УВАГА!   З 1 лютого діяльність спільноти "Світоч" переноситься в Telegram.

Сайт буде доступним ще довгий час, проте без нових публікацій.
Підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями на нашому Telegram-каналі @svitoch_in_ua

Розібратися як користуватися Телеграмом або створити власний канал для подальшої участі в спільноті "Світоч" можете за ІНСТРУКЦІЄЮ. З правилами участі можете ознайомитися тут.

Якщо у Вас є якісь запитання, задавайте їх в групі підтримки в Телеграмі тут.

Адекватна самооцінка

Адекватна самооцінка
Джерело матеріалу:

Усі батьки хочуть, що у їхньої дитини була здорова і позитивна самооцінка. Бо, як інтуїтивно зрозуміло, тому, хто тепло до себе ставиться і вірить в свої сили, живеться набагато вільніше, впевненіше і радісніше, ніж тому, хто вважає себе негідним, нездатним і нецікавим.

Адекватна, стійка самооцінка — це чітке, реалістичне розуміння себе, своїх здібностей і можливостей — без ідеалізації, без звеличення себе, але і без самознищення і знецінення. Постійна незаслужена похвала — така ж отрута для адекватної самооцінки підростаючої людини, як і вічне «ти міг би зробити краще». І наше завдання, як близьких дорослих — допомогти нашим дітям налагодити чесний контакт з собою, побачити себе різними, багатогранними, на багато здатними, досліджувати свої сильні сторони і тонкі, чутливі, вразливі місця, навчитися справлятися із тим, що поки не вдається або погано виходить. Спокійно визнаючи при цьому, що у всіх є свої обмеження і важкі особливості, але їх можна компенсувати, з ними можна навчитися жити, не вважаючи себе при цьому неуспішним або «неправильним».

Отже, що можна було б порадити батькам? Якими є умови для формування у дитини позитивного і адекватного ставлення до себе?

1. Любіть дитину, підтримуйте її й давайте їй визнання.

Насамперед, самооцінка дитини складається з нашого батьківського ставлення. Наші діти вчаться любити, поважати, приймати і вірити в себе у нас, близьких дорослих. Вони «вбудовують», привласнюють наші почуття і роблять їх своїми, внутрішніми. Саме ми даємо нашим дітям перші уявлення про те, наскільки вони потрібні, значущі й дороги, чи гідні вони — такі, які є — любові або мають вічно намагатися щось доводити, щоб її заслужити.

Ці уявлення вони отримують від нас із щоденних послань — явних або негласних, що поступово виростає в стійке відчуття власної цінності або нецінності, для себе і для інших. Від нас же багато в чому залежить, якими вони будуть себе бачити і відчувати — впевненими чи ні, здатними або не дуже, яскравими або безбарвними, сильними або беззахисними. Визнання — це наші послання дитині: «Ти хороший, здатний, гідний. Ти багато чого можеш, пізнавай себе, пробуй, і — якщо потрібно — я у всьому тебе підтримаю. Якщо у тебе щось не виходить, ти завжди можеш звернутися до мене за допомогою. З моєю підтримкою ти набудеш досвіду подолання труднощів, в майбутньому це допоможе тобі не ховатися від них, а успішно їх вирішувати».

Тому: безоціночне прийняття дитини (без спроб переробити її або виправити), розуміння, врахування її індивідуальних (!) особливостей, бачення потреб, повага її особистості, визнання її почуттів, увага, ласкаві слова, посмішка, обійми, підтримка, щирий інтерес до її справ, до того, чим вона живе, про що мріє, чого прагне, — ось що буде для дитини опорою для доброго ставлення до себе, переконаності у власній цінності та впевненості в своїх силах.

2. Встановлюйте правила і межі.

Діти зі здоровою самооцінкою, як правило, виростають у сім'ях, де добре ставлення і прийняття поєднується з ясною, зрозумілою, несуперечливої системою вимог, правил і обмежень, батьківським умінням наполягти на своєму, не принижуючи дитини і визнаючи її право на незгоду. Де озвучені й дотримуються чіткі межі дозволеного. Де діти знають, чого від них чекають, і які санкції потягне недотримання правил.

Дитині дуже потрібні межі. Їй потрібен поруч близький дорослий, який не дасть «вийти з берегів». Коли дитина відчуває чіткі рамки дозволеного і поважну керівну позицію дорослих, їй добре і спокійно. Їй безпечно! Ці межі, правила і розумні обмеження утворюють ті самі «кам'яні стіни», які захищають і гасять життєву тривогу. За умови, звісно, що всередині цих стін є багато простору для руху, творчого розвитку, пізнання світу, можливості експериментувати, шукати себе, помилятися, сперечатися і розвивати свою самостійність (позитивна самооцінка, в тому числі, купується в реальних справах, з якими дитина успішно впоралася сама, а близький дорослий звернув на це увагу).

До речі, для розвитку дитини дуже важливо, щоб її самооцінка була не тільки позитивною, але й адекватною та стійкою. Зокрема, ми транслюємо своїм дітям, що вони неповторні й унікальні. Але також не можна забувати звертати їхню увагу на те, що інші діти і дорослі — точно такі ж самі. Наша людська цінність рівна! Те, що наша дитина унікальна, не робить її винятковою, не робить її пупом Землі з установкою «світ — для мене». Світ — для всіх, і люди не діляться на тих, хто кращі, й тих, хто гірші. Кожен з нас цінний сам по собі й заслуговує на повагу і визнання.

3. Не порівнюйте дитину з іншими і критикуйте правильно.

Донині у нас, на жаль, поширена думка, що якщо дитині постійно вказувати на недоліки, недоробки і слабкі місця, якщо говорити, що інші діти розумніші, кращі й красивіші, вона буде старанною і з неї вийде Людина. А що показує практика? Чи багато з нас, дорослих, знають, що навішані колись батьками ярлики — «слабак», «тупиця», «ледар», «у всіх діти як діти, а ти...» — потім ще довго визначають ставлення до себе людини і дуже отруюють їй життя.

Не повторюйте чужих помилок. Чуючи закиди і вічну критику на свою адресу, дитина або щосили намагається догодити батькові й швидко виснажується, позбавляючись сил на власний розвиток і дорослішання, або чинить опір, протестує. І в будь-якому разі, це не дозволяє їй вільно проявляти себе, пізнавати різні грані своєї особистості.

Вразлива самооцінка — це персональне пекло людей, яких саме соромили, критикували, придушували, звинувачували і засуджували в дитинстві. В результаті вони не розуміють, хто вони, які вони насправді. Не розуміють, що вони можуть і не можуть, що у них є, чим вони володіють — якими очевидними перевагами, якими ресурсами. Вони виросли з відчуттям, що вони погані, неправильні, дефектні та вже точно не гідні поваги, щирої, безкорисливої уваги і любові. Вони не знають, що можуть бути будь-якими, різними, що ніхто не може засуджувати їх за те, що вони — такі, якими є. Більш того, вразлива самооцінка завжди вимагає підтримки ззовні (адже людині нема на що всередині себе спертися). У найбільш «мирних» і нешкідливих життєвих варіантах це пошук схвалення і захоплення оточуючих. У найдраматичніших — прагнення самоствердитися за рахунок інших, всіляко їх принижуючи і знецінюючи.

Тому: як уже давно відомо, якщо щось і можна критикувати, то лише поведінку дитини, а не її саму. Якщо вам щось не подобається в її поведінці, утримайтеся від негативних оцінок, просто скажіть: «так робити не треба / не можна». Вкажіть на наслідки такої поведінки для інших людей. Поясніть, як треба, на ваш погляд, поводитися. Поділіться (без звинувачень!) своїми почуттями та сподіваннями. Запропонуйте співпрацю.

4. Проаналізуйте власне життя.

Всі ми знаємо, що особистий приклад — один з кращих, робочих, ефективних методів виховання. Чи вмієте ви піклуватися про себе? Чи цінуйте ви себе, чи поважаєте — не тільки за успіхи і досягнення, але також за зусилля і завзятість, навіть якщо у вас щось не виходить? Як ви ставитеся до невдач? Що при цьому про себе думаєте, що відчуваєте? Чи вірите в свої вміння, здібності й сили?

Наше власне ставлення до себе, безумовно, є одним з головних орієнтирів для маленької людини. Саме на нас вона орієнтується насамперед. Саме на нас — в крайньому разі, в перші роки життя — хоче бути схожою. 

Якщо дитина занепадає духом...

Якщо, навіть попри дотримання цих принципів, ви помітите, що дитина все одно ставиться до себе скептично, періодично впадаючи в самоприниження і зневіру в себе, не звинувачуйте себе і не посипайте голову попелом, думаючи, що ви нікудишній батько і вихователь. Це не так! Існують ще особистісні особливості дитини, які не можна скидати з рахунків.

Важлива ваша тверда лінія поведінки на цей випадок: «Я бачу, що зараз ти опустив руки і не віриш в себе, тобі здається, що інші діти талановитіші (більш товариські, швидші, розумніші, здібніші — підставити слово за ситуацією), а у тебе майже нічого не виходить. У мене теж бували і бувають такі періоди в житті. Мені допомогло і допомагає таке-то й таке-то. У всіх є свої особливості, у всіх є речі, які не виходять легко й відразу, але дуже важливо вірити в себе, не боятися помилок і навіть поважати себе за них (бо вони роблять нас дорослішими і досвідченішими), не уникати труднощів, а розбиратися, яких навичок тобі бракує, розвивати їх. Давай подумаємо над цим разом. Я тобі завжди допоможу».

Це буде щедрим вкладенням в позитивну самооцінку вашої дитини.

Ірина Чеснова

+2
3332
RSS
21:57
+3
3. Не порівнюйте дитину з іншими і критикуйте правильно.

4. Проаналізуйте власне життя.

Мабуть, це дорослим батькам виконати найважче — бо тут треба «вмикати мозок», а це багатьом робити просто ліньки… _шкодую _шкодую _шкодую
06:39
+3
Позитивна стаття. Дитину треба любити, дитину треба хвалити. Це є стимул для її розвитку. Які ж ми, українці, були далекі від цих настанов.
16:17
+2
Ви знаєте мене в дитинстві часто порівнювали з рідною тіткою, що я маю брати її в приклад, маю бути схожою на неї. З часом коли мені надоїло це слухати я пояснила що я це я, і я не маю бути такою як хтось інший. Але признаюся чесно самооцінка трішки постраждала і я довгий час намагалася утвердитися в своїх поглядах. Дісно потрібно правильно виховувати дітей, щоб у них формувалась адекватна самооцінка, хоч звичайно це важко, адже саме виховання це важкий процес, від якого в великій мірі залежить подальше життя дитини

Випадкові Дописи