Пошук за тегом «творчість»

Оце згадав в коментарі про те, як «гранди» української літератури організовували посиденьки в спілчанському кафе «Еней». І думки завертілися в цьому напрямі...

Адже днями — буквально в минулий четвер, 6 червня 2019 року з'явилося повідомлення про смерть Юрія Мушкетика. Навесні директор «Фоліо» Олександр Красовицький повідомляв, що 90-річний метр сучасної української літератури надіслав у видавництво низку творів, що раніше не публікувалися. У мене ставлення до Мушкетика, загалом-то, двояке. Та поговорити з ним про певні речі дуже хотілося… Як раптом Красовицький запропонував:

— Якщо хочете, поїдемо до пана Юрія в гості! От тільки хай теперішня метушня трохи вщухне, і з'їздимо.

Це було ще до Книжкового Арсеналу, до «Коронації слова — 2019» (6.06.2019) і до ДніпроБукФесту-2019 (7-8.06.2019). Буквально кількох днів забракло для того, щоб візит відбувся… Але так і не склалося!.. Що ж, тепер зберігатиму членський квиток НСПУ з автографом Юрія Мушкетика, виписаний мені 10 червня 1997 року (22 роки тому!..) як сувенір.

А з іншого боку...

Полишаючи з дружиною цьогорічний Книжковий Арсенал, раптом були зупинені одним молодим, але відомим вже фантастом, який пише в стилі стимпанк. Він побажав неодмінно сфоткатися з нами, а на прощання звернувся до мене:

— А знаєте, я не кинув фантастику лише завдяки Вам і журналу «УФО»...

І ось читаю про нього в Вікіпедії:

З 2010 року він публікує свої твори в українському журналі фантастики «УФО» та збірці «Фантастика UA». У 2011 році рукопис його дебютного роману «****************» став переможцем Днів фантастики у Києві, а сам автор удостоєний грамоти з автографом Анджея Сапковського. У 2013 році цей роман отримав другу премію на конкурсі «Перша Всеукраїнська літературна премія імені Олександри Кравченко (Девіль)», та спеціальну премію за відновлення жанру фантастики. ************************ є постійним учасником та неодноразовим переможцем всеукраїнського конкурсу фантастики «Зоряна Фортеця».

Ну точно, так і є! В 2009 році, коли я ще був головредом «УФО», його рукописи розглянули і передали до «портфелю» прозового відділу, а друком вони вийшли вже після мене. Таку ж другу премію ім.Олександри Кравченко (Девіль) того ж таки 2013 року ми з дружиною отримали за наш перший спільний роман "Пустоцвіт" — синхронно з цим хлопцем, який подав на конкурс свою першу книжку. Все вірно...

З іншого боку, в рубриці «Спецвідзнаки авторам, перекладачам, дизайнерам» ДніпроБукФесту-2019 читаю: 

  • Вівчарик Назарій «Пʹятеро як один»

В серпні 2007 року (подумати тільки — 12 років тому!..) довелося мені з'їздити в дводенний тур Київщиною. Вже вертаючись додому, коли вся робота була зроблена і можна було розслабитися, ми теревенили про всяке різне. Зокрема, зачепили тему літератури і фантастики. Пам'ятаю, двоє молодих людей виявили до теми особливий інтерес. Прибувши до Києва, завернули до мене додому, де я підписав обом свої авторські збірочки — «синю» і «чорну». Ту, до романи «До комунізму...» і «Повість про чотири квітки».

Як раптом минулого року отримую на ФБ в лічку листа: «Доброго часу доби! Мене звати Назарієм Вівчариком, я досі зберігаю підписані Вами книжки, які надихнули мене торувати шлях в літературу. Прошу дати мені рекомендацію на вступ до лав НСПУ». А тепер він серед відзначених цьогорічним ДніпроБукФестом...

Раніше я стикався з людьми, які говорили чи писали мені подібні речі, в середньому раз на рік. А тут раптом — одразу двоє з інтервалом трохи меншим, ніж 2 тижні… Все ж таки літпроцес у нас не завершується, творча естафета триває! На зміну одним приходять інші. І це добре! Ох, до чого ж добре!..

Автор:
Тимур Литовченко
+2
12:54
245
5

У школі №255 міста Києва прибрали виставку дитячих малюнків до Дня перемоги про дружбу України та країни-агресора Росії. Про це повідомив волонтер Роман Синіцин на своїй сторінці у Facebook. 

Так, малюнки не провисіли в школі й дня, їх прибрали одразу після резонансу в соцмережах і ЗМІ. «Директор школи — абсолютно проукраїнська жінка, у завуча зять — учасник АТО, чоловік і донька — військовослужбовці ЗСУ. Учні школи свого часу допомагали збирати допомогу для АТО, коли це було потрібно. Вони самі обурені цим й називають „прикрим конфузом“, кажуть, що не бачили, що там повісили», — пише волонтер. 

Зазначається, що малюнки дітей, підготовлені як домашнє завдання, розмістила молода вчителька початкових класів, з якою вже провели бесіду.