До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Жульєн по-домашньому

На 3 порції 
(3 горщика по 600 мл)

Складові:

  • гриби (шампіньйони) — 200 г
  • фарш курячий — 2-3 ст. ложки
  • морква — 1-2 шт.
  • цибулина — 1 шт.
  • сир твердий — 100 г
  • сухарики житні — 2 жмені
  • сметана та/або майонез — 3 ст. ложки
  • кунжут (насіння) — 2 ч. ложки
  • сіль, спеції (перець чорний та ін.) — за смаком
  • олія, соус соєвий — за смаком

Приготування:

1. Гриби помити, почистити і дрібно нарізати. Цибулину дрібно нарізати. Сир і моркву натерти на крупній тертці.

2. На сковороді в рослинній олії з додаванням солі та спецій попередньо обсмажити цибулину, гриби і моркву — протягом 5-10 хв., періодично помішуючи.

3. Рівномірно розкласти в горщики смажені інгредієнти, а також курячий фарш (скатаний у невеличкі кульки) й сухарики, полити сметаною та/або майонезом, соєвим соусом, посипати кунжутом, а при бажанні — також сіллю і спеціями, ретельно перемішати.

4. Зверху присипати всі тертим сиром. Горщики закрити кришечками.

5. Тушкувати в духовці при 200°С протягом 35-40 хв.

Увага: керамічні горщики необхідно ставити в холодну духовку!!!

Автор:
Тимур Литовченко
+1
16:50
50
RSS
16:52
+2
Ну що ж, започатковуючи теку кулінарних рецептів, додаю, насамперед рецепт жульєна по-домашньому. Смачного! _чудово
04:09 (відредаговано)
+2
Дякую, друже. Це якась делікатесна їжа. В українців є просто олія. Виправ по тексту: олія рослинна.
04:23 (відредаговано)
+3
Гриби, курячий фарш, морква, цибуля, сир, сухарики, сметана, олія, сіль, спеції… Який же це делікатес?! Що тут такого делікатесного?!
_здивований
Хіба що кунжут і соєвий соус…
Кунжутом посипають булочки:



Це той-таки «казковий» сезам чи сім-сім. Ми його просто полюбляємо додавати в їжу — але можна і без нього. Так само соєвий соус робить яскравішим смак м'яса (як кажуть японці — умамі, «п'ятий смак» на додачу до чотирьох базових — солоного, солодкого, кислого і гіркого). Але можна і не підкреслювати смак м'яса соєвим соусом… А все інше — звичайні продукти!
А гриби… які для Жульєну!?
Я беру або печериці, або гливи. Тато коли помирав, то маму забожив, щоб вона ніяких інших грибів не купувала — бо то він з села і на грибах розуміється. Ну, то мама передала татову волю нам…
_не_знаю
І хоча моя дружина Олена — і «біолог», і «хімік» з дитинства, хоча живучи періодично у бабусі в Сибіру, вона збирала багацько грибів і дасть фору кому завгодно… Тим не менш, щоб не дратувати маму, ми купуємо і готуємо тільки печериці та гливи.
22:21 (відредаговано)
+1
До речі, про наші лісові багатства Олена відгукується доволі… скептично — назву це так. У неї бабуся в Сибіру жила, в Чашинському (Курганська область):



То Олена каже, що вийшовши в тайгу на грибну галявину, набирала не сходячи з місця відерний кошик білих грибів! А коли ми ходили до Пущі-Водиці чи на Водогін з татом, і при цьому він збирав навіть опеньки й сироїжки, то Олена казала, що на таке «нещастя» вона в Сибіру навіть не дивилася.
_стежу
Так само вона стверджує, що в її понятті ягідна поляна — це та, де ягоди збирають кузовком. А те, що у нас за кожною ягідкою треба нагинатися, її теж неабияк дивувало.

12:03 (відредаговано)
+1
До речі, про наші лісові багатства Олена відгукується доволі… скептично — назву це так.

Восени 2012 року було дуже багато грибів!
Це зібрала моя дружина у Жукині за один день, 23 вересня! Тут чотири з половиною великих відра! Кухонний стіл був повністю завалений грибами!

Наші друзі Микола і Люба, у яких гостила Надійка, зібрали вдвічі більше!

Надійка привезла це лісове багатство і ми більше доби не спали, а чистили, приварювали і консервували…

А через декілька днів і я поїхав у Жукин. Теж збирав гриби…

А через пару тижнів, вже у жовтні, я знову поїхав у Жукин по гриби…

Таким чином, скепсис щодо наших лісових багатств необгрунтований!
10:51
+2
В порівнянні із традиційною їжею українських селян: борщ, картопля, сало, цибуля, часник, солоні огірки, квашена капуста й узвар, хліб, пиріжки й вареники+ — сама назва страви ЖУЛЬЄН виглядає на делікатес.
Перепрошую, але я не буду розповідати про те, як відварену картоплю подавати зі смаженою цибулею і шкварками! Та з оселедчиком!.. Та під горілочку!.. Таку страву кожен знає і без мене.
_сміюсь _пиячимо _сміюсь
Щодо самої назви "жульєн" — вона явно французька. Ну то й що з того?! Просто французи вдосконалили від початку простонародну страву «жульєн» (грибна основа, запечена в якійсь невеличкій посудині), а потім зробили з «жульєна» щось великосвітське. Так саме, як з цибулевого супу, який зараз подають в найкращих ресторанах, а по суті… Це ж явно простонародна страва — цибулевий суп!
_не_знаю
Але так само італійці «розкрутили» простонародні страви — піцу, лазанью та пасту. А китайці розкрутили кетчуп. І т.ін…
А в принципі… Ти в цьому питанні разюче схожий на мою маму! _наляканий Свої дні народження вона святкує у нас. Отож коли я тільки-но почав готувати в горщиках і опанував жульєн, мама приїхала до нас на свій день народження, й я приготував 4 порції жульєнів по-домашньому. То вона одразу спитала, що такого ми «нахімічили» в духовці?! А коли я діставав звідти горщики рогачиком — дивилася мені під руки з такою відразою, що у мене один горщик наполовину перекинувся, з нього злетіла кришка й розбилася. А на додачу з'їла лише чверть всього жульєна, після чого відсунула свій горщик і прочитала нам лекцію, що це — розпуста, бачте! Що жульєни їдять лише в ресторані, а не вдома. І що такими стравами я лише розбещую свою дружину й дочку…
_здивований
Але з якого це дива?! Чому б не потішити смакотою себе і моїх любих дівчат?! Хто їх ще потішить, окрім мене?! Не розумію такого…
_ображений
14:28 (відредаговано)
+2
До цього можу додати, що у 1992-му, коли я був у Брюсселі, в штаб-квартирі НАТО, в один з вечорів нас повели в ресторан де пригощали «супом із спаржі» _сміюсь

Мені і дома б не спала думка пригощати гостей таким «дивом».
Та чого?.. _чудово Нормально — суп із спаржі! Здорова їжа.
06:30
+1
Оздоровлююча іжа — правильніше.
Анатолію, ти пропустив традиційний напій…
А він написав:

… вареники+

— а от під цим «плюсом» і ховається все інше! З «традиційним напоєм» включно.
_сміюсь
Друже Анатолію. а як «українські селяни» їли/споживали гриби!?
Десь у 1978-79 роках ми якось в ресторані їли жюльєн. Це була порція трохи більше столової ложки!
В ресторанах його роблять в кокотницях — це такий спеціальний посуд:



Ємність кокотниці — 75...115 г. А я готую вдома в горщиках по 600 мл, по 2-3 порції (залежно від того, вдома наша дочка чи ні). Так, щоб наїлися 2-3 здорових дорослих людей. В тому й різниця.
_вибачаюсь
В ресторанах його роблять в кокотницях — це такий спеціальний посуд:


Так! Абсолютно точно!
15:56 (відредаговано)
+1
_вибачаюсь _дідько Авжеж, з кокотниці не наїжся як слід… _дідько _вибачаюсь
На дипломатичних прийомах, ясен пень, жульєни подають в кокотницях — як і в ресторанах. Я завжди поводився скромно, доки на прийомі, влаштованому послом Нігерії (здається), третій секретар посольства Вірменії не розповів мені анекдот про «нового росіянина»… Щось мене на анекдоти потягнуло…
_сміюсь _соромлюсь _сміюсь
Отже, на дипломатичному прийомі один «новий росіянин» в малиовому піджаку «окупував» один шведський стіл і двома руками поглинає «хавчик» з двох виделок. Поруч стоїть якийсь дипломат і з непередаваним презирством дивиться на нього, час від часу цідячи вишукане шампанське з бокалу форми «дівочі груди».



(Подейкують, нібито моду на них запровадила маркіза де-Помпадур і що форма бокалу копіює її власні груди — але то таке...)
Вловивши презирливий погляд, «новий росіянин» раптом обертається до дипломата і, не припиняючи жувати, каже:
— Ей, чувак! Ти чого бухаєш і не закусюєш?! А нумо приєднуйся!
— Я не хочу, — через губу відповідає дипломат.
— Е-е-е, чувак, ти не в'їхав в тему! — не здається «новий росіянин». — Ти диви, скільки тут ще жрачки?! Отож ставай за сусідній столик і їж, не стидайся!
— Я не хочу.
— Е-е-е, чувак… А може, ти думаєш, що тут за «хавчик» платити треба?! То все це на дурняк, прикинь!.. А якщо ми все це зжеремо — з кухні ще притаранять, там є, не сси…
— Ви розумієте, — не втримався нарешті дипломат, — коли я не хочу їсти, то я не їм, а коли голодний — тоді їм. Коли у мене спрага — я чогось із задоволенням вип'ю, а коли спраги нема — не питиму. От і все! Це ж так просто!..
«Новий росіянин» над чимось глибоко замислився, аж жувати припинив. А потім раптом і каже дипломатові:
— Ну, чувак… Ну, ти даєш!!! Коли ти голодний — то їси, коли ситий — не їси… Та ти прям як тварина якась, чес'слово!!!
_сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь
Третій секретар посольства Вірменії розповів цей анекдот, саме доїдаючи перший жульєн. А тоді взяв собі другий і мене запросив. Оскільки кокотниць на найближчому столі було ще багато, а куштувати жульєн гості посольства Нігерії явно не поспішали — я нахабно приєднався до пана третього секретаря…
_соромлюсь
06:34
+2
Опеньки в супі — смакота. А печериці смажені з цибулькою — за вухо не відтягнеш. Печериці помиті, нарізані й посолені через годину, коли встя-ся (пустять сік), теж дуже смачно.