До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Не живіть заради дітей!

Не живіть заради дітей!
Джерело матеріалу:

Благаю вас — не живіть заради дітей! Їм це не тільки не потрібно, їм це шкідливо… Скільки поламаних доль, розбитих сердець, образ і непорозумінь! Я бачу жінок, які відмовляються від усього в житті заради дітей. А потім я бачу тих дітей, заради яких від усього відмовлялися. Сумне це видовище…

…Мама виростила Іванка сама. Вона так і не вийшла заміж, вкладала все у сина, купила йому квартиру, оплатила університет. Він став прекрасним чоловіком, успішним. Ось тільки йому вже п’ятдесят. Він ніколи не був одружений, не має дітей. Ціле життя намагався повернути мамі неоплатний борг. Не вийшло.

…Батько Оксанки працював день і ніч заради дітей. У нього були великі плани, особливо на дочку — вона була здібна. І він мріяв, що вона стане лікарем. Заощадив їй на університет. А вона відмовилася. І захотіла жити своїм життям. Інакше. Хотіла стати художницею. Тоді тато спробував її привести до тями — і виставив їй рахунок. Порахував туди все: скільки коштувала її освіта у школі, позашкільні гуртки, одяг, їжа. І став вимагати повернути йому ці гроші. Чи треба казати, що більше Оксана свого тата не бачила? Минуло вже понад тридцять років із того дня…

…Мама Іри відмовилася від особистого життя. Після розлучення не ходила на побачення, боялася травмувати доньку. Донька виросла і не може залишити маму. Не може ходити на побачення. Не може навіть допустити думки про те, щоб залишити маму і поклопотатися про власне життя. Ірі вже сорок. Заміж так і не пішла. Дітей не має.

…Батьки Ігоря і Євгенії були дуже й дуже хороші. Вони робили для дітей усе, що могли, і навіть те, чого не могли. Сім’я завжди виглядала дружною, сімейні свята, відпустки. Тільки у цьому батьківстві вони втратили подружжя. Їх більше нічого не пов’язувало. Вони прожили разом 30 років як мама і тато. А потім, коли діти пішли з дому, вони просто розлучилися. Євгенія досі не може дійти до тями від цього найбільшого у світі обману. Їй уже 37, але заміж вона не хоче. Боїться повторення такої сумної історії. Адже мама після розлучення дуже швидко згасла.

…Гоша — пізня дитина. Над ним завжди тряслися, його опікали, про нього турбувалися, навіть занадто. Сказати правду, його мама просто з відчаю вирішила більше не чекати на принца і народити дитину для себе. Потім же вона вирішила, що через Георгія збудуться всі її мрії. Вона з усіх сил намагалася зробити його вундеркіндом. Він займався кількома мовами, відвідував безліч гуртків, грав на арфі… Мама пишалася ним, і гостям завжди просила щось зіграти. Арфа — це ж так екзотично! Гоші вже за сорок. Він розлучений. Його дітей виховує інший мужчина. І Гоша не проти. Він досі не знає, чого хоче сам. Він не став вундеркіндом. Він не витримав і зламався. Зараз він просто п’є. До роботи, після роботи і замість роботи. Мама цього вже не бачить…

Хіба мало таких історій і чи багато серед них веселого й радісного? Коли дитина стає сенсом життя, це для неї надміру. Її немовби замикають у кімнаті, де колись закінчиться повітря. Спершу так жити можна, але поступово починаєш задихатися. Задихатись у такій любові й турботі.

І мало того, що ти двадцять або скількись там років живеш у задушливій пустелі життя, частіше за все ти ще й залишаєшся винен. Тобі приносять рахунок, хоча здавалося, що ти просто прийшов у гості. І ти б із радістю допоміг би господарям — сам, із власної ініціативи. Але коли тобі на блюдечку приносять рахунок за ці 20 років, протягом яких кожен подих палив тобі все всередині…

Далі виникають варіанти. Дитина може оплачувати ці рахунки довічно. Як Іра чи Іванко з історії на початку статті. Або влаштувати протест: почати випивати, порвати всі зв’язки — як Гоша і Оксанка… Рідко хто спроможний зрозуміти і прийняти таке ставлення з боку батьків. Прийняти і зрозуміти, і при цьому не жертвувати власним життям, власними інтересами.

Тому я вас благаю: не живіть заради дітей! Знайдіть собі інший сенс життя, знайдіть інший сенс у материнстві й батьківстві. Щоби маленькі хлопчики й дівчатка, приходячи на цю планету, не ставали заручниками і жертвами вашої «благодійності» та опіки.

Нехай вони ростуть, як Бог дасть. Скільки дасть і що дасть — того й достатньо. Хтось має мільйони, а хтось живе «від зарплати до зарплати», в кого як… На дитину та її виховання це не повинно впливати: що є, те є.

Жінки, любіть своїх чоловіків. Діти виростуть, а чоловік залишиться з вами. Ви можете подати дітям приклад стосунків, щоб і їм захотілося сім’ї, дітей. А можете відбити все бажання, якщо будете «звихнуті» на проблемах дітей, ігноруючи потреби чоловіка.

Любіть себе. Не забувайте про себе у гонитві за дитячим щастям. Не відмовляйте собі у платті заради нового робота. Не міняйте свого косметолога на репетитора. Якщо ви самі про себе не турбуєтеся, то що ви зможете дати іншим? Який приклад? Яку любов? Звідки?

Шукайте сенс життя далі матеріального рівня. Це життя колись скінчиться, навіть, якщо зараз не хочеться про це думати. Духовна практика, релігія, молитви, читання Святого Письма… Ви зможете черпати сили там, замість того, щоб тягнути їх із дітей.

Не живіть заради дітей, благаю вас. Коли мені зустрічаються люди, яким батьки віддали все і навіть більше, — мені боляче дивитися їм в очі. Я багато в чому впізнаю себе та свій біль. Я бачу ці страждання, розбиті серця, спустошені душі. В їхніх очах — крики про допомогу. Біль, відчай, провина. Вони — як усі діти — дуже хочуть любити своїх батьків. Але тоді вони просто не виживуть…

Дайте вашим дітям змогу жити й дихати. Тоді вони зможуть рости і розвиватися. Так, як їм відведено долею. Наша роль, як батьків, проста: вчасно поливати, не заступати їм сонце, оберігати від шкідників. А далі дитина, як квітка, вже сама впорається і проявить усе найкраще, що в ній уже згори закладене.

+3
388
RSS
12:19
+2
Ох, як гарно все розказано. Ніби в кожної людини не існує її долі (карми). Ніби це не для нас написав Шевченко: у всякого своя доля і свій світ широкий. А помічено ж: покірного доля веде, а непокірного волочить. Якщо вже тобі призначено пестити дитину до її старості, то роби це мовчки, значить ти відпрацьовуєш борги попередніх втілень.
22:01
+1
Чому зразу на низьку вібрацію — можна відразу робити це із задовленням-граючись із творчим підходом — так будь що — і більще недоведеться постійно щось комусь відробляти а тільки БЛАГІСТЬ
13:47
+2
Дітям батьків, які живуть лише заради нащадків (Іванку, Оксанці, Ігорю, Євгенії та іншим) ця стаття не допоможе: вони були об'єктами прояву чужої — батьківської любові, тож для них потрібна інша стаття…
_шкодую
Дати б цей матеріал на прочитання саме батькам!.. і не зараз, а років 40-50-60 тому!.. Що неможливо, на превеликий жаль. Тому сумно все це, дуже сумно…
_шкодую
Дітям батьків, які живуть лише заради нащадків (Іванку, Оксанці, Ігорю, Євгенії та іншим) ця стаття не допоможе: вони були об'єктами прояву чужої — батьківської любові, тож для них потрібна інша стаття…

Їм і ця стаття теж допоможе, бо дозволить побачити ситуацію збоку. Бо у цій зв'язці батьки-діти саме діти є жертвами жертовності, сорі за каламбур.
22:07
+2
Жертва жертовності це типу дурний і ще дурніший — краще тоді погодитись що ти нуль
Погодитись на таке не дадуть гординя й егоїзм _не_знаю
16:34
+3
Батьки і діти — завжди актуальна тема. Люди міняються, змінюються покоління, а проблеми лишаються ті ж. Складно коли батьки тобі все дали і ти н хочеш їм віддати на старост, а ще складніше коли вони залишили тебе на бабу з дідом.ю які стали у свідомості батьками і зараз емоційного зв 'язку нема, а є лише розуміння що ти зобов'язаний піклуватися, бо ця жінка тебе народила, а з іншої сторони — ніяких зобов'язань, ніякої підтримки лише одні докори і не прийняття допомоги _засмучений
18:00
+2
Я вже давно встановив для себе одну з головних причин нещасть України: ХРОНІЧНО недолюблені й недокохані діти.
18:10
+4
Я коли чую як хтось каже, що найважливіше в житті — це народити і виховати дітей, і що це має бути основним сенсом життя, я зразу розумію, що це дуже обмежена людина, яка не доросла ще до чогось більшого.
Переважно — це дуже «заземлені» люди, у яких дитина це такий самий фетиш як хата, чи автомобіль.

Дітям просто треба дати життя, піклуватися про них в дитячому віці і закласти основи правильного життя, дотримуючись яких вони пізніше, уже самостійно і маючи свої сім'ї, зможуть бути щасливими і самореалізованими. Цього повністю достатньо. Всесвітом більшого і не вимагається.

Якби вищою метою життя людини було би тільки народити дітей, то сенсу в існуванні людини взагалі не було би. З цим завданням чудово справляються і тварини і комахи і всі решта.

В людей зовсім інші основні завдання на Землі, і всі вони пов'язані з самовдосконаленням. А народження дітей і правильне їх виховання, це просто те, що треба зробити, щоб підтримувати життя на Землі, тобто підтримувати можливість функціонування цієї «Великої Школи».

PS. Коли дітей водять зразу до кількох репетиторів, гуртків, вчать 5 іноземних мов з дитинства і т.д. в розрахунку що дитина від цього стане надрозумною, надуспішною і надбагатою. Це ж якими збоченцями треба бути щоб так знущатися з дитини.
PS. Коли дітей водять зразу до кількох репетиторів, гуртків, вчать 5 іноземних мов з дитинства і т.д. в розрахунку що дитина від цього стане надрозумною, надуспішною і надбагатою. Це ж якими збоченцями треба бути щоб так знущатися з дитини.

Після кількох репетиторів і з 5 іноземними мовами людина щасливішою не стане. З іншого боку, хтозна, які знання і навички потім стануть в нагоді…

Едріан Пол
Пригадую, як в одному з інтерв'ю Едріан Пол скаржився, що в дитинстві його тягали на балет, який він ненавидів. Балеруном він, звісно, не став, але завдяки пройденій в дитинстві балетній школі рухався плавно і красиво, в т.ч. під час бійок. Не в останню чергу саме завдяки цьому він отримав роль Дункана Маклауда в т/с «Горянин».

Чак Норріс
Натомість Чак Норріс ні на які балети не ходив. І хоча у нього чорний пояс і по дзюдо, і по карате-до, але рухається він некрасиво — просто брикається, як мул.

А з третього боку… Є люди, щасливі «в малому». От не хоче людина штурмувати бар'єри й підкоряти вершини! Хоче собі жити спокійним життям «маленької людини», нікого не чіпати… Звісно, для неї десяток розвиваючих гуртків і 5 іноземних мов — це одне тільки горе та й годі. Не треба їй отого всього!..
_не_знаю _вибачаюсь _не_знаю
А з третього боку… Є люди, щасливі «в малому». От не хоче людина штурмувати бар'єри й підкоряти вершини! Хоче собі жити спокійним життям «маленької людини», нікого не чіпати… Звісно, для неї десяток розвиваючих гуртків і 5 іноземних мов — це одне тільки горе та й годі. Не треба їй отого всього!..

Гарно сказано, але аж надто не актуально. Зараз не модно не прагнути стати кимось супер-пупер. Хвиля даун-шифтінгу призупинилася, але певно скоро знову почнеться, бо дійсно мало хто може витримувати такий шалений темп сучасного життя. А ще мені здається, що скоро ми знову повернемося до якогось виду формування варнового суспільства. Кожна Душа приходить в цей світ з певним запасом енергії і їй буде дуже погано, якщо вона опиниться не на своєму рівні. Я не знаю, як це вирішити в наш час суцільної демократії, коли всі батьки хочуть виростити з своїх дітей лише топ-менеджерів. Хтось же мусить в майбутньому і їсти варити і вулиці замітати.
всі батьки хочуть виростити з своїх дітей лише топ-менеджерів

Тут біда в тому, що:

  • хочуть батьки для своїх дітей, а не діти для себе;

  • чого для себе хочуть самі діти — вони самі часто-густо не знають + можуть неодноразово змінити думку протягом життя...

Складно все це, ох і складно ж!..
_шкодую
00:46
+2
Хтось же мусить в майбутньому і їсти варити і вулиці замітати

Цим скоро будуть роботи займатись _цікаво Якщо замітати вулиці не так і багато бажаючих, значить це робота не для людини.
23:39
+2
Запасатися знаннями на чорний день, коли вони можуть пригодитися, це підхід «совка» і як показує практика він дуже неефективний.
А ось вкрадене у дитини дитинство — це мабуть один з найбільших злочинів дорослих.

Випадкові Дописи