До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

До чого призводить стримування 5 хороших почуттів

До чого призводить стримування 5 хороших почуттів

Цікаво, чи доводилося вам, перечитуючи записану вами колись лекцію, яка здалася просто взірцем зрозумілості, стрункості й логічності, усвідомлювати, що питань більше, ніж хотілося б, і шкодувати, що їх нема кому вже задати?

Звичний критерій поділу почуттів на хороші й погані простий: чи подобаються нам ці почуття. Більш відповідний, «правильний» критерій — поділ на почуття, що допомагають і що заважають функціонуванню людини. «Хороші» почуття сприятимуть життєдіяльності та творчій адаптації людини, а «погані» руйнуватимуть цю саму здатність пристосовуватися до середовища.

Виділяють п'ять зрозумілих, добрих почуттів:

  1. Любов
  2. Страх
  3. Гнів
  4. Заздрість
  5. Смуток

Відмінні риси цих п'яти почуттів полягають в тому, що вони всі — легко висловлюються, вони інтенсивні за своєю природою, забезпечують важливі життєві функції та легко і швидко минають в разі переживання їх і висловлення.

Однак, якщо виникає заборона на переживання або вираз будь-якого із зазначених почуттів (якесь соціальне обмеження) — то почуття «псується», втрачаючи свою пристосувальну функцію. Стає поганим. І якщо, початкові «хороші» почуття інтенсивні, але швидко минають, то «погані» набагато менш інтенсивні за своєю природою, але вельми тривалі — можуть «тягнутися» все життя.

Крім того, «чисте почуття» адресоване зовнішньому світу і є реакцією на ситуацію. «Погане» — спрямоване на внутрішню реальність, на мої фантазії про реальність. Тепер про кожне почуття і кожну трансформацію докладніше

1. Любов. Вона перетворює існування в життя. Це і є її основна функція.

Любов називають головним, основним почуттям. Це і є життя.

Заборона любити може стосуватися чого завгодно, що взагалі можна любити: іншої людини, роботи, дитини, батьків, себе тощо.

Запитання. Як і чому виникає заборона любити, скажімо, роботу? Чи повинен хтось накласти заборону або людина сама собі забороняє це почуття — «любов»? 

За моїми спостереженнями швидше виходить, що людина сама це робить, або коли безсила реалізувати свою любов до об'єкта любові, або спостерігаючи за «любов'ю» і «нелюбов'ю» інших дорослих — бере їхню модель життя за взірець.

Від заборони виникає жадібність (тобто — бажання володіння). «Інша людина має любити тільки мене, і бачити тільки мене». Тобто, якщо мій коханий хоче любити іншу жінку, а я йому заважаю, то це не любов, а жадібність.

«Дитина має бути, як я, і я знаю, як їй буде краще».

«Роботи улюбленої взагалі не буває, тому що — як взагалі можна любити займатися ЦИМ?».

Запитання. Як виглядає жадібність щодо роботи? Чи буде трудоголізм варіантом жадібності? Чи можна сказати, що дармоїдство (в сенсі, небажання працювати) ніяк не пов'язане із забороною любити роботу, а є прямою «нелюбов'ю» до роботи й адекватним вираженням цієї «нелюбові»?

Як відрізнити жадібність від любові (наприклад, до дитини або іншої близької людині)? Подумайте: чи можете ви дозволити об'єкту вашої любові бути іншим? Скажімо, чи можете дозволити дитині піти вчитися не в престижну гімназію, а в художню школу? Бути не впевненим лідером, а скромним виконавцем? Бути мрійливим фантазером, а не структурованим математиком? Заробляти собі на життя не розумом, а фізичною силою, наприклад? Або навпаки… Чи можете дозволити [дитині] любити когось, кого не любите ви, або взагалі не любити вас?

Чи можете дозволити коханій людині любити когось, окрім вас? Або замість вас? Якщо можете — це про любов. Коханому всерйоз бажаємо щастя.

Якщо ж «ні» — це про жадібність, про бажання мати, утримувати, привласнювати. Важке почуття для обох.

2. Страх. Багато хто погодиться з тим, що це приємне відчуття. Особливо ті, хто полюбляє дивитися жахлики і кримінальні хроніки, чию увагу притягують глобальні катастрофи і дрібні події, ті, хто стрибає з парашутом або катається на «Супер 8»...

Страх забезпечує не тільки виживання, але і любов, тобто — тонші відносини між людьми. Страх уповільнює наближення. Якщо я не відчуваю страху перед зустріччю з новою для мене людиною, я проскакую початок відносин. Замість того, щоб ходити по театрах і ресторанах якийсь час (саме тут і формується впізнавання, звикання, прихильність і любов), — одразу в ліжко. І ніякої любові.

Виходить, що безстрашний поцілунок — це така гидота без хвилювання.

Але нам з дитинства забороняють боятися. Батьки ж знають, що тітка-лікарка в білому халаті не є небезпечною для їхнього життя. Навіщо ж її дитині боятися? Але коли дитину дають цій тітці — вона відчуває непідробний жах, що не зменшується, ясна річ, ні покараннями, ані вмовляннями.

Заборона на страх і стримування його спричиняє тривогу.

Якщо страх (на наявну ситуацію) — миттєвий і згоряє одразу (при його проживанні), то тривога — це хронічне передчуття страшної ситуації, коли ззовні ще нічого загрозливого немає.

3. Гнів. Він виникає, як природна реакція на порушення меж.

Функція гніву — відновлення цих самих меж. Минає гнів моментально, тільки-но межі опиняються на місці, не залишаючи по собі ніяких мстивих поривів. Якщо гніву немає, то на людині можна «їздити», особливо, якщо стан останньої контролюється ще й провиною.

При забороні на гнів (ви, звісно, знаєте, як рано його забороняють дітям: «Не можна лютитися на матусю — матуся піде і не повернеться») — рано чи пізно виникає злість і бажання знищувати кривдників-наїзників.

Моє міркування на тему. Під гнівом, мабуть, мається на увазі спалах невдоволення. Це коли нам наступають на ногу, а ми більш-менш різко відштовхуємо людину. А під злістю — терпляче очікування слушного моменту або [того,] що «самі ногу приберуть», а роздратування все накопичується, накопичується, поки не трансформується в бажання вбити того, хто наступив на ногу...

4. Заздрість. Основна функція — забезпечити розвиток. Якщо людина заздрить, то вона прагне предмету заздрості, вона хоче отримати це і готова для цього працювати.

Заздрість багатьма вважається почуттям поганим, ганебним. Заздрість — це почуття, в якому не можна зізнаватися. Тоді виникають ревнощі. Хронічні.

Запитання. Цікаво, чи стосується це патологічних ревнощів? І як відрізнити заздрість від ревнощів? Мені здається, я стикалася з тривалою заздрістю — або це були ревнощі?

5. Смуток. Забезпечує смиренність. Світ влаштований так, що доводиться багато втрачати, багато з чим прощатися. Смуток дозволяє пережити втрату.

Змиритися — означає «бути зі світом». Сльози допомагають здійснити акт смирення.

Смуток забезпечує зростання: щоб вирости, доводиться відпустити себе колишнього, батьків, старі відносини. Проживаючи і відпускаючи втрати, ми можемо йти далі.

Але смуток теж забороняють — і теж з дитинства. «Що ти дивишся сумно у вікно, піди погуляй, не заважай мені тут!». Тоді виникає туга, нудьга і депресія.

Алкоголіків, до речі, часто потрібно лікувати від заборони на смуток, а не від алкоголізму.

Я б додала ще від себе, що туга безадресна, а смуток проживається, коли адресується комусь.

Радість і задоволення визначають спрямованість почуття і виникають в результаті проживання зазначених вище п'яти чистих почуттів.

Що означає «спрямованість»? Це отримання або виділення почуття. Отримуючи любов (страх, гнів, заздрість чи смуток) ми, люди, відчуваємо задоволення, віддаючи їх же — радість.

А разом всі ці почуття, їхнє вираження, проживання та прийняття — складають щастя.

Те почуття, яке зазвичай називають любов'ю, часто складається з власне любові, а також — жадібності, ревнощів, тривоги (тобто, під забороною у нас в любові виявляється сама любов, заздрість і страх).

Вікторія Пекарська

Джерело матеріалу:
+2
68
RSS
20:14
+2
Ну, пане Модератор, такої статті на Світочі ще, здається, не було… _стежу
07:22
+2
Таки не було.
14:28
+3
Дуже цікава стаття))) Направду нас виховують несвідомо (а може й інколи свідомо) забороняючи деякі (так звані) негативні почуття. Зараз психологи часто говорять, що ми маємо право на різні відчуття: від радості до суму, від впевненості до тривожності. Потрібно лише на якийсь момент зрозуміти причину почуттів (емоцій), пережити і відпутити. Тоді все буде гаразд
Все так… Але з окремими тезами я би посперечався. Наприклад:

Заборона на страх і стримування його спричиняє тривогу.

Я про це вже писав на Світочі, тож просто не хотів повторюватись. Але моє життя склалося так, що в 5-річному віці довелось робити вибір: або робити дуже важливу справу, але припинити боятися будь-чого (бо мене виховували в страху перед радянською каральною системою) — або зрадити себе й рости в страху. Я обрав перше. Тож на власному досвіді знаю, що страх дійсно є корисним почуттям, от тільки його відсутність породжує не тривожність, а… обережність. Просто доводиться прораховувати мінімум на 2 кроки наперед будь-які життєві ситуації, але робити це не настільки складно, як здається — коли це входить у звичку, то робиш усе на автоматі.

Заздрість багатьма вважається почуттям поганим, ганебним. Заздрість — це почуття, в якому не можна зізнаватися. Тоді виникають ревнощі. Хронічні.

Загалом не знаю, звідки авторка взяла це?! Колись давно-давно… ну дуже давно я якщо й відчував заздрість, то виключно «білу». Та я давно вже навіть її не відчуваю! Й ніяких ревнощів загалом не відчував ніколи. Бо ревнощі міцно пов'язані з відчуттям власності, а останнє — з егоїзмом. Якщо ж хочеш бути ближчим до Бога — мусиш наслідувати Його приклад і прагнути бути… альтруїстом. Але ні відчуття власності, ані ревнощі з альтруїзмом не сумісні…
_соромлюсь
моє життя склалося так, що в 5-річному віці довелось робити вибір: або робити дуже важливу справу, але припинити боятися будь-чого (бо мене виховували в страху перед радянською каральною системою) — або зрадити себе й рости в страху. Я обрав перше.

Оскільки це почуття було хронічним, то це був не страх, а тривожність. І саме від хронічної тривожності ви і звільнилися. А здатність відчуватти здоровий страх навчила обережності.
Зі здоровим страхом у мене все гаразд. Я бачу павука — я боюся павука — я вбиваю павука і почуваюся сильною.
А от з хронічною тривожністю, яка в моїй родині триває вже третє покоління по жіночій лінії, мені справитися все ще важко. І моя бабця і моя мама страшенно боялися всього на світі. Для них зовнішній світ — це агресивне вороже середовище, тому краще за межі рідних стін не виходити, максимум це маршрут хата-робота-магазин-хата. І для мене все ще кожен крок за межі «зони комфорту» наче партизанська вилазка чи дослідницька експедиція, з якої можна і не повернутися.
І для мене все ще кожен крок за межі «зони комфорту» наче партизанська вилазка чи дослідницька експедиція, з якої можна і не повернутися.

_здивований _здивований _здивований
Ой-йо-йой, як погано!!! Боюся образити таку хорошу людину, як-от Ви… інакше б написав дещо про психосоматику певних захворювань. Ця тема на Світочі неодноразово зачіпалася.
_шкодую _шкодую _шкодую
Хах. Сама знаю про психосоматику, але оскільки мій фізичний стан не є набутим в цьому житті, я просто така народилася, то певно тут проявився якийсь кармічний вузол.
16:20
+2
Дзвінко, життя і є такою експедицією, з якої таки повертаються, але маючи вже інше тіло.

Випадкові Дописи