свій рахунок приймають люди з заниженою самооцінкою, яких в дитинстві ображали ровесники чи батьки.
Я знаю, про що кажу. Колись я згадував, що зголосився взяти участь в дослідженнях однієї лікарки-психіатрині, яка працювала над кандидатською дисертацією на тему дослідження психотипу українських письменників-фантастів (сформулюємо це так). Я у неї вициганив мої власні результати — бо відчайдушно намагався розібратися в собі, аж доки у мене не виявили кісту мозку…
_не_знаю
Отже, з-повіж іншого, ця лікарка була відверто вражена моїми показниками при дослідженні самооцінки:

  • талант — 95%

  • характер — 86%

  • розум — 84%

  • успішність — 55%

  • авторитет — 54%

  • зовнішність — 25%

  • популярність — 23%

  • здоров'я — 20%

  • впевненість в собі — 0%

Я так розумію, вона всяке бачила (бо тестувала кількадесят письменників), але моїм 0% самооцінки по показнику впевненості у собі, схоже, поставили її в тупик. Вона навіть приписала до результатів особисту ремарку:

Впевненість в собі безбожно низька і з цим треба щось робити.

При цьому в її дослідженні письменники умовно ділилися на 2 великих масиви — успішні (ті, у кого вийшла друком бодай одна книжка) та неуспішні (ті, у кого не вийшло жодної книжки). Отже, на час тестування (середина «нульових») у мене в активі було півтора десятки книжок та збірок, не враховуючи всього іншого. Отже, я виділявся навіть в масиві «успішних»… але згідно з професійним тестом виходило, що в плані самооцінки я робив ставку на талант, характер і розум, а впевненість в собі у мене перебувала на нулі. Це навіть її поставило в тупик. Бо з к/ф «Чародії» відомо, що для успішного проходження крізь стіни треба вірити в себе:


А от мені якимсь незрозумілим чином вдається «проходити крізь стіни»… не вірячи в себе!!! Я роблю ставку на талант, характер та розум — тим не менш, в себе не вірю…
_стежу
Я це до того, що самооцінка у мене не просто занижена — вона нульова!!! Ви пишете, що причини низької самооцінки — це отримані в дитинстві образи від ровесників чи батьків. Звісно, лідером класу я не був — бо в дитячих колективах це зазвичай бунтар і капосник «малий Браун»:


Однак в цілому у мене з однокласниками були нормальні відносини — бо я давав списувати домашні завдання, нікого не підставляв, багато чого знав і вмів цікаво розповідати. А коли доходило до конфліктів зі світом дорослих, то тут наші «малі Брауни» відверто пасували, зате я вирішував питання спокійно і по-діловому.
_соромлюсь
Лишаються образи батьків… Звісно, вони завжди підкреслювали (а мама підкреслює й досі) своє нібито повне сприяння мені. Хоча насправді це сприяння було відносним. Не кажу за дрібниці, проте точно був один аспект, в якому мене не сприймали не тільки батьки, але й весь світ дорослих: це бажання стати прозаїком-фантастом, чітко сформульоване станом на літо 1974 року. Якби ж мене не підтримали всі, окрім батьків — і те було бодай трохи легше. Але ж і батьки мене теж не підтримали!!! Вони не зробили цього насамперед!!!
_подумай
Очевидно, що це несприйняття вкрай образило мене. Та я шляхом роздумів поступово дійшов висновку, що батьки — вони теж люди, й невідомо, хто з нас помиляється, я чи все ж вони… Отже, мені треба було навчитися жити з цим несприйняттям. А також з деякими іншими аспектами несприйняття мене з боку батьків, про які скромно промовчу. І я таки навчився — а що робити?!
_сильний
06:17
+2
Кажуть, що в єврейських і японських родинах цінують і хвалять своїх дітей. А похвали=оцінки потребують ВСІ люди кожного дня. Іноді підтримку можна виразити й поглядом. Найкраща підтримка — це увага й розмова. Майже всі ми — недолюблені діти.
Кажуть, що в єврейських і японських родинах цінують і хвалять своїх дітей.

Так, мені на це постійно вказують. Однак мені потрібна була не просто похвала, а нормальне сприйняття, що включає також конструктивну критику. Себто, якби мені сказали: «Ти не можеш стати письменником, тому що… не вмієш вибудовувати сюжет, недостовірно виписуєш образи чи відносини персонажів тощо», — я б це зрозумів і почав би «роботу над помилками».
Але мені всі дорослі, від першого до останнього, з батьками включно казали: «Ти ніколи не станеш письменником, тому що не станеш… тому що тобі не дано… тому що такі, як ти, письменниками не стають… тому що тут потрібно мати блат в цій сфері… тому що письменниками стають в Москві, а не в Києві...» — і все таке інше. Але для мене це пустопорожні балачки, а не конструктивна аргументація! Такі відповіді для мене рівнозначні ігноруванню. Причому ігноруванню в доленосній для мене царині!.. І тут мало що я єврейська дитина — я ще був маленьким Козерогом! Дзвінка Сопілкарка може підтвердити: маленькі Козероги терпіти не можуть, коли з ними сюсюкаються, як з маленькими дурненькими дітками — з ними треба розмовляти по-дорослому!!! Я хотів знати «ціну питання». Бо якщо питання має свою ціну — це вже не проблема, а витрати. Мені ж «ціну питання» не називав ніхто з дорослих. А отже, я не міг перевести категорію «проблеми» в категорію «витрати».
_вибачаюсь
12:28
+2
Бач, чого захотів, щоб з тобою були, як з людиною. Ми недолюблені діти. Тут питання, чого ця естафета, здається, триває…
Бач, чого захотів, щоб з тобою були, як з людиною.

А щоб ти не сумнівався — ось тобі характеристики Козерога-хлопчика з першого-ліпшого сайту:

Козеріг відрізняється від інших навіть ззовні. Козеріг хлопчик — дитина, в якій із самого дитинства відчувається незвичайна дорослість.

Якщо ваша дитина хлопчик — Козеріг
Вони часто виглядають трохи старшими своїх ровесників. Козерогові дитині подобається проводити час тільки з користю, тому, якщо є можливість навчитися чомусь новому та цікавому, він навряд чи піде просто грати на вулицю з хлопцями.
Вони розумні й розсудливі, проте проявити свої достоїнства часом заважає невпевненість і боязкість. Хлопчики Козероги вважають за краще товариство дорослих, оскільки ровесники для них здаються нерозумними дітьми. До вроджених схильностей відносяться порядок і дисципліна.

Ну, не можна з маленьким Козерогом поводитися, як з маленькою дитиною! Якщо дорослий обирає таку лінію поведінки, хлопчик-Козерог вважатиме такого дорослого тупим йолопом, незалежно від віку дорослого.
Ось тобі типова реакція дитини-Козерога на тупий жарт дорослого — назвати речі своїми іменами:

Випадкові Дописи