Пошук за тегом «література»

…Наші полиці заставлені книжками совєтської епохи. Більшість із них ніколи не будуть прочитані. І не тому, що перейняті духом зужитої ідеології. Основна їхня вада — лжесвідчення. Вони неправдиві, бо оминають важливе, але не суголосне з партійною ідеологією, акцентують дрібне і другорядне, що не сприяє розумінню часу і людини. Книжка, яка не дає правдивих свідчень чи то на догоду замовникові, чи з безпринципності автора, не має вартості…


Євге́н Олекса́ндрович Сверстю́к (13 грудня 1927[1], с. Сільце, нині Горохівського району України — 1 грудня 2014, Київ, Україна) — український літературний критик, есеїст, поет, мислитель, філософ. Політв'язень радянського режиму. Досліджував творчість М. Гоголя, Т. Шевченка, І. Франка. Засновник та з 1989 незмінний редактор православної газети «Наша віра», президент Українського ПЕН-клубу. Доктор філософії. Автор одного з найважливіших текстів українського самвидаву — «З приводу процесу над Погружальським», голова УАНТІ.


Автор:
Євген Сверстюк
0
14:11
192
0

Вчора в суботу, 12 жовтня я з'їздив до Коростеня на щорічне літературне свято «Просто на Покрову — 2019». Чесно кажучи, цьогоріч я не планував цієї поїздки — просто так вийшло… Можна сказати — зірки склалися.

Найбільше потішила всіх тепла погода. Мене зустріли дуже привітно. Накинулися з запитаннями, чому я не був торік. До того ж, з одним житомирським мас-медіа ми вже рік домовлялися про інтерв'ю, першу половину якого таки вдалося провести, а другу половину домовилися завершити в телефонному режимі.

Кидалося в очі, що цьогоріч було трохи менше учасників, ніж зазвичай. До того ж, і прийом гостей був скромнішим… Очевидно, місцевий бюджет Коростеня перебуває не в кращому стані.

З іншого боку, на «Просто на Покрову — 2019» приїхали гості з Болгарії. Отже, свято розширює свою географію!

Що ж, лишається списати недоліки на те. що це ТРИНАДЦЯТЕ свято «Просто на Покрову» — адже попервах воно тривало трохи в іншому форматі, на чому тепер наголошують організатор. А наступного року святу виповниться 20 літ! Сподіваюсь, ювілей відбудеться на достойному — значно кращому рівні!..

Автор:
Тимур Литовченко

Сьогодні, 5 жовтня 2019 року, мав честь зустрітися і особисто познайомитися з паном Тимуром Литовченко, «золотим письменником України».

Ми проговорили три з половиною години на різні життєві і літературні теми.



Щиро вдячний пану Тимуру за особисте знайомство і дружбу!



Увага!!!

В суботу, 21 вересня о 20:00 на каналі «Культура» (ІІІ канал Українського радіо) в програмі «Безлюдний острів» — український письменник Тимур Литовченко!..

Ведуча програми Марина Муляр запропонувала на вибір: політ на Марс чи висадка на Безлюдний острів?! Оскільки всі технічні аспекти марсіанської подорожі досі не вирішені, до того ж вона поки що планується «в один кінець», гість радіопрограми обрав кавалок суші посеред океану. 

Взяти з собою дозволяється лише:

  • — одну книгу;
  • — один музичний твір;
  • — одну картину;
  • — одну кінострічку.

Що ж саме обере «відлюдник»?! І чому?..


Слухайте канал «Культура» за допомогою радіоприймачів на хвилі 72,8 FM

Як прослухати Радіо «Культура» на мобільних пристроях, розповідається на сторінці «Культура» — Як слухати веб-сайту UA: Українське радіо http://www.nrcu.gov.ua/maps


UPD. Шановні друзі, читачі й відвідувачі! Хто забув послухати вчора «Безлюдний острів» з Тимуром Литовченком на Каналі «Культура» (УР-3) — той може зробити це, зазирнувши в архів цього радіоканалу:
www.nrcu.gov.ua/schedule/play-archive.html?periodI...

Автор:
Тимур Литовченко

Шановні друзі, читачі й шанувальники!

Якщо хтось захоче відвідати наші автограф-сесії в рамках 26 Book Forum (він же — Львівський форум видавців чи Львівський книжковий ярмарок) — шукайте нас у п'ятницю, 20 вересня на стендах конкурсу «Коронація слова» (14:00-15:45) або видавництва «Фоліо» (16:00-16:45).

Будемо раді бачити вас і поспілкуватися наживо!!! До зустрічі!!!


P.S. Для довідки — загальний розклад автограф-сесій на стенді «Фоліо»:


P.P.S.Щойно повернулися зі Львова:

Докладніше буде у відео.

Автор:
Тимур Литовченко

Оце згадав в коментарі про те, як «гранди» української літератури організовували посиденьки в спілчанському кафе «Еней». І думки завертілися в цьому напрямі...

Адже днями — буквально в минулий четвер, 6 червня 2019 року з'явилося повідомлення про смерть Юрія Мушкетика. Навесні директор «Фоліо» Олександр Красовицький повідомляв, що 90-річний метр сучасної української літератури надіслав у видавництво низку творів, що раніше не публікувалися. У мене ставлення до Мушкетика, загалом-то, двояке. Та поговорити з ним про певні речі дуже хотілося… Як раптом Красовицький запропонував:

— Якщо хочете, поїдемо до пана Юрія в гості! От тільки хай теперішня метушня трохи вщухне, і з'їздимо.

Це було ще до Книжкового Арсеналу, до «Коронації слова — 2019» (6.06.2019) і до ДніпроБукФесту-2019 (7-8.06.2019). Буквально кількох днів забракло для того, щоб візит відбувся… Але так і не склалося!.. Що ж, тепер зберігатиму членський квиток НСПУ з автографом Юрія Мушкетика, виписаний мені 10 червня 1997 року (22 роки тому!..) як сувенір.

А з іншого боку...

Полишаючи з дружиною цьогорічний Книжковий Арсенал, раптом були зупинені одним молодим, але відомим вже фантастом, який пише в стилі стимпанк. Він побажав неодмінно сфоткатися з нами, а на прощання звернувся до мене:

— А знаєте, я не кинув фантастику лише завдяки Вам і журналу «УФО»...

І ось читаю про нього в Вікіпедії:

З 2010 року він публікує свої твори в українському журналі фантастики «УФО» та збірці «Фантастика UA». У 2011 році рукопис його дебютного роману «****************» став переможцем Днів фантастики у Києві, а сам автор удостоєний грамоти з автографом Анджея Сапковського. У 2013 році цей роман отримав другу премію на конкурсі «Перша Всеукраїнська літературна премія імені Олександри Кравченко (Девіль)», та спеціальну премію за відновлення жанру фантастики. ************************ є постійним учасником та неодноразовим переможцем всеукраїнського конкурсу фантастики «Зоряна Фортеця».

Ну точно, так і є! В 2009 році, коли я ще був головредом «УФО», його рукописи розглянули і передали до «портфелю» прозового відділу, а друком вони вийшли вже після мене. Таку ж другу премію ім.Олександри Кравченко (Девіль) того ж таки 2013 року ми з дружиною отримали за наш перший спільний роман "Пустоцвіт" — синхронно з цим хлопцем, який подав на конкурс свою першу книжку. Все вірно...

З іншого боку, в рубриці «Спецвідзнаки авторам, перекладачам, дизайнерам» ДніпроБукФесту-2019 читаю: 

  • Вівчарик Назарій «Пʹятеро як один»

В серпні 2007 року (подумати тільки — 12 років тому!..) довелося мені з'їздити в дводенний тур Київщиною. Вже вертаючись додому, коли вся робота була зроблена і можна було розслабитися, ми теревенили про всяке різне. Зокрема, зачепили тему літератури і фантастики. Пам'ятаю, двоє молодих людей виявили до теми особливий інтерес. Прибувши до Києва, завернули до мене додому, де я підписав обом свої авторські збірочки — «синю» і «чорну». Ту, до романи «До комунізму...» і «Повість про чотири квітки».

Як раптом минулого року отримую на ФБ в лічку листа: «Доброго часу доби! Мене звати Назарієм Вівчариком, я досі зберігаю підписані Вами книжки, які надихнули мене торувати шлях в літературу. Прошу дати мені рекомендацію на вступ до лав НСПУ». А тепер він серед відзначених цьогорічним ДніпроБукФестом...

Раніше я стикався з людьми, які говорили чи писали мені подібні речі, в середньому раз на рік. А тут раптом — одразу двоє з інтервалом трохи меншим, ніж 2 тижні… Все ж таки літпроцес у нас не завершується, творча естафета триває! На зміну одним приходять інші. І це добре! Ох, до чого ж добре!..

Автор:
Тимур Литовченко

22-26 травня 2019 року в Києві відбудеться традиційна вже мистецька подія — Книжковий Арсенал.

Наші з Оленою автограф-сесії відбудуться в неділю, 26 травня:

  • 12:00-12:45 — на стенді видавництва «Фоліо»
  • 13:00-15:00 — на стенді МЛК «Коронація слова»

Приходьте, хто захоче й матиме змогу!


P.S. Щоправда, й досі не знаю, чи встигне «Фоліо» надрукувати «сигналки» книг 5-6 епопеї «101 рік України»… В друкарню замовлення нібито передали ще на початку березня. Однак через дуже складну фінансову ситуацію (вибори!.. вибори"… причому це все прогнозувалося ще у Львові минулого вересня) на друк наші книжки досі не пішли. Втім, і в попередні роки на Книжковий Арсенал видавництво привозило наші сигнальні примірники в останній момент… Тому сподіваюсь і досі!..

Автор:
Тимур Литовченко

На початку лютого я розповів про колишнього петербуржця Армана Цибульського, який разом з сім'єю переїхав жити до Києва, при цьому поставив за мету опанувати розмовну українську мову. Для цього він спеціально почав відвідувати репетитора, який, зокрема, порекомендував читати Ліну Костенко… Втім, докладніше про все ви можете прочитати в моєму міні-дописі "Арман Цибульський".


Зокрема, там я написав, що хоч я не Ліна Костенко, але свої книжки добродію теж подарував. Після того, як Арман забрав їх з Нової пошти, ми обмінялися СМСками. Він написав, що з часом, звісно, прочитає — але, звісно, не зараз, бо ще недостатньо опанував мову, і йому ще важко сприймати великі обсяги українських текстів… Я все розумів, тому не наполягав ні на чому. Як раптом сьогоюді, у свідому відео на його каналі побачив:

Якщо стисло, то при всій повазі до Ліни Костенко, її високохудожні поетичні тексти перевантажені «застарілою» лексикою та регіональними діалектизмами, з якими не справляється словник (принаймні той, яким користується Арман Цибульський). Тому після кількох сторінок «Марусі Чурай» добродій був змушений відкласти рекомендовану репетитором книжку...

Отут йому і став у нагоді мій авантюрно-історичний роман "Помститися імператору"! Мова твору, з одного боку, літературна, з іншого — не обтяжена застарілими словами й діалектизмами, тому за допомогою словника (а по мірі заглиблення в нього — і без словника) роман вдається відносно легко прочитати. До того ж, тексти я пишу таким чином, що вони затягують і не відпускають читача з першої до останньої сторінки. Й нарешті, я врахував, що дружина Армана Цибульського — Рубіна брала участь в «Битві екстрасенсів». Вони обидва захоплюються езотерикою й іншими подібними речами. А головним героєм роману «Помститися імператору» є граф Сен-Жермен… При цьому спрямованість твору — Україна в контексті європейської історії XVIII століття.

Виходить, я не помилився! Про це й повідав Арман Цибульський у своєму свіжому відеоролику:

Автор:
Тимур Литовченко

Цьогорічна Страсна п'ятниця — 26 квітня 2019 року запам'ятається мені зустріччю з моїм шановним однофамільцем, тележурналістом і блогером, ведучим ВАТА-TV Віктором Литовченком!


Зустріч пройшла в теплій невимушеній обстановці, в інтер'єрі ресторану «ГАРБУЗиК» на Контрактовій площі. Насамперед, мета була в тому, щоб познайомитися в реалі — бо досі ми спілкувалися лише віртуально.

Говорили про життя-буття, про політику, журналістику й мистецтво, згадували прожиті роки. Зокрема, пан Віктор є одним з ветеранів студентської Революції на граніті 1990 року. Планую використати його спогади при написанні 8-ї книги історичної епопеї «101 рік України».

На завершення ми разом сфотографувалися й обмінялися подарунками.

Автор:
Тимур Литовченко

На півночі Польщі в місті Кошалін група католицьких священиків влаштувала публічне спалення книг, які, як вони стверджують, є блюзнірськими. За повідомленням Радіо Свобода, в тому числі були спалені романи Джоан Роулінг про хлопчика-чарівника Гаррі Поттера. На фото з палаючими книжками можна побачити також праці Ошо.

Фотографії спалення книг в присутності дітей опубліковані в ФБ-акаунті фундації «СМС з Небес». У пості, присвяченому спаленню, йдеться про те, що Біблія засуджує чаклунство. У ньому наведено відповідні цитати зі Священного писання.

На веб-ресурсі "Літературний форум" сьогодні оприлюднено нарис "НеБОМЖ ЛЕСІ УКРАЇНКИ" (оригінальна авторська назва — «Друг мій бомж»), що являє собою мої спогади про Петра Амосовича Заруденського — колишнього лікаря, який через прикрий збіг життєвих обставин зробився безхатченком. В останні роки життя Петро Амосович, фактично, став "Іваном Ядловським №2", взявши на себе добровільну місію по догляду за могилою Лесі Українки… і при цьому фактично живучи на київських вулицях.

Для прочитання на сайті виставлений перший розділ мемуарів. Щоб прочитати решту тексту, треба скачати (за посиланням на «Літературному форумі») прикріплений DOC-файл.

До речі, Петро Амосович став прототипом одного з героїв нашої з дружиною літературної епопеї «101 рік України» — Назара Дунця з Бакоти. Отож кожному, хто хоче співвіднести художній твір з документальними мемуарами — рекомендую!..

Щойно побачив на сайті видавництва «Фоліо» анонси скорого виходу в світ книг 5-6 нашої 10-томної художньої історичної епопеї «101 рік України»:

Книга Зневіри. 1946—1953

Анотація

По завершенні війни з фашистською Німеччиною люди почали відновлювати розорену країну й облаштовувати мирне життя, мріяти про щасливе майбутнє і створювати нові сім’ї. Вони навіть уявити не могли, що мета найвищого партійного керівництва зовсім інша — пере­мога комунізму в світовому масштабі! Для цього, як і для зміцнення комуністичних режимів у країнах новоявленого «соцтабору», потрібні неабиякі кошти. Це обернулося новим — післявоєнним — голодомором на селі, новою хвилею репресій, яка дала приплив свіжої робочої сили в ГУЛАГ, новим «рихтуванням» історії та людських доль. Протистояти «совіцькій окупації» намагаються підпільники УПА, на яких нещадно полюють працівники держбезпеки.

Книга Відлиги. 1954—1964

Анотація

Смерть товариша Сталіна обернулася потеплінням суспільного клімату в усьому СРСР загалом та в Українській РСР зокрема: змінилися методи роботи каральних органів, на всіх рівнях влади з’явилися нові — принаймні ззовні більш привабливі обличчя, була реформована, а згодом і трансформована система ГУЛАГу, із таборів та заслань почали повертатися люди. У повітрі ширяв дух призабутого вільнодумства… Водночас вкрай загострилося протистояння з капіталістичними країнами, а Угорська революція 1956 року продемонструвала небезпечні суперечки в соцтаборі. Не дивно, що на небачений приплив ентузіазму від початку Космічної ери наклалося жахіття техногенної катастрофи в столиці УРСР — Києві… Насамкінець, налякане невизначеністю наслідків «відлиги», радянське керівництво згорнуло її.

З 10 грудня 2018 року УКРПОШТА спільно з видавництвом #книголав та інтернет-книгарнею Yakaboo.ua розпочинає продаж книжок за єдиним каталогом.

Відтепер у кожному відділенні й у всіх поштарів національного оператора поштового зв’язку доступний каталог, де зібрано літературу для дітей і підлітків, науково-популярні видання із саморозвитку, здоров’я й бізнесу, класичну та сучасну художню літературу для дорослої читацької аудиторії. Таким чином, відтепер українці матимуть можливість замовляти якісні книги з доставкою по всій Україні.

Сьогодні прослухав на Ютубі начитаний матеріал "Триада 2С: кремлевская затычка для свободы слова", потім почитав коментарі. В статті згадувалися італійці, які збудували Московський Кремль, отож одна ватниця (очевидно, росіянка) спитала (цитую мовою оригіналу):


А итальянцы прямо тысячами в Москву приехали строить кремль? А наш народ в строительстве не участвовал???


Я не хотів вгрузати в диспут, але такої тупості не витримав. І відповів їй. В результаті спіймав кілька «лайків». А також… чомусь не нарвався (принаймні поки що) на жодного розлюченого ватника. В чому ж полягала моя відповідь?..

Поглянувши на мапу Московської області, знайдемо наступні населені пункти:


Фрязево — селище в міському окрузі Електросталь Московської області.

Фряново — робітниче селище в Щелковському районі Московської області. Найбільший населений пункт муніципального утворення «Міське поселення Фряново».

Фрязінонаукове містечко на північному сході Московської області (20 км від Москви). Найбільший в Росії центр НВЧ-електроніки.


Оминемо поки що той факт, що насправді є декілька населених пунктів з назвами «Фрязіно»: 2 в Московській області й по 1 у Володимирській та Вологодській областях. Давайте краще з'ясуємо, що це за корінь слова такий — «фря(з)» — і що він означає?!

Розгадка міститься у вікі-статті «Фрязіно» (цитую у власному перекладі українською):


Назва, очевидно, походить від будівельників Московського Кремля — фрязів (фрязи, фрязіни — назва італійців на Русі), звідки пішли схожі назви: Фряново і Фрязево.

У свою чергу, вікі-стаття "Фрязин" пояснює походження даного терміну (цитую у власному перекладі):


Фрязин, фряг (спотворене «франк»), множина фряги, фрягове — староруська назва вихідців з Південної Європи романського походження, зазвичай італійців (інші вихідці із Західної Європи називалися «німцями»).

Підіб'ємо підсумки.

Для московитів усі іноземці ділилися на «німців» (на «німих» — на тих, хто не знав мови аборигенів-московитів) та «фрягів» («франків» — переважно італійців). От саме «фряги», «фрязи», «фрязіни» й збудували Московський Кремль! А понаїхало їх до Московського царства стільки, що вистачило для утворення в регіоні довкола Москви мінімум чотирьох селищ — Фрязева, Фрянова і двох Фрязіних. Якби ці селища в переважній масі своїй не були заселені саме «фрягами/фрязами», то навряд чи отримали б такі назви. А тепер прикиньте, скільки було тих «понаїхавших» італійців — будівничих Московського Кремля!..

Наостанок — розгадка маленької таємниці. Я відповів цій ватниці настільки блискавично, бо був, як-то кажуть, в темі. Адже коли ми з дружиною працювали над романом "Фатальна помилка", де фігурували діячі Посольського приказу (тогочасного московитського Міністерства закордонних справ), то і з'ясували різницю між «німцями» та «фрягами». Й навіть дали в тексті роману авторську примітку, хто вони такі — «фряги». Але ж ми — українські письменники! По суті — іноземці для сучасної РФ. І при цьому ми розкопуємо історію терміну «фряг» та топонімів Фрязево, Фряново, Фрязіно, а російська вата (при тому, що «народність» та «духовність» — не останні «скрепи») цього не знає і знати не хоче. Хоча на будівництво Московського Кремля «фрягів» понаїхало стільки, що вистачило на утворення декількох поселень, що існують і досі.

Автор:
Тимур Литовченко

Цієї п'ятниці, 21 вересня 2018 року під час ювілейного — 25-го Львівського книжкового форуму творче подружжя Тимур і Олена Литовченки презентуватимуть книжкову серію «101 рік України», яку видавництво «Фоліо» відкрило чотирма книжками їхньої художньої 10-томної історичної епопеї, а саме:

"Книга Пожежі. 1914-1922"

"Книга Невиправданих Надій. 1923-1931"

"Книга Жахіття. 1932-1938"

"Книга Спустошення. 1939-1945"


Презентація відбуватиметься

у Театрі пива «Правда»

(пл. Ринок, №32, Львів)

21 вересня з 16:00 до 16:45



Автор:
Тимур Литовченко
← Попередня Наступна → 1 2
Показані 1-15 з 20