До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Правила ідеальних сімейних стосунків

Правила ідеальних сімейних стосунків
Джерело матеріалу:

Щодня в червні, найпопулярнішому весільному місяці року, близько 13'000 американських пар скажуть «так», погоджуючись на довічні відносини, засновані на дружбі, радості й любові, що збережуться через всі негаразди і даруватимуть їм щастя до останнього подиху.

От тільки у більшості людей так не виходить.

Більшість шлюбів зазнають невдачі й закінчуються або розлученням і розставанням, або сварками і нещасним співіснуванням.

Тільки троє з десяти людей, що вступають у шлюб, залишаються в здорових, щасливих відносинах, як зазначає психолог Тай Таширо в своїй нещодавно виданій книжці «Довго і щасливо з наукової точки зору».

Соціологи вперше почали вивчати шлюби в 1970-ті роки у відповідь на кризу: подружні пари розлучалися безпрецедентно високими темпами.

Переймаючись впливом розлучень на дітей, психологи вирішили вивчити взаємодії в парах, затягнувши їх в свої лабораторії, щоб поспостерігати за ними і визначити, з чого складаються здорові, тривалі відносини.

Чи правда, що кожен нещасний шлюб нещасливий по-своєму, як стверджував Толстой, або ж у всіх них є щось спільне? 

Таємниця кохання розкрита

Психолог Джон Готтман був одним з цих дослідників.

За останні чотири десятиліття він вивчив тисячі пар, щоб з'ясувати, що робить відносини довговічними.

Нещодавно у мене була можливість взяти інтерв'ю у Готтмана і його дружини Джулі (вона теж психолог) в Нью-Йорку.

Разом ці відомі фахівці з сімейної стабільності заснували Gottman Institute — організацію, що має на меті допомогти парам створювати і підтримувати сповнені любові, здорові відносини, засновані на результатах наукових досліджень.

Джон Готтман почав збирати найважливіші результати в 1986 році, коли відкрив «Лабораторію любові» зі своїм колегою Робертом Левенсоном в Університеті штату Вашингтон.

Готтман і Левенсон приводили молодят в лабораторію і спостерігали, як вони взаємодіють одне з одним.

Працюючи з командою дослідників, вони підключали пари до електродів і просили говорити про свої стосунки, про те, як вони познайомилися, про те, як у них виникали серйозні конфлікти і про приємні загальні спогади.

Поки вони говорили, електроди вимірювали кровотік піддослідних, частоту серцевих скорочень і пітливість.

Потім дослідники прощалися з парами і приходили до них через шість років, щоб подивитися, чи залишилися вони разом.

Ґрунтуючись на зібраних даних, Готтман розділив всі пари на дві групи: «умільці» й «нездари».

Умільці як і раніше були щасливі разом через 6 років. 

Нездари або розлучилися, або були нещасливі в шлюбі.

Коли дослідники проаналізували дані по парах, вони побачили чіткі відмінності між умільцями й нездарами.

Нездари виглядали спокійними під час дослідження, але їхні фізіологічні реакції, зафіксовані електродами, свідчили про інше. У них було прискорене серцебиття, вони сильно пітніли, а їхній кровотік був прискореним.

Вивчивши тисячі пар, Готтман виявив, що чим вищою була їхня фізіологічна активність в лабораторних умовах, тим швидше розпадалися їхні відносини.

Але при чім тут фізіологія?

Проблема в тому, що нездари в своїх відносинах виявляли всі ознаки збудженості — адреналінової реакції.

Їхній організм реагував на бесіду з чоловіком або дружиною як на зустріч із шаблезубим тигром.

Навіть в розмові про приємні або повсякденні аспекти відносин вони були готові до нападу або відбиття атаки.

В результаті у них частішав пульс і підвищувалася агресивність по відношенню один до одного.

Наприклад, подружжя розповідало про те, як минув їхній день, і збуджений чоловік говорив дружині: «Давай ти перша розкажеш про свій день. Адже це не займе багато часу».

Умільці ж, навпаки, майже не проявляли фізіологічної збудженості. Їм було спокійно і затишно разом, що виражалося в теплих і доброзичливих відносинах, навіть коли вони сварилися.

Річ не в тім, що умільці спочатку вирізнялися якоюсь особливою фізіологічною структурою; просто вони створювали атмосферу довіри й інтимності, в якій їм було комфортно як емоційно, так і фізично.

Готтмана зацікавило, як у умільців виходить створювати таку культуру любові й інтимності та чому не виходить у нездар.

У 1990 році він побудував в Університеті штату Вашингтон нову лабораторію, замасковану під затишний готель.

Він запросив туди 130 пар молодят на цілий день і спостерігав за тим, як вони проводять час: готують, прибирають, слухають музику, їдять, розмовляють, спілкуються. У цьому дослідженні Готтман зробив одне дуже важливе відкриття: він знайшов ключ до розуміння того, чому одні відносини процвітають, а інші в'януть.

Протягом дня партнери обмінювалися репліками, які Готтман називає «запитами».

Наприклад, припустимо, чоловік захоплюється птахами і побачив у дворі щигля.

Він може сказати дружині: «Дивись, яка там красива пташка!»

Він не просто коментує птаха: він запитує у дружини реакцію — прояв інтересу або підтримки.

У дружини є вибір. Вона може, за словами Готтмана, «повернутися» до чоловіка або «відвернутися» від нього.

Хоча приклад з пташкою може здатися незначущим і дурнуватим, він здатен багато чого сказати про стан відносин.

Чоловік вважає пташку достатньо важливим явищем, щоб згадати про нього вголос, і проблема в тім, чи розуміє це дружина.

У дослідженні люди, які поверталися до партнерів, реагували на запит проявом інтересу і підтримки.

Ті, хто відвертався, не реагували взагалі або реагували мінімально, не відволікаючись від своїх справ — наприклад, продовжували дивитися телевізор або читати газету. Іноді вони реагували агресивно, відповідаючи: «Не відволікай мене, я читаю».

Ці взаємодії дуже багато говорять про благополуччя шлюбу.

Пари, які розлучилися через шість років, «поверталися» у відповідь на запити в 33% випадків.

Пари, які через шість років залишалися разом, «поверталися» у відповідь на запити в 87% випадків.

Спостерігаючи за подібними взаємодіями, Готтман може з імовірністю 94% передбачити, що буде з партнерами через кілька років: розлучаться вони, залишаться разом, але будуть нещасними, або ж будуть щасливі разом.

Головне — те, які почуття привносять у відносини обидва партнери: доброту і великодушність — або ж презирство, критиканство й агресію.

Доброта і великодушність — це саме ті якості, що допомагають нам завжди відгукуватися на емоційні запити партнера.

Звісно, найскладніше виявляти їх під час сварки, але саме в такі моменти відносини перевіряються на міцність.

Навіть гнів можна проявляти по-різному. «Можна метати списи в партнера, а можна пояснити, чому ви ображені. Другий варіант — це і є доброта», — говорить Джулі Готтман.

У дослідженні 2006 року психолог Шеллі Гейбл запросила в лабораторію молоді пари і попросила їх обговорити приємні події зі свого життя.

Дослідники виявили, що є чотири типи реакції партнера на хороші новини:

  • пасивно-деструктивна;
  • активно-деструктивна;
  • пасивно-конструктивна;
  • активно-конструктивна.

Наприклад, дівчина давно хотіла вступити до медучилища, як ось її прийняли.

Вона каже своєму хлопцеві: «Мене прийняли до медучилища, куди я мріяла потрапити!»

Пасивно-деструктивна реакція — це коли хлопець ігнорує її слова. Наприклад, він відповідає: «Та ти послухай краще, які у мене новини! Я вчора виграв нову футболку!»

Пасивно-конструктивна реакція — це коли хлопець реагує на її слова, але без особливого ентузіазму, не надаючи їм особливого значення. Наприклад, бурмоче: «Класно», а сам в цей час набирає повідомлення на телефоні.

Третій тип — активно-деструктивна реакція, коли партнер применшує значення сказаного: «Ти впевнена, що зможеш там вчитися? А скільки це коштує? Ти не потягнеш!»

І нарешті, активно-конструктивна реакція: хлопець відволікається від того, чим був зайнятий, і каже: «Класно! Вітаю! Коли ти дізналася? Тобі подзвонили? А що у тебе за предмети на першому курсі будуть?»

Активно-конструктивна реакція — найбільш великодушна і добра.

У термінології Готтмана, це той випадок, коли партнер «повертається», а не «відвертається». Чи треба говорити, що запорука довгих успішних відносин — саме в такому спілкуванні?

+2
313
RSS
01:49
+2
Як не дивно, але в цій схемі наочно пояснюється, чому у мене стабільно напружені відносини з мамою. Вона чітко вловлює, що я реагую на всі наші розмови або пасивно-деструктивно, або пасивно-конструктивно. Водночас вона бачить, що на Олену я завжди реагую активно-конструктивно і прагне досягти того ж. Але варто мені перевести наше спілкування в це русло, як вона вмить сідає мені на голову — чого вже я терпіти не бажаю. Тоді я або даю відсіч, або максимум реагую активно-деструктивно. Результатом є скандал.
_шкодую _не_знаю _шкодую
Один з останніх прикладів. На минулому тижні вона прибігла до нас додому й почала бідкатися, як «ті бандити» облили пам'ятник Ватутіну червоною фарбою. Таким чином, мама розраховувала, що я палко підтримаю її щире обурення (вимога активно-конструктивної реакції). Натомість я мовчав весь час, доки вона бідкалася. Зрештою мама спитала, чому я мовчу?! Я чесно відповів, що мені краще помовчати (пасивно-деструктивна реакція). На її потрійну вимогу сказати бодай щось я нарешті відповів, що ті так звані «бандити» все вірно зробили (переведення реакції в активно-деструктивне русло). Природно, мама обурилася, як я можу таке говорити — адже «фашистюги тут катували і вбивали людей щодня». У відповідь я заперечив, що рятуючи тисячі цивільних людей, генерал Ватутін абсолютно бездарно поклав, за різними оцінками, від 0,5 до 1 млн вояків під час абсолютно дебільної Букринської операції. Чого варті переправа через Дніпро при мізерній кількості плавзасобів, без належного тилового й інженерного забезпечення, скидання масового десанту або в Дніпро, або на голови своїх же і т.ін. в тому ж дусі. Та й загалом, варто було почекати грудня, доки Дніпро замерзне, і спокійно переправитися з лівого берега на правий по льоду — недарма ж бо той-таки Батухан (Батий) штурмував Київ у грудні 1240 року. У грудні — коли Дніпро замерз!!! Отже, зрештою відреагував активно-деструктивно… Тут мама зірвалася остаточно, й ми добряче поскандалили.
_шкодую _не_знаю _шкодую
Але активно-конструктивної реакції вона від мене так і не домоглася. Все ж таки я вже дорослий 55-літній чоловік і не хочу брехати їй в очі, виправдовуючи радянський генералітет, який не шкодував «гарматного м'яса», плануючи свої операції. Якщо мама не хоче розуміти, що я більше не маленький слухняний радянський хлопчик, який вимушено брехав їй багато років — це її проблеми…
_шкодую _шкодую _шкодую
09:42
+2
В цьому дописі для мене важливі слова: він створив лабораторію, замасковану під затишний готель. Готель на не менше, як 135 номерів. Це показує рівень забезпечення наукових досліджень у США.
А так воно і є, друже мій! Заможна держава може собі дозволити велике бюджетне фінансування науки. Але там до того ж розвинене меценатство й різні приватні фонди. Отож і мають свою Силіконову долину…
_вибачаюсь
Наскільки я знаю, в Америці більшість накових досліджень мають приватне, а не державне фінансування.

Випадкові Дописи