До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Творча естафета

Оце згадав в коментарі про те, як «гранди» української літератури організовували посиденьки в спілчанському кафе «Еней». І думки завертілися в цьому напрямі...

Адже днями — буквально в минулий четвер, 6 червня 2019 року з'явилося повідомлення про смерть Юрія Мушкетика. Навесні директор «Фоліо» Олександр Красовицький повідомляв, що 90-річний метр сучасної української літератури надіслав у видавництво низку творів, що раніше не публікувалися. У мене ставлення до Мушкетика, загалом-то, двояке. Та поговорити з ним про певні речі дуже хотілося… Як раптом Красовицький запропонував:

— Якщо хочете, поїдемо до пана Юрія в гості! От тільки хай теперішня метушня трохи вщухне, і з'їздимо.

Це було ще до Книжкового Арсеналу, до «Коронації слова — 2019» (6.06.2019) і до ДніпроБукФесту-2019 (7-8.06.2019). Буквально кількох днів забракло для того, щоб візит відбувся… Але так і не склалося!.. Що ж, тепер зберігатиму членський квиток НСПУ з автографом Юрія Мушкетика, виписаний мені 10 червня 1997 року (22 роки тому!..) як сувенір.

А з іншого боку...

Полишаючи з дружиною цьогорічний Книжковий Арсенал, раптом були зупинені одним молодим, але відомим вже фантастом, який пише в стилі стимпанк. Він побажав неодмінно сфоткатися з нами, а на прощання звернувся до мене:

— А знаєте, я не кинув фантастику лише завдяки Вам і журналу «УФО»...

І ось читаю про нього в Вікіпедії:

З 2010 року він публікує свої твори в українському журналі фантастики «УФО» та збірці «Фантастика UA». У 2011 році рукопис його дебютного роману «****************» став переможцем Днів фантастики у Києві, а сам автор удостоєний грамоти з автографом Анджея Сапковського. У 2013 році цей роман отримав другу премію на конкурсі «Перша Всеукраїнська літературна премія імені Олександри Кравченко (Девіль)», та спеціальну премію за відновлення жанру фантастики. ************************ є постійним учасником та неодноразовим переможцем всеукраїнського конкурсу фантастики «Зоряна Фортеця».

Ну точно, так і є! В 2009 році, коли я ще був головредом «УФО», його рукописи розглянули і передали до «портфелю» прозового відділу, а друком вони вийшли вже після мене. Таку ж другу премію ім.Олександри Кравченко (Девіль) того ж таки 2013 року ми з дружиною отримали за наш перший спільний роман "Пустоцвіт" — синхронно з цим хлопцем, який подав на конкурс свою першу книжку. Все вірно...

З іншого боку, в рубриці «Спецвідзнаки авторам, перекладачам, дизайнерам» ДніпроБукФесту-2019 читаю: 

  • Вівчарик Назарій «Пʹятеро як один»

В серпні 2007 року (подумати тільки — 12 років тому!..) довелося мені з'їздити в дводенний тур Київщиною. Вже вертаючись додому, коли вся робота була зроблена і можна було розслабитися, ми теревенили про всяке різне. Зокрема, зачепили тему літератури і фантастики. Пам'ятаю, двоє молодих людей виявили до теми особливий інтерес. Прибувши до Києва, завернули до мене додому, де я підписав обом свої авторські збірочки — «синю» і «чорну». Ту, до романи «До комунізму...» і «Повість про чотири квітки».

Як раптом минулого року отримую на ФБ в лічку листа: «Доброго часу доби! Мене звати Назарієм Вівчариком, я досі зберігаю підписані Вами книжки, які надихнули мене торувати шлях в літературу. Прошу дати мені рекомендацію на вступ до лав НСПУ». А тепер він серед відзначених цьогорічним ДніпроБукФестом...

Раніше я стикався з людьми, які говорили чи писали мені подібні речі, в середньому раз на рік. А тут раптом — одразу двоє з інтервалом трохи меншим, ніж 2 тижні… Все ж таки літпроцес у нас не завершується, творча естафета триває! На зміну одним приходять інші. І це добре! Ох, до чого ж добре!..

Автор:
Тимур Литовченко
+2
13:54
30
RSS
13:56
+2
Головне, щоб і надалі процес тривав!..
19:22 (відредаговано)
+2
Справжня літературна естафета. А її основою є хвиля творення добра. Ти комось допоміг, хочби заохотив схвальним словом. Той, на хвилі піднесення твоїм схвальним словом, комусь п'яному допоміг добратися додому. Цей убезпечений домашнім затишком завтра зранку починає вчити когось розпізнавати спокуси. Навчений розпізнавати спокуси певний час конструює надійний самохідний візок, один з перших експериментальних зразків якого потрапляє до першого творця хвилі добра добрим словом, бо саме йому несподівано знерухомленому він якраз і був дуже потрібний. Отак і діє хвиля в колі творення добра.
20:50 (відредаговано)
+1
Не знаю, як там з творенням самохідного візочка… Не гарантую також, що саме мої книжечки прищеплюють любов до рідної землі та бажання боронити її від ворожої навали…
_наляканий
Проте добровольцем в АТО (ще не в ООС, а саме в АТО) Назарій Вівчарик пішов. І відзначена на ДніпроБукФесті книжка «П'ятеро як один» — саме про цю війну:



На жаль, на нагородження він не приїхав — отож не було можливості поговорити по душам. А без такої відвертої розмови я не ризикну записувати собі в актив таку властивість моїх книжок, як бажання захищати рідну землю. Я в таких питаннях дуже прискіпливий та педантичний.
_соромлюсь
От що на моїх книжках люди починають українською мовою розмовляти — це вже доведений факт! Спочатку це була тільки бездоказова розповідь одного мого товариша, який навчав наш спецназ прийомам виживання, і стосувалося це роману «Орлі, син Орлика». Але нещодавно Арман Цибульський прямо засвідчив, що саме роман «Помститися імператору» став книжкою, яка допомогла йому заговорити українською. А оце вже пряме свідчення того, хто свідомо опановував українську мову, тут вже крити нема чим!..
_соромлюсь
А саме ці два романи — «Орлі, син Орлика» та «Помститися імператору» пішли в АТО ще в 2014 році. За моїм проханням, видавництво «Фоліо» укомплектувало ящик і передало волонтерській групі, до складу якої я входив:



Нагадаю, що на той час я ще лежав майже нерухомо після всіх трьох операцій вдома. Але колишня моя журналістка — Лана Борисова очолила групу волонтерів, і я в тій групі адміністрував волонтерські ФБ-сторінки + координував збирання книжок, які Лана розвозила на передову, в шпиталі та згодом — по військових частинах.
Сам я теж відправляв книжки — вже фантастику, «синю» і «чорну»: Лана заїжджала до мене додому, забирала те, що мама привозила з Троєщини, і пакувала бійцям в посилки:



У книжки на фронті в нинішній АТО/ООС дві важливі функції. Мінімалістична — дозволити бійцям на дозвіллі бути тверезими, читати сучасну українську літературу, а не жлуктити оковиту. Але значно важливіше — це українізація нашого війська, перехід на українську мову в повсякденному спілкуванні та (особливо!) в розмовах під час бойових дій. Бо "із-за парєбріка" від самого початку летіли скарги на те, що «повсталі донбасяни» та «бурятські шахтарі» якщо й перехоплюють розмови наших вояків по незахищених каналах зв'язку, то не розуміють сказаного українською. А наші навпаки все розуміють! Тому перехід на українську мову створює дуже неприємний для «донбасян» і «бурятських шахтарів» перекіс на нашу користь.
_чудово
Тому книжки сучасних українських письменників (в т.ч. мої романи, повісті й оповідання) зараз воюють, це беззаперечний факт.
Ура!!! І української фантастики стане більше.
_чудово Вже стає! _чудово